Ухвала

від 26.12.2022 по справі 753/16109/22

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/16109/22

провадження № 2-з/753/209/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2022 р. суддя Дарницького районного суду міста Києва Колесник О.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти до подання позовної заяви.

В даній заяві заявник просить суд накласти арешт на грошові кошти в межах суми грошового боргу, що підлягає стягненню в розмірі 1 257 007,42 грн., що знаходяться на банківських рахунках та належать ВК «Олексія Лук`янова», КС «РОСТОВЩИК», ПТ «Олексій Лук`янов і компанія ломбард РОСТОВЩИК» та ОСОБА_2 .

Дослідивши заяву про забезпечення позову, суддя приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 5 ст. 151 ЦПК України до заяви про забезпчення позову додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Судом встановлено, що до заяви не додано документу, що підтверджують сплату судового збору, посилаючись на ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», яка на її думку звільняє заявника від оплати таких судових витрат.

Проте, з таким твердженням заявника суддя не погоджується з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону № 1023-ХІІ споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно із ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Із пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості, зокрема, про те, яке право споживача, передбачено саме Законом України «Про захист прав споживача», порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду.

Але, як вбачається з заяви про забезпечення позову, підставою звернення заявника з майбутнім позовом не є порушення відповідачем Закону України «Про захист прав споживача», оскільки заява не містить посилання на порушення прав заявника саме як споживача та способи їх захисту, передбачених саме цим Законом.

Таким чином, на майбутні спірні правовідносини, що виникли між сторонами, не є захистом прав споживача, а відтак на них не поширюється дія статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч. 9 ст. 153 ЦПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Отже, врахувавши встановленні вище обставини, суддя дійшов висновку про повернення заяви про забезпечення позову заявнику.

Одночасно суддя роз`яснює, що ця відмова не позбавляє заявника на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позву в порядку встановленому ЦПК України.

На підставі наведеного та керуючись стст. 30, 149, 151, 152, 153 ЦПК України, суддя

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти - повернути заявнику.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання її копії.

СУДДЯ: КОЛЕСНИК О.М.