Ухвала

від 10.04.2019 по справі 26/349-07-7740

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті апеляційного провадження

10 квітня 2019 року м. ОдесаСправа № 26/349-07-7740 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатир К.В., Поліщук Л.В.

розглянувши апеляційну скаргу Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова

на рішення господарського суду Одеської області від 19.10.2007р., суддя в І інстанції Никифорчук М.І., повний текст якого складено 22.04.2007р. в м. Одесі

у справі № 26/349-07-7740

за позовом: фізичної особи - підприємця Волкова Сергія Павловича;

до відповідача : Одеської міської ради

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2007 року фізична особа-підприємець Волков С.П. звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності на нежитлове приміщення, площею 907,7 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченко, 23-г.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що починаючи з 1995 року позивач відкрито користується вказаним нежитловим приміщенням для зберігання особистих речей, пов'язаних з його господарською діяльністю, за власний рахунок утримує його у належному технічному стані та проводить поточний ремонт. Крім нього, вказаним приміщенням ніхто ніколи не користувався та будь-яких претензій не заявляв, його користування не оспорював. Позивач має намір продовжувати користування даним приміщенням для здійснення своєї підприємницької діяльності та планує здійснити його реконструкцію з благоустроєм прилеглої території, однак для виготовлення проекту реконструкції та отримання дозволу на реконструкцію необхідні правовстановлюючі документи. Позивач неодноразово звертався до органів державної влади та місцевого самоврядування для отримання правовстановлюючих документів на спірне нежитлове приміщення, але йому було відмовлено з посиланням на те, що дане приміщення не здано в експлуатацію. Вважаючи, що він набув стійкого права користування, володіння та розпорядження цим майном протягом більше п'ятнадцяти років, яке на балансі місцевих рад не обліковується, позивач на підставі ст. ст. 11, 15, 344 ЦК України просив задовольнити позов.

Рішенням господарського суду Одеської області від 19.10.2007 року позов задоволено. Визнано за фізичною особою-підприємцем Волковим Сергієм Павловичем право власності на розташоване за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченко, 23-г, нежитлове приміщення загальною площею 907,7 кв.м.

Задовольняючи позов місцевий господарський суд керувався приписами ст. ст. 16, 392, 328, 335, 344 ЦК України та на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що будь-яких рішень про передання нежитлового приміщення загальною площею 907,7 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченко, 23-г, до комунальної власності не приймалося, що свідчить про відсутність у відповідача прав на спірне нерухоме майно. Відповідно до положень цивільного законодавства, позивач не має можливості будь-яким іншим шляхом підтвердити право власності на це приміщення, інакше як сукупністю обставин, які б підтверджували факт використання цього приміщення протягом більше 10 років, як свого власного, та виконання усіх обов'язків як власника цього приміщення. Враховуючи наведене, суд вважав, що позиція позивача у справі, на думку якого набуття ним правомочностей власника нежитлового приміщення відбулося в установленому порядку, є правильною тому дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими, доведеними та підлягаючими задоволенню.

02.04.2019 року Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова (далі - Університет) як особа, яка не була учасником справи, звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

- рішення господарського суду Одеської області від 19.10.2007 року скасувати;

- прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ФОП Волкова С.П. відмовити повністю;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу № 1490 від 24.09.2008р.;

- витребувати з незаконного володіння нежитлове приміщення загальною площею 907,7 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченко, 23-г та передати його ОНУ ім. І.І. Мечникова.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що на балансі Університету з 1952 року знаходилась будівля лабораторії ФОЕТ розташована за адресою: м. Одеса, Шампанський провулок 2, яку, за погодженням Міністерства освіти і науки України, було знесено у 2005 році. Земельна ділянка, на якій знаходилась лабораторія ФОЕТ включена до державного акту та була огороджена парканом у 2007 році.

Рішенням Одеської міської ради від 17.04.2001р. № 2385-ХХШ Університету було надано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 17,1248 га, за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 22-30, для експлуатації та обслуговування об'єктів Університету.

На теперішній час, Університету стало відомо, що зазначену територію було незаконно захоплено на підставі рішення господарського суду Одеської області від 19 жовтня 2007 року, без залучення Університету до у часті в справі, яким визнано право власності за ФОП Волковим С.П. на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Одеса, провулок Шампанський 23г, та продано Куліковій Г.В. на підставі договору купівлі-продажу № 1490 від 24.09.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу.

Згідно п. 4 (з) ст. 84 Земельного кодексу України земельні ділянки, які закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності, не можуть передаватись у приватну власність.

Вказана земельна ділянка знаходиться в постійному користування Університету, рішення про вилучення цієї ділянки немає, тому скаржник вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято про права університету на земельну ділянку, на якій знаходилась будівля лабораторії ФОЕТ розташована за адресою: м. Одеса, Шампанський провулок 2.

Таким чином, рішення господарського суду Одеської області від 19.10.2007р. у справі № 26/349-07-7740 про визнання за ФОП Волковим С.П. права власності на розташоване за адресою м. Одеса, проспект Шевченко, 23 г, на нежитлове приміщення загальною площею 907,7 кв.м. було прийнято в порушення вимог чинного законодавства, тому підлягає скасуванню.

Колегія суддів враховує те, що Університет звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою 02.04.2019 року на рішення господарського суду Одеської області від 19.10.2007 року у даній справі в порядку ст. 254 ГПК України, як особа, яка не була учасником справи.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 1 цієї статті).

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

У рішенні в справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заяви № 29458/04 та № 29465/04) Європейський суд з прав людини вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" зазначено, що "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за Судом…

З огляду на викладені правові норми та практику Європейського суду з прав людини щодо питання тлумачення і застосування пункту 1 статті 6 Конвенції, суд апеляційної інстанції виходить із того, що право на звернення до суду не є абсолютним та обмежено вимогами процесуального закону щодо прийнятності скарги на рішення.

За правилами статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 11.07.2018 у справі №911/2635/17, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Частиною 1 статті 261 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо: 1) апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню; 2) є ухвала про закриття провадження у зв'язку з відмовою від раніше поданої апеляційної скарги цієї ж особи на це саме судове рішення; 3) є постанова про залишення апеляційної скарги цієї ж особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення; 4) скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

Частиною третьою статті 256 ГПК України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 261 ГПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Апеляційним судом установлено, що повний текст оскаржуваного рішення господарського суду Одеської області від 19.10.2007 у справі № 26/349-07-7740 складений 22.10.2007 року, що підтверджується відміткою канцелярії суду.

Апеляційна скарга Університетом подана 02.04.2019 року, про що свідчить відбиток штампу канцелярії суду, тобто після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

Звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник вважає, що має право на апеляційне оскарження рішення господарського суду Одеської області від 19.10.2007 у справі № 26/349-07-7740, однак належним чином не обґрунтовує та документально не доводить наявність у нього такого права.

Зокрема, з наведених апелянтом обставин та матеріалів доданих до апеляційної скарги не вбачається, як саме оскаржуване рішення, в якому вирішувалося питання щодо права власності на об'єкт нерухомого майна площею 907,7 кв.м. за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченко, 23-г, стосується прав та інтересів Університету з приводу земельної ділянки за зазначеною адресою, оскільки у державному акті, виданому Одеською міською радою Одеському національному університету ім. І.І. Мечникова, копія якого додана до апеляційної скарги, взагалі не зазначено ані адреси земельної ділянки, ані її державного статусу. З доданої до скарги копії рішення Одеської міської ради від 17.04.2001р. № 2305-ХХІІІ вбачається, що міськрадою було вирішено видати Одеському національному університету ім. І.І. Мечникова державний акт на право постійного користування земельними ділянками загальною площею 15,8878 га, а саме:

- земельними ділянками загальною площею 15,4217 га, за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 48-50 та 87 для експлуатації та обслуговування ботанічного саду;

- земельною ділянкою площею 0,4661 га, за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 87 (нижнє плато ботанічного саду на узбережжі Чорного Моря) для експлуатації гідробіологічної станції.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом переданого на вирішення суду спору у ній є вимога ФОП Волкова С.П. до Одеської міської ради визнати за позивачем на підставі ст. 344 ЦК України право власності на нежитлове приміщення, площею 907,7 кв.м., яке розташоване в м. Одесі, по пр-ту Шевченка, 23-г, а тому спір у даній справі не стосується прав, інтересів або обов'язків Університету, відповідно господарським судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не вирішувалися питання про права, інтереси або обов'язки скаржника як у цих відносинах, так і взагалі.

Як свідчать матеріали справи, скаржник не був учасником господарських правовідносин, які виникли між сторонами у справі та були предметом розгляду в суді першої інстанції, якому згідно з ст. ст. 24, 27 ГПК України, в редакції станом на момент розгляду справи, надане право залучення до участі у справі іншого відповідача та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

При цьому, господарський суд першої інстанції не зобов'язував скаржника вчиняти будь - які юридично значимі дії стосовно спірного майна або утримуватися від їх вчинення. Відсутня згадка про Університет як в описовій та мотивувальній, так і в резолютивній частинах оскаржуваного рішення.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що Університет, звернувшись з апеляційною скаргою до суду більш ніж через одинадцять років після складання повного тексту рішення, не довів, у розумінні висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, що рішенням господарського суду Одеської області від 19.10.2007 року у справі № 26/349-07-7740 вирішені питання про права, інтереси та/або обов'язки Університету.

При цьому, без доведення зазначених обставин у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для з'ясування поважності причин пропуску, поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою після спливу річного строку з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення, що узгоджується з положеннями частини другої статті 261 ГПК України.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що відповідно до статті 16 ЦК України, статті 4 ГПК України Університет не позбавлений права звернення до суду з самостійним позовом за ефективним захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Університету на рішення господарського суду Одеської області від 19.10.2007 року у справі № 26/349-07-7740.

Керуючись ст.ст. 234, ч. 2 ст. 261 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова на рішення господарського суду Одеської області від 19.10.2007р. у справі № 26/349-07-7740.

2. Апеляційну скаргу Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова на рішення господарського суду Одеської області від 19.10.2007р. у справі № 26/349-07-7740 з доданими до неї документами повернути скаржнику.

3. Справу № 26/349-07-7740 повернути до господарського суду Одеської області.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Поліщук Л.В.