Постанова

від 23.11.2022 по справі 499/244/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3234/22

Справа № 499/244/20

Головуючий у першій інстанції Тимчук Р. М.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

за участю секретаря Сидоренко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 29 квітня 2021 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Стефан» до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви.

02 березня 2020 року ТОВ сільськогосподарське підприємство «Стефан» в особі представника - адвоката АО «Лєгіст» Вєлєва Івана Івановича, звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 29 квітня 2021 року позовну заяву ТОВ сільськогосподарське підприємство «Стефан» до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задоволено в повному обсязі.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про задоволення позову у повному обсязі.

Сповіщення сторін.

Про судове засідання, призначене на 23 листопада 2022 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.

Суддя-учасник колегії Дришлюк І.А. перебував у відпустці з 05 грудня по 06 грудня 2022 року, а суддя-учасник колегії Драгомерецький М.М. перебував у відпустці з 07 грудня по 09 грудня 2022 року, що підтверджується довідками відділу кадрової роботи та управління персоналом.

Повне судове рішення виготовлено 12 грудня 2022 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить земельна ділянка загальна площа 17,3212 га, кадастровий номер - 5121882000:01:004:0093, що розташована на території Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області.

24 жовтня 2016 року між ТОВ СП «СТЕФАН» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі №б/н (далі - Договір- 1), який пройшов процедуру державної реєстрації 28.10.2016 року, номер запису про інше речове право: 17224320.

На підставі Договору-1 позивач отримав право оренди 1/2 частини земельної ділянки в розмірі 8,6606 га (загальна площа 17,3212 га), кадастровий номер 5121882000:01:004:0093, що розташована на території Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області.

24 жовтня 2016 року між ТОВ СП «СТЕФАН» та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі №б/н (далі - Договір-2), який пройшов процедуру державної реєстрації 29.10.2016 року, номер запису про інше речове право: 17221835.

На підставі Договору-2 позивач отримав право оренди 1/2 частини земельної ділянки в розмірі 8,6606 га (загальна площа 17,3212 га), кадастровий номер 5121882000:01:004:0093, що розташована на території Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області.

Між ТОВ СП «СТЕФАН» та ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі № б/н (далі - Договір-3), загальною площею 41.6191 га, кадастровий номер - 5121882000:01:004:0141, що знаходиться на території Коноплянської сільської ради, Іванівського району Одеської області. Договір-3 було зареєстровано у Відділі Держкомзему у Іванівському районі Одеської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.07.12 року. Витяг з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку щодо земельної ділянки к.н. 5121882000:01:004:0141 додається. Оскільки відповідачем було зайнято лише 6 га. зазначеної ділянки, в подальшому під земельною ділянкою-2 слід розуміти зазначені 6 га.

Дані факти підтверджуються копіями договорів оренди ( а.с.9-19, т.1).

Позивач посилається на те, що восени 2019 року, при прибутті на поле працівниками ТОВ СП «СТЕФАН» було виявлено, що на ній, без відома законного орендаря ТОВ СП «СТЕФАН», всупереч умовам Договору-1 та Договору-3, невідомими особами було оброблено 1/2 частину (8,606 га) Земельної ділянки та частину (6 га) Земельної ділянки-2, шляхом їх засадження сільськогосподарськими культурами.

ТОВ СП «СТЕФАН» в усному порядку звернулось до орендодавців для з`ясування даної ситуації. Під час спілкування останні повідомили, що земельні ділянки було оброблено Відповідачем.

З метою мирного врегулювання спору 05 листопада 2019 року (а.с.20-22, т.1) позивачем було направлено претензію щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки на адресу відповідача з вимогою звільнити самовільно зайняті нею земельні ділянки та не чинити перешкоди у їх користуванні, а також компенсувати завдану нею шкоду в грошовій формі або шляхом передачі ТОВ СП «СТЕФАН» майбутнього врожаю, отриманого із вищезазначених земельних ділянок.

Відповідач надала позивачу лист-відповідь на претензію від 21 листопада 2019 року (а.с.23-), в якому зазначає, що Договір-1 вже є недійсним, оскільки об`єктом оренди є неіснуюча земельна ділянка, в зв`язку з чим позивач повинен компенсувати відповідачу збитки, починаючи з 2016 року за самовільне зайняття земельної ділянки.

Щодо земельної ділянки-2, відповідач зазначив, що рекомендує звернутись до її власника з вказаними у претензії питаннями.

В ході розгляду справи та у відзиві представник відповідача заперечував той факт, що відповідач будь-яким чином чинить перешкоди у користуванні земельної ділянки позивачу, посилається що у позивача відсутні будь які докази того що саме відповідач чинить перешкоди, зазначає що ніяких дій ОСОБА_1 не вчиняє щодо перешкоджання користування ділянкою.

Проте в судових дебатах у суді першої інстанції представник відповідача повідомив, що дійсно ОСОБА_1 в 2019 році восени засіяла вказані ділянки сільськогосподарською продукцією, а саме пшеницею, проте факт заподіяння шкоди та її розмір представник відповідача не визнає, та зазначає що позивач самоусунувся від використання ділянки, оскільки йому нічого не заважає користуватися нею.

Даючи оцінку цим обставинам суд першої інстанції правильно не погодився з доводами представника відповідача, оскільки ним визнано той факт, що відповідачка восени 2019 року засіяла земельні ділянки, які перебували в оренді у позивача.

Зазначені дії суд першої інстанції правильно розцінив саме як чинення перешкод законному орендарю у використанні ним орендованої земельної ділянки.

Відповідно до ст. 25 ЗУ «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Частиною 2 ст. 24 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Договір оренди землі, укладений між сторонами даного цивільно - правового спору є чинним, угода про його розірвання між сторонами договору не укладалась, в судовому порядку договір не розривався і не визнавався недійсним.

Таким чином, між позивачем та відповідачем склалися та існують на даний час договірні відносини, що породжують взаємні права та обов`язки, передбачені Земельним кодексом, Цивільним кодексом, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За загальними правилами, встановленими у статтях 509, 526 ЦК України зобов`язання, які виникли між сторонами даного цивільно - правового спору, мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства…"

Твердження відповідача про те, що Договір-1 є недійсним є неспроможними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки чинним законодавством недійсність правочину (укладення Договору-1) прямо не встановлена, а Договір-1 не було визнано судом недійсним, він продовжує свою дію та його норми є обов`язковими для виконання сторонами договору.

З приводу дій відповідача 05.11.2019 року позивачем було направлено заяву до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області для того, щоб встановити хто та на якій підставі здійснив самовільне захоплення частини (8,606 га) Земельної ділянки та частину (6 га) Земельної ділянки-2, а також розмір збитків, завданих незаконним обробітком зазначених земельних ділянок ( а.с.26-27 Т.1).

Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області було відмовлено позивачу у здійсненні заходів реагування, аргументуючи це тим, що між позивачем та відповідачем наявні договірні правовідносини, а спори пов`язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку: «Статтею 35 Закону України «Про оренду землі» визначено, що спори пов язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку. З огляду на вищевикладене та беручи до уваги інформацію викладену у Вашому зверненні, у разі неможливості позасудового врегулювання земельного спору між Вами та власником земельної ділянки, Ви маєте право звернутись до суду за захистом своїх прав.»(а.с.28 Т.1)

Також позивачем було подано заяву до Іванівського ВП Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області (копія заяви додається) з метою порушення кримінального провадження, захисту його прав, встановлення та притягнення винних осіб до відповідальності за вчинений злочин. Так, на момент подання позову Іванівським ВП Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області було внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань кримінальні провадження № 119160290000274 по ст. 190 Кримінального кодексу України, № 12019160290000275 по ст. 197-1 Кримінального кодексу України (а.с.30-32 т.1).

Крім того третя особа, у справі ОСОБА_3 надав письмові пояснення (а.с.213-215 т.1), в яких зазначив, що між ним та ТОВ СП «Стефан» був укладений договір оренди земельної ділянки розміром 41,620 га, яка належить йому на праві приватної власності згідно із Держаного акту (а.с.216 т.1).

Посилається, що він належним чином виконує свої обов`язки ніяким чином не чинить перешкоди позивачу та своєчасно отримує орендну плату. Щодо предмету спору йому нічого не відомо так як в цей період не знаходився в с. Конопляне та йому нічого не відомо. Проте зазначає що земельні ділянки мають загальну межу, а тому є підстави вважати, що це не випадково та вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_2 надала письмову заяву, в якій зазначила, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі та просила справу розглянути у її відсутність.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем дійсно було здійснено ряд заходів спрямованих на усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, а саме позивач звернувся до орендодавців в усному порядку, які повідомили, що земельні ділянки оброблено відповідачем; подав заяву до ГУ Держгеокадастру в Одеській області, який рекомендував звернутись за захистом своїх прав до суду, подав заяву про допит Відповідача в якості свідка, щодо відомих їй обставини, що мають значення для справи.

Але суд першої інстанції також вмотивовано констатував також той факт, що відповідач не надала згоду на проведення допиту її в якості свідка.

Суд першої інстанції правильно вважав за можливе розцінити ухилення відповідача від встановлення об`єктивної істини свідчить про її безпосередню причетність до обробки спірних земельних ділянок.

Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовна вимога про зобов`язання ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні земельної ділянки загальною площею 17,3212 га (1/2 - 8,66 га), кадастровий номер - 5121882000:01:004:0093, що розташована на території Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області та належить їй на праві спільної часткової власності, що знаходиться в оренді ТОВ СП «СТЕФАН» відповідно до договору оренди землі від 24 жовтня 2016 року №б/н укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ СП «СТЕФАН» та частини (6 га) земельної ділянки, загальною площею 41.6191 га, кадастровий номер - 5121882000:01:004:0141, що знаходиться на території Коноплянської сільської ради, Іванівського району Одеської області, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, що знаходиться в оренді ТОВ СП «СТЕФАН» відповідно до договору оренди землі укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ СП «СТЕФАН» є обгрунтованою та такою що підлягає задоволенню, оскільки в судовому засіданні доведений факт чинення перешкод позивачеві відповідачем у користуванні даними земельними ділянками.

Отже, фактичним обставинам, встановленими судом, відповідають договірні правовідносини щодо речового права на чуже майно, права оренди земельної ділянки, порядок виконання зобов`язань відповідно до умов договору оренди земельної ділянки, які регулюються ст.ст.13, 41, 68 Конституції України, ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 року), ЗУ "Про оренду землі", ЗК України, ЦК України, Договором оренди землі.

Застосовуючи норми матеріального права, суд першої інстанції правильно виходив з такого.

Згідно із положень ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 93 ЗК України та ст.1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької і іншої діяльності.

Згідно із ч. 4 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 ЗК України).

На підставі ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформляється відповідно до ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства… Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст.13, ч.1 ст.14 ЗУ "Про оренду землі").

Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об`єднаннями та організаціями (ч.ч.1, 2 ст.27 ЗУ "Про оренду землі").

Вказана норма ЗУ «Про оренду землі» кореспондується із нормою ст.391 ЦК України щодо права власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися та розпоряджатися своїм майном. Позивачем у такому позові може бути і суб`єкт зобов`язальних прав, що пов`язані з орендою, в даному випадку - це орендар земельної ділянки - ТО СП «Стефан».

Згідно положень ст.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач має право на звернення до суду з позовом про усунення будь-яких порушень його прав на користування земельною ділянкою, а також на відшкодування збитків.

Частиною 2 статті 27 ЗУ "Про оренду землі" передбачено, що орендар земельної ділянки на підставі чинного договору оренди, має право на витребування орендованої земельної ділянки з чужого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею.

Предметом позову є вимога позивача ТОВ СП «Стефан» про усунення з боку відповідача ОСОБА_1 перешкод у здійсненні ним права користування майном.

Підставою позову слугують посилання позивача на належне йому право користування та розпорядження майном, а також дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Згідно із вимог чинного законодавства об`єктом даної категорії позовів є усунення триваючого правопорушення, яке збереглося до моменту подання позову до суду.

При розгляді даного цивільно - правового спору, позивачем доведено наявність об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним своїх правомочностей та встановлено судом наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: дії ОСОБА_1 є неправомірними, між її діями та позбавленням можливості орендаря використовувати об`єкт оренди є безпосередній причинний зв`язок і вина відповідача, що є підставою для цивільно - правової відповідальності ОСОБА_1 .

Стосовно позовної вимоги про стягнення матеріальних збитків суд першої інстанції вмотивовано встановив таке.

Позивач посилається, що своїми неправомірними діями щодо самовільного заняття земельних ділянок, відповідач завдав ТОВ СП «СТЕФАН» збитків у формі неотримання доходу (упущеної вигоди), її зв`язку з неможливістю засіяти земельну ділянку, отримати врожай та продати його, вважаємо за необхідне, повернути завдану шкоду у повному розмірі.

Згідно з Розрахунком розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки розмір заподіяної шкоди (копія додається) завданої відповідачем на Земельній ділянці становить 11852,42 грн., на Земельній ділянці-2 становить 8211,84 грн.

Однак фактична шкода, яку відповідач нанесла позивачу внаслідок порушення умов договору є значно більшою за вказані суми, а тому позивач зазначив власні розрахунки упущеної вигоди та реальних збитків, посилаючись на Постанову винесену Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду 22 травня 2019 року по справі №311/1841/18, згідно якої Верховний Суд визнає за можливе визначити розмір шкоди та упущеної вигоди на основі бухгалтерських документів підприємства.

Позивач зазначає, що на земельній ділянці та земельній ділянці-2 ним вирощується та планувалась вирощуватись озима пшениця. Загальна площа посіву озимої пшениці 2018-2019 роках, що вирощувалась позивачем становить 190 га, що підтверджується Звітом про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду на 1 грудня 2019 року, що було направлено до Головного управління статистики в Одеській області.

З вказаних 190 га було зібрано 4883 центнери озимої пшениці (підтверджується зазначеним звітом), що становить 25,7 центнерів з одного посівного гектару, виходячи з наступного розрахунку: 4883 /190 = 25,7 ц/га.

Враховуючи те, що відповідачем було зайнято (8,606 га) земельної ділянки та (6 га) Земельної ділянки-2, кількість неодержаного доходу з земельної ділянки становить 221,1 ц (22,1 тон), виходячи з наступного розрахунку: 8,606 * 25,7 = 221,1 ц.; кількість неодержаного доходу з Земельної ділянки-2 становить 154,2 ц (15,42 тони), виходячи з наступного розрахунку: 6 * 25,7 = 154,2 ц. Загальна вага неодержаної продукції озимої пшениці становить 375,3 ц (37,5 тон), виходячи з наступного розрахунку: 221,1 + 154,2 = 375,3 ц (37,5 т.). Вартість 1 т. озимої пшениці становить 5 700 грн, що підтверджується видатковою накладною № 02/11-1 від 02.11.2019 року, а також транспортною відомістю. Відповідно до цих документів позивачем було продано 79,12 т. озимої пшениці 3-го класу вартістю 5 700 грн./т. Таким чином, внаслідок неправомірних дій відповідача позивач був позбавлений можливості отримати дохід в розмірі 213 750грн., (37,5 * 5700 = 213 750 грн.) з земельної ділянки - 125970 грн., (22,1 * 5700 = 125970 грн.), з частини Земельної ділянки-2 - 87780, (15,4 * 5700= 87780 грн.) .

Відповідно до Розрахунку собівартості озимої пшениці урожаю 2018-2019 року вирощеної позивачем, собівартість 1 тони озимої пшениці становить 3766,44 грн.

Собівартість озимої пшениці, що могла б бути вирощена на Земельній ділянці становить 83238,32 грн., (22,1 * 3766,44 = 83238,32 грн.) Собівартість озимої пшениці, що могла б бути вирощена на частині земельної ділянці-2 становить 58003,17 грн., (15,4 * 3766,44 = 58003,17 грн.)

Загальна собівартість 37,3 т. озимої пшениці становить 141241,5 грн., виходячи з наступного розрахунку: 37,5 * 3766,44 = 141241,5 грн.

Упущена вигода з Земельної ділянки-1 становить 42731,68 грн.. виходячи з наступного розрахунку: 125970 - 83238,32 = 42731,68 грн. Упущена вигода з частини Земельної ділянки-2 становить 29776,83 грн., виходячи з наступного розрахунку: 87780 -58003,17 = 29776,83 грн.

Таким чином, упущена вигода, яку позивач позбавлений отримати внаслідок неможливості виростити 37,5 тони пшениці на орендованих ним земельних ділянках становить 72508,5 грн.. виходячи з наступного розрахунку 213 750 - 141241,5 = 72508,5 грн.

Позивачем було здійснено комплекс сільськогосподарських заходів, пов`язаних з підготуванням ґрунту до посіву, спрямований на знищення бур`янів, поліпшення структури ґрунту, перемішування її складових елементів і насичення киснем Земельної ділянки та Земельної ділянки-2, зокрема: дискування, внесення добрив, культивація.

Загальна вартість вищезазначених робіт, за які ТОВ СП «СТЕФАН» було сплачено власні кошти, склала 52890,1 (п`ятдесят дві тисячі вісімсот дев`яностої гривень 10 копійок, що підтверджується Розрахунком затрат ТОВ СП «Стефан» на підготовку до посіву Земельної ділянки та Земельної ділянки-2.

Із зазначеної суми на Земельну ділянку було витрачено 31218 (тридцять одна тисяча двісті вісімнадцять) гривень 84 копійки., на Земельну ділянку-2 витрачено 21671 (двадцять одна тисяча шістсот сімдесят одна) гривня 26 копійок.

Однак позивач позбавлений можливості використовувати земельні ділянки відповідно не може отримати дохід, який би покрив зазначені витрати.

Отже, вказана сума є збитками, а саме фактичними втратами, яких позивач зазнав у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням умов договору відповідачем, а також зобов`язань передбачених чинним законодавством.

Представник відповідача заперечував щодо обґрунтованості розміру зазначених витрат, посилаючись на ту обставину, що наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (постанова Верховного Суду України від 09.12.2014 р. у справі № 5023/4983/12). Позивачем не надано до суду жодного доказу, на підтвердження вини відповідача та причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана, також, враховуючи той факт, що земельні ділянки були оброблені восени 2019 року, відповідно врожай з них ще не зібраний, не зрозумілим залишається визначений розмір завданих збитків, отже, в сукупності дані обставини свідчать про відсутність складу цивільного правопорушення, як наслідок неможливості стягнення з відповідача збитків.

Проте суд першої інстанції правильно погодився з посиланнями представника позивача та самого позивача, та вважав, що докази та розрахунки повною мірою є обґрунтованими та мають причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Крім того, суд першої інстанції вмотивовано вважав, про доведеність наявності складу цивільного правопорушення.

Підставою для відшкодування майнової шкоди є наявність складу цивільного правопорушення, зокрема об`єктивної та суб`єктивної сторони (шкоди, протиправного діяння її заподіювана, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана, вини останнього).

Протиправним діянням відповідача є посів на вищезазначених земельних ділянках сільськогосподарських культур та це суперечить умовам Договору-:, п. 21 якого передбачає, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою, - п. 31 передбачає, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору. Вказані дії також суперечать чинному законодавству про оренду землі, зокрема ч.2 ст. 24 ЗУ «Про оренду землі», ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України.

ТОВ СП «Стефан» було завдано шкоду (матеріальні збитки), які складаються із підготовкою ґрунту до посіву, а також упущеної вигоди, адже позивач не зможе виростити на цій ділянці власну продукцію, в подальшому реалізувати її та отримати дохід та, відповідно, прибуток.

Між вищезазначеним протиправними діяннями відповідача та шкодою завданою позивачу прослідковується чіткий взаємозв`язок, що виражається в неможливості використання вищезазначених земельних ділянок в господарській діяльності та отримання доходу внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем.

Також суд першої інстанції правильно погодився з позицією позивача щодо обґрунтованості розрахунків збитків, оскільки позивачем було доведено справжність отримання майбутнього доходу та наведено відповідні розрахунки, з посиланням на відповідні бухгалтерські документи, які доводять дійсність отримання позивачем доходів із спірних земельних ділянок якби відповідач не зчинила протиправних дій. Вказані розрахунки не є теоретичними обґрунтуваннями можливості отримання позивачем доходу, а є економічними показниками господарської діяльності позивача.

Отже, стороною позивача було доведено, що у діях відповідача наявний склад цивільного правопорушення, в процесі судового розгляду та доведено, що протиправне діяння було здійснено саме відповідачем, чим завдано позивачу значних збитків.

У відзиві відповідачем зазначається, що упущену вигоду було розраховано передчасно, оскільки для підтвердження упущеної вигоди необхідно використовувати показники вартості, які будуть сформовані у І декаді березня 2020 року.

Суд першої інстанції правильно вважав, що позивачем було правильно визначено розмір упущеної вигоди, який ґрунтувався на показниках вартості озимої пшениці, яку було реалізовано позивачем у 2019 році. Вартість 1 тони пшениці, яку реалізував позивач незначним чином відрізняється від середньої ціни 1 тони пшениці, що було реалізовано на території Іванівського району та Одеської області. Більше того, середня врожайність озимої пшениці в господарстві позивача становить 25,7 центнер з 1 гектара, в той же час середня врожайність в Іванівському районі та Одеській області є більшою та становить 30,6 та 30,0 центнер з 1 гектара відповідно. Як зазначалось вище при самовільному зайнятті ріллі на користь землекористувача (власника) стягується вартість неодержаних сільськогосподарської продукції, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності певної культури в господарстві, за винятком витрат виробництва, пов`язаних зі збиранням урожаю, а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їхнього призначення.

Позивачем було отримано статистичні дані вартості озимої пшениці та її врожайності перед зверненням до суду.

Стосовно реальних збитків судом першої інстанції вмотивовано встановлено, що оскільки в позивача були дійсні наміри обробляти спірні земельні ділянки, то ним було здійснено передпосівний комплекс сільськогосподарських заходів, пов`язаних з підготуванням ґрунту до посіву, спрямований на знищення бур`янів, поліпшення структури ґрунту, перемішування її складових елементів і насичення киснем Земельної ділянки та Земельної ділянки-2, зокрема: дискування, внесення добрив та культивація. Вищезазначений комплекс дій був спрямований на підготовку ґрунту до посівних робіт. Зокрема, в Акті № б/н про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин за вересень 2019 року в розділі значення і спосіб застосування добрив (отрутохімікатів, гербіцидів): «Передпосівне».

Відповідачем було оброблено Земельну ділянку та Земельну ділянку-2 восени 2019 року, тобто вже після здійснення позивачем дискування, внесення добрив та культивації.

Однак позивач був позбавлений можливості засіяти вказані земельні ділянки, оскільки вони вже були засіяні певними сільськогосподарськими культурами.

Витрати на вищезазначені роботи є реальними збитками, а саме фактичними втратами, які позивач поніс у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням умов договору відповідачем, а також зобов`язань передбачених чинним законодавством.

Оскільки позивач, на сьогоднішній день, позбавлений можливості використовувати спірні земельні ділянки та не може засіяти їх, відповідно не може отримати дохід, яким би покрив зазначені витрати.

Суд застосовуючи норми матеріального права в цих правовідносинах виходив з такого.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК.

Згідно зі ст. 211 ЗК за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Відповідно до ст.152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Отже відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Як правильно встановлено судом першої інстанції наявна протиправна поведінка відповідача, дії якої призвели до негативних наслідків, наявний причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, та наявна вина відповідача.

Тому позовна вимога про стягнення збитків підлягає задоволенню.

При вирішенні даного спору суд врахував позиції ЄСПЛ щодо аргументації судових рішень, закріплені, зокрема в п.42 рішення "Бендерський проти України" від 15.11.2007, в якому наголошується, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись, виходячи з обставин кожної справи (рішення "Руїз Торійа проти Іспанії" від 09.12.1994). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення "Артіко проти Італії" від 13.05.1980). Право може вважатися ефективним, тільки, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (п.33 рішення від 21.03.2000 у справі "Дюлоранс проти Франції"; пп. 32 - 35 рішення від 07.03.2006 у справі "Донадзе проти Грузії").

Згідно із положень ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України).

Постановою Пленуму ВС України №2 від 12.06.2009 "Про застосування норм процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз`яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Аналіз перевірених і оцінених у судовому засіданні доказів в підтвердження позовних вимог та їх заперечень переконує суд, що позивачем надано належні та допустимі докази, в силу вимог ст.ст. 76 - 81 ЦПК України, на підтвердження того, що ОСОБА_1 чинить перешкоди ТОВ СП «СТЕФАН» у використанні об`єкту оренди за договором від 24.10.2016 згідно з його умовами та метою, дії останньої є неправомірними, отже право позивача як орендаря на користування орендованою земельною ділянкою порушено і підлягає судовому захисту шляхом усунення перешкод у користуванні нею.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.

Наведені в апеляційній скарзі доводи (фактично є тотожними відзиву на позовну заяву) були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 29 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судове рішення виготовлено 12 грудня 2022 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк