Постанова

від 20.12.2022 по справі 548/1812/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 548/1812/20 Номер провадження 22-ц/814/4831/22Головуючий у 1-й інстанції Коновод О. В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Пікуль В.П., Кузнєцової О.Ю., при секретарі судового засідання: Бродській В.О., -

розглянувшиу відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 02 грудня 2020 року (ухвалене суддею Коновод О.В., повний текст рішення складено суддею 02.12.2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Вишняківської сільської ради Хорольського району Полтавської області, Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області про визнання права на земельну частку (пай), -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді2020року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом до Вишняківської сільської ради Хорольського району Полтавської області, Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області про визнання права на земельну частку (пай).

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що 20 червня 1996 року він був прийнятий в члени колективного сільськогосподарського підприємства «Ленінський шлях» Вишняківської сільської ради Хорольського району Полтавської області та направлений на навчання в Хорольське СПТУ-45 (тепер - Міжрегіональний центр професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців м. Хорол Полтавської області), що підтверджується архівним витягом із протоколу засідання правління КСП від 20 червня 1996 року № 8, виданим архівним відділом Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області 27 жовтня 2020 року № 01-17/227.

Вказував, що у період з 31 серпня 1996 року та по 22 червня 1999 року навчався за направленням КСП «Ленінський шлях» Хорольського району за професіями: тракторист-машиніст широкого профілю; слюсар з ремонту сільськогосподарської техніки; водій автомобіля категорій «В», «С», що підтверджується довідкою Міжрегіонального центру професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців м. Хорол Полтавської області від 20 жовтня 2020 року № 01-05/377, копією трудової книжки позивача серія НОМЕР_1 та копією диплому серія НОМЕР_2 .

Згідно з архівною довідкою, виданою архівним відділом Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області від 27 жовтня 2020 року № 01-17/1226 та довідкою виконкому Вишняківської сільської ради Хорольського району Полтавської області від 27 жовтня 2020 року № 433, колгосп «Ленінський шлях» є правонаступником сільськогосподарських артілей (колгоспів): «Червоне село», «Шлях Ілліча», імені Орджонікідзе, « ІНФОРМАЦІЯ_1 », «Лан України», імені Горького.

Позивач вважав, що на момент розпаювання земель КСП «Ленінський шлях» він був його членом та співвласником земель КСП, тому відповідно до вимог Закону внаслідок його розпаювання має право на земельну частку (пай).

Проте, під час проведення у 1996 році розпаювання земель КСП «Ленінський шлях» його помилково не було включено до списку громадян - членів КСП, які мають право на земельну частку (пай), та відповідно він не отримав сертифікат на право на земельну частку (пай), що порушує його право на земельну частку (пай) КСП.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд поновити строк звернення до суду з вказаним позовом, як пропущений з поважної причини, визнати за ним право власності на земельну частку (пай) КСП «Ленінський шлях» Вишняківської сільської ради Хорольського району Полтавської області загальною площею 2,59 в умовних кадастрових гектарах, вартістю 99730,99 грн, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; визначити реалізацію права власності на земельну частку (пай) шляхом виділення земельної ділянки (паю) КСП «Ленінський шлях» Вишняківської сільської ради Хорольського району Полтавської області на території Вишняківської сільської ради Хорольського району Полтавської області із земель державної або комунальної власності загальною площею 2,59 в умовних кадастрових гектарах, вартістю 99730,99 грн, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та видати на неї правовстановлюючі документи.

Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 02 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено позивачу строк звернення до суду, як пропущений з поважної причини, та визнано за позивачем ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) КСП «Ленінський шлях» Вишняківської сільської ради Хорольського району Полтавської області загальною площею 2,59 в умовних кадастрових гектарах, вартістю 99 730 грн. 99 коп., цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Визначено реалізацію ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) шляхом виділення йому земельної частки (паю) КСП «Ленінський шлях» Вишняківської сільської ради Хорольського району Полтавської області на території Вишняківської сільської ради Хорольського району Полтавської області із земель державної або комунальної власності загальною площею 2,59 в умовних кадастрових гектарах, вартістю 99 730 грн. 99 коп., цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та видати на неї правовстановлюючі документи.

Рішення суду мотивовано тим, що права позивача є доведеними, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

З вказанимрішенням судуне погодився керівник Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та Хорольської міської ради Полтавської області та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохає рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 02 грудня 2020 року скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстнації є незаконне, необгрунтоване та прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Посилається на те, що суд вирішив питання про права, інтереси та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач був прийнятий в члени КСП «Ленінський шлях» лише 20.06.1996, тобто через кілька місяців після реєстрації державного акту на право колективної власності на землю, та до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), що додається до державного акту на право колективної власності, включений не був. Отже, ОСОБА_1 не набув права на земельну частку (пай), а обраний ним спосіб захисту є неналежним, оскільки відновлення порушених прав позивача можливе саме через зобов`язання включити до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) та оскарження з цього приводу рішень загальних зборів членів КСП «Ленінській шлях», сільської ради та районної державної адміністрації, а не через вимоги про визнання власності на земельну частку (пай).

Крім того, посилається на те, що позивачем пропущений строк позовної давності, наслідком чого є відмова у задоволенні позову в розумінні статті 80 ЦК УРСР, тому що про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатися з часу розпаювання земель КСП «Ленінський шлях», тобто впродовж 1996 року, натомість звернувся до суду з позовом лише у 2020 році.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з апеляційною скаргою, прокурор, посилаючись на положення ст.131-1 Конституції України, ч. 3 ст. 56 ЦПК України, ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», вказує, що звернення прокурора до суду з апеляційною скаргою в інтересах вищевказаних органів спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання дотримання законодавчо передбаченого та встановленого порядку про безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Чубенко Ж.А. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі за безпідставністю, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Оскаржуване судове рішення вже переглядалося судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Так, постановою колегії суддів Полтавського апеляційного суду від 22 червня 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою керівника Лубенськоїокружної прокуратуриПолтавської областів інтересахдержави вособі Головногоуправління Держгеокадаструу Полтавськійобласті таХорольської міськоїради Полтавськоїобласті нарішення Хорольськогорайонного судуПолтавської областівід 02грудня 2020року -закрито.

Постановою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року касаційну скаргу керівника Полтавської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Полтавського апеляційного суду від 22 червня 2022 року у частині закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 02 грудня 2020 року скасовано, а справу у цій частині передано на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи сторони та інші особи, будучи завчасно та належним чином повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у частині заявлених вимог та у стягнені додаткових витрат сторонами не оскаржується, а тому не є предметом апеляційного перегляду.

Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 20.06.1996 року позивач був прийнятий в члени КСП та рекомендований до направлення на навчання. У період з 31 серпня 1996 року та по 22 червня 1999 року позивач навчався за направленням КСП «Ленінський шлях» Хорольського району за професіями тракторист-машиніст широкого профілю, слюсар з ремонту сільськогосподарської техніки, водій автомобіля категорій «В», «С». Зазначене підтверджується довідкою Міжрегіонального центру професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців м. Хорол Полтавської області від 20 жовтня 2020 року № 01-05/377, копією трудової книжки позивача серія НОМЕР_1 та копією диплому серія НОМЕР_2 .

Відповідно до протоколу загальних зборів членів колгоспу «Ленінський шлях» від 26 листопада 1992 року № 4 колгосп «Ленінський шлях» реорганізовано у колективне сільськогосподарське підприємство «Ленінський шлях».

Відповідно до протоколу загальних зборів членів КСП «Ленінський шлях» від 18 лютого 2000 року № 1 КСП «Ленінський шлях» реорганізовано у сільськогосподарський виробничий кооператив «Вишняківський».

Протоколом засідання правління СВК «Вишняківський» від 21 листопада 2012 року №11 прийнято рішення про припинення діяльності кооперативу.

Згідно довідки виконкому Вишняківської сільської ради Хорольського району Полтавської області від 27 жовтня 2020 року № 432 розпаювання земель КСП «Ленінський шлях» на території Вишняківської сільської ради проводилося протягом 1995 1996 років.

У відповідності до листа відділу у Хорольському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 26 жовтня 2020 року № 735/116-20 по КСП «Ленінський шлях» Вишняківської сільської ради державний акт на право колективної власності на землю серія ПЛ № 00006 зареєстрований 12 січня 1996 року № 1. Розпаювання земель КСП «Ленінський шлях» на території Вишняківської сільської ради затверджено загальними зборами членів КСП протоколом № 15 від 10 грудня 1996 року.

Відповідно до листа архівного відділу Хорольської РДА Полтавської області від 27 жовтня 2020 року № 01-17/227, у книгах протоколів засідань правління та книгах зборів уповноважених членів КСП «Ленінський шлях» дані про виключення позивача з членів КСП за період з 1996 року по 1999 рік відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач на час закінчення розпаювання земель КСП «Ленінський шлях» був його членом та відповідно доУказу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»мав право на земельну частку (пай), але його не було включено до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) та не видано сертифікат.

Разом з цим місцевий суд зазначив, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення свого права він дізнався тільки у червні 2020 року з засобів масової інформації, де кваліфіковані спеціалісти розповідали про осіб, які мають право на земельну частку (пай).

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції в цілому повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.

Статтею 14Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земельні відносини, суб?єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об`єктами землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК, статті 2, 5 Земельного Кодексу України).

Частиною 1статті 26 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»закріплено, що держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства та його членів.

В силу ст. 116 ЗК України громадяни набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (ст. 126 ЗК України).

Статті 81, 131 ЗК України передбачають, що громадяни мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі прийняття спадщини, міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Згідно ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року №899-IV, право на земельну частку (пай) мають колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до вимог ст. ст. 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин), п. 2Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» № 720 від 08 серпня 1995 року право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з вимогами частини першої статті 22ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Пунктом 1 Указу ПрезидентаУкраїни від08серпня 1995року №720/95«Про порядокпаювання земель,переданих уколективну власністьсільськогосподарським підприємствамі організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 Указу ПрезидентаУкраїни від08серпня 1995року №720/95«Про порядокпаювання земель,переданих уколективну власністьсільськогосподарським підприємствамі організаціям» право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з вимогами статей 22, 23ЗК України та зазначеного Указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.

Відповідно до роз?яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від16квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта.

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Відповідно до роз?яснень, викладених у пункті 6 листа Верховного Суду України від 29 жовтня 2008 року № 19-3767/0/8-08, при розгляді справ про визнання права наземельнучастку (пай) судам необхідно перевіряти наявність підстав, передбачених Указом Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам, організаціям», відповідно до пункту 2 якого право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), сільськогосподарського кооперативу (далі - СК), сільськогосподарськогоакціонерноготовариства(далі - САТ), у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються його членами відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При цьому слід мати на увазі, що трудова книжка свідчить не про членство в КСП,СК чи САТ, а про наявність трудових відносин з ними.

Такий висновок суду викладений у постанові Верховного Суду від 29.09.2021 року у справі №181/257/19, який у відповідності до вимог п.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховується іншими судами при застосуванні таких норм права.

З матеріалівсправи вбачається,що позивач ОСОБА_1 на час закінчення розпаювання земель КСП «Ленінський шлях» був його членом та відповідно доУказу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» тамав право на земельну частку (пай), але його не було включено до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) та не видано сертифікат.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 має право на земельну частку (пай) й це право є непорушним та підлягає захисту.

Доводи апелянта про те, що позивач звернувся до суду із позовом після закінчення строку позовної давності, колегія суддів ставиться критично, оскільки право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акту про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), це право є непорушним та підлягає захисту.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих таперехідних положеньЦК України2003року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Згідно зі статтею 71Цивільного кодексуУкраїнської РСР1963року (далі - ЦК Української РСР), чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Відповідно до статті 75ЦК УкраїнськоїРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогами статті 76ЦК УкраїнськоїРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і переривання перебігу строків позовної давності встановлюються і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до статті 80ЦК УкраїнськоїРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом Українивід 17липня 1997року №475/97-ВР«Про ратифікаціюКонвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод1950року,Першого протоколута протоколів№ 2,4,7та 11до Конвенції» (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року в справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року в справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Судом першоїінстанції обгрунтовановстановлено те,що позивач дізнався, що має право на земельну частку (пай) лише у червні 2020 року та відповідно до встановлених обставин справи та вимог закону позивач набув право на земельну частку (пай) з дня видачі сільськогосподарському підприємству державного акта на землю.

Суд апеляційної інстанції з вказаним висновком місцевого суду погоджується виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що на момент проведення в 1996 році розпаювання земель КСП «Ленінський шлях» позивачу ОСОБА_1 було 16 років (неповнолітній), а тому він об?єктивно знати (усвідомити) або мати можливість довідатися, внаслідок обмеженої цивільної дієздатності про те, що його право на земельну чатку пай було порушено, не міг як відразу так і протягом встановленого строку позовної давності.

Фактично відпочатку порушення прав останнього, його дії по їх захисту були обмеженні діями його батьків. За вказаних обставин, основним елементом, який позивачу заважав вчасно вжиті дій до захисту свої прав, це усвідомлення факту того, що направлення його на навчання відбулося з одночасним прийняттям його до членів КСП. Лише після отримання кваліфікованої правової допомоги та перевірки всіх фактів шляхом отримання інформації на адвокатські запити, позивач довідався про порушення своїх прав та звернувся до суду за їх захистом.

Дійшовши до правильного висновку щодо дотримання позивачем строку позовної давності, судом першої інстанції в резолютивній частині рішення, безпідставно було задоволено колопотання останнього про поновлення йому строків звернення до суду, як таких що пропущені з поважних причин. За таких обставин, другий абзац резолютивної частини рішення суду, підлягає виключенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційної скарги є необгрунтованиими, так, як вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги, за виключенням безпідставного висновку суду про поновлення строків позовної давності, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають. У вказаній частині рішення суду підлягає зміні.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області задовольнити частково.

Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 02 грудня 2020 року змінити, шляхом виключення другого абзацу з резолютивної частини рішення суду.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 20 грудня 2022 року.

Головуючий суддя :

---

Г.Л. Карпушин

Судді:

---

В.П. Пікуль

---

О.Ю. Кузнєцова