Ухвала

від 21.12.2022 по справі 494/1338/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/1594/22

Справа № 494/1338/22 1-кс/494/555/22

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2022 року Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4

при секретарі: ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_6 в інтересах ТОВ «БУДПАРТНЕР ГРУП» на ухвалу слідчого судді Березівського районного суду Одеської області від 27 жовтня 2022 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР №12022162260000410 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою слідчого судді Березівського районного суду Одеської області від 27 жовтня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12022162260000410 накладено арешт на транспортний засіб марки «DAF» моделі «ХР 105.460», з державним номерним знаком НОМЕР_1 , з причепом марки «SCHMSTZ», моделі «SCS27», білого кольору, з державним номерним знаком НОМЕР_2 , розмірами 13,6x2,48x2,78 м, в якому виявлено та вилучено 43 складометра зрубів дерев, які в кубометрах розраховуються, як 30 кубометрів, без позбавленняправа користування вказаним транспортним засобом з причепом.

Вилучені зруби дерев передано на відповідальне зберігання до Ананьївського лісгоспу «Березівське лісництво».

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді Березівського районного суду Одеської області від 27 жовтня 2022 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.

Вказує, що ухвала слідчого судді є необґрунтованою та постановлена з істотним порушенням норм кримінального процесуального закону.

Вважає необґрунтованим висновок слідчого судді про те, що вилучене майно відповідає критеріям речових доказів і, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у виді накладення арешту, без застосування якого неможливо виконати завдання кримінального провадження .

Клопотання слідчого про накладення арешту розглянуто слідчим суддею з порушенням строку визначеного у ч. 6 ст. 173 КПК України.

Слідчому судді було повідомлено, що транспортний засіб марки «DAF» з д.н.з. НОМЕР_2 належить компанії ТОВ «БУДПАРТНЕР ГРУП». Наразі ним користується ТОВ «ОВІДІЙ ПЛЮС» на підставі договору оренди автомобіля №15/08/22 від 15 серпня 2022 року.

Згідно інформації отриманої від орендаря ТОВ «ОВІДІЙ ПЛЮС» автомобілем перевозилася паливна деревина 30 кубів, загальною вагою 21 т., що підтверджується фото-копією товарно-транспортної накладної.

Проте, додані документи слідчим суддею досліджено та оцінено не було.

Апелянт вважає, що наразі відсутні будь які докази, які могли б свідчити про відповідність арештованого транспортного засобу ознакам речового доказу, передбаченим ст. 98 КПК України та які б слугували причиною накладення арешту на майно ТОВ «БУДПАРТНЕР ГРУП».

Адвокат ОСОБА_6 направила заяву про розгляд справи за її відсутністю. Вказала на те, що апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі і просить її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_7 направив заяву з проханням провести судове засідання без участі прокурора та заперечив проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді .

Зважаючи на те, що учасники кримінального провадження в судове засідання не з`явилися, на власний розсуд розпорядилися своїм процесуальним правом на участь в апеляційному розгляд шляхом направлення заяви про розгляд провадження за їх відсутності, колегія суддів вважає можливими провести апеляційний розгляд за відсутності апелянта та прокурора.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги; апеляційний суд приходить висновку про таке.

Мотиви суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 170 КПК завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому п. 1 ч.2 ст. 170 КПК , арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Зі змісту клопотання про накладення арешту на майно в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12022162260000410 за ознакамикримінального правопорушення,передбаченого ч.1ст. 246 КК України вбачається, що метою накладення арешту на вилучене в ході огляду місця події майна , слідчий визначив його збереження як речового доказу та запобігання можливості його приховування, псування, відчуження, тощо.

Постановою слідчого від 18.10.2022 року вилучене під час огляду місця події майно визнано речовими доказами з посиланням на те, що ці об`єкти зберегли на собі сліди злочину та містять інші відомості , які можуть бути використані як доказ факту та обставин , що встановлюються під час криімнального провадження.

Слідчий суддя за результатами розгляду клопотання слідчого про накладення арешту на майно, як видно, дійшов висновку, що тимчасово вилучене під час огляду місця події майно- транспортний засібмарки «DAF»моделі «ХР105.460», здержавним номернимзнаком НОМЕР_1 ,з причепоммарки «SCHMSTZ»,моделі «SCS27»,білого кольору,з державнимномерним знаком НОМЕР_2 ,розмірами 13,6x2,48x2,78м,в якомувиявлено тавилучено 43складометра зрубівдерев,які вкубометрах розраховуються,як 30кубометрів,відповідає критеріям речових доказів, і що накладення арешту на це майно є необхідним з метою збереження речових доказів, оскільки існує ризик його знищення, приховання, що в свою чергу призведе до втрати доказів в рамках кримінального провадження.

Колегія суддівпогоджується ізтаким висновкомслідчого судді,який ґрунтується на приписах ст.170КПК.

Доводи апеляційної скарги про те, що слідчий суддя дійшов помилкового висновку, що вилучене майно відповідають критеріям речових доказів , слід визнати непереконливими.

Колегія суддів відхиляє такі твердження апелянта, та враховує, що на початковій стадії досудового розслідування кримінального провадження внесеному до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч 1 ст. 246 КК- перевезення незаконно зрубаних дерев , слідчий дійшов висновку, що вилучені в ході огляду місця події транспортний засіб , на якому перевозилися зруби дерев та самі та зруби дерев відповідають критеріям речового доказу та зазначив обставини, які дали йому підстави для такого висновку, які в подальшому підлягають перевірці шляхом проведення відповідних слідчих дій.

Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК.

Надаючи оцінку тому чи майно, на яке ухвалою слідчого судді, що оскаржується, накладено арешт, відповідає ознакам речового доказу, колегією суддів ураховуються зміст поняття «речові докази» та обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб .

Відповідно до положень ч. 1ст. 98 КПК речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У кримінальному провадженні відповідно до ст. 91 КПК підлягає доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення.

Стандарт доведення «достатні підстави», необхідність застосування якого передбачає ч. 3 ст. 170 КПК, не вимагає від сторони обвинувачення надання безумовних та беззаперечних доказів, а передбачає необхідність наведення достатніх фактів та об`єктивних відомостей, аналіз яких у їх взаємозв`язку між собою дозволяє дійти висновку про відповідність вилученого майна критеріям речових доказів.

Доводи апелянта щодо невідповідності вилученого майна критеріям речових доказів, виходячи зі стандарту доведення «достатні підстави», не знайшли свого підтвердження, оскільки транспортний засіб на якому перевозилися зруби дерев та самі зруби можуть містити сліди злочину та можуть бути використані як доказ такту та обставин.

Саме під час проведення досудового розслідування шляхом проведення певних слідчих дій і проводиться перевірка та повне і об`єктивне встановлення всіх обставин кримінального провадження , зокрема і щодо речових доказів.

Твердження апелянта про те, що накладаючи арешт на вилучене майно, слідчий суддя не врахував наявність документів на перевезення деревини, які мало ТОВ ОВІДІЙ ПЛЮС, що орендує вилучений автомобіль у ТЗОВ «БУДПАРТНЕР ГРУП», колегія суддів вважає неприйнятними , оскільки законність порубки дерев підлягає встановленню саме під час проведення досудового розслідування шляхом оцінки доказів.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 170 України , у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, а саме забезпечення збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст. 98 цього Кодексу.

Як вбачається, слідчий своєю постановою визначив процесуальний статус тимчасового вилученого майна і залучив його до провадження як речові докази.

Апеляційний суд вважає, що на даному етапі кримінального провадження існують реальні підстави для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності та є співмірним із завданнями кримінального провадження.

При цьому , як видно слідчий суддя врахував, що обмеження права власності має бути розумним і співмірним, та наклав арешт на транспортний засіб та причеп без позбавлення права користування ними. Отже як власник майна так і орендар мають можливість використовувати транспортний засіб у своїй господарській діяльності, без права віджудження.

Колегія суддів звертає увагу, що обраний судом захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, обумовлений метою проведення досудового розслідування, його межі у часі окреслені строками, які в свою чергу чітко регламентуються нормами ст. 219 КПК України.

Тобто, у подальшому особа має право звернутися із клопотанням про скасування цього арешту та повернення майна згідно положень ст. 174 КПК України за доведеності , що у подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба .

Аналізуючи доводи апеляційної скарги про те, що ухвала слідчого судді була постановлена із порушенням вимог ч. 6 ст. 173 КПК, що на думку апелянта є підставою для скасування ухвали , колегія суддів враховує таке.

Сам по собі факт вирішення слідчим суддею клопотання про арешт майна із пропуском строків, визначених КПК, не може бути підставою для відмови в арешті такого майна, яке відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні.

Це обумовлюється тим, що недотримання строку розгляду клопотання щодо арешту майна, яке має ознаки речового доказу, задля досягнення завдань кримінального провадження, не позбавляє таке майно доказової сили, а тому потребує забезпечення його збереження, зокрема, шляхом накладення арешту.

Наслідком порушення такого строку не може бути прийняття рішення про відмову в задоволенні клопотання про арешт майна, оскільки випадки, коли слідчий суддя має відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна визначені в ч. 3 ст.132та ч. 1 ст.173 КПК, і серед них такої підстави як несвоєчасний розгляд клопотання не наведено.

Ухвалення рішення про арешт майна поза строком, визначеним ч.6 ст.173 КПК України, не породжує обов`язку слідчого судді чи суду прийняти інше рішення по суті клопотання, ніж визначене ст.173 КПК України.

Отже, враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, апеляційний суд вважає, що ухвала слідчого судді з підстав зазначених в апеляційній скарзі скасуванню не підлягає, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 24, 98, 170-173, 370, 404, 405, 407, 409, 412, 419, 422 КПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ТОВ «БУДПАРТНЕР ГРУП» залишити без задоволення.

Залишити беззмін ухвалуслідчого суддіБерезівського районногосуду Одеськоїобласті від27жовтня 2022року пронакладення арешту на транспортнийзасіб марки«DAF»моделі «ХР105.460», здержавним номернимзнаком НОМЕР_1 ,з причепоммарки «SCHMSTZ»,моделі «SCS27»,білого кольору,з державнимномерним знаком НОМЕР_2 ,розмірами 13,6x2,48x2,78м,в якомувиявлено тавилучено 43складометра зрубівдерев,які вкубометрах розраховуються,як 30кубометрів,без позбавленняправа користуваннявказаним транспортнимзасобом зпричепом.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11