Рішення

від 19.10.2007 по справі 26/349-07-7740

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" жовтня 2007 р.

Справа  № 26/349-07-7740

За  позовом  Фізичної 

особи - підприємця ОСОБА_1;

до 

відповідача  Одеська міська рада;

про визнання 

права  власності

Суддя Никифорчук М.І.

за  участю  представників :

Від  позивача : Фізична особа - підприємець

ОСОБА_1;

Від  відповідача : не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до господарського суду

Одеської області з позовом до відповідача -Одеської міської ради, про визнання права

власності на нежитлове приміщення розташоване за АДРЕСА_1.

          Позивач позовні вимоги підтримує.

          Відповідач у судове засідання не

з'явився, відзив на позов не надав, про час та місце розгляду справи був

повідомлений належним чином. причини нявки суду не повідомив. Отже справа

розглядається за правилами ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи,

вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд , -

встановив:

Позивачем - фізичною

особою-підприємцем ОСОБА_1 заявлені вимоги до Одеської міської ради про

визнання права власності на нежитлове приміщення розташоване за АДРЕСА_1,

посилаючись на наступне.

Починаючи з 1995 р.  позивач 

відкрито  користується нежитловим

приміщенням площею 907,7 кв.м., що  розташоване

за АДРЕСА_1,  для зберігання  особистих 

предметів та інших речей, пов'язаних 

з його господарською діяльністю. За власний  рахунок 

утримує  вказане  приміщення 

у  належному технічному стані.

Вказане  приміщення 

ніхто  раніше  не 

використовував.

З 

дозволу  ВАТ  „Одесаобленерго”  ним 

укладено  договір  та з 05.01 1995 р. оплачує за спожиття  електроенергії.

Згідно  п.6 „Правил 

користування  приміщеннями  житлових 

будинків і прибудинковими територіями”, затверджених  постановою 

КМУ від  08.10.1992 р. № 572,  позивач здійснює своєчасне  проведення 

ремонту приміщення, 

обслуговування  конструктивних

елементів та технічного  оснащення,  санітарне 

обслуговування,  допоміжних

приміщень та  прибудинкових  територій.

На даний час позивач має намір

продовжувати користування даним приміщенням у здійснені своєї  господарської 

діяльності. Також позивач планує здійснити реконструкцію вказаного

приміщення з благоустроєм прилеглої 

території. Але для виготовлення проекту реконструкції  та отримання дозволу на реконструкцію  необхідні 

правовстановлюючі документи, 

які  у позивача  відсутні.

Позивач неодноразово звертався до

органів місцевого самоврядування з вимогами стосовно оформлення права

власності, але йому усно було відмовлено з посиланням на те, що спірне приміщення

не зареєстроване, а також на відсутність у позивача правовстановлюючих

документів  на це приміщення.

На час розгляду справи позивачем

надано правове обґрунтування позову ( на виконання ухвали суду від 24 вересня

2007 р.), відповідно до якого він  письмово

до органів місцевого  самоврядування з

приводу оформлення права власності не звертався, але на прийомі у їх посадових

осіб отримав усну відмову  у проведені

оформлення у зв'язку з тим,  що  у 

нього  немає  документів, 

що  підтверджують  право власності.

При цьому позивач  посилається на вимоги  ст. 344 ЦК України, відповідно до якої  особа,  

яка   добросовісно   заволоділа 

майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном

протягом  десяти років  або рухомим майном - протягом п'яти років,  набуває право власності на це майно

(набувальна давність).

Таким чином, позивач  вважає, що 

відповідно до положень цивільного законодавства, він  не має можливості будь-яким іншим шляхом

підтвердити право власності на це приміщення, інакше як сукупністю обставин,

які б підтверджували факт використання цього приміщення протягом більше 10

років, як свого власного, та виконання усіх обов'язків як власника цього

приміщення.  

З огляду на викладене позивач  ставить питання про визнання за ним у судовому

порядку права власності на розташоване за АДРЕСА_1, об'єкт нерухомого майна

-нежитлове приміщення загальною площею 907,7 кв.м., за строком набувальної

давнини. 

Розглянувши  надані 

позивачем докази,  господарський

суд дійшов до  наступного. 

Згідно  вимог 

статті  33 ГПК України  кожна 

сторона  повинна  довести 

ті  обставини  на  які  вона 

посилається  як  на 

підставу  своїх вимог  та 

заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що

позивач -фізична особа ОСОБА_1 є підприємцем згідно свідоцтва про державну

реєстрації  виданого  виконавчим 

комітетом  Одеської  міської 

ради  06.05.2007 р. та має

ідентифікаційний  НОМЕР_1.

Згідно  свідоцтва 

НОМЕР_2  позивач є  платником єдиного податку  та 

займається  організацією  перевезення вантажу.

Згідно  довідки № 7355/27-115 від 08.05.07 р. виданої

ДПІ Малиновського району м.Одеси, позивач 

взятий на облік у ДПІ  з  08.05.07 р. за № 7355.

Вказане  вище нежитлове  приміщення площею 907,7 кв.м., у власності

органів місцевого самоврядування м. Одеси не перебуває, про що свідчить

відсутність відповідного запису у технічному паспорті на зазначене приміщення,

виданого Комунальним підприємством 

„Міське  агентство  з 

приватизації  житла”.

Згідно  договору № 10964107 від 21.06.1995 р.,

вбачається, що він  укладений  з позивачем 

по  справі  та  

ВАТ „Одесаобленерго”  та,  згідно 

п.35 договору  діє  дотеперішнього часу.

Згідно договору  від 23 березня 2000 р., він укладений між

позивачем по справі та Комунальним 

підприємством „ДЕЗ „Центральний”. 

Пункту 1 цього договору випливає, 

що  володільцем  самовільно займаного підсобного

приміщення  (гаража), за АДРЕСА_1,  загальною площею 907,7 кв.м. є  позивач по справі.

Відповідно  до 

пункту  3 цього   договору 

володілець  зобов'язується

щомісячно до  10 числа поточного місяця  здійснити 

оплату за самовільно 

займаєме  приміщення (гараж)  в сумі 69 грн. 72 коп. Відповідно до пункту 6

-го цього договору він укладений строком на один рік та набирає  законної сили з дня його підписання  сторонами. У випадку відсутності  заперечень 

будь-якої  із  сторін, 

договір по  закінченню строку його  дії 

вважається  продовженим ще  на один рік.

02.10.2003 р.  між позивачем 

та  Комунальним підприємством

«Одесводоканал»укладений договір  на  послуги 

водопостачання та водовідведення, терміном дії один календарний рік.(

п.5.1 договору). Згідно п. 5.1 якого він вважається продовженим на той самий

строк  та на тих самих умовах, якщо за

місяць до закінчення  строку його дії

жодна із сторін не виразить бажання його розірвати.

Будь-яких доказів, що свідчили

б  про розірвання або про припинення  дій вказаних вище договорів  суду не надано, тому суд погоджується  з 

позицією позивача, що вказані договори 

є  чинними  та продовжують свою дію.

12 лютого 1999 р.  комісією 

житлово - експлуатаційної  ділянки

№ 72   складений акт перевірки  житлових 

умов заявника ( позивача), згідно якого 

комісією встановлено, що ОСОБА_1 

вказаним   приміщенням  користується з 1995 р. За цей час у  вказане приміщення ОСОБА_1 проведена

каналізація, опалення та підключена електроенергія. Внутрішня та зовнішня   обробка будівлі  потребує  

поточного ремонту. На підставі проведеної  перевірки комісія дійшла до висновку про

зобов'язання   ОСОБА_1 укласти договір

про оплату ВЕВ на утримання займаного ним приміщення.

Відповідно до ст.335 Цивільного

кодексу  України, безхазяйні нерухомі

речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на

нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони

розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у

друкованих засобах масової інформації.

Після спливу одного року з дня

взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу,

уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути

передана за рішенням суду у комунальну власність.

Безхазяйні рухомі речі можуть

набуватися у власність за набувальною давністю.

Статтею 60 Закону України „Про

місцеве самоврядування”  передбачено, що

міські ради та їх виконавчі органи здійснюють правомочності щодо володіння,

користування та   розпорядження об'єктами

права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції,

можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове  користування 

юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати,

використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в

угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що

приватизуються та передаються  у

користування і оренду.

Будь які рішення про передання

нежитлового приміщення загальною площею                  907,7 кв.м., розташоване за

АДРЕСА_1, до комунальної власності не приймалося, що свідчить про відсутність у

відповідача прав на спірне нерухоме майно.

Згідно  ст. 328 Цивільного  кодексу України, право власності набувається

на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ст. 344 Цивільного

кодексу України особа,   яка   добросовісно   заволоділа 

майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном

протягом десяти років  або рухомим майном

- протягом п'яти років,  набуває право

власності на це майно (набувальна давність).

Набувальна давність поширюється на

випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Саме

наявність у володільця певного юридичного титулу (договір найму, оренди,

зберігання…) виключає можливість застосування набувальної давності. Таким

чином, відповідно до положень цивільного законодавства, позивач не має

можливості будь-яким іншим шляхом підтвердити право власності на це приміщення,

інакше як сукупністю обставин, які б підтверджували факт використання цього

приміщення протягом більше 10 років, як свого власного, та виконання усіх

обов'язків як власника цього приміщення.  

Враховуючи наведене, суд вважає, що

позиція позивача у справі, на думку якого набуття ним правомочностей власника

нежитлового приміщення відбулося в установленому порядку,  є правильною.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами

у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у

визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на

яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають

значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими

засобами: зокрема, письмовими і речовими доказами.

Згідно ст.ст.16, 392 ЦК України

власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це

оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа

який засвідчує його право власності.

Право власності за набувальною

давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за

рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону

України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»обов'язковій  державній реєстрації підлягають речові права

на нерухоме майно,  що знаходиться на

території України,  фізичних та юридичних

осіб,  держави,  територіальних громад, іноземців та осіб без

громадянства, іноземних юридичних 

осіб,  міжнародних організацій,

іноземних держав.

Аналізуючи  вищевикладене у сукупності,    суд вважає, 

що   заявлені  позивачем вимоги   обґрунтовані, є доведеними, тому  позов підлягає задоволенню. 

Керуючись

ст.ст.44,49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати за фізичною

особою-підприємцем ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_1) право власності на  розташоване за АДРЕСА_1, нежитлове приміщення

загальною площею 907,7 кв.м.

3.          Стягнути з Одеської міської ради (

65000, м. Одеса, Думська площа, 1)  на

користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2;  ідентифікаційний НОМЕР_1)-85 грн. (вісімдесят

п'ять )грн.  -  державного мита та 118,00 грн. (сто

вісімнадцять грн.) витрат на інформаційно-технічне  забезпечення судового процесу.

Рішення суду набирає законної сили

в порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати після набрання

рішенням законної сили.

Суддя                                                                                      

Никифорчук М.І.