Ухвала

від 21.11.2022 по справі 2-616/11

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 2-616/11

Провадження № 4-с/761/182/2022

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Пономаренко Н.В.

за участю секретаря: Бражніченко І.О.

представника стягувача: Лавріна О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві скаргу боржника ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Заступника директора Департаменту - Начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Озадовського Р.Ю., стягувач: Акціонерне товариство «Сбербанк», про визнання рішення, оформлене листом, неправомірним та його скасування, скасування заборони у користуванні майном та призначення скаржника зберігачем квартири, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва зі скаргою у якій просив, суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Заступника директора Департаменту - Начальника відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Озадовського Р.Ю., викладене у формі листа №104015/126809-33-21/20.1 від 05.11.2021 року;

- скасувати заборону у користуванні майну, викладену в акті опису й арешту майна від 09.09.2015 року, а саме заборону у користуванні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 , та належить йому на праві приватної власності;

- призначити ОСОБА_1 зберігачем квартири АДРЕСА_1 .

У скарзі зазначено, що 15 березня 2012 року Шевченківським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист №2-616/11 про стягнення з ОСОБА_1 (далі - «Боржник») на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» заборгованості за кредитним договором в розмірі 16 146 487,08 грн., що еквівалентно 2 121 355,74 дол. США, судового збору в сумі 1 700,00 грн. та витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 250,00 грн., а всього - 16 148 437,08 грн. 14 червня 2012 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченком Олександром Васильовичем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №33052396. 19 листопада 2014 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кедою М.В. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 09 вересня 2015 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є., в рамках виконавчого провадження №33052396 та на підставі постанови від 19 листопада 2014 року при проведенні виконавчої дії, було складено Акт опису й арешту майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та належить Боржнику на праві приватної власності. Також, при складенні акту опису й арешту майна, державний виконавець встановив заборону користування та відчуження описаного майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , та передав її на зберігання представнику стягувача - ОСОБА_2

ОСОБА_1 зазначено, що 27.10.2021 року його представник звернувся із завою до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в межах виконавчого провадження №33052396, у якій просив скасувати заборону у користування ОСОБА_1 майном, викладену в Акті опису та арешту майна від 09.09.2015 року, а саме заборону у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Просив передати на зберігання Боржнику квартиру АДРЕСА_1 , про що винести відповідну постанову. 16.11.2021 року представником боржника було отримано лист Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України №104515/126809-33-21/20.1 від 05.11.2021 року щодо результатів розгляду його заяви. Даним рішенням заступник директора Департаменту - Начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Озадовський Р.Ю. відмовив у задоволені вимог заяви представники ОСОБА_1 , причиною такої відмови було зазначено, відсутність на даний час підстав для скасування заборони користування боржником квартирою та передачі квартири йому на зберігання.

Скаржником зазначено, що з даним рішення державного виконавця, оформленим листом №104015/126809-33-21/20.1 від 05.11.2021 року, він не згоден та вважає його необґрунтованим, а отже протиправним та тами, що порушує права боржника.

Скарга обґрунтована тим, що встановивши заборону користуватися квартирою та передавши її на зберігання представнику стягувача, ОСОБА_1 було фактично позбавлено права проживання та користування вищевказаною квартирою. У вищевказаній квартирі зареєстровані та проживають неповнолітні діти і дана квартира є їхнім єдиним житлом; квартира за адресою: АДРЕСА_2 була придбана не за рахунок кредитних коштів, у зв`язку з цим, виселення без надання іншого житлового приміщення є незаконним.

Скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення порушує права Боржника, оскільки на сьогоднішній день відсутні будь-які законні підставі для наявності (існування) такого заходу забезпечення виконавчого провадження, як заборона у користування Боржником квартирою. Через наявність заборони у користування квартирою, боржник несе збитки у вигляді заборгованості з оплати комунальних послуг, які поставляються у квартиру та яку він не споживає.

Скаржником вказано, що під час винесення оскаржуваного рішення державним виконавцем не досліджено того факту, що відповідно до витягу з Реєстру територіальних громад м. Києві №47692569 від 18.02.2020, який міститься в матеріалах виконавчого провадження №33052396, в квартирі зареєстровані неповнолітні діти і вона також є їхнім єдиним житлом.

Крім того у скарзі зазначено, що матеріали виконавчого провадження №33052396 місять лист зберігача майна ОСОБА_2 від. 26.02.2018 року №3227/4/28-1 проз зміну зберігача майна у зв`язку із неможливість подальшого виконання ним обов`язків зберігача з 07.03.2018 року та відмову від їх виконання. Проте, у матеріалах виконавчого провадження відсутня постанова державного виконавця про призначення іншого зберігача.

У зв`язку із викладеним ОСОБА_1 просить скаргу задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06.12.2021 року скаргу ОСОБА_1 на дії заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України Озадовського Руслана Юрійовича про визнання протиправним та скасування рішення, викладеного у формі листа, скасування заборони у користування майном та призначення зберігачем квартири, - залишено без розгляду.

Постановою Київського апеляційного суду від 18.11.2022 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 06.12.2021 року, скасовано, а справу за скаргою ОСОБА_1 на дії заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України Озадовського Руслана Юрійовича про визнання протиправним та скасування рішення, викладеного у формі листа, скасування заборони у користування майном та призначення зберігачем квартири направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києві від 09.08.2022 року вказану скаргу було прийнято до розгляду.

17.10.2022 року до суду надійшли заперечення представника стягувача у якому просили відмовити в задоволенні скарги у повному обсязі. У запереченнях зазначено, що дії державних виконавців відповідають вимогам закону. ОСОБА_1 вже оскаржував їх дії та у задоволенні скарг було відмовлено. Всі доводи скаржника є надуманими, підстав для задоволення заявлених вимог відсутні.

Заявник в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, до суду подав заяву про розгляд карги за його відсутності за наявними в матеріалах справи документами, вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник стягувача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення скарги та надав пояснення аналогічні тим, що викладені у запереченнях.

Заступника директора Департаменту - Начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Озадовського Р.Ю. в судове засідання не з`явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Вислухавши пояснення скаржника та державного виконавця, дослідивши матеріали справи суд вважає, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження ВП № 33052396 з примусового виконання виконавчого листа № 2-616/11, виданого 15.03.2012 р. Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» (нове найменування - Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк») заборгованості за кредитним договором в розмірі 2 121 355,74 долари США, що еквівалентно 16 146 487,08 грн.

В процесі примусового виконання рішення, і це не заперечується сторонами виконавчого провадження, державним виконавцем 09.09.2015 р. здійснено опис та накладено арешт на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , встановлено заборону користування та відчуження майном, яке належить боржнику.

Також, при складенні акту опису й арешту майна, державний виконавець встановив заборону користування та відчуження описаного майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , та передав її на зберігання представнику стягувача - ОСОБА_2 .

Так, як свідчать надані представником скаржника матеріали, ОСОБА_1 27.10.2021 р. звернувся до виконавчої служби з заявою про зняття заборони в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та передачі квартири на зберігання скаржнику (а.с. 39-47).

05.11.2021 р. листом Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України №104515/126809-33-21/20.1 щодо результатів розгляду заяви ОСОБА_1 відмовлено у задоволені вимог заяви представники ОСОБА_1 , причиною такої відмови було зазначено, відсутність на даний час підстав для скасування заборони користування боржником квартирою та передачі квартири йому на зберігання. Крім того у вказаному листі зазначено, що на виконанні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №33052396, відкрите 14.06.2012 на підставі виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києва від 15.03.2012 №2-616/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» (нове найменування - Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк») заборгованості за кредитним договором в розмірі 2 121 355,74 долари США, що еквівалентно 16 146 487,08 грн., судовий збір в сумі 1700 грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 250 грн., а всього стягнути 16 148 437, 08 грн. При виконанні рішення суду державним виконавцем 09.09.2015 проведено опис та накладено арешт на належне боржникові нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 . Описане майно передано на зберігання представнику стягувача ОСОБА_3 .. В той же час боржник був присутній при опису й арешту цього майна та зауваження щодо передачі майна на зберігання стягувачу в акті опису й арешту майна відсутні.

Представник скаржника зазначає, що встановивши заборону користуватися квартирою та передавши її на зберігання представнику стягувача, ОСОБА_1 було фактично позбавлено права проживання та користування вищевказаною квартирою. У Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та стягувача на даний час були відсутні підстави здійснювати перешкоди у користуванні вищевказаною квартирою.

Представник ПАТ «Сбербанк» (нове найменування - Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк») у запереченнях на скаргу посилається на те, що доводи ОСОБА_1 є надуманими, суд вже розглядав правомірність дій державного виконавця.

З даного приводу суд вважає за необхідним зазначити наступне.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05.04.2016 р. відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Нідченко Д.Є. Як свідчить судове рішення, ОСОБА_1 звертався до суду з вимогами про захист своїх прав шляхом скасування заборони користування майном - квартирою АДРЕСА_1 та витребування його від зберігача.

При цьому судом встановлено, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28.10.2015 р. було задоволено скаргу ОСОБА_1 та скасовано акт опису та арешту майна від 09.09.2015 р. Дане судове рішення скасовано Апеляційним судом м. Києва 16.02.2016 р., а в задоволенні скарги відмовлено.

Також судом встановлено, що зауважень від осіб, що були присутніми під час опису майна і арешту майна до нього не надходило заперечень.

Рішення набрало чинності.

Крім того, як свідчать матеріали справи, 09.06.2016 р. Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ відхилено касаційну скаргу ОСОБА_1 та залишено ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16.02.2016 р. без змін.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22.11.2017 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича та начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Ярушевської Ірини Григорівни щодо відмови у задоволенні заяви про заміну зберігача. В задоволенні іншої частини скарги відмовлено.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 16.05.2018 року апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, подану його представником Бігдан Аліною Вікторівною задоволено. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року, в частині задоволення скарги ОСОБА_1 про визнання протиправних дій щодо відмови в заміні зберігача майна - скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволені скарги на дії державного виконавця у зазначеній частині.

З даною скаргою представник ОСОБА_1 звернувся у 2021 р. у зв`язку із відмовою 05.11.2021 р. представником державної виконавчої служби задовольнити заяву про заміну зберігача та зняття заборони в користуванні квартирою, яка є єдиною власністю скаржника, у зазначеній квартирі зареєстровані та проживають неповнолітні діти і дане майно придбане не за кредитні кошти, а тому виселення без надання іншого житлового приміщення є незаконним.

Згідно ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Частина 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин..

Зазначена норма Закону не є імперативною, і в цьому суд погоджується з доводами представника скаржника, а тому, державний виконавець, лише за необхідності, має право обмежити в праві користуванням майном та передати його на зберігання іншій особі.

Відповідно ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаного та ратифікованого Україною, зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Цей же принцип закріплено і в ст. 41 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії та мають найвищу юридичну силу.

Пункт 2 ст. 8 Конвенції встановлює підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідним в демократичному суспільстві, а також здійснюватись в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Як зазначав Європейський суд з прав людини, втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

З іншого боку приписами ст. 129 Конституції України рішення суду є обов`язковим для виконання.

Отже, рішення суду про стягнення заборгованості без заперечно має бути виконано, проте за відсутності порушень прав сторін виконавчого провадження та з урахуванням вимог чинного законодавства України, що для встановлення обмеження в праві користуванням майном та передачі його на зберігання іншій особі, необхідною умовою є реальна загроза знищення або пошкодження цього майна, або якщо боржник ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього виконавчим листом.

Як вбачається з Витягу з реєстру територіальної громади міста Києва станом на 18.02.2020 року, в квартирі АДРЕСА_1 з вересня 2016 року значаться зареєстрованими неповнолітні діти ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та з вересня 2018 року зареєстрована малолітня особа ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таким чином, станом на час прийняття постанови від 9 вересня 2015 року про заборону користування квартирою та передачу її на відповідальне зберігання, проживання дітей не встановлено. Відповідно факт порушення діями державного виконавця права дітей на житло відсутній. Між тим, квартира є предметом іпотеки, і згоди на реєстрацію у ній будь - яких осіб ПАТ «Сбербанк» (нове найменування - Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк») не надавало.

Доказів зняття з реєстрації неповнолітніх осіб за зазначеною адресою під час розгляду справи отримано не було.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За приписами ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право, відповідно до ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Пунктом 13 розділу VIII. Порядок звернення стягнення на майно боржника Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2004 р. № 512/5 передбачено, що у разі необхідності після передачі майна на зберігання за постановою виконавця таке майно може бути передано на зберігання іншому зберігачу. У постанові зазначаються причина передачі майна іншому зберігачу, прізвище, ім`я та по батькові зберігача, який здійснював зберігання майна, та прізвище, ім`я та по батькові нового зберігача. Постанова підписується виконавцем. У постанові робиться попередження новому зберігачеві майна про кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт. Копія постанови вручається новому зберігачу, до якої додається копія постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Як вже зазначалось, представником суб`єкту оскарження було відмовлено у скасуванні заборони користування майном та заміну зберігача з тих підстав, що на момент здійснення таких дій не було інформації про реєстрацію в квартирі неповнолітніх осіб та останні були зареєстровані після здійснення опису та арешту майна.

Проте, це не позбавляє права сторону виконавчого провадження звернутися з відповідним клопотанням та обов`язку виконавця перевірити таку можливість.

Згідно статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права та має бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення,ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із отриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні

Відповідно до Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22.04.2012 №512/5 у разі необхідності після передачі майна на зберігання за постановою виконавця таке майно може бути передано на зберігання іншому зберігачу. У постанові зазначаються причина передачі майна іншому зберігачу, прізвище, ім`я та по батькові зберігача, який здійснював зберігання майна, та прізвище, ім`я та по батькові нового зберігачна. Постанова підписується виконавцем. У постанові робиться попередження новому зберігачеві майна про кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт. Копія постанови вручається новому зберігачу, до якої додається копія постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі необхідності (наявність інформації про псування або розтрату майна тощо) виконавець до моменту передачі майна новому зберігачу може здійснити вихід за місцем зберігання майна для його огляду. У разі зміни кількісних чи якісних характеристик майна про це зазначається в постанові про призначення нового зберігача, при цьому виконавець готує повідомлення до органів досудового розслідування щодо притягнення зберігача до кримінальної відповідальності. Факт передачі майна новому зберігачу засвідчується актом виконавця або актом приймання-передавання майна, який долучається до постанови про заміну зберігача.

Отже, зміна первісного зберігача обумовлена певними обставинами, які вимагають від державного виконавця вжиття заходів для заміни іншою особи, відповідальної за збереження майна до його реалізації.

Між тим, необхідності передачі майна ОСОБА_1 на його зберігання, останнім не наведено, а судом не встановлено, відповідно підстав для визнання дій державного виконавця неправомірними в цій частині, не вбачається.

Відповідно до ухвал Апеляційного суду м. Києва від 16.02.2016 року та ВССУ від 09.06.2016 року протиправності в діях державного виконавця проведених під час опису,арешту, встановлення заборони на користування квартирою та передачу її на відповідальне зберігання не встановлено. Зауважень від осіб, що були присутніми під час опису майна і арешту майна не надходило.

Опис майна проведено з відома боржника, ним підписано акт опису та передачі майна (квартири) на зберігання представнику стягувача.

З часу відкриття виконавчого провадження - з 14 червня 2012 року, боржником ОСОБА_1 в добровільному порядку жодного погашення заборгованості, яка складає значний розмір, не здійснено.

Відповідно до статті 129 Конституцій України, рішення суду є обов`язковим для виконання.

Відповідно до ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на вище викладене, до скарги не було додано жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в розумінні ст. ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України, які підтверджують обставини викладені у сказі.

Тому твердження заявника не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

У відповідності до вимог ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Також, як зазначено в ч. 3 ст. 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Таким чином, з огляду на встановленні в судовому засіданні обставини, суд прийшов до висновку, що скаргу боржника ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Заступника директора Департаменту - Начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Озадовського Р.Ю., стягувач: Акціонерне товариство «Сбербанк», про визнання рішення, оформлене листом, неправомірним та його скасування, скасування заборони у користуванні майном та призначення скаржника зберігачем квартири, є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-82, 131, 259-261, 268, 352-355, 447-451 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд

у х в а л и в :

у задоволенні скарги боржника ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Заступника директора Департаменту - Начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Озадовського Р.Ю., стягувач: Акціонерне товариство «Сбербанк», про визнання рішення, оформлене листом, неправомірним та його скасування, скасування заборони у користуванні майном та призначення скаржника зберігачем квартири - відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.261 ЦПК України.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали виготовлений 16.12.2022.

Суддя :