Рішення

від 22.12.2022 по справі 177/36/17

КРИВОРІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/36/17

Провадження № 2/177/11/22

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 грудня 2022 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Березюк М. В.

за участі: секретаря Баля А. І.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, уточнивши який просила суд стягнути з ОСОБА_5 на свою користь 43000 грн за договором позики та моральну шкоду 12000 грн.

В обґрунтування позову вказувала, що 10.02.2016 між ОСОБА_6 , який доводився їй чоловіком та ОСОБА_5 укладався договір позики, за умовами якого остання отримала від позивача товар (вікна, двері, будівельні матеріали, бойлер, сантехнічне обладнання, газову плиту, дзеркало та інше) на загальну суму 55000 грн. На підтвердження умов договору ОСОБА_5 склала розписку підтвердивши отримання товару та його вартість, зобов`язавшись повернути грошові кошти у розмірі 55000 грн до 01.07.2017 шляхом внесення щомісячних платежів у розмірі мінімальних виплат на суму 3000 грн., з перерахуванням їх на карту ПАТ «ПриватБанк» за № НОМЕР_1 . ОСОБА_6 добре знав ОСОБА_5 та довіряв їй, адже вона доводилася йому кумою, тому погодився на вказані умови договору позики.

ОСОБА_5 взяті на себе зобов`язання не виконала, здійснивши лише три платежі, а в подальшому систематично ухилялася від сплати боргу. Це хвилювало ОСОБА_6 , він телефонував ОСОБА_5 , але в червні 2016 вона перестала піднімати слухавку. ОСОБА_6 зрозумівши, що ОСОБА_5 його обманула, не збирається повертати кошти за розпискою, впав у відчай, адже мав повертати кредити, при цьому мав на утриманні малолітніх дітей.

В червні 2016 року ОСОБА_5 відмовилася повертати борг, а ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, покінчивши життя самогубством.

На день своєї смерті він проживав із позивачем, яка була його дружиною та є спадкоємцем після його смерті. Після смерті ОСОБА_6 , вона як спадкоємець набула прав нового кредитора, у зв`язку зі зміною кредитора у зобов`язанні за договором.

Дізнавшись від позивача про раптову смерть ОСОБА_6 , ОСОБА_5 перерахувала на карту ОСОБА_6 3000 грн., а всього за період з березня 2016 по 21 червня 2016 ОСОБА_5 сплатила 12000 грн. шляхом перерахування їх на картку ОСОБА_6 .

Неповерненою є сума 43000 грн., яку позивач просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_5 . Після залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_5 ОСОБА_4 , вказану суму коштів просила стягнути з ОСОБА_4 .

Крім цього, вказуючи, що неповернення боргу ОСОБА_5 поставило їх сім`ю в скрутне матеріальне становище та призвело до суїциду її чоловіком ОСОБА_6 , просила суд стягнути з ОСОБА_5 моральну шкоду завдану смертю чоловіка, яку оцінила в 12000 грн.

Відповідачем ОСОБА_5 надавався відзив на позов, в якому відповідач просила суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування заперечень проти позову вказувала, що обставини вказані в позові не відповідають дійсності. Зазначала, що ОСОБА_6 за декілька років тому проживав по АДРЕСА_1 в комунальній квартирі за ордером, виданим сільською радою. В подальшому він одружився з позивачем та мешкав у Вінницькій області, відмовившись від квартири та повернувши її сільській раді. В подальшому вказана квартира, на підставі ордеру, була передана в користування ОСОБА_5 .

Дізнавшись про це, ОСОБА_6 звернувся до неї з проханням надання йому матеріальної допомоги, у зв`язку з тим, що він здійснив витрати, одружився, має кредит і просив допомогти. Вона будучи його кумою погодилася надати йому матеріальну допомогу та декілька разів перераховувала кошти на його картку та готівкою. Заперечувала факт отримання нею позики грошима чи матеріальними речами, з зобов`язанням їх повертати.

Вказувала, що первинний документ розписка, не відповідає умовам договору позики та взагалі відносинам позики, зокрема розписка не містить інформації від кого отримано, що конкретно і коли та в якій кількості, її зміст свідчить про характер договору купівлі-продажу, а не позики. Не вказано в розписці, хто є позикодавцем, відповідно чи має право позивач на стягнення вказаної в розписці суми.

Заперечуючи вимоги в частині стягнення моральної шкоди, вказувала про їх недоведеність, зокрема недоведеність причетності ОСОБА_5 до факту суїциду ОСОБА_6 , та не доведення заподіяння моральної шкоди (а.с. 57-60 т.1). Відповідачем ОСОБА_5 подавався відзив на уточнений позов (а.с. 96-99 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 73 т.2). Спадкоємцем, який прийняв спадщину після її смерті є ОСОБА_4 (а.с. 90-120 т.2). Ухвалою від 01.06.2021 ОСОБА_4 залучено до участі у справі в якості правонаступника відповідача ОСОБА_5 (а.с. 130 т.2).

Вказана цивільна справа перебувала в провадженні суддів Криворізького районного суду Дніпропетровської області Коваль Н.В. та Суботіної С.А., а у зв`язку з закінченням повноважень на здійснення правосуддя кожною із вказаних суддів, в межах п`ятирічного строку, справа розподілена на суддю Березюк М.В.

Ухвалою суду від 06.08.2021 справа прийнята до провадження суддею Березюк М.В. (а.с. 149 т.2).

Представник відповідача ОСОБА_4 надав суду письмові пояснення, в яких вказав про підтримання доводів первісного відповідача викладених у відзиві. Додатково вказав, що розписка наявна в матеріалах справи не є доказом укладення договору позики, оскільки за змістом не відповідає характеру договору позики. Розписка не містить даних щодо передачі коштів, в ній не ідентифіковано особу позикодавця. Крім цього, ОСОБА_4 не відомо про факт запозичення коштів ОСОБА_5 у ОСОБА_6 , оскільки ОСОБА_4 ніколи цим не цікавився. Вважав безпідставними доводи позивача, що смерть ОСОБА_6 зумовлена неповерненням коштів ОСОБА_5 , адже ОСОБА_6 помер до закінчення строку повернення коштів визначеного у розписці (а.с. 173-174 т.2).

В ході судового засідання позивач ОСОБА_1 висловила бажання надати пояснення, будучи допитаною в порядку допиту свідків згідно ст. 234 ЦПК України (а.с. 27 т.3). ОСОБА_1 пояснювала, що вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_6 , а ОСОБА_5 доводилася йому кумою. Її чоловіку, на підставі ордеру, належало право користування комунальною квартирою АДРЕСА_1 , в якій вони провели світло, газ, облаштували систему опалення, вставили двері та вікна, здійснили значний внутрішній ремонт. В подальшому ОСОБА_6 переїхав проживати у Вінницьку область до неї, де вони виховували дітей, зокрема дитину з інвалідністю та дитину, яка перебувала під її опікою, у зв`язку з чим вони не могли виїхати до Криворізького району Дніпропетровської області. Тоді ОСОБА_5 звернулася до ОСОБА_6 та запропонувала відмовитися від права користування квартирою, в обмін на зобов`язання сплатити йому кошти вкладені в ремонт квартири. Між ними обумовлена сума витрат на ремонт 65000 грн. Пояснювала, що ОСОБА_6 довіряв кумі ОСОБА_5 , тому погодився на її пропозицію. Зазначала, що її чоловік не відмовився б від житла, якби ОСОБА_5 не пообіцяла йому сплатити кошти витрачені на ремонт квартири. Пояснювала, що коли вони з чоловіком приїхали до с. Красна Балка Криворізького району, за попередньою домовленістю з ОСОБА_5 , остання віддала лише частину обумовленої суми, а на решту 55000 грн. написала розписку про зобов`язання сплатити кошти у визначений строк, щомісячними платежами. Також вказувала, що коли вона поїхала до квартири збирати речі, ОСОБА_6 поїхав з ОСОБА_5 до сільської ради для оформлення припинення його права користування квартирою.

Зазначала, що ОСОБА_5 спочатку виконувала свої зобов`язання по поверненню коштів, але потім припинила сплату коштів, у зв`язку з чим несплаченою залишилася сума 43000 грн, яку позивач просила стягнути з правонаступника відповідача.

Крім цього, зазначала, що ОСОБА_6 переймався тим, що кума його обманула, не виконувала свої зобов`язання щодо повернення коштів за ремонт квартири, а тому перебуваючи в скрутному стані, вчинив суїцид. Вважаючи, що саме неправомірна поведінка ОСОБА_5 призвела до смерті ОСОБА_6 , позивач просила суд стягнути з відповідача, як правонаступника ОСОБА_5 , на її користь моральну шкоду завдану смертю чоловіка, в розмірі 12000 грн.

Свої позовні вимоги позивач підтримала та просила їх задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Зазначала, що незважаючи на недоліки тексту розписки, її зміст свідчить про існування зобов`язань ОСОБА_5 перед ОСОБА_6 , а тому вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, однак забезпечив участь представника, що не перешкоджає розгляду справи.

Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Сагайдак Д.С. просив суд відмовити в позові, вказуючи на недоведеність позовних вимог, зокрема не доведення як факту існування відносин позики, так і факту причетності ОСОБА_5 до смерті ОСОБА_6 , відповідно відсутності підстав для задоволення позову. Крім цього, вказував на не доведення права на позов ОСОБА_1 , обрання нею неналежного способу захисту, зокрема не пред`явлення вимоги про визнання договору дійсним, а також зазначав про недоведеність позивачем співмірності вимог пред`явлених до ОСОБА_4 вартості успадкованого ним майна.

Суд, вислухавши учасників провадження, дослідивши матеріали цивільної справи, надавши оцінку доказам в їх сукупності, приходить до висновку, про наступне.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 06.12.2012, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 виданого виконавчим комітетом Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, актовий запис № 5 (а.с. 9 т.1). В період виникнення спірних правовідносин, подружжя мало дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сина ОСОБА_8 інваліда з дитинства (а.с. 16-17 т.1) та ОСОБА_1 була опікуном малолітнього ОСОБА_9 (а.с. 10-12).

10.02.2016 ОСОБА_5 надала письмове зобов`язання, в якому зобов`язалася сплатити 55000 грн. за товар (вікна, двері і т.д.) до 01.07.2017 року, щомісячними платежами в розмірі мін. 3000 грн на картку ПриватБанку № НОМЕР_1 (а.с. 14 т.1). Вказана розписка складена в присутності ОСОБА_10 , містить підпис ОСОБА_5 та ОСОБА_10 (а.с. 13, 87 т.1). Свій підпис та підпис ОСОБА_5 на вказаній розписці підтвердила свідок ОСОБА_10 .

Відповідно до змісту нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_5 від 13.09.2018, вона ніколи не укладала усного чи письмового договору позики, за умовами якого нібито отримувала від ОСОБА_6 товар (вікна, двері, будівельні матеріали, бойлер, сантехнічне обладнання, газову плиту, дзеркало і т.д.) на загальну суму 55000 грн., і що розпискою нібито в присутності свідків зобов`язалася повернути грошові кошти у розмірі 55000 грн за отриманий товар, шляхом перерахування на картку НОМЕР_1 . Зазначала, що ОСОБА_6 проживав декілька років за адресою: АДРЕСА_1 в комунальній квартирі за ордером, виданим сільською радою, в подальшому одружився з ОСОБА_1 та мешкаючи у Вінницькій області відмовився від вказаної квартири, яку в подальшому по ордеру сільської ради передано їй. Дізнавшись про це, ОСОБА_6 просив надати йому матеріальну допомогу, бо він здійснив витрати, одружився та має кредит, просив допомогти, вона як кума погодилася і надавала йому матеріальну допомогу декілька разів, перераховуючи кошти з карти чоловіка ОСОБА_11 . Вказувала, що це була доброта її душі до сім`ї ОСОБА_6 , але позики в грошовому вигляді або матеріальними речами ніколи не отримувала, щоб їх повертати у строки. ОСОБА_6 ніколи не передавав їй кошти в сумі 55000 грн в позику, або товарно-матеріальні цінності у позику, які потрібно було б повертати (а.с. 101 т.1).

Факт перерахування коштів з рахунку ОСОБА_11 на рахунок ОСОБА_6 підтверджено банківськими квитанціями, згідно яких 18.03.2016. 08.04.2016, 21.05.2016 та 21.06.2016 було перераховано відповідно 3015, 08 грн., 3015,08 грн, 3000 грн., 3020 грн, з урахуванням комісії банку (а.с. 102-106 т.1).

Вказана інформація про здійснені платежі повністю узгоджується з інформація по рахунку КБ «ПриватБанк», відповідно до якої картка з номером НОМЕР_1 дійсно належала ОСОБА_6 та на неї йому було зараховано 18.03.2016 3000 грн, 08.04.2016 3000 грн., 21.05.2016 3004,90 грн та 21.06.2016 2985 грн. Кожен із вказаних платежів було здійснено з картки ОСОБА_11 НОМЕР_4 , який доводився чоловіком ОСОБА_5 (а.с. 102-106, 176 т.2).

Свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що він був сусідом ОСОБА_13 та ОСОБА_1 . Йому відомо, що ОСОБА_6 в 2015 році їздив працювати в Криворізький район Дніпропетровської області, де йому було видано житло комунальної власності. У вказаному житлі він провів ремонтні роботи, витративши значні кошти, в тому числі кредитні кошти. Близько одного року потому, його добра знайома запропонувала ОСОБА_6 придбати у нього вказану квартиру, пообіцявши сплатити йому певну суму грошей, витрачених на ремонт квартири. Зі слів ОСОБА_6 , свідку відомо, що вказана «знайома» декілька разів здійснила платежі, а згодом відмовилася платити по зобов`язанню. Після цього ОСОБА_6 був пригнічений, адже вони мали трьох дітей, яких треба було утримувати, а грошей не було, роботи не було, він скаржився, що навіть пенсію не має можливості витрачати на власні потреби, адже знімав гроші та мав платити за кредити. На його думку, саме це призвело до самогубства, але вважав, що винних у самогубстві ОСОБА_6 не було, просто він був таким за характером, переймався своїм скрутним станом.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що вона добре знала ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , проживали по сусідству, а ще вона є хрещеною ОСОБА_4 . Пояснила, що квартира АДРЕСА_1 спочатку перебувала в користуванні ОСОБА_6 , який отримав її в занедбаному стані, без вікон, дверей, опалення, та привів її до ладу, зокрема провів опалення, підключив газ, вставив двері та вікна, також було проведено внутрішні роботи, зокрема покладено плитку, що достовірно відомо свідку. Однак приватизувати вказану квартиру ОСОБА_14 не вдалося та її сільська рада мала передати родині ОСОБА_5 , чоловік якої - ОСОБА_11 на той час приймав участь в АТО. У зв`язку з чим, з метою компенсації вартості поліпшень зроблених ОСОБА_6 у квартирі, з метою їх залишення у квартирі, ОСОБА_5 та ОСОБА_11 за домовленістю з ОСОБА_6 передали йому частину коштів, яка була в їх розпорядженні, а на решту обумовленої суми ОСОБА_5 склала розписку про те, що повертатиме решту суми, що є оціненою вартістю зроблених поліпшень, частинами в певний період часу. Свідок пояснила, що вона була присутня при написанні вказаної розписки та підтвердила належність їй підпису та підпису ОСОБА_5 у вказаній розписці, оригінал якої наявний в матеріалах справи та був продемонстрований свідку. Вказувала, що при написанні розписки була присутня вона як свідок, а також ОСОБА_5 та її чоловік ОСОБА_11 , ОСОБА_6 з дружною ОСОБА_1 . В яку саме суму сторони оцінили вартість поліпшень свідок ОСОБА_10 не пам`ятала, але наполягала на тому, що розписка складалася на суму, що залишилася не сплаченою та підлягала сплаті частинами. Також свідок вказала, що ОСОБА_11 зазначав про те, що можливо буде перераховувати кошти на картку вказану ОСОБА_6 , щоб не возити кошти в іншу область за місцем проживання ОСОБА_6 .

Той факт, що квартира АДРЕСА_2 на підставі ордеру перебувала в користуванні ОСОБА_6 , а згодом в користуванні ОСОБА_5 , підтверджено копіями рішень Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 28.06.2011 та 12.12.2016 відповідно (а.с. 43-44 т.3). Ця квартира 23.01.2017 була приватизована ОСОБА_5 (а.с. 108 т.2). Вказане узгоджується з показами ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_10 , які зазначали, що визначена в розписці сума коштів, яка підлягала поверненню, є сумою витрат на ремонт та інші поліпшення вищевказаної квартири здійснені ОСОБА_6 та вартість яких зобов`язалася сплатити ОСОБА_5 .

Оцінивши вказані докази, суд приходить до наступного висновку.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договоромпозикиодна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (сумупозики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договірпозикиукладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договорупозикита його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцевіпозику(грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договірпозикиє реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договірпозикиє укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договоромпозики,виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договорупозикиі його умов.

Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Дослідивши надану суду розписку від 10.02.2016, суд приходить до висновку про те, що її зміст не свідчить про існування між сторонами договірних відносин притаманних позиці, оскільки для відносин позики характерне передання однією особою у власність іншій особі грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, з обов`язком позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

В розписці, що є предметом розгляду в даній справі зафіксовано зобов`язання ОСОБА_5 сплатити 55000 грн. за товар (вікна, двері і т.д.), з становленням строку до 01.07.2017, зі сплатою щомісячними платежами в розмірі 3000 грн на картку Приватбанку, що як встановлено судом належала ОСОБА_14 .

Тобто, в розписці не зафіксовано факт отримання ОСОБА_5 грошей, які вона б зобов`язувалася віддати ОСОБА_14 , а також не відображено факт обов`язку повернути речі визначені родовими ознаками, в даному випадку вікна, двері та інше. Сама позивач вказувала, що ОСОБА_6 коштів ОСОБА_5 не передавав, а вона не мала повертати речі вказані в розписці. Правова природа зобов`язань була іншою повернення коштів, які були витрачені на поліпшення квартири, що залишалися в квартирі при переході права на неї від ОСОБА_6 до ОСОБА_5 . Отже, розпискою зафіксовано факт існування певних зобов`язальних відносин, але вказані правовідносини не є відносинами позики.

Разом з тим, суд критично розцінює твердження відповідача про те, що зі змісту розписки не зрозуміло перед ким виникло зобов`язання, адже на підставі досліджених судом доказів встановлено, що номер картки вказаний у розписці, відповідає картці ОСОБА_6 на яку перераховано кошти чоловіком ОСОБА_5 ОСОБА_11 , в розмірі та з періодичністю визначеною в розписці (а.с. 96 т.2). Свідок ОСОБА_10 вказала, що за вказаною розпискою саме ОСОБА_5 зобов`язалася повернути ОСОБА_14 суму коштів у рахунок компенсації витрат здійснених ним на ремонт вищевказаної квартири, право користування якою переходило до сім`ї ОСОБА_5 . Вказане повністю узгоджується з обставинами та підставами складення розписки, про які вказувала ОСОБА_1 .

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що між сторонами існували зобов`язальні правовідносини, в силу яких ОСОБА_5 зобов`язалася сплати ОСОБА_14 55000 грн. в рахунок компенсації витрат на поліпшення в квартирі, що переходила в користування її сім`ї, та які ОСОБА_5 виконала лише частково на суму 12000 грн. В іншій частині зобов`язання залишається невиконаним. Однак, ці правовідносини не є правовідносинами позики.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. За таких обставин, приймаючи до уваги повноваження суду та завдання цивільного судочинства,суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо справжньої правової природи правовідносин сторін та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки

При цьому суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (аналогічні висновки містить постанова від 21 вересня 2022 року в справі № 405/5723/18).

Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного. Так, відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 11, 14 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають, в тому числі з договорів та інших правочинів. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановленихстаттею 11цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно зі ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, відповідно до ст. 526, 599 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а припиняється зобов`язання його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором єдомовленість двохабо більшесторін,спрямована навстановлення,зміну абоприпинення цивільнихправ таобов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно достатті 6ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.Зміст договору складають його умови, а договір є обов`язковим до виконання (ст.ст. 628-629 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивими є такі засади, як розумність, добросовісність, справедливість. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності є основою доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Тлумачення статті 6 ЦК України свідчить, що сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Такі договори є непонайменованими, оскільки не визначені в актах законодавствах. Свої відносини в непонайменованих договорах сторони врегульовують на власний розсуд (аналогічні висновки містить постанова ВС від 09.11.2022 у справі № 754/13893/19).

Такі непоіменовані договори, хоча й прямо не визначені в нормах законодавства, але вони ґрунтуються на вільному волевиявленні сторін, врегульовують певні правовідносини між сторонами та є для сторін обов`язковими до виконання.

Суд приходить до висновку, що розписка від 10.02.2016, є фактично борговим документом, що підтверджує факт існування між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договірних відносин, відносин про залишення ОСОБА_6 в квартирі, що мала б перейти в користування сім`ї ОСОБА_5 всіх зробленим ним поліпшень, в обмін на зобов`язання ОСОБА_5 сплатити йому обумовлену між сторонами вартість таких поліпшень, що залишилася не сплаченою та склала 55000 грн, яку ОСОБА_5 зобов`язалася сплатити у визначений строк, періодичними платежами. Умови вказаного боргового документу є чіткими, зрозумілими та не допускають подвійного тлумачення, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду справи, будучи підтвердженими сукупністю доказів по справі.

Умови вказаного непоіменованого договору, підтвердженого борговим документом, ОСОБА_6 виконав, що знайшло своє підтвердження в ході судового засідання, та додатково підтверджено тим, що ОСОБА_5 частково виконувала зобов`язання на вказаним договором. Однак, ОСОБА_5 порушила умови договору, відповідно до взятих на себе зобов`язань та сплативши 12000 грн., з визначених у розписці 55000 грн, припинила сплату боргу. Відповідно 43000 грн залишилися несплаченими ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 за його життя та не були сплачені нею після його смерті.

Доводи ОСОБА_5 , які вона виклала в своїй нотаріально посвідченій заяві про те, що вона нібито жодних договірних відносин з ОСОБА_6 за якими вона б мала повертати кошти чи майно не мала, а сплата нею 12000 грн. на користь ОСОБА_6 , було добротою її душі, суд розцінює критично, оскільки вказане спростовується вищевикладеними доказами по справі, зокрема змістом розписки від 10.02.2016, показами наданими свідком ОСОБА_10 в присутності якої складалася вказана розписка та яка є обізнаної з її природою. Більш того, внесені суми коштів та періодичність їх внесення, перерахування їх з картки ОСОБА_11 (чоловіка ОСОБА_15 ) на картку ОСОБА_6 , повністю узгоджується з умовами боргового документу. Розписка містить підпис ОСОБА_5 відповідність якого підтвердила свідок ОСОБА_10 , а доказів на спростування вказаних обставин, суду стороною відповідача не надано, клопотань про призначення експертиз не заявлялося.

Поведінка ОСОБА_5 за її життя, під час розгляду даної справи, щодо заперечення факту укладення договору з зобов`язанням сплати коштів у сумі 55000 грн., свідчить про порушення принципу добросовісності з її боку, на яку розумно мав право розраховувати ОСОБА_6 при укладенні та виконанні даного договору та складенні боргового документа.

Доводи представника відповідача про те, що позивач обрала невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки не визнала укладеним та дійсним договір позики, суд розцінює критично, адже судом встановлено, що борговий документ за своєю правовою природою не є договором позики, а є непоіменованим договором, на який поширюються загальні правила дійсності правочинів, в тому числі презумпцію дійсності правочину. Будь-яких вимог про визнання вказаного правочину недійсним перед судом не заявлялося.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що на момент смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_5 мала перед ним зобов`язання щодо повернення боргу в розмірі 43000 грн., який вона за свого життя не виконала, в тому числі не перерахувала вказану суму коштів і спадкоємцю померлого ОСОБА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого Крилівською сільською радою Ружинського району Житомирської області, актовий запис № 8 (а.с. 18 т.1). На день його смерті з ним проживали ОСОБА_1 дружина, а також діти ОСОБА_16 та ОСОБА_8 , від імені яких діяла ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою з місця проживання (а.с. 19 т.1).

Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняв ОСОБА_17 , про що отримав свідоцтва про право на спадщину у виді: однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , земельної ділянки площею 6,5028 га, що призначена для ведення фермерського господарства кадастровий номер 1221882000:01:001:0664 та земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства,к кадастровий номер 1221882000:01:001:1596 (а.с. 118-123 т.2).

Відповідно до ст. 1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Права та обов`язки, які не входять до складу спадщини визначені ст. 1219 ЦК України, зокрема це права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбаченістаттею 608цього Кодексу.

Згідно зі ст. 608 ЦК України, зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою. Зобов`язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов`язаним з особою кредитора.

Зобов`язання, що виникають з договору позики не є такими, що нерозривно пов`язані з особою кредитора чи боржника, а тому в них допускається правонаступництво.

Відповідно до змісту ст.ст. 1222, 1258, 1261, 1268 ЦК України, позивач будучи дружиною ОСОБА_6 , проживаючи з ним на момент відкриття спадщини, фактично прийняла таку спадщину, успадкувавши всі права та обов`язки ОСОБА_6 , які належали йому на момент відкриття спадщини та не припинилися з його смертю.

Відповідно, суд приходить до висновку, що позивач наділена правом на звернення до суду з вказаним позовом, у зв`язку з чим доводи відповідача про відсутність у неї такого права суд розцінює критично, адже згідно ч.5 ст. 1268 ЦК України, спадщина належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Одержання свідоцтва про право на спадщину, є лише правом спадкоємця в силу ст. 1296 ЦК України, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Відповідно до ст. 1297 ЦК України, обов`язок звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину, визначено лише для спадщини в складі якої є майно, яке підлягає державній реєстрації.

Отже, суд приходить до висновку, що після смерті ОСОБА_6 до ОСОБА_1 перейшло право вимоги до ОСОБА_5 за вищевказаною розпискою.

Відповідно до ст. 1282 ЦК України, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Позивач зверталася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_5 , після смерті якої, в якості її правонаступника, до участі у справі залучено ОСОБА_4 , який є єдиним спадкоємцем ОСОБА_5 та успадкував після її смерті вищевказану квартиру та дві земельні ділянки, що підтверджено матеріалами спадкової справи.

Однією з підстав для заперечення позову, представник ОСОБА_4 вказував на те, що позивач не надала доказів вартості успадкованого ним майна, в межах якої він несе зобов`язання щодо задоволення вимог кредиторів спадкодавця.

Однак, суд не погоджується з такими твердженнями представника відповідача, адже цивільне судочинство ґрунтується на принципах змагальності та диспозитивності, відповідно вказуючи на те, що вартість успадкованого ним майна можливо є меншою суми боргу спадкодавця перед позивачем, саме відповідач мав би доводити це перед судом, надаючи докази на обґрунтування своїх заперечень. Позивач пред`явила первісний позов не до ОСОБА_4 , а до ОСОБА_5 , і лише у зв`язку з смертю останньої було залучено до участі у справі правонаступник боржника ОСОБА_4 , який прийнявши спадщину після ОСОБА_5 у виді нерухомого майна, мав бути обізнаний з його вартістю, мав можливість провести його оцінку та надати суду докази на підтвердження своїх заперечень. Тобто, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, посилаючись на перевищення боргу вартості успадкованого майна (подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 24.11.2021 справа № 615/473/20, від 05.10.2022 справа № 521/10631/20). Таких доказів ОСОБА_4 суду не надав.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 в частині стягнення 43000 грн. в рахунок відшкодування боргу за зобов`язанням, підтвердженим борговою розпискою від 10.02.2016, підлягають задоволенню. Рішення суду про стягнення вказаної суми боргу не змінює предмету та підстави позову та не є виходом за межі позовних вимог, адже стягнення здійснюється в межах заявлених позовних вимог, що ґрунтуються на тій же правові підстав борговому документі від 10.02.2016, а предметом позову є стягнення грошової суми, правову природу якої встановлено судом під час судового розгляду, з застосуванням принципу «jura novit curia».

Щодо позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди в розмірі 12000 грн., яку позивач обґрунтовувала тим, що внаслідок обману ОСОБА_5 по відношенню до ОСОБА_6 , невиконанням нею зобов`язання за договором, ОСОБА_6 вчинив суїцид, суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.

Так,відповідно дост.23ЦК України,особа маєправо навідшкодування моральноїшкоди,завданої внаслідокпорушення їїправ. Моральна шкода полягає, серед іншого, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, чим і обґрунтовувала позивач вимоги в частині моральної шкоди. Однак, в даному випадку перед судом не доведено вчинення ОСОБА_5 будь-яких протиправних дій по відношенню до ОСОБА_6 . Суду не надано жодних доказів, які в вказували на те, що смерть ОСОБА_6 була зумовлена невиконанням ОСОБА_5 своїх зобов`язань перед ОСОБА_6 , більш того, досліджені матеріали справи свідчать, що з моменту складення боргової розписки, до момент смерті ОСОБА_6 , йому було сплачено грошову суму, що відповідала умовам боргового документа. На момент його смерті строк виконання зобов`язання за розпискою не сплив.

Більш того, свідок ОСОБА_18 зазначав, що ОСОБА_6 був людиною, яка переймалася своїх тяжким матеріальним станом, незначною пенсією, відсутністю роботи та наявними кредитними зобов`язаннями, що могло стати причиною суїциду. Доказів звернення до поліції з метою порушення кримінального провадження про доведення ОСОБА_6 до суїциду, позивач суду не надала та підтвердила, що до поліції не зверталася.

Відповідно, суд приходить до висновку про не доведення перед судом наявності протиправної поведінки ОСОБА_5 відносно ОСОБА_6 , яка могла б спричинити моральну шкоду як йому, так і його сім`ї. Невиконання ОСОБА_5 в подальшому умов непоіменованого договору, не може бути розцінено як неправомірна поведінка, що спричиняє моральну шкоду. Право на відшкодування моральної шкоди завданої порушенням зобов`язання, визначено ст. 611 ЦК України, однак доказів того, що ОСОБА_6 , як сторона зобов`язальних правовідносин, реалізував за життя право на стягнення моральної шкоди на підставі ст. 611 ЦК України суду не надано. Право на відшкодування моральної шкоди, яка є оцінкою особою її душевних страждань, є правом яке нерозривно пов`язане з особою та припиняється з її смертю, а тому до складу спадщини не входить. Відповідно до ст. 1230 ЦК України, до спадкоємця переходить лише право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя. Оскільки ОСОБА_6 за життя право на відшкодування йому за рахунок ОСОБА_5 моральної шкоди не реалізував, відповідно такий спір судом не вирішувався та моральна шкода не стягувалася, а тому вимоги позивача про відшкодування їй моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, які є вимогами майнового характеру (43000 грн +12000 грн (моральна шкода, що має грошовий вираз є майновою вимогою), розмір понесених судових витрат позивача 551,20 грн. (а.с. 1 т.1), керуючись ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 430,93 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (43000х100/55000=78,18 % задоволених вимог; 551,20 х 78,18/100= 430,93 грн сума судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

Керуючись ст. ст. 10-13, 76-82, 89, 141, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_6 ) 43000 (сорок три тисячі) гривень 00 копійки в рахунок відшкодування боргу за зобов`язанням.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 в частині стягнення моральної шкоди - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_6 ) 430 (чотириста тридцять) гривень 93 копійки в рахунок відшкодування судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 23.12.2022.

Суддя М.В. Березюк