Постанова

від 21.12.2022 по справі 307/3693/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 307/3693/19

провадження № 61-4980 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Тячівська міська рада Закарпатської області,

третя особа - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - перший заступник керівника Тячівської місцевої прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі відділу містобудування та архітектури Тячівської міської ради Закарпатської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Готри Т. Ю., Мацунича М. В. від 06 квітня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Тячівської міської ради Закарпатської області, третя особа - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, в якому просила суд визнати за нею право власності на нерухоме майно, а саме магазин з житловою квартирою та автомийку самообслуговування на 4 пости із загальною

площею 1 051,95 кв. м, розташоване по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 листопада 2019 року № 188253456, виданого державним реєстратором відділу державної реєстрації Тячівської міської ради Закарпатської області, вона є власником земельної ділянки площею 0,2371 га, кадастровий номер 2124410100:03:005:0220, що розташована

по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. На вказаній земельній ділянці вона самочинно побудувала об`єкт нерухомого майна, а саме магазин з житловою квартирою та автомийку самообслуговування на 4 пости із апаратною.

Відповідно до технічного паспорту до складу будівель і споруд, розташованих за вказаною адресою, входять: магазин з житловою квартирою, автомийка самообслуговування на 4 пости та апаратна, загальною площею 1 051,95 кв. м.

Згідно із висновком про вартість об`єкта оцінки, ринкова вартість вказаногонерухомого майна становить 473 377,50 грн.

Відповідно до звіту обстеження технічного стану магазину з житловою квартирою та автомийка самообслуговування на 4 пости, за результатами технічного обстеження об`єкту, встановлено, що технічний стан конструкцій та будівлі в цілому відноситься до ІІ категорії (задовільний), фактичний стан конструкцій задовольняє та відповідає вимогам міцності та надійності для подальшої експлуатації будівлі за її функціональним призначенням, як будівля магазину з житловою квартирою та автомийка самообслуговування на 4 пости. Однак, право власності на зазначене нерухоме майно за нею не визнано, оскільки вказане нерухоме майно не було введено в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Вона зверталася до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Закарпатської області з метою введення в експлуатацію вказаного нерухомого майна, однак повідомленням від 07 листопада 2019 року за

№ 320/1007/1.20/2/19 їй було відмовлено у цьому з тих підстав, що відсутні умови для введення в експлуатацію об`єкта нерухомого майна. Крім того, постановою головного інспектора будівельного нагляду управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області від 11 листопада 2019 року № 116/1007 її було притягнуто до відповідальності за будівництво магазину з житловою квартирою та автомийки самообслуговування без документів, що дають право на виконання будівельних робіт, у вигляді штрафу у сумі 8 500 грн, які вона сплатила до державного бюджету.

Позивач указувала, що самочинно побудований нею магазин з житловою квартирою таавтомийка самообслуговування на 4 пости розташовані на її власній земельній ділянці, не порушують прав та інтересів третіх осіб, не суперечать правилам забудови населеного пункту та вимогам містобудівної документації, відповідають вимогам правил пожежної безпеки, що також підтверджено довідкою Тячівського районного відділу Управління Державної служби України з надзвичайних ситуаційв Закарпатській області від 25 листопада 2019 року № 01/384.

Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області у складі судді Сойми М. М. від 23 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на нерухоме майно, а саме магазин з житловою квартирою, автомийку самообслуговування на 4 пости та апаратну, загальною площею 1 051,95 кв.м, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності на спірне нерухоме майно, районний суд застосував правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328 цс 15 та роз`яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)».

Суд прийняв визнання позову відповідачем, оскільки таке визнання відповідає вимогам чинного законодавства, інтересам сторін по справі, не суперечить правам та інтересам інших осіб.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Тячівської місцевої прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі відділу містобудування та архітектури Тячівської міської ради Закарпатської області задоволено. Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області

від 23 грудня 2019 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірний об`єкт є самочинно збудованим нерухомим майном комерційного призначення, будівництво якого розпочато без належного договору, без затвердженого проекту, без отримання сертифікату (декларації) про введення його в експлуатацію. При цьому особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває право власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).

Суд зазначив, що декларація про готовність спірного об`єкта до експлуатації органом державного архітектурно-будівельного контролю не розглядалася та рішення про її реєстрацію або повернення не приймалося, а лише на звернення позивача Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Закарпатської області подало роз`яснення позивачу, що будівництво спірного об`єкта здійснено без повідомлення про початок будівельних робіт і буде відмовлено у реєстрації про готовність об`єкта до експлуатації, а такі дії позивачем не оскаржувалися. При цьому, технічний паспорт не є документом дозвільного характеру, на підставі якого розпочинається будівництво чи вводиться об`єкт в експлуатацію, а є лише результатом комплексу робіт щодо обмірювання уже збудованого об`єкта нерухомого майна з визначення його складу, а звіт про проведення технічного обстеження від 23 вересня

2019 року не є тим допустимим доказом дотримання будівельних, санітарних, протипожежних норм, стандартів і правил, відповідності розробленій та затвердженій в установленому законодавством порядку проектній документації стосовно даного об`єкта будівництва та врахування вимог безпечності об`єкта з огляду на передбачуваний характер його експлуатації,

а відповідна судова будівельно-технічна експертиза судом не проводилася.

Суд вказав, що Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області як уповноважений орган у сфері державного архітектурно-будівельного контролю мало статус третьої особи у даній справі,

а повинно було бути залучено до участі у справі у якості відповідача або співвідповідача, так як вирішує питання про прийняття декларації самочинно збудованого об`єкта, на яке може бути визнано право власності за рішенням суду. Суд першої інстанції цю обставину не взяв до уваги, що вплинуло на процесуальний статус сторони. При цьому, визнання судом першої інстанції за позивачем права власності на самочинно збудоване майно з порушенням порядку введення об`єкта нерухомого майна в експлуатацію, позбавляє Тячівську міську раду, як орган місцевого самоврядування, отримати від замовника будівництва пайовий внесок, передбачений статтею 40 Закону України «Про регулюванням містобудівної діяльності», оскільки такий обчислюється та сплачується замовником будівництва на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Крім того, суд зазначив, що прокурор, подаючи апеляційну скаргу діяв в межах своїх повноважень, передбачених Конституцією України та Закону України «Про прокуратуру», оскільки було порушено інтереси держави щодо порядку набуття права власності на майно та безпечність існування самочинного будівництва без належних документів на експлуатації приміщень, усупереч нормам закону, які несуть потенційну загрозу життю та здоров`ю громадян.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 квітня

2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року скасувати, рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 23 грудня

2019 року залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 15 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, запропоновано заявнику надати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк ОСОБА_1 надіслала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме докази сплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 307/3693/19 із Тячівського районного суду Закарпатської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми права, не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року

у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104 цс 19), від 15 січня 2020 року

у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350 цс 19), від 11 лютого 2020 року

у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157 гс 19), від 26 травня 2020 року

у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194 гс 19) щодо здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором, а також не враховано відповідних рішень Конституційного Суду України щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави.

Зазначає, що прокурор ні в апеляційній скарзі, ні протягом апеляційного розгляду справи не обґрунтував наявності визначених законодавством підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі відділу містобудування та архітектури Тячівської міської ради в суді. Зокрема, прокурор не довів, у чому полягає порушення інтересів держави в особі зазначеного органу, а також що зазначений компетентний орган, не здійснює своїх повноважень щодо захисту інтересів держави.

Вказує, що до функцій та прав відділу містобудування та архітектури Тячівської міської ради не входить питання погодження прийняття об`єктів в експлуатацію, а також будь-які функції щодо контролю за самочинним будівництвом, тому відсутні підстави для висновку про ймовірний вплив на права чи інтереси держави в особі відділу містобудування та архітектури Тячівської міської ради рішення суду про визнання права власності на самочинно побудовані об`єкти нерухомого майна. При цьому, відділ містобудування та архітектури Тячівської міської ради не є органом, який має повноваження та виконує функції державного архітектурно-будівельного контролю та/або нагляду, прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію, відмова в цьому і подібні. Твердження прокурора в апеляційній скарзі та висновки апеляційного суду про те, що відділ містобудування та архітектури має повноваження із «забезпечення дотримання законодавства у сфері містобудування та архітектури, державних стандартів, норм і правил забудови населених пунктів, затвердженої містобудівної документації» є безпідставними, оскільки на відділ містобудування такі повноваження не покладені, так як такі належать державним органам, які здійснюють державний архітектурно-будівельний контроль і нагляд.

Спір, що виник у даній справі, не є спором про право цивільне,

в якому відповідачем є відділ містобудування та архітектури Тячівської міської ради, спір не стосується цивільних прав і обов`язків відділу містобудування та архітектури Тячівської міської ради, прав та обов`язків відділу як уповноваженого органу містобудування та архітектури в контексті вимоги про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, тому прокурор, діючи в інтересах держави в особі відділу містобудування та архітектури Тячівської міської ради, не довів наявності в нього права на апеляційне оскарження рішення районного суду.

Апеляційним судом не доведено порушення будь-якого майнового права чи інтересу держави в особі відділу містобудування та архітектури Тячівської міської ради рішенням районного суду у цій справі, настання негативних наслідків такого порушення для держави в особі зазначеного органу.

Зазначає, що нею було набуто у встановленому порядку право власності на земельну ділянку, на якій нею здійснено самочинне будівництво, під уже збудоване нерухоме майно, що відповідає положенням статті 376 ЦК України, а суд апеляційної інстанції вирішив справу без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 2-3614/08 (провадження № 61 - 866 св 18), від 07 лютого 2019 року у справі № 452/2872/15 (провадження № 61-13284 св 18) щодо застосування

статті 376 ЦК України.

З огляду на неможливість введення в експлуатацію побудованого нею об`єкта нерухомого майна у порядку, передбаченому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», іншого шляху для оформлення права власності на побудований об`єкт, ніж з використанням правового механізму, передбаченого статтею 376 ЦК України, для неї не існувало на час звернення до суду першої інстанції і не існує на даний час.

Крім того, судом апеляційної інстанції не враховано, що прийняття в експлуатацію побудованого нею об`єкта нерухомого майна відповідно до декларації, зареєстровано у встановленому законом порядку управлінням

Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, та здійснена реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за нею у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та не взято до уваги звіт технічного обстеження, складеного експертом з технічного обстеження будівель і споруд ОСОБА_2 , який є сертифікованим експертом,

а посилання апеляційного суду на те, що судова будівельно-технічна експертиза не проводилася, не може бути підставою для відмови у позові, так як призначення експертизи у даній справі не є обов`язковим відповідно до

статті 105 ЦПК України. Факт непроведення судової будівельно-технічної експертизи не свідчить про недотримання нею при будівництві об`єкта нерухомого майна норм та правил у сфері будівництва, наявність потенційної загрози життю, здоров`ю громадян.

Суд не взяв до уваги надані до відзиву на апеляційну скаргу докази про сплату пайового внеску на рахунок міської ради.

Крім цього, справу було розглянуто апеляційним судом у відсутності її та її представника - адвоката Рішка П. М., чим було порушено процесуальні права позивачки на участь у судовому засіданні та право на правничу допомогу у розгляді справи. Судом апеляційної інстанції не було взято до уваги клопотання її представника - адвоката Рішка П. М. про відкладення судового засідання з причин, що є поважними, а саме у зв`язку з його участю у розгляді інших справ, яке було підтверджено належними доказами.

Посилається на порушення судом практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а участь адвоката у іншому процесі є достатньою підставою для відкладення судового засідання (справа «Вартая проти Грузії», заява № 10978/06).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

20грудня 2022 року електронною поштою перший заступник керівника Тячівської окружної прокуратури надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Указаний відзив залишається без розгляду, оскільки у порушення вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України він не надісланий іншим учасникам справи. А, крім того, поданий поза межа строку на надання відзиву, про що зазначено в ухвалі Верховного Суду від 13 липня 2022 року про відкриття касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 листопада 2019 року № 188253456, виданого державним реєстратором відділу державної реєстрації Тячівської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0, 2371 га, кадастровий номер 2124410100:03:005:0220, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, яка розташована по АДРЕСА_1 (а. с. 6).

З технічною документації вбачається, що ОСОБА_1 є забудовником об`єкта нерухомого майна - магазину з житловою квартирою та автомийки самообслуговування на 4 пости та апаратної, розташованої на належній їй на праві власності земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до технічного паспорту на об`єкт нерухомого майна - магазин з житловою квартирою та автомийкою самообслуговування на 4 пости, до складу будівель і споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , входять: магазин з житловою квартирою, автомийка самообслуговування на 4 пости та апаратна, загальною площею 1051,95 кв. м (а. с. 9-15).

Звітом технічного обстеження об`єкта нерухомого майна - магазину з житловою квартирою та автомийки самообслуговування на 4 пости, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджено, що технічний стан конструкцій та будівлі в цілому відноситься до ІІ категорії (задовільний). Фактичний стан конструкцій магазину з житловою квартирою та автомийки самообслуговування на 4 пости відповідає вимогам міцності на надійності для подальшої безпечної експлуатації будівлі за її функціональним призначенням як магазин з житловою квартирою та автомийка самообслуговування на 4 пости (а. с. 16-27).

Згідно з довідки Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Закарпатській області України в Закарпатській області

від 25 листопада 2019 року за № 01/384, стверджено що побудовані

ОСОБА_1 магазин з житловою квартирою та автомийкою самообслуговування на 4 пости, загальною площею 1051,95 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відповідають вимогам правил пожежної безпеки.

Із рішення Тячівської міської ради Закарпатської області від 24 жовтня

2019 року № 4013 та довідки Тячівської міської ради за від 13 листопада

2019 року №09-19/1282 вбачається, що належна ОСОБА_1 земельна ділянка площею 0,2371 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та розташований на ній магазин з житловою квартирою та автомийка самообслуговування на 4 пости, загальною

площею 1051,95 кв. м, мають адресний номер (поштову адресу): АДРЕСА_1 (а. с. 7, 8).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та розгляд справи апеляційним судом за відсутності заявниці та її представника (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Щодо права прокурора на апеляційне оскарження

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 зазначала, що нею було набуто у встановленому порядку право власності на земельну ділянку, цільове призначення якої - будівництво і обслуговування будівель, на ній здійснено самочинне будівництво, під уже збудоване нерухоме майно, що відповідає положенням частини третьої статті 376 ЦК України.

З огляду на неможливість введення в експлуатацію побудованого нею об`єкта нерухомого майна у порядку, передбаченому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», ОСОБА_1 вказувала, що іншого шляху для оформлення права власності на побудований об`єкт, ніж з використанням правового механізму, передбаченого статтею 376 ЦК України, для неї не існувало на час звернення до суду першої інстанції і не існує на даний час.

Також у касаційній скарзі зазначається, що прийняття в експлуатацію побудованого нею об`єкта нерухомого майна відповідно до декларації, зареєстровано у встановленому законом порядку управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області під № 141200730940, та здійснена реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за нею у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Апеляційний суд, приймаючи до розгляду апеляційну скаргу прокурора, який не брав участі у розгляді справи, скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи ОСОБА_1 у позові, виходив із того, що прокурор діяв в межах своїх повноважень, передбачених Конституцією України та Закону України «Про прокуратуру», оскільки було порушено інтереси держави щодо порядку набуття права власності на майно та безпечність існування самочинного будівництва без належних документів на експлуатації приміщень, усупереч нормам закону, які несуть потенційну загрозу життю та здоров`ю громадян.

Апеляційний суд також зазначив, що відділ містобудування та архітектури Тячівської міської ради повинні видаватися містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 , у подальшому саме відділ в силу своїх повноважень контролює дотримання затверджених ним будівельних норм і правил і відповідну реалізацію цього проекту. А визнання за ОСОБА_1 права власності на самочинно збудоване майно з порушенням порядку введення об`єкта нерухомого майна в експлуатацію, позбавляє Тячівську міську раду, як орган місцевого самоврядування, отримати від замовника будівництва пайовий внесок, передбачений статтею 40 Закону України «Про регулюванням містобудівної діяльності», оскільки такий обчислюється та сплачується замовником будівництва на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Верховний Суд не погоджується з таким твердженням апеляційним судом повноважень представництва прокурором при поданні апеляційної скарги.

Процесуальний статус прокурора в цивільному суді зумовлений роллю інституту прокуратури, яку остання виконує згідно із Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики ЄСПЛ, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 7 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, здійснюючи тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у системному зв`язку з положеннями процесуального законодавства, зазначила, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц конкретизувала вищенаведені висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, вказавши на необхідність у кожному конкретному випадку перевіряти: 1) доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів у спосіб, який обрав прокурор та 2) доводи прокурора з приводу відсутності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах: від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)).

Доводи касаційної скарги про те, що відділ містобудування та архітектури Тячівської міської ради не уповноважений здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, а також не має повноважень вирішувати питання прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію, тобто не є компетентним державним органом та учасником спірних правовідносин, і рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 23 грудня 2019 року не вирішувалися питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки держави в особі відділу містобудування та архітектури Тячівської міської ради є обґрунтованими,

а апеляційний суд належної оцінки їм не надав, хоча це було одним з основним доводів і аргументів відзиву на апеляційну скаргу прокурора (т. 1, а. с. 110-119), до якого додано вже Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на вказане спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 та зареєстровану Декларацію про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта (т. 1, а. с. 120, 132-136).

Апеляційний суд не врахував таке.

Абзацами першим, другим частини першої статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Державний архітектурно-будівельний контроль замовників будівництва, які є фізичними особами, здійснюється відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» з урахуванням особливостей правового статусу таких осіб. Порядок здійснення архітектурно-будівельного контролю визначається Кабінетом Міністрів України.

Державний архітектурно-будівельний нагляд - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час провадження ними містобудівної діяльності. Державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частини перша, друга статті 41-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відповідно до статті 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюють органи державного архітектурно-будівельного контролю, визначені статтею 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Державний архітектурно-будівельний нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі.

До уповноважених органів містобудування та архітектури належать: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури; структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань архітектури; виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури. До утворення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради з питань архітектури уповноваженим органом містобудування та архітектури є структурний підрозділ районної державної адміністрації з питань архітектури, а за його відсутності - структурний підрозділ обласної державної адміністрації з питань архітектури. З метою забезпечення виконання функцій, пов`язаних з організацією замовлення розроблення, оновлення та затвердження містобудівної документації (змін до неї), у складі уповноваженого органу містобудування та архітектури може утворюватися окремий структурний підрозділ. Примірне положення про такий структурний підрозділ затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури. Орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури, структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій підконтрольні і підзвітні відповідним органам виконавчої влади в межах, передбачених законом. Органи місцевого самоврядування здійснюють свою діяльність у сфері містобудування та архітектури відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». З питань делегованих повноважень, передбачених підпунктом «б» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи сільських, селищних, міських рад підконтрольні відповідним органам виконавчої влади (стаття 13 Закону України «Про архітектурну діяльність»).

Відповідно до Указу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» було утворено ДАБІ України, на яку покладено функції з реалізації державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю.

Повноваження ДАБІ України щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю визначені Положенням про ДАБІ України, затвердженим Указом Президента України від 08 квітня 2011 року № 439/2011, Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553, Положенням про ДАБІ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09 червня 2014 року № 294, Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 698.

Разом з тим на час подання прокурором апеляційної скарги (22 грудня 2020 року) на рішення місцевого суду постановою Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду» від 13 березня 2020 року № 219 вирішено: утворити Державну інспекцію містобудування України (далі - ДІМ) як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (пункт 1). Також цією Постановою внесені зміни до Положення про ДАБІ України, що було затверджене постановою Кабінету Міністрів України

від 09 липня 2014 року № 294, та в пункті 1 Положення зазначено, що Держархбудінспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Пунктом 1 Положення про ДІМ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду» від 13 березня 2020 року № 219, у редакції, чинній на час подання першим заступником керівника Тячівської окружної прокуратури апеляційної скарги (далі - Положення про ДІМ), визначено, що ДІМ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (крім надання (отримання, реєстрації), відмов у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів).

Абзацом четвертим пункту 3 Положення про ДІМ передбачено, що основним завданням ДІМ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а саме здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил своїми територіальними органами, уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), під час провадження ними містобудівної діяльності, а також за діяльністю органів, що здійснюють сервісну функцію та функцію технічного регулювання у сфері містобудування.

Згідно з підпунктом 4 пункту 4 Положення № 219 ДІМ відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, скасовує чи зупиняє дію прийнятих об`єктами нагляду відповідно до визначених законом повноважень рішень, які порушують вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, з одночасним складенням протоколу відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті ДІМ.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що починаючи

з 13 березня 2020 року та на час подання прокурором апеляційної скарги повноваження щодо здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду і щодо скасування містобудівних умов та обмежень були віднесені до компетенції ДІМ.

На час апеляційного розгляду справи відбулися подальші зміни в законодавстві, яким регулюються питання управління у сфері містобудівної діяльності. Зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року № 1340 «Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду», яка набрала чинності 30 грудня 2020 року, утворено Державну інспекцію архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ) як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, затверджено Положення про ДІАМ, ліквідовано ДІМ та Державну сервісну службу містобудування. Визначено ДІАМ суб`єктом управління індивідуально визначеного майна ДІМ та Державної сервісної служби містобудування, Державної архітектурно-будівельної інспекції, які ліквідовуються.

Пунктом 1 Положення про ДІАМ визначено, що ДІАМ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Згідно з пунктом 3 Положення про ДІАМ основним завданням ДІАМ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а саме: підготовка та внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо забезпечення формування державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду; здійснення в межах повноважень, визначених законом, державного архітектурно-будівельного контролю за дотриманням замовниками, підприємствами, що надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об`єкта будівництва, архітекторами та іншими проектувальниками, підрядниками, експертами, експертними організаціями та відповідальними виконавцями робіт, інженерами-консультантами, власниками будівель та лінійних споруд вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт; здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил територіальними органами ДІАМ, уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), під час провадження ними містобудівної діяльності; ліцензування видів господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, та здійснення контролю за додержанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов провадження видів господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками.

ДІАМ відповідно до покладених на неї завдань видає дозволи на виконання будівельних робіт, реєструє повідомлення про внесення змін до них, відмовляє у видачі таких дозволів, анулює дозволи на виконання будівельних робіт; приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти (видає сертифікати про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта або відмовляє в їх видачі, реєструє декларації про готовність об`єкта до експлуатації, внесення змін до них, а також повертає такі декларації та скасовує їх реєстрацію) (підпункти 15-2, 15-3 пункту 4 Положення про ДІАМ).

Підпунктом 11 пункту 6 Положення про ДІАМ передбачено, що ДІАМ для виконання покладених на неї завдань має право проводити претензійно-позовну роботу, звертатися до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів.

ДІАМ здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення про ДІАМ).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2021 року № 960 «Питання Державної інспекції архітектури та містобудування», яка набрала чинності 15 вересня 2021 року, Кабінет Міністрів України вирішив погодитися з пропозицією Міністерства розвитку громад та територій про можливість здійснення Державною інспекцією архітектури та містобудування повноважень і виконання функцій з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Вказаною постановою також визнано такою, що втратила чинність, постанова Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року № 294 «Про затвердження Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України» та інші пов`язані з нею постанови.

При цьому до повноважень вказаних органів, зокрема, віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах: 1) неправомірне, всупереч встановленому порядку набуття права власності на самочинне будівництво завдає шкоди суспільним інтересам; 2) оскільки перед реєстрацією права власності на нерухоме майно останнє слід у будь-якому разі прийняти в експлуатацію, суд першої інстанції підмінив собою орган, уповноважений оформити право власності на нерухоме майно; 3) позивач не має жодних прав на земельну ділянку, на якій знаходяться самочинно збудовані та переобладнані приміщення, не звертався до органів державного архітектурно-будівельного контролю для прийняття цих приміщень в експлуатацію; 4) відповідачі не є особами, які порушують, не визнають чи оспорюють право власності позивача; 5) позивач не надав суду першої інстанції належних доказів відповідності самочинно збудованих і переобладнаних приміщень вимогам нормативних актів з пожежної безпеки, санітарно-епідеміологічним нормам, нормам з радіофікації, зовнішнього освітлення, відведення зливових вод, техногенної безпеки, екології, охорони праці, енергозбереження, ядерної та радіаційної безпеки.

Отже, Верховний Суд вважає, що апеляційний суд, приймаючи апеляційну скаргу прокурора, який не брав участі у справі, належним чином не перевірив виконання ним вимог закону щодо підтвердження, що у спірних правовідносинах інтереси держави представляє відділ містобудування та архітектури Тячівської міської ради Закарпатської області та не надав належної правової оцінки відповідним доводам відзиву на апеляційну скаргу прокурора від ОСОБА_1 .

Щодо інших доводів касаційної скарги

Посилання касаційної скарги про те, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності сторони позивача, є безпідставними. У судове засідання на 06 квітня 2022 року, в якому прийнято оскаржене судове рішення, позивач та її представник були належним чином, у порядку, передбаченому нормами ЦПК України, повідомлені про дату судового засідання (а. с. 172, 175), а клопотанню представника позивачки - Рішка П. М. про відкладення розгляду справи (а. с. 176-177) апеляційний суд дав належну оцінку, згідно з нормою

статті 372 ЦПК України, обґрунтовано визнавши неяку без поважних причин і це є дискреційним повноваженням апеляційного суду. При цьому сама позивачка в судове засідання не з`явилася і причин неявки суду не повідомила.

Прохання касаційної скарги про залишення без змін рішення суду першої інстанції є передчасним, оскільки апеляційний суд не перевірив законність прийняття апеляційної скарги прокурора, а отже, законність апеляційного перегляду судового рішення.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України у вказаній редакції).

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України у вказаній редакції справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на наведені у цій постанові мотиви Верховний Суд вважає касаційну скаргу частково обґрунтованою. Тому постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року слід скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Останній зобов`язаний розглянути спір за правилами цивільного судочинства й ухвалити законне й обґрунтоване рішення, враховуючи вимоги закону, зокрема принципи диспозитивності, змагальності сторін і право особи на захист її власних прав.

Щодо судових витрат

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року скасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк