Рішення

від 06.12.2022 по справі 303/8549/21

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №303/8549/21

2/303/2138/21

ряд. стат. звіту - 65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2022 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі головуючого-судді Куцкір Ю.Ю.

з участю секретаря судових засідань Славич М.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи Русінко В.Д.

розглянувши у відкритому засіданні в залі судових засідань в м.Мукачево об`єднану цивільну справу за первісним позовом представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа ЦНАП Мукачівської міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом і виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Русінко Зінаїда Прокопівна про встановлення факту родинних відносин та визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Центр надання адміністративних послуг Мукачівської міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом та виселення.

Позов мотивований тим, що позивач ОСОБА_3 є одноосібним власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . За даною адресою значиться зареєстрований відповідач ОСОБА_4 , яка не є членом сім`ї позивача. Крім цього, відповідач проживає в будинку, в приміщення будинку нікого не пускає, користується комунальними послугами за які не сплачує. Отже, факт реєстрації та проживання відповідача в будинку порушує права позивача, як власника щодо володіння, користування та розпорядження будинком.

У свою чергу, відповідач ОСОБА_4 подала до суду відзив на позовну заяву в якій просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав зазначених у відзиві.

Крім цього, відповідач ОСОБА_4 подала до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин та визнання договору недійсним.

Зустрічний позов мотивований тим, що будинок АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 14.12.1959 року, належав матері ОСОБА_5 . У свою чергу, батьки перебували у зареєстрованому шлюбі і зазначений будинок був придбаний ними саме під час шлюбу, а отже батькам належало по Ѕ частці спірного будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько за межами України, а саме в Латвійській Республіці і у його свідоцтві про смерть прізвище зазначено ОСОБА_6 замість ОСОБА_6 , ім`я батька зазначено вірно, а по батькові в свідоцтві про смерть запис взагалі відсутній.

Таким чином, позивач за зустрічним позовом просить суд встановити факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_7 є її батьком.

Крім цього, позивач за зустрічним позовом просить суд визнати недійсним договір (змішаного цивільно-правового договору з елементами договору купівлі-продажу житлового будинку з елементами договору про встановлення сервітуту (права користування чужим майном) та застосувати наслідки недійсності правочину.

Зазначену вимогу обгрунтовано тим, що відповідно до ст.524 ЦК України, в редакції 1963 року спадкоємство здійснюється за заповітом та за законом. За час життя їхній батько ніякого заповіту не залишив.

Згідно ст.529 ЦК України при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до ст.548 ЦК України для придбання спадщини необхідно щоб її прийняли.

Згідно ст.549 ЦК України таким, що прийняв спадщину вважаєтся той спадкоємець, який подав заяву про прийняття спадщини чи фактично вступив в управління та володіння спадковим майном.

На момент смерті батька його діти, були неповнолітніми і проживали в спадковому майні, тобто двоє дітей та мати позивача за зустрічним позовом вступили в управління та володіння спадковим майном. Старша сестра на момент смерті батька була одружена та проживала в іншому місці. Прийнята ними спадщина належить спадкоємцям з моменту відкриття спадщини, тобто Ѕ частина належного батькові домоволодіння в рівних частинах розподіляється між трьома дітьми та дружиною, кожному по 1/6 частині.

Незважаючи на ваказні факти, 10.12.2012 року право власності на спірний житловий будинок зареєстровано тільки на ОСОБА_5 , а не на ОСОБА_5 , як зазначено у правовстановлюючих документах. Факт реєстрації ОСОБА_5 за собою в цілому права власності на житловий будинок підтверджується витягом про державну реєстрацію прав, виданого КП «Мукачівським МБТІ та ЕО».

Таким чином, на правовідносини сторін поширюються норми ЗУ «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно п.27 Порядку реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 22.06.2011 року №703, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є: укладений в установленному законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат та свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат.

Саме тому немає підстав вважати, що продубльований реєстр нерухомого майна 10.12.2012 року змінив статус нерухомого майна. Проте цей факт і дав підставу нотаріусу при відчуженні майна прийти до висновку про те, що мати позивача була одноосібним власником цього нерухомого майна на момент укладення спірного договору. Реєстрація права власності на спірне домоволодіння одноосібно за ОСОБА_5 , яка дала їй можливість відчужити належне позивачу нерухоме майно, порушило її права співвласника цього майна, так як частка у вказаному домоволодінні належить позивачу з моменту смерті батька, а згоди на відчуження вона не давала.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати ОСОБА_5 , яка за час життя заповіт не складала. Позивач прийняла спадщину шляхом подання нотаріусу заяву про прийняття спадщини. В останні роки позивач за зустрічним позовом постійно проживала із сестрою ОСОБА_8 , доглядала за своєю матір`ю і 22.06.2020 року вона випадково дізналася, що начебто на підставі договору купівлі-продажу від 10.04.2013 року домоволодіння вже продано ОСОБА_3 .

Одна із підстав визнання договору (змішаного цивільно-правового договору з елементами договору купівлі-продажу житлового будинку з елементами договору про встановлення сервітуту (права користування чужим майном) недійсним є відсутність повноважень у продавця. В даному випадку договір, який укладений з порушенням, зокрема без згоди інших співвласників та без необхідних повноважень визнається судом недійсним.

Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав первісний позов та просив суд його задовольнити, а у зустрічному позові просив суд відмовити.

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечила щодо задоволення первісного позову та просила суд зустрічний позов задоволити з підстав зазначених у ньому.

Представник третьої особи приватного нотаріуса Мукачівського міського нотаріального округу Русінко З.П. - Русінко В.Д. в судовому засіданні задоволення первісного позову залишив на розсуд суду, а заперечив щодо задоволення зустрічного позову.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показав, що він є родичем відповідачки, оскільки одружився із її сестрою і вони проживали у спірному будинку до 2002 року. Після смерті ОСОБА_5 в нотаріальній конторі їм повідомили, що власником будинку є ОСОБА_3 . За тещею ОСОБА_5 доглядала його сім`я і саме вони сплачували всі комунальні послуги. У свою чергу, ОСОБА_5 ніколи не говорила про те, кому після її смерті буде належати будинок.

Заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3, 4 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст.76, ч.1, 2 ст.77, ст.ст.79 і 80 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Крім цього, ч.4 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що 10.04.2013 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 був укладений Договір (змішаний цивільно-правовий договір з елементами договору купівлі-продажу житлового будинку та договору про встановлення сервітуту (права користування чужим майном), згідно якого ОСОБА_5 передає у власність ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 9-13).

Цього ж числа, між вищезазначеними сторонами був укладений Договір купівлі-продажу земельної ділянки, а саме земельної ділянки, кадастровий номер 2110400000:01:020:0367, розміром 0,0607 га, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14-17).

Згідно повторного Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 19.08.2020 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 20).

Із Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 04.04.1962 року вбачається, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є ОСОБА_10 і ОСОБА_5 (а.с. 54).

Відповідно до Довідки про реєстрацію місця проживання №28826/0/99-20 від 30.12.2020 року ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 02.08.1978 року по теперішній час (а.с. 55).

Згідно Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 26.08.2011 року ОСОБА_11 , 1928 року народження помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у Латвії, Смілтенська область, Грундзальська волость (а.с. 58, 59).

12.01.2021 року ОСОБА_4 подала до приватному нотаріусу Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Ковач Н.О. заяву про прийняття спадщини (а.с. 60).

Із Свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 від 24.09.1957 року шлюб між ОСОБА_10 , 1929 року народження і ОСОБА_12 , 1931 року народження, був зареєстрований 24.09.1957 року, після чого остання змінила прізвище на ОСОБА_6 (а.с. 61).

14.12.1959 року між ОСОБА_13 і ОСОБА_5 був укладений Договір купівлі-продажу, а саме незакінчений будівлею одноповерховий житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (25), (а.с. 98-100).

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 23.02.2022 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.07.2021 року залишено без змін (а.с. 159-165).

Дані правовідносини регулюються нормами Цивільного Кодексу України.

Положеннями ст.16 ЦК України передбачено спосіб захисту цивільних прав та інтересів шляхом визнання правочину недійсним.

Згідно з вимогами ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

В силу вимог ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В порядку ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Приписами ч.1 ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частин першої - третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є наступні: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до роз`яснень, наданих в п.п.2, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач за зустрічним позовом посилається на те, що після смерті батька відкрилася спадщина, тобто на Ѕ частки майна, яку успадкували не тільки їх мати, але і діти померлого, а тому їх мати не мала права укладати спірний договір. Даний факт встановив і Закарпатський апеляційний суд у своїй постанові від 23.02.2022 року, де було ним зазначено, що матір позивачки та її сестра ОСОБА_4 також прийняли спадщину після смерті ОСОБА_10 , а тому з моменту прийняття спадщини позивачці належить 1/6 частина спірного будинку, її сестрі ОСОБА_4 1/6 частини, а матері ОСОБА_4 - 4/6 його частин.

Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, суд приходить до висновку, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 є фактично співвласник спадкового майна у розмірі 1/6 частини, оскільки успадкувала за своїм померлим батьком ОСОБА_10 .

За вимогами ч.1, 2 ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якшо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно ч.3 ст.65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до ч.4 ст.369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Отже, враховуючи вищезазначене, судом встановлено, що оскільки ОСОБА_4 належить 1/6 частка житлового будинку, то вона є співвласником даного будинку, а тому позовна вимога позивача за первісним позовом про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування саме таким житловим будинком і її виселення з будинку порушує її права, як співвласника нерухомого майна, а тому у задоволенні первісного позову слід відмовити.

Разом з тим, позовна вимога зустрічного позову в частині визнання недійсним договору (змішаного цивільно-правового договору з елементами договору купівлі-продажу житлового будинку з елементами договору про встановлення сервітуту (права користування чужим майном) підлягає до задоволення, оскільки ОСОБА_4 , якій належить 1/6 частка житлового будинку і вона є співвласником даного будинку, згоду на укладення такого договору не надавала, а отже він є недійсним.

Що стосується позовної вимоги за зустрічним позовом в частині застосування наслідків недійсності правочину, то суд вважає, що відповідно до ч.1, 2, 5 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивач за зустрічним позовом заявив дану вимогу передчасно та необгрунтовано, а отже у її задоволенні слід відмовити.

Згідно з частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Крім цього, як вбачається із досліджених доказів, у вищеперерахованих документах допущена помилка у написанні прізвища батька позивача за зустрічним позовом, замість ОСОБА_6 зазначено ОСОБА_6 .

У відповідності до ч.2 ст.256 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Як вбачається з викладеного, такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав позивача за зустрічним позовом, а саме: встановлення факту родинних відносин дає змогу ОСОБА_4 оформити спадкові права за померлим батьком.

Керуючись ст.ст.15, 16, 203, 215, 355, 369 ЦК України, ст.ст. 60, 63, 65 СК України, ст.ст. 524, 529, 549 УК України (в редакції 1963 року), ст.ст. 10, 11, 15, 57-61, 209, 212, 214, 215, 224-226 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні первісного позову представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю ОСОБА_3 шляхом визнання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме будинком за адресою: АДРЕСА_1 та виселети ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у примусовому порядку з будинку за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Встановити, що ОСОБА_11 , 1928 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є батьком ОСОБА_4 .

Визнати недійсним договір (змішаного цивільно-правового договору з елементами договору купівлі-продажу житлового будинку з елементами договору про встановлення сервітуту (права користування чужим майном) серія та номер 1337, виданий 10.04.2013 року.

В іншій частині зустрічних позовних вимог - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 2 312 (дві тисячі триста дванадцять) гривень 20 копійок судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 , місце проживання АДРЕСА_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Центр надання адміністравтиних послуг Мукачівської міської ради, місце знаходження м.Мукачево, пл.Духновича Олександра, 2, Закарпатська область.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Русінко Зінаїда Прокопівна, місце знаходження м.Мукачево, вул.Миру, 26/8, Закарпатська область.

Повний текст рішення суду складено 16.12.2022 року.

Головуючий Ю.Ю. Куцкір