Постанова

від 16.08.2023 по справі 499/244/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 499/244/20

провадження № 61-13132св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Стефан»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 29 квітня 2021 року в складі судді Тимчука Р. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Стефан» (далі - ТОВ СП «Стефан») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить земельна ділянка загальна площа 17,3212 га, кадастровий номер 5121882000:01:004:0093, що розташована на території Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області.

24 жовтня 2016 року між ТОВ СП «Стефан» та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі № б/н (далі - Договір № 1), який 28 жовтня 2016 року пройшов процедуру державної реєстрації, номер запису про інше речове право: 17224320.

На підставі цього договору позивач отримав право оренди 1/2 частини земельної ділянки в розмірі 8,6606 га (загальна площа 17,3212 га), кадастровий номер 5121882000:01:004:0093, що розташована на території Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області.

24 жовтня 2016 року між ТОВ СП «Стефан» та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі № б/н (далі - Договір № 2), який 29 жовтня 2016 року пройшов процедуру державної реєстрації, номер запису про інше речове право: 17221835.

На підставі вказаного договору позивач отримав право оренди 1/2 частини земельної ділянки в розмірі 8,6606 га (загальна площа 17,3212 га), кадастровий номер 5121882000:01:004:0093, що розташована на території Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області.

Також між ТОВ СП «Стефан» та ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі без дати та б/н (далі - Договір № 3), загальною площею 41,6191 га, кадастровий номер - 5121882000:01:004:0141, що знаходиться на території Коноплянської сільської ради, Іванівського району Одеської області. Договір зареєстровано у Відділі Держкомзему у Іванівському районі Одеської області, про що 02 липня 2012 року у Державному реєстрі земель вчинено відповідний запис.

Восени 2019 року, при прибутті на поле, працівниками ТОВ СП «Стефан» було виявлено, що на земельній ділянці, без відома законного орендаря, всупереч умовам договорів № 1 та № 3, невідомими особами оброблено 1/2 частину (8,606 га) земельної ділянки, переданої ОСОБА_1 в оренду, та частину (6 га) земельної ділянки, переданої ОСОБА_3 в оренду, шляхом їх засадження сільськогосподарськими культурами.

Надалі ТОВ СП «Стефан» в усному порядку звернулося до орендодавців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для з`ясування цієї ситуації. Під час спілкування останні повідомили, що земельні ділянки було оброблено відповідачкою ОСОБА_1 .

З метою мирного врегулювання спору 05 листопада 2019 року позивачем на адресу відповідачки ОСОБА_1 було направлено претензію з вимогою звільнити самовільно зайняті нею земельні ділянки та не чинити перешкоди в їх користуванні, а також компенсувати завдану нею шкоду в грошовій формі або шляхом передачі ТОВ СП «Стефан» майбутнього врожаю, отриманого із цих земельних ділянок.

На адресу позивача надійшов лист-відповідь на претензію від 21 листопада 2019 року, в якому відповідачка зазначила, що договір № 1 вже є недійсним, оскільки об`єктом оренди є неіснуюча земельна ділянка, у зв`язку з чим позивач повинен компенсувати їй збитки, починаючи з 2016 року, за самовільне зайняття земельної ділянки.

Щодо земельної ділянки, переданої в оренду ОСОБА_3 , то відповідачка рекомендувала звернутися до її власника з указаними у претензії питаннями.

Отже, виходячи зі змісту листу-відповіді на претензію, відповідачка ОСОБА_1 підтверджує той факт, що саме нею самовільно зайнята 1/2 частина земельної ділянки та засаджена сільськогосподарськими культурами, всупереч умовам договору та положенням чинного земельного законодавства.

Сторона позивача вважає, що іншу земельну ділянку також було оброблено відповідачкою ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_3 стверджує, що свої обов`язки за договором № 3 виконує сумлінно та будь-яких дій, які б суперечили його умовам, не здійснював.

Таким чином, внаслідок неправомірних дій щодо самовільного заняття земельних ділянок, відповідач завдав ТОВ СП «Стефан» збитків у формі неотримання доходу (упущеної вигоди) та реальних збитків.

На підтвердження розміру упущеної вигоди позивач надав власний розрахунок, проведений на підставі бухгалтерських документів товариства та вважав, що така вигода становить 72 508,5 грн.

Обґрунтовуючи розмір понесених реальних збитків, позивач зазначив, що ним у серпні 2019 року здійснено комплекс сільськогосподарських заходів, пов`язаних із підготовкою ґрунту до посіву, спрямованих на знищення бур`янів, поліпшення структури ґрунту та насичення киснем земельних ділянок.

Загальна вартість таких робіт, за які ТОВ СП «Стефан» було сплачено власні кошти, склала 52 890,10 грн, що підтверджується розрахунком затрат ТОВ СП «Стефан» на підготовку до посіву земельних ділянок.

Враховуючи наведене, ТОВ СП «Стефан» просило:

зобов`язати відповідачку усунути перешкоди у користуванні 1/2 земельної ділянки загальною площею 17,3212 га (1/2 - 8,66 га), кадастровий номер 5121882000:01:004:0093, що розташована на території Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області та належить їй на праві спільної часткової власності, що знаходиться в оренді ТОВ СП «Стефан» відповідно до договору оренди землі від 24 жовтня 2016 року № б/н;

зобов`язати відповідачку усунути перешкоди у користуванні частини (6 га) земельної ділянки, загальною площею 41,6191 га, кадастровий номер 5121882000:01:004:0141, що знаходиться на території Коноплянської сільської ради, Іванівського району Одеської області, яка належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, що знаходиться в оренді ТОВ СП «Стефан» відповідно до договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ СП «Стефан»;

стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ СП «Стефан» збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 72 508,50 грн та реальні збитки у розмірі 52 890,10 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 29 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року, позов ТОВ СП «Стефан» задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні 1/2 земельної ділянки загальною площею 17,3212 га (1/2 - 8,66 га), кадастровий номер 5121882000:01:004:0093, що розташована на території Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області та належить їй на праві спільної часткової власності, що знаходиться в оренді ТОВ СП «Стефан» відповідно до договору оренди землі від 24 жовтня 2016 року № б/н, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ СП «Стефан», що пройшов процедуру державної реєстрації 28 жовтня 2016 року, номер запису про інше речове право: 17224320.

Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні частиною (6 га) земельної ділянки, загальною площею 41,6191 га, кадастровий номер 5121882000:01:004:0141, що знаходиться на території Коноплянської сільської ради, Іванівського району Одеської області, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, що знаходиться в оренді ТОВ СП «Стефан» відповідно до договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ СП «Стефан», зареєстрованого у Відділі Держкомзему у Іванівському районі Одеської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02 липня 2012.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ СП «Стефан» збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 72 508,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ СП «Стефан» реальні збитки у розмірі 52 890,10 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ СП «Стефан» судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 6 306,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що відповідачка самовільно зайняла спірні земельні ділянки, які перебувають в оренді позивача, та обробила їх, засіявши сільськогосподарською продукцією, а саме пшеницею. В результаті таких дій відповідачки, ТОВ СП «Стефан», як орендар вказаних ділянок,не отримало дохід, який могло отримати від використання землі за цільовим її призначенням та понесло реальні збитки в результаті проведення робіт, пов`язаних із підготуванням ґрунту до посіву. Суди вважали, що позивач надав обґрунтований розрахунок завданих йому збитків, які не є абстрактними.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

23 грудня 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 29 квітня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року у цій справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 179/1367/17-ц та Верховного Суду України від 14 червня 2017 року у справі № 923/2075/15, від 09 грудня 2014 року у справі № 5023/4983/12.

Крім того, заявниця посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Заявниця зазначає, що висновки суду про те, що спірні земельні ділянки були оброблені та засіяні саме відповідачем ґрунтуються лише на припущеннях, відповідних доказів матеріали справи не містять. Відповідачка жодним чином такі обставини не підтверджувала.

Крім того, заявниця не погоджується з висновками судів про те, що в її у діях наявний склад цивільного правопорушення, оскільки такі висновки зроблені внаслідок неправильного тлумачення норм чинного законодавства. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отриманні в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

Позивач не довів, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідачки стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. При цьому розрахунок реальних збитків не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У лютому 2023 року ТОВ СП «СТЕФАН» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило її залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить земельна ділянка загальна площа 17,3212 га, кадастровий номер 5121882000:01:004:0093, що розташована на території Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області.

24 жовтня 2016 року між ТОВ СП «Стефан» та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі № б/н (далі - Договір № 1), який 28 жовтня 2016 року пройшов процедуру державної реєстрації, номер запису про інше речове право: 17224320.

На підставі цього договору позивач отримав право оренди 1/2 частини земельної ділянки в розмірі 8,6606 га (загальна площа 17,3212 га), кадастровий номер 5121882000:01:004:0093, що розташована на території Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області.

24 жовтня 2016 року між ТОВ СП «Стефан» та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі № б/н (далі - Договір № 2), який 29 жовтня 2016 року пройшов процедуру державної реєстрації, номер запису про інше речове право: 17221835.

На підставі цього договору позивач отримав право оренди 1/2 частини земельної ділянки в розмірі 8,6606 га (загальна площа 17,3212 га), кадастровий номер 5121882000:01:004:0093, що розташована на території Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області.

Також між ТОВ СП «Стефан» та ОСОБА_3 укладено договір оренди землі без дати та б/н (далі - Договір № 3), загальною площею 41,6191 га, кадастровий номер 5121882000:01:004:0141, що знаходиться на території Коноплянської сільської ради, Іванівського району Одеської області. Договір зареєстровано у Відділі Держкомзему у Іванівському районі Одеської області, про що 02 липня 2012 року у Державному реєстрі земель вчинено відповідний запис.

Восени 2019 року працівниками ТОВ СП «Стефан» було виявлено, що без відома законного орендаря, всупереч умовам договорів № 1 та № 3, невідомими особами оброблено 1/2 частину (8,606 га) земельної ділянки, переданої в оренду ОСОБА_1 та частину (6 га) земельної ділянки, переданої в оренду ОСОБА_3 , шляхом їх засадження сільськогосподарськими культурами.

ТОВ СП «Стефан» в усному порядку звернулося до орендодавців для з`ясування цієї ситуації. Під час спілкування останні повідомили, що земельні ділянки було оброблено відповідачем.

05 листопада 2019 року позивачем на адресу відповідачки ОСОБА_1 було направлено претензію з вимогою звільнити самовільно зайняті нею земельні ділянки та не чинити перешкоди у їх користуванні, а також компенсувати завдану нею шкоду в грошовій формі або шляхом передачі ТОВ СП «Стефан» майбутнього врожаю, отриманого із зазначених вище земельних ділянок.

У відповідь на претензію ОСОБА_1 21 листопада 2019 року повідомила, що договір оренди землі, за яким вона передала позивачу в оренду земельну ділянку площею 8,6606 га, кадастровий номер 5121882000:01:004:0093, вже є недійсним, оскільки об`єктом оренди є неіснуюча земельна ділянка, а тому останій повинен компенсувати їй збитки, починаючи з 2016 року за самовільне зайняття земельної ділянки.

Щодо земельної ділянки, переданої в оренду ОСОБА_3 , то відповідачка рекомендувала звернутися до її власника з вказаними у претензії питаннями.

Щодо дій відповідачки 05 листопада 2019 року позивачем направлено заяву до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області для того, щоб встановити хто та на якій підставі здійснив самовільне захоплення частини (8,606 га) земельної ділянки та частину (6 га) іншої земельної ділянки, а також розмір збитків, завданих незаконним обробітком зазначених земельних ділянок (том 1, а. с.26-27).

Листом від 05 грудня 2019 року Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області відмовлено позивачу у здійсненні заходів реагування, аргументуючи це тим, що між позивачем та відповідачкою наявні договірні правовідносини, а спори, пов`язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.

Також позивачем подано заяву до Іванівського ВП Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області (копія заяви додається) про вчинення кримінальних правопорушень, захисту його прав, встановлення та притягнення винних осіб до відповідальності.

Третя особа ОСОБА_3 надав письмові пояснення, в яких зазначив, що між ним та ТОВ СП «Стефан» укладений договір оренди земельної ділянки розміром 41,620 га, яка належить йому на праві приватної власності. Посилається на те, що він належним чином виконує свої обов`язки, не чинить перешкоди позивачу та своєчасно отримує орендну плату. Щодо предмету спору йому нічого не відомо, так як у цей період не знаходився в с. Конопляне та йому нічого про це не відомо. Але зазначає, що земельні ділянки мають загальну межу, а тому є підстави вважати, що це не випадково та вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі (том 1, а. с. 213-215).

У судовому засіданні суду першої інстанції представник позивача заявив клопотання про виклик та допит в якості свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_8 (директор позивача, який укладав договори оренди).

Ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 16 червня 2020 року клопотання про виклик та допит вказаних осіб в якості свідків задоволено.

ОСОБА_3 та ОСОБА_8 допитані в якості свідків судом першої інстанції. ОСОБА_1 від допиту її в якості свідка відмовилася, в судове засідання не з`явилася (том 2, а. с. 161-164).

Відмову відповідачки ОСОБА_1 від допиту її в якості свідка суд першої інстанції розцінив як безпосередню її причетність до обробки спірних земельних ділянок.

Під час розгляду справи та у відзиві на позовну заяву представник відповідачки заперечував той факт, що відповідачка будь-яким чином чинить перешкоди у користуванні земельної ділянки позивачу та посилався на те, що у позивача відсутні будь-які докази на підтвердження того, що саме відповідач чинить перешкоди.

Проте в судових дебатах у суді першої інстанції представник відповідачки повідомив, що дійсно ОСОБА_1 в 2019 році восени засіяла вказані ділянки сільськогосподарською продукцією, а саме пшеницею, проте факт заподіяння шкоди та її розмір представник відповідачки не визнав, та зазначив що позивач самоусунувся від використання ділянки, оскільки йому нічого не заважало користуватися нею.

На підтвердження розміру заподіяних збитків позивач надав власний розрахунок, проведений на підставі бухгалтерських документів товариства.

Обґрунтовуючи розмір понесених реальних збитків, позивач зазначив, що ним у серпні 2019 року було здійснено комплекс сільськогосподарських заходів, пов`язаних із підготуванням ґрунту до посіву, спрямований на знищення бур`янів, поліпшення структури ґрунту, перемішування її складових елементів і насичення киснем земельних ділянок.

Загальна вартість робіт, за які ТОВ СП «СТЕФАН» сплачено власні кошти, склала 52 890,10 грн, що підтверджується розрахунком затрат ТОВ СП «Стефан» на підготовку до посіву земельних ділянок.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо вирішення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого

цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами (частини перша та друга статті 27 Закону України «Про оренду землі» ).

Сторона відповідачки, заперечуючи той факт, що ОСОБА_1 чинить перешкоди позивачу у користуванні земельною ділянкою, переданою в оренду, та вказуючи на відсутність у позивача доказів того, що саме відповідачкою чиняться такі перешкоди, у судових дебатах у місцевому суді повідомила, що дійсно ОСОБА_1 оброблено (засіяно) частину земельної ділянки (8, 66 га), кадастровий номер 5121882000:01:004:0093 та частину земельної ділянки (6 га), кадастровий номер 5121882000:01:004:0141 восени 2019 рокусільськогосподарською культурою (пшеницею), однак не визнала факт заподіяння відповідачу шкоди та її розмір, оскільки, на думку відповідачки, позивач самоусунувся від використання ділянки за цільовим призначенням.

Даючи оцінку наведеним обставинам, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, вказав на те, що оскільки стороною відповідачки визнано факт засівання нею земельних ділянок, які перебували в оренді позивача, то зазначені дії є перешкоджанням орендарю у використанні земельних ділянок, що суперечить положенням частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі», якою передбачено, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, вказав на те, що під час розгляду цієї справи позивачем доведено наявність об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним правомочностей щодо користування і розпорядження майном (земельними ділянками) та встановлено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: неправомірність дій ОСОБА_1 , існування безпосереднього причинного зв`язку між її діями і позбавленням орендаря права користування земельними ділянками та вина відповідачки, що є підставою для цивільно-правової відповідальності ОСОБА_1 .

Ураховуючи те, що факт самовільного зайняття та використання відповідачкою спірної земельної ділянки установлений судами, обґрунтованими є висновки судів про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про усунення перешкод у її користування, оскільки відповідачка ОСОБА_1 самовільно зайняла спірні земельні ділянки, які перебувають в оренді позивача, та обробила їх, засіявши сільськогосподарською продукцією, а саме пшеницею.

Тому посилання заявниці у касаційній скарзі на те, що висновки судів про обробіток спірних земельних та засівання їх сільськогосподарськими культурами (пшеницею) саме відповідачкою не підтверджуються належними та допустимими доказами і ґрунтуються лише на припущеннях не заслуговують на увагу, оскільки за своєю суттю зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінки доводам позивача щодо вказаних обставин, а відповідачка у свою чергу їх не спростувала.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди та реальних збитків

Відповідно до пункту «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За статтею 1166 ЦК України шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Підставою для відшкодування є наявність складу цивільного правопорушення, зокрема, об`єктивної та суб`єктивної сторони (шкоди, протиправного діяння її заподіювача, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вини останнього). За відсутності хоча б одного з елементів цього складу цивільно-правова відповідальність не настає. Зокрема, особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини.

Стаття 157 ЗК України встановлює, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 затверджено Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (далі - Порядок).

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

Позивач також має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (постанова Верховного Суду у справі № 703/3303/20 від 26 жовтня 2022 року, провадження № 61-8163св22).

Отже пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків.

При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (постанови Верховного Суду від 02 березня 2021 року у справі № 922/1742/20, від17 лютого 2021 року у справі № 916/450/20).

Таким чином, у цій категорії справ судам у першу чергу необхідно установити факт наявності самовільного зайняття земельної ділянки, яке в причинно-наслідковому зв`язку потягло за собою втрату упущеної вигоди.

У разі встановлення такої обставини для обчислення розміру упущеної вигоди слід застосовувати Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963 (далі - Методика).

Відповідно до статтею 211 ЗК України за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відшкодування шкоди у зв`язку із самовільним зайняттям земельних ділянок є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків.

При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

На підтвердження розміру заподіяних збитків позивач ТОВ СП «Стефан» надав власний розрахунок, проведений на підставі бухгалтерських документів товариства відповідно до вказаної вище Методики.

Позивач зазначав, що на спірних земельних ділянках ним вирощується та планувалася вирощуватись озима пшениця. Загальна площа посіву озимої пшениці у 2018-2019 роках, що вирощувалася ним, становила 190 га. Це підтверджено Звітом про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду на 01 грудня 2019 року, що направлений позивачем до Головного управління статистики в Одеській області.

З указаних 190 га було зібрано 4 883 центнери озимої пшениці (підтверджується зазначеним звітом), що становить 25,7 центнерів з одного посівного гектару, виходячи з такого розрахунку: 4 883 /190 = 25,7 ц/га.

Враховуючи те, що відповідачем було зайнято (8,606 га) земельної ділянки та (6 га) земельної ділянки, кількість неодержаного доходу з земельної ділянки (8,606 га) становить 221,1 ц (22,1 тон), виходячи з наступного розрахунку: 8,606 * 25,7 = 221,1 ц.; кількість неодержаного доходу із земельної ділянки (6 га) становить 154,2 ц (15,42 тони), виходячи з наступного розрахунку: 6 * 25,7 = 154,2 ц. Загальна вага неодержаної продукції озимої пшениці становить 375,3 ц (37,5 тон), виходячи з такого розрахунку: 221,1 + 154,2 = 375,3 ц (37,5 тон). Вартість 1 тони озимої пшениці становить 5 700 грн, що підтверджується видатковою накладною № 02/11-1 від 02.11.2019 року, а також транспортною відомістю.

Відповідно до цих документів позивачем було продано 79,12 тони озимої пшениці 3-го класу вартістю 5 700 грн/т. Таким чином, внаслідок неправомірних дій відповідачки позивач був позбавлений можливості отримати дохід в розмірі 213 750 грн., (37,5 * 5700 = 213 750 грн) з земельної ділянки (8,606 га) - 125970 грн., (22,1 * 5700 = 125 970 грн), з частини земельної ділянки (6 га) - 87780, (15,4 * 5700= 87780 грн).

За розрахунком собівартості озимої пшениці урожаю 2018-2019 року, вирощеної позивачем, собівартість 1 тони озимої пшениці становить 3 766,44 грн.

Собівартість озимої пшениці, що могла б бути вирощена на земельній ділянці (8,606 га), становить 83238,32 грн, (22,1 * 3 766,44 = 83 238,32 грн). Собівартість озимої пшениці, що могла б бути вирощена на частині земельної ділянці (6 га) становить 58 003,17 грн, (15,4 * 3 766,44 = 58 03,17 грн). Загальна собівартість 37,3 тон озимої пшениці становить 141 241,5 грн, виходячи з наступного розрахунку: 37,5 * 3 766,44 = 141 241,5 грн.

Упущена вигода земельної ділянки (8,606 га) становить 42 731,68 грн, виходячи з такого розрахунку: 125 970 - 83 238,32 = 42 731,68 грн. Упущена вигода з частини земельної ділянки (6 га) становить 29 776,83 грн., виходячи з наступного розрахунку: 87 780 - 58 003,17 = 29 776,83 грн.

Таким чином, відповідно до наданого позивачем розрахунку, упущена вигода, яку він позбавлений був отримати внаслідок неможливості виростити 37,5 тони пшениці на орендованих ним земельних ділянках, становить 72 508,5 грн (213 750 - 141 241,5 = 72 508,5 грн).

Обґрунтовуючи розмір понесених реальних збитків, позивач зазначив, що ним у серпні 2019 року здійснено комплекс сільськогосподарських заходів, пов`язаних з підготовкою ґрунту до посіву, спрямованих на знищення бур`янів, поліпшення структури ґрунту, перемішування її складових елементів і насичення киснем земельних ділянок.

Загальна вартість таких робіт, за які ТОВ СП «Стефан» сплачено власні кошти, склала 52 890,10 грн, що підтверджується розрахунком затрат ТОВ СП «Стефан» на підготовку до посіву земельних ділянок, якому суди попередніх інстанцій дали належну оцінку.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачкою оброблено (засіяно) частину земельної ділянки (8, 66 га), кадастровий номер 5121882000:01:004:0093 та частину земельної ділянки (6 га), кадастровий номер 5121882000:01:004:0141 восени 2019 року, тобто після здійснення позивачем дискування, внесення добрив та культивації.

Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 910/14341/18, від 11 лютого 2021 року у справі № 910/18996/16).

Задовольняючи позов у частині стягнення з відповідача упущеної вигоди та реальних збитків, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що надані позивачем розрахунки завданих збитків є обґрунтованими.

Суд касаційної інстанції з такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується та вважає їх правильними, оскільки наданий позивачем розрахунок завданих йому збитків є аргументованим, повним та детальним.

У справах, де предметом позову є стягнення збитків, позивач повинен довести факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги (протиправна поведінка, спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків, розмір відшкодування), а відповідач - відсутність вини у завданні шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Відповідач не довів відсутності своєї вини у завданні збитків. Позивач обґрунтував розрахунок завданих йому збитків, а відповідач, не погоджуючись з ним, не спростував його.

Доводи касаційної скарги про неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 179/1367/17-ц та Верховного Суду України від 14 червня 2017 року у справі № 923/2075/15, від 09 грудня 2014 року у справі № 5023/4983/12, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 179/1367/17-ц (провадження № 61-10724св19)Верховний Суд, погоджуючись із висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення умов договору оренди земельної ділянки, виходив із того, що місцевий суд дійшов правильного висновку про самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки, яка належить на праві оренди позивачу, однак вимоги про стягнення збитків у розмірі 187 480,00 грн є недоведеними, оскільки з розрахунку витрат та прогнозованих доходів, наведених позивачем, неможливо встановити дійсну суму збитків заявлених до стягнення. З наданих позивачем у довідці відомостей неможливо з`ясувати здійснення правильності розрахунку грошових вимог.

У постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2014 рокуу справі № 5023/4983/12зазначено, що пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов`язання за договором.

Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом та Верховним Судом України у зазначених у касаційній скарзі постановах, а доводи в цій частині зводяться до незгоди заявника з висновками судів та стосуються переоцінки доказів, щов силу вимог статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Постановою від 14 червня 2017 року в справі № 923/2075/15 Верховний Суд України скасував постанову Вищого господарського суду України від 09 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року, а справу передав на розгляд до Одеського апеляційного господарського суду. Тобто правовий висновок судом касаційної інстанції в зазначеній постанові не сформовано.

Щодо доводів касаційної скарги щодо не дослідження судами зібраних у справі доказів, то колегія суддів Верховного Суду вважає їх необґрунтованими, оскільки наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (якщо суд не дослідив зібрані у справі докази), може бути підставою для скасування судового рішення лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Враховуючи, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку, то доводи касаційної скарги щодо не дослідження судами доказів, не підлягають оцінки Верховним Судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам, в результаті чого дійшли обґрунтованого висновку про доведеність позивачем заявлених ним позовних вимог.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення, - залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , залишити без задоволення.

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 29 квітня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук