Окрема думка

від 20.12.2022 по справі 420/4129/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

О К Р Е М А Д У М К А

судді П`ятого апеляційного адміністративного суду Коваля М.П.

20 грудня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/4129/19

У липні 2019 року BW DRY CARGO SHIPS LIMITED [Бі.Ві Драй Карго Шипс Лімітед] звернулось до суду з позовом до Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправними дії Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря щодо пред`явлення Претензії №100044 від 31.07.2018 року на суму 17305,68 доларів США;

- стягнути на користь Компанії BW DRY CARGO SHIPS LIMITED [Бі.Ві Драй Карго Шипс Лімітед] в особі ТОВ «АТІС» за рахунок Державного бюджету грошові кошти у загальному розмірі 523934,77 (п`ятсот двадцять три тисячі дев`ятсот тридцять чотири грн., 77 коп.), що складається з:

463017,17 грн. (чотириста шістдесят три тисячі сімнадцять грн. 17 коп.) суми основного зобов`язання;

13053,28 грн. (тринадцять тисяч п`ятдесят три грн. двадцять вісім грн.) розмір 3% від простроченої суми;

47864,32 грн. (сорок сім тисяч вісімсот шістдесят чотири грн. 32 коп.) інфляційне збільшення суми заборгованості, за наступними банківськими реквізитами: р/р НОМЕР_1 в ПАТ «БАНК ВОСТОК», м. Дніпро, МФО 307123, отримувач ТОВ «АТІС», код ЄДРПОУ 31432532.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року відмовлено в задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 19.10.2020 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №420/4129/19 скасовано, справу № 420/4129/19 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) подала апеляційну скаргу, в якій вказувала на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги в частині порушення судом норм процесуального права ґрунтувались на тому, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, а тому наявні підстави у відповідності до ч.4 ст. 123 КАС України про залишення позову без розгляду, що не було враховано судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги в частині порушення судом норм матеріального права ґрунтувались на тому, що під час здійснення екологічного контролю відповідач діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним. Окремо апелянт заперечував проти стягнення 3% від простроченої суми та інфляційного збільшення суми заборгованості, оскільки на його думку дані відносини не є класичними борговими відносинами, у яких застосовуються положення ст. 625 ЦК України.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) залишено без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року залишено без змін.

Вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що доводи апелянта щодо пропуску строку звернення до суду є необґрунтованими та безпідставними, оскільки дана справа тривалий строк знаходиться на розгляді судів різних інстанцій, судами не було виявлено порушень в частині строків звернення до суду. В обґрунтування вказаної правової позиції апеляційний суд посилався на висновки судів у межах справи № 420/2429/20, предмет позову якої є аналогічним предмету позову у цій справі.

По суті позовних вимог апеляційний суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо здійснення екологічного контролю (перевірки) судна позивача, відбору проб ізольованого баласту та їх дослідження, так само як його послідуючі похідні дії щодо розрахунку збитків та пред`явлення претензії №100044 від 31.07.2018 року на суму 17305,68 доларів США є неправомірними. При цьому, апеляційний суд дійшов висновку, що дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, яке виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Частиною 3 статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передбачено, що суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Керуючись вказаними положеннями КАС України вважаю за необхідне зазначити наступне.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до приписів ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зважаючи на зміст спірних правовідносин, порушення своїх прав позивач вбачає саме у сукупності взаємопов`язаних, послідовних та похідних одна від іншої дій відповідача, а саме: здійснення екологічного контролю (перевірка судна); відбір проб ізольованого баласту; дослідження відібраних проб; розрахунок збитків; оформлення претензії; прийняття рішення Інспекції про заборону на вихід судна з морського порту в зв`язку з заподіянням шкоди навколишньому природному середовищу та несплатою штрафів чи претензій за порушення природоохоронного законодавства України, вчинених 31 липня 2018 року, які позивач вважає протиправними

Так, як вбачається з матеріалів справи, 31 липня 2018 року Державною екологічною інспекцією Північно - Західного регіону Чорного моря виставлено претензію №100044 від 31.07.2018 року про відшкодування збитків заподіяних державі України внаслідок скиду з судна BW ACORD - BW DRY CARGO SHIPS LIMITED. Збитки, визначені у претензії, були сплачені позивачем у той же день згідно платіжного доручення № 3582 від 31 липня 2018 року.

Таким чином, станом на 31 липня 2018 року позивач був достовірно обізнаний про порушення його прав та законних інтересів, а отже саме з цього моменту починає свій сплив шестимісячний строк звернення з адміністративним позовом до суду, який закінчився 31 січня 2019 року.

Водночас, з адміністративним позовом позивач звернувся тільки 10 липня 2019 року, тобто майже через рік після того, як позивач достовірно дізнався про порушення його прав, а отже з пропуском встановленого законом строку звернення до суду.

На підставі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

Таким чином, поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначав, що строк звернення до суду необхідно відраховувати з моменту прийняття Київським районним судом м. Одеси рішення від 14.03.2019 року у справі №520/13131/18, яким було скасовано постанову про притягнення капітана судна до адміністративної відповідальності через відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого статтями 59-1 та 59-2 КУпАП. Вказана позиція позивача ґрунтувалась на тому, що саме з моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, яким встановлено відсутність складу адміністративного правопорушення, позивач дізнався, що дії відповідача були неправомірними.

Вважаю, що вказані доводи позивача не свідчать про поважність підстав пропуску строку звернення до суду або про наявність підстав обчислення такого строку з моменту набрання законної сили рішенням суду у справі №520/13131/18, оскільки вказані обставини не впливають на обізнаність позивача про порушення його прав та інтересів оскаржуваними діями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2019 року у справі №925/698/16 зробила висновок щодо застосування норми четвертої статті 78 КАС України, згідно з яким преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

При цьому, вважаючи, що висновки суду у межах справи №520/13131/18 мають преюдиційний характер, позивач міг звернутись до суду без пропуску процесуального строку на таке звернення, а в подальшому як заявити клопотання про зупинення провадження на підставі п.3 ч.1 ст. 236 КАС України, так і заявити клопотання про долучення вказаного рішення до матеріалів справи, проте вказаними процесуальними можливостями не скористався.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Зважаючи на викладене, вважаю, що у позивача були відсутні жодні поважні підстави пропуску строку звернення до суду.

Водночас, Одеським окружним адміністративним судом під час відкриття провадження у даній справі взагалі не було надано правову оцінку пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Також правову оцінку пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду не було надано судами апеляційної та касаційної інстанції, з огляду на встановлені КАС України межі апеляційного та касаційного перегляду, оскільки судове рішення переглядалось за скаргами компанії BW DRY CARGO SHIPS LIMITED, тому вважаю помилковими висновки апеляційного суду у цій частині.

Не погоджуюсь із посиланнями апеляційного суду, що при касаційному перегляді постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року, Верховним Судом не було виявлено порушень в частині строків звернення до суду, оскільки відповідно до вимог ч.1 ст. 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

При цьому, відповідно до положень ч.6 ст. 353 КАС України, постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Водночас під час нового розгляду даної справи, питання пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду розглядалось як судом першої інстанції за клопотанням Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) від 21.02.2022 року вх. №10674/22 про залишення позову без розгляду, так і було одним із доводів апеляційної скарги, яким апеляційний суд зобов`язаний надати належну правову оцінку.

Згідно правої позиції викладеної Верховним Судом у постанові від 21.07.2022 року у справі №826/11257/18, апеляційний суд повинен перевіряти правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для поновлення строку звернення до суду та необхідності надання з цього приводу певних правових висновків.

Вважаю з необхідне зазначити, що КАС України не обмежено процесуальне право суду на оцінку поважності причин строк звернення до суду, у тому числі після відкриття провадження, у відповідності до вимог ст. 123 КАС України, або після направлення справи Верховним Судом на новий розгляд, враховуючи що особою, яка подавала касаційну скаргу, таке питання не порушувалось.

Таким чином, оскільки питання пропуску позивачем строку звернення до суду виникло під час нового розгляду справи, посилання на неврахування судами різних інстанції під час попереднього розгляду не свідчить про неможливість його врахування та вирішення під час нового розгляду справи.

Не погоджуюсь із посиланнями апеляційного суду на висновки судів у межах справи № 420/2429/20, предмет позову якої є аналогічним предмету позову у цій справі, оскільки згідно вимог ч.7 ст. 78 КАС України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Враховуючи викладене, з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин, вважаю, що наявні правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції та залишення позовної заяви без розгляду на підставі положень п.8 ч. 1 ст. 240 КАС України.

Крім того, вважаю за необхідне висловити незгоду із висновками апеляційного суду в частині наявності правових підстав для стягнення на користь позивача 3% від сплаченої згідно претензії №100044 від 31.07.2018 року суми та інфляційного збільшення вказаної суми з огляду на наступне.

Так, висновки апеляційного суду, що дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, яке виникло на підставі статті 1212 ЦК України, ґрунтуються на висновках Верховного Суду України від 17.10.2018 р. №908/2552/17, від 01.06.2016 р. у справі № 910/22034/15, від 01.10.2014 р. № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18.

Водночас, вважаю, що тому застосування вказаних правових позицій не є доречним по відношенню до спірних правовідносин, які є різними як за своєю правовою природою, так і за змістом.

При цьому, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року (справа № 755/10947/17), суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Питання щодо застосування положень ст. 625 ЦК України було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду. Так, у постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду було сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вказана правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 у цивільній справі №6-2759цс15.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, викладеною зокрема у постанові Верховного Суду від 26 липня 2021 року (справа №712/23614/12), стягнення з боржника інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, відповідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу частини другої статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, якими є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Вважаю, що у межах спірних правовідносин у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

На мою думку, у цій справі не встановлено цивільно-правової відповідальності відповідача або Держави, оскільки правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем, за сутністю своєю були владно-управлінськими, а не цивільно-правовими.

Більш того, правова природа стягнення 3% від суми боргу та інфляційного збільшення вказаної суми, свідчить про те, що таке стягнення є фактично компенсацією за користування безпідставно набутими коштами. Водночас, з огляду на добровільний характер сплати вказаних коштів позивачем та їх зарахування саме до Державного бюджету України, вважаю норми статті 625 ЦК України незастосовними до спірних правовідносин.

Таким чином, вважаю за необхідне висловити свою незгоду із постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2022 року по даній справі з наведених вище підстав.

Суддя М.П. Коваль