Постанова

від 21.12.2022 по справі 450/303/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 450/303/16-ц

провадження № 61-10413св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 ,

третя особа за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом)- Верхньобілківська сільська рада Пустомитівського району Львівської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

Історія справи

Короткий зміст позовів

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Верхньобілківська сільська рада Пустомитівського району Львівської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Первісний позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є власником своєї земельної ділянки, яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 . Згідно державного акту на земельну ділянку серії І-ЛВ №010443 від 26 грудня 2000 року пл. 0,3594 га, власником був дідусь ОСОБА_4 . Після отримання дідусем згаданого Державного акту на землю, відповідачка по справ на їх земельній ділянці побудувала гараж, порушивши при цьому межові знаки.

ОСОБА_1 просив:

зобов`язати ОСОБА_2 знести гараж в с. Нижня Білка Пустомитівського району, який незаконно був встановлений на його земельній ділянці;

повторно встановити - відновити межові знаки земельних ділянок.

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до Верхньобілківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_1 про визнання недійсною приватизації земельної ділянки та державного акту про право приватної власності на земельну ділянку.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що спірна будівля не збудована на земельній ділянці відповідача. Сам відповідач отримав у приватну власність земельну ділянку на підставі сумнівного рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 червня 2010 року, без дотримання встановленої законом процедури та без погодження з нею меж земельної ділянки як суміжного землекористувача.

Держаний акт про право власності на землю був виданий спадкодавцеві ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Верхньобілківської сільської ради №34 від 20 січня 1998 року. Проте архівний відділ Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області повідомив, що «у книзі протоколів засідань виконкому Верхньобілківськаої сільської ради за 1998 рік протокол від 20 січня 1998 року не значиться». Передача у приватну власність земельних ділянок не належала до компетенції виконкомів відповідних рад, а вирішення даного питання покладалося виключно на відповідні ради народних депутатів. Таким чином на законних підставах земельна ділянка спадкодавцеві позивача не передавалась, а її приватизація суперечить законодавству, чинному на час виникнення спірних відносин з порушенням встановленої процедури.

ОСОБА_2 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:

визнати недійсною приватизацію земельної ділянки ОСОБА_1 , а саме визнати недійсним державний акт про на право приватної власності на землю І-ЛВ №010443 виданий ОСОБА_5 на підставі рішення виконкому Верхньобілківської сільської ради №34 від 20 січня 1998 року.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області в складі судді: Кукси Д. А., від 10 червня 2021 року первісні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано відповідачку ОСОБА_2 знести гараж в с. Нижня Білка Львівського району Львівської області, який незаконно встановлений на земельній ділянці ОСОБА_1 з кадастровим номером 4623680800:03:002:0035.

В іншій частині первісних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 551,21 грн суму сплаченого судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що по сусідству з позивачем, у житловому будинку по АДРЕСА_1 проживає відповідач ОСОБА_2 , яка користується земельною ділянкою розміром визначеним проектом забудови від 26 грудня 1986 року, що міститься в будівельному паспорті на ім`я ОСОБА_6 . Згідно висновку експерта №3872 від 18 листопада 2020 року за результатами проведення додаткової судової земельно-технічної експертизи встановлено, що частина будівлі гаражу, який збудований ОСОБА_2 знаходиться в межах земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 з кадастровим номером 46233680800:03:002:00235, яка сформована на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 . Частина забудови гаражу (по будівлі), а саме площею 0,00054 га розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 4623680800:03:002:0035. Частина забудови гаражу (по виступаючій конструкції дах), а саме площею 0,00096 га розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 4623680800:03:002:0035.

Суд першої інстанції вказав, що відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Верховний Суд в постанові у справі № 926/2189/17 від 12 квітня 2018 року зазначив, що негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Отже, встановлення саме зазначених обставин входить до предмета доказування у справах за такими позовами. За змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. Такий висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року в справі № 6-1721цс16, та постанові Верховного Суду України від 16 січня 2019 року в справі № 458/1173/14-ц.

Суд першої інстанції зазначив, що доказів на спростування доводів позивача, про відсутність у відповідача будь-яких прав на будівництво гаражу, який виходить за межі земельної ділянки та частина якого перебуває на земельній ділянці позивача, відповідачем суду не надано. В матеріалах справи наявний лише будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, виділеної ж індивідуальному забудовнику ОСОБА_6 . Також, жодної іншої технічної документації ні відповідачем ні його представником не надано суду, а тому є підстави для висновку про незаконну побудову гаражу ОСОБА_2 . Позивач просив постановити рішення, яким зобов`язати відповідачку ОСОБА_2 знести гараж в с. Нижня Білка Пустомитівського району, який незаконно встановлений на його земельній ділянці. Відповідач та її представник не подали жодних заперечень чи спростувань щодо експертного висновку № 3872 від 18 листопада 2020 року. Суд вважав, що позивачем вжито всіх заходів для врегулювання спору, зокрема він звертався по допомогу до органів місцевого самоврядування, також під час судового розгляду було достатньо часу для врегулювання спірного питання, однак питання залишилось невирішеним, сторона відповідача відмовляється вирішувати питання добровільно, тоді як сторона позивача не розглядає інших варіантів вирішення конфлікту, окрім демонтажу спірного об`єкту.

Суд першої інстанції вказав, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 не доведено, що державний акт виданий усупереч закону на час його видачі у 2000 році. Отже, оспорюваний державний акт виданий органом, який мав на це законні повноваження, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним. На основі з`ясованих обставин, на які посилалася позивач як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також виходячи з критеріїв розумності та справедливості, суд зробив висновок про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Додатковим рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області в складі судді: Кукси Д. А., від 30 червня 2021 року заяву представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Попадюк С. С. про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 124 грн.

Додаткове рішення мотивоване тим, що при прийнятті 10 червня 2021 року рішення судом не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат понесених за проведення судових експертиз. На підтвердження понесених позивачем витрат по оплаті судових експертиз адвокатом Попадюк С. С. до заяви про ухвалення додаткового рішення було додано копії квитанції № 31 на суму 4 952 грн та копію квитанції № 1 на суму 8 172 грн. До закінчення судових дебатів у справі представник зробив заяву про наміри подати докази понесення судових витрат позивачем у строк, визначений частиною 8 статті 141 ЦПК України. Оскільки при ухваленні рішення та дослідженні матеріалів справи Пустомитівським районним судом Львівської області не вирішено питання про судові витрати понесені на проведення судових експертиз, з метою усунення неповноти судового рішення, суд вважав за необхідне ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 124 грн судових витрат, пов`язаних із проведенням судових експертиз.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 про залучення правонаступника задоволено. Залучено ОСОБА_3 до участі у справі як правонаступника ОСОБА_2 .

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця. Визначений статтею 1219 ЦК України перелік прав та обов`язків щодо яких не допускається правонаступництво, є вичерпним. Згідно свідоцтва про право на спадщину, зареєстрованого в реєстрі за № 378, яке міститься в спадковій справі №4/2022 що на підставі статті 1261 ЦК України спадкоємцем майна, ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її донька - ОСОБА_3 . Тому наявні підстави для залучення ОСОБА_8 до участі у справі як правонаступника ОСОБА_2 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_9 задоволено, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 червня 2021 року в частині зобов`язання ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 знести гараж в с. Нижня Білка, Львівського району, Львівської області скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 про зобов`язання знести гараж в с. Нижня Білка Львівського району, Львівської області відмовлено.

Додаткове рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 червня 2021 року скасовано.

В іншій частині рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 червня 2021 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 826 грн судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно висновку експерта Львівського науково дослідного інституту судових експертиз № 3872 додаткової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 18 листопада 2020 року частина гаражу, який збудований ОСОБА_2 знаходиться в межах земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 з кадастровим № 4623680800:03:002:0035, яка сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 . Частина забудови гаражу (по будівлі), а саме площею 0,00054 га розташована на земельній ділянці з кадастровим №4623680800:03:002:0035. Частина забудови гаражу (по виступаючій конструкції даху), а саме площею 0,00096 га розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 4623680800:03:002:0035 (т. 2, а. с.77-81). Як зазначено у правових позиціях Верховного Суду висловлених у постанові від 21 травня 2020 року у справі № 726/874/15-ц, відповідно до частини першої статті 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Самочинне будівництво підлягає знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Апеляційний суд вказав, що матеріалами справи підтверджено, що Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 виготовлялася останнім без погодження меж із сусіднім землекористувачем ОСОБА_2 , а межі фактичного користування земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не відповідають розмірам зазначених у правовстановлюючих документах (у державному акті на право власності І-ЛВ №010443). За таких обставин, не можна брати до уваги висновки додаткової судової земельно-технічної експертизи від 15 листопада 2020 року №3872 про те, що частина гаражу (площею 0,00054 га та 0,00096 га) збудованого ОСОБА_2 знаходиться в межах земельної ділянки ОСОБА_1 . Більше того, такий «заступ» не є підставою для вжиття крайніх заходів - знесення гаражу в цілому, який розташований на земельній ділянці ОСОБА_2 . ОСОБА_1 не надано доказів технічної можливості демонтажу частини гаражу без пошкодження конструкції споруди в цілому, не визначено, яку саме частину гаражу слід знести, її розмір та конфігурацію. Отже, така вимога є передчасною. Зазначених обставин не врахував суд першої інстанції та дійшов передчасного висновку про задоволення первісного позову ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

21 жовтня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року, в якій просив:

скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року у справі № 430/303/16-ц в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання знести гараж в селі Нижня Білка Львівського району, Львівської області та скасування додаткове рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 червня 2021 року і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду, або скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд апеляційної інстанції застосував частину сьому статті 376 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09 січня 2020 року у справі № 822/2149/18: у випадках самочинного будівництва, зокрема (1) якщо нерухоме маймо збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3) належно затвердженого проекту, стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо не порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). У цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не мажуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови. У постанові від 02 червня 2022 року у справі № 727/728515-ц Верховний Суд зазначив, що системний аналіз положень статті 376 ЦК України дає підстави для висновків, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилася від здійснення перебудови. Згідно із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 822/2149/18, у випадках самочинного будівництва, зокрема: (1) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3) належно затвердженого проекту, стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва у залежність від можливостей його перебудови. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права Інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частини 4 статті 376 ЦК Украйни). У цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови;

у цій справі встановлено, що відповідач здійснив будівництво без документів, що дають право на це. Тому у спірних правовідносинах має місце той вид самочинного будівництва, для якого ЦК України не встановлює правила, що знесенню передує рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Тобто, частину сьома статті 376 ЦК України спірні правовідносини не регулює;

колегія суддів зробила висновок про передчасність позовних вимог про знесення гаражу, оскільки позивачем не доведено факт неможливості реконструкції гаражу, що належить відповідачу;

відхиляючи висновки додаткової судової земельно-технічної експертизи від 15 листопада 2020 року № 3872 суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 263/11779/16-ц, а саме що підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших праву процедурі приватизації;

колегія суддів прийняла, як доказ висновки експерта № 3343 від 18 травня 2018 року та відмовила у прийнятті висновку експерта № 3872 від 18 листопада 2020 року при цьому не вказавши підстав для прийняття такого рішення;

колегія суддів апеляційного суду не звернула увагу на ту обставину, що відповідно до висновку експерта у випадку ОСОБА_2 розмір межі по існуючій огорожі зі сторони АДРЕСА_1 становить 16.86 м. п., при цьому цей же розмір межі по проекту забудови від 26 грудня 1986 року становить 16,00 м. п. (різниця складає 0,86 м. п.), розмір межі зі сторони городу становить 19.25 м. при цьому цей же розмір по проекту забудови від 26 грудня 1986 року становить 16 м. п. (різниця 3.25 м. п.). Тобто ОСОБА_2 самовільно допустила користування земельною ділянкою, поза межами визначеними проектом забудови, за рахунок сусідських земельних ділянок, якими є земельна ділянка ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , зі сторони вулиці на 0,86 м. п. та зі сторони городу на 3,25 м. п. Відповідно до висновку експерта невідповідність меж фактичного користування земельної ділянки позивача ОСОБА_1 , утворилася внаслідок розбіжності розміру по державному акту на право приватної власності на землю, де ширина по вулиці 30,72 м, та фактичного розміру ширини який становить 30.24 м. Фактичне відхилення (зменшення) в розмірах - «-0,48 м». З наведеного є очевидним, що невідповідність меж фактичного користування у випадку відповідача, утворилася за рахунок користування земельними ділянками поза проектом забудови, у той час як у випадку позивача невідповідність меж фактичного користування утворилася за рахунок зменшення земельної ділянки на «-0,48 м» по лінії від вулиці;

внаслідок неповного дослідження судом апеляційної інстанції висновку експерта № 3343 вказані обставини не знайшли свого відображення у оскаржуваному судовому рішенні, й так само вказаним обставинам не надано правової оцінки;

для правильного розуміння обсягу порушеного права позивача, який колегія суддів назвала «заступом», слід звернути увагу не додаток № 2 до висновку експерта, згідно якою «заступом» охоплюється ширина гаражу від вулиці 1,5 м з яких 0,35 м конструкція даху та 0,7 м приміщення гаражу розташованого на земельній ділянці, та ширина гаражу від городу 0,94 м з яких 0,35 м конструкція даху та 0,59 м приміщення гаражу розташованого на земельній ділянці;

не відповідає вимогам закону твердження колегії суддів, про те, що «збудований об`єкт нерухомості може бути знесений на підставі судового рішення, оскільки предметом спору є самочинне будівництво на земельній ділянці позивача, а не відхилення від проекту. Спір у справі підлягає розгляду у відповідності до положень частини четвертої статті 376 ЦК України, якими не передбачено відмови відповідача від перебудови. У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2017 року у справі № 354/612/13-ц зазначено, що вирішуючи питання про знесення нерухомого майна, суди у кожному випадку з`ясовують, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню, чи не вплине знесення окремих конструктивних елементів будинку на його міцність і безпечність. За необхідності з`ясування питань, що виникають при розгляді справи і потребують спеціальних знань, суд має право призначити експертизу.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині вирішення первісної позовної вимоги про знесення гаражу в с. Нижня Білка Львівського району Львівської області, який незаконно встановлений на земельній ділянці ОСОБА_1 з кадастровим номером 4623680800:03:002:0035 та розподілу судових витрат. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

13 грудня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду та передана судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 листопада 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18; від 02 червня 2022 року у справі № 727/7282/15-ц; від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18; від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19; від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18; від 04 серпня 2021 року у справі № 263/11779/16-ц; від 19 квітня 2017 року у справі № 354/612/13-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

Суди встановили, що згідно копії рішення виконкому Верхньобілківської сільської ради №67 від 08 травня 1997 року ОСОБА_5 (дідусь позивача) передано у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських споруд - 0,2500 га та ведення особистого підсобного господарства - 0,35 га.

Згідно державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЛВ № 010443 від 26 грудня 2000 року ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,6090 га в межах згідно з планом. Землю передано для обслуговування житлового будинку та господарських будівель - 0,2500 га, ведення особистого підсобного господарства - 0,3590 га.

Як зазначено у цьому державному акті, підставою для його видачі є рішення виконкому Верхньобілківської сільської ради № 34 від 20 січня 1998 року, однак згідно відповіді архівного відділу Пустомитівської РДА в книзі протоколів засідання виконкому Верхньобілківської сільської ради за 1998 рік протокол від 20 січня 1998 року та рішення № 34 не значиться.

Рішенням Пустомитівського районного суду від 23 червня 2010 року встановлено факт, що ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Нижня Білка Пустомитівського району Львівської області, є дідом ОСОБА_1 з боку батька ОСОБА_11 та визнано за ОСОБА_1 право власності на майно після смерті ОСОБА_4 в тому числі і на земельну ділянку пл. 0,6090 га (І-пл. 0,3594 га, ІІ-пл. 0,2496 га), яка знаходиться на території с. Нижня Білка, Пустомитівського району Львівської області та надана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель - 0,2500 га, ведення особистого підсобного господарства - 0,3590 га.

Згідно витягу про державну реєстрацію прав від 12 квітня 2011 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

По сусідству з позивачем, у житловому будинку по АДРЕСА_1 проживала ОСОБА_2 , яка життя користувалася земельною ділянкою розміром визначеним проектом забудови від 26 грудня 1986 року, що міститься в будівельному паспорті на ім`я ОСОБА_6

ОСОБА_1 , на підставі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 червня 2010 року, оформив право власності на будинок який належав ОСОБА_4 , розробив технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі, яка розташована в с. Нижня Білка Верхньобілківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, кадастрові номери: 4623680800:03:002:0035; 4623680800:03:002:0031, що підтверджується матеріалами топографо-геодезичних робіт, при тому жодних погоджень меж земельних ділянок із сусіднім землекористувачем ОСОБА_2 не було проведено.

Згідно висновку № 17/05-16я судово будівельно-технічного дослідження складеного судовим експертом Заяць І. Г. від 29 травня 2016 року споруда цегляного гаражу, який збудований ОСОБА_2 на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться на межі із сусідньою земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 , яка склалася по фактичному користуванні та не містить твердих межових знаків.

У зв`язку із відсутністю кадастрового плану земельної ділянки гр. ОСОБА_1 з розмірами та поворотними кутами, твердих межових знаків між даними земельними ділянками в цій частині, встановити чи споруда цегляного гаражу, який збудований гр. ОСОБА_2 , розташований в межах земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , не надається можливим.

Згідно висновку експерта Львівського науково дослідного інституту судових експертиз № 3343 земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 18 травня 2018 року розмір меж фактичного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 не відповідає розмірам меж визначеної проектом забудови від 26 грудня 1986 року, що міститься в будівельному паспорті виданого ОСОБА_6 . Цегляний гараж, збудований ОСОБА_2 , відповідно збережених межових знаків між земельними ділянками, розташований в межах земельної ділянки, зазначеної у Проекті забудови від 26 грудня 1986 року, що містяться в будівельному паспорті виданого ОСОБА_6 . Межі фактичного користування земельною ділянкою ОСОБА_1 , не відповідають розмірам зазначеним у державному акті на право власності серії І-ЛВ № 010443 від 26 грудня 2000 року. Встановити чи різниця в розмірах з/д та місце розташування меж виникла в наслідок самовільного захоплення частини земельної ділянки ОСОБА_2 під час спорудження цегляного гаража чи внаслідок зміщення межі сусідніми ділянками, не представляється за можливим.

Згідно висновку експерта Львівського науково дослідного інституту судових експертиз № 3872 додаткової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 18 листопада 2020 року частина гаражу, який збудований ОСОБА_2 знаходиться в межах земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 з кадастровим № 4623680800:03:002:0035, яка сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 . Частина забудови гаражу (по будівлі), а саме площею 0,00054 га розташована на земельній ділянці з кадастровим № 4623680800:03:002:0035. Частина забудови гаражу (по виступаючій контрукції даху), а саме площею 0,00096 га розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 4623680800:03:002:0035.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина перша та друга статті 376 ЦК України).

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2017 року у справі № 354/612/13-ц вказано, що:

«збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_11 збудував житловий будинок на земельній ділянці, яка належить йому на праві власності.

ОСОБА_6 зазначає, що частина збудованого будинку розташована на належній їй на праві власності земельній ділянці.

Захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, передбачений статтею 391 ЦК України.

Згідно з положеннями цієї статті власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння.

Підставою для подання позову згідно з цією нормою є вчинення третьою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

У справі, яка переглядається, суди установили, що частина збудованого ОСОБА_9 житлового будинку порушує права ОСОБА_6 на користування належною їй на праві власності земельною ділянкою, тому така частина будинку підлягає знесенню.

Отже, суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 376 ЦК України та не застосували положення статті 391 цього Кодексу, у зв`язку із чим дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для знесення самочинного будівництва, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Крім того, вирішуючи питання про знесення нерухомого майна, суди в кожному випадку з`ясовують, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню, чи не вплине знесення окремих конструктивних елементів будинку на його міцність і безпечність. За необхідності з`ясування питань, що виникають при розгляді справи і потребують спеціальних знань, суд має право призначити експертизу.

У справі, яка переглядається, місцевий суд, зобов'язуючи ОСОБА_9 знести частину самочинно збудованого будинку, залишив поза увагою опис цього об'єкта, не вказав, які саме приміщення слід знести, їх площу, площу самої будови та якого року вона споруджена, чи спірний об`єкт можна відокремити від інших споруд та чи не вплине знесення окремих його частин на міцність і безпечність самого будинку.

Невстановлення вказаних обставин унеможливлює виконання такого рішення».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року у справі № 727/7282/15-ц (провадження № 61-9671св21) зазначено, що:

«відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовною вимогою про зобов`язання знести гараж в с. Нижня Білка Пустомитівського району, який незаконно був встановлений на земельній ділянці ОСОБА_1 з кадастровим номером 4623680800:03:002:0035, позивач посилався на те, що ОСОБА_1 є власником своєї земельної ділянки, яка межує із земельною ділянкою і відповідачка побудувала гараж, порушивши при цьому межові знаки;

суди встановили, що згідно висновку експерта Львівського науково дослідного інституту судових експертиз № 3872 додаткової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 18 листопада 2020 року частина гаражу, який збудований ОСОБА_2 знаходиться в межах земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 з кадастровим № 4623680800:03:002:0035, яка сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 . Частина забудови гаражу (по будівлі), а саме площею 0,00054 га розташована на земельній ділянці з кадастровим № 4623680800:03:002:0035. Частина забудови гаражу (по виступаючій конструкції даху), а саме площею 0,00096 га розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 4623680800:03:002:0035;

апеляційний суд вказав, що межі фактичного користування земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не відповідають розмірам зазначених у правовстановлюючих документах (у державному акті на право власності І-ЛВ № 010443). За таких обставин, не можна брати до уваги висновки додаткової судової земельно-технічної експертизи від 15 листопада 2020 року №3872 про те, що частина гаражу (площею 0,00054 га та 0,00096 га) збудованого ОСОБА_2 знаходиться в межах земельної ділянки ОСОБА_1 . Більше того, такий «заступ» не є підставою для вжиття крайніх заходів - знесення гаражу в цілому, який розташований на земельній ділянці ОСОБА_2 . ОСОБА_1 не надано доказів технічної можливості демонтажу частини гаражу без пошкодження конструкції споруди у цілому, не визначено, яку саме частину гаражу слід знести, її розмір та конфігурацію;

апеляційний суд не врахував, що згідно з положеннями 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння. Підставою для подання позову згідно з цією нормою є вчинення третьою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою;

апеляційний суд не врахував, що частина забудови гаражу (по виступаючій конструкції даху), а саме площею 0,00096 га розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 4623680800:03:002:0035, що підтверджується висновком експерта Львівського науково дослідного інституту судових експертиз № 3872 додаткової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 18 листопада 2020 року;

суди не врахували, що, вирішуючи питання про знесення нерухомого майна, суди в кожному випадку з`ясовують, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню, чи не вплине знесення окремих конструктивних елементів будинку на його міцність і безпечність;

суд першої інстанції зобов`язуючи знести гараж в с. Нижня Білка Львівського району Львівської області, який незаконно встановлений на земельній ділянці ОСОБА_1 з кадастровим номером 4623680800:03:002:0035, не врахував, що лише частина забудови гаражу (по виступаючій конструкції даху), а саме площею 0,00096 га розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 4623680800:03:002:0035;

суд першої інстанції залишив поза увагою опис цього об`єкта (гаражу), не вказав, які саме його частину слід знести, їх площу, чи спірний об`єкт можна відокремити від інших споруд та чи не вплине знесення окремих його частин на міцність і безпечність самого гаражу.

За таких обставин суд першої інстанції зробив передчасний висновок про необхідність знесення всього гаражу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в оскарженій частині та рішення суду першої інстанції у частині вирішення первісної позовної вимоги про знесення гаражу в с. Нижня Білка Львівського району Львівської області, який незаконно встановлений на земельній ділянці ОСОБА_1 з кадастровим номером 4623680800:03:002:0035, додаткове рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 червня 2021 року ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині та рішення суду першої інстанції у частині вирішення первісної позовної вимоги про знесення гаражу в с. Нижня Білка Львівського району Львівської області, який незаконно встановлений на земельній ділянці ОСОБА_1 з кадастровим номером 4623680800:03:002:0035, додаткове рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 червня 2021 року скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розподілу судових витрат

У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено такий висновок, що «якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 червня 2021, додаткове рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 червня 2021 року в частині вирішення первісної позовної вимоги про знесення гаражу в с. Нижня Білка Львівського району Львівської області, який незаконно встановлений на земельній ділянці ОСОБА_1 з кадастровим номером 4623680800:03:002:0035, розподілу судових витрат скасувати та в цій частині справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Львівського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 червня 2021, додаткове рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 червня 2021 року у скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук