Постанова

від 20.09.2024 по справі 303/8549/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 303/8549/21

провадження № 61-8999св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Центр надання адміністративних послуг Мукачівської міської ради, приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Русінко Зінаїда Прокопівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду у складі колегії суддів: Собослой Г. Г.,

Кожух О. А., Джуга С. Д., від 21 травня 2024 року і виходив з наступного.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

1. У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Центр надання адміністративних послуг Мукачівської міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, та виселення.

2. Свої вимоги позивач мотивував тим, щовін є одноосібним власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , і за цією адресою зареєстрована відповідачка ОСОБА_2 , яка не є членом його сім`ї. Відповідачка проживає у будинку, до приміщення будинку нікого не допускає, користується комунальними послугами, за які не сплачує кошти. Факт реєстрації та проживання відповідачки у будинку порушує його права, як власника, щодо володіння, користування та розпорядження будинком.

3. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити, усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житлом, та виселення без надання іншого житлового приміщення.

4. У січні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Русінко З. П., про встановлення факту родинних відносин та визнання договору недійсним.

5. Свої вимоги ОСОБА_2 мотивувала тим, що будинок

АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу

від 14 грудня 1959 року належав її матері ОСОБА_3 . Батьки перебували у зареєстрованому шлюбі і зазначений будинок був придбаний ними саме під час шлюбу, а отже батькам належало по 1/2 частці спірного будинку.

6. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько за межами України, а саме в Латвійській Республіці і у його свідоцтві про смерть прізвище зазначено ОСОБА_4 замість ОСОБА_4 , ім`я батька зазначено правильно, а щодо по батькові у свідоцтві про смерть запис взагалі відсутній.

7. Згідно з доводами позивачки за зустрічним позовом, на момент смерті батька вона та її сестра були неповнолітніми і проживали в спадковому будинку, тобто двоє дітей та її мати вступили в управління та володіння спадковим майном. Старша сестра на момент смерті батька була одружена та проживала в іншому місці. Прийнята ними спадщина належить спадкоємцям з моменту відкриття спадщини, тобто 1/2 частина належного батькові домоволодіння в рівних частинах розподіляється між дітьми та дружиною, кожному по 1/6 частині.

8. Незважаючи на вказані обставини, 10 грудня 2012 року право власності на спірний житловий будинок було зареєстровано тільки на ОСОБА_3 , а не на ОСОБА_3 , як зазначено у правовстановлюючих документах. Факт реєстрації ОСОБА_3 за собою в цілому права власності на житловий будинок підтверджується витягом про державну реєстрацію прав, виданим

КП «Мукачівським МБТІ та ЕО». Реєстрація права власності на спірне домоволодіння одноосібно за ОСОБА_3 , яка дала їй можливість відчужити нерухоме майно, порушила її права співвласника цього майна, оскільки частка у вказаному домоволодінні належить їй з моменту смерті батька, а згоди на відчуження майна вона не надавала.

9. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_3 , яка за життя заповіт не складала. Позивачка зазначала, що прийняла спадщину шляхом подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини. В останні роки вона постійно проживала з сестрою ОСОБА_5 , доглядала за своєю матір`ю і 22 червня 2020 року випадково дізналася, що начебто на підставі договору купівлі-продажу

від 10 квітня 2013 року домоволодіння було продано ОСОБА_1 .

10. Однією з підстав визнання договору (змішаного цивільно-правового договору з елементами договору купівлі-продажу житлового будинку з елементами договору про встановлення сервітуту (права користування чужим майном) недійсним є відсутність повноважень у продавця. У цьому випадку договір, укладений з порушенням вимог закону, зокрема без згоди інших співвласників та без необхідних повноважень, підлягає визнанню недійсним.

11. Таким чином, позивачка за зустрічним позовом просила встановити факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_6 є її батьком, визнати недійсним договір (змішаного цивільно-правового договору з елементами договору купівлі-продажу житлового будинку з елементами договору про встановлення сервітуту (права користування чужим майном)) та застосувати наслідки недійсності правочину.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

12. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 06 грудня 2022 року у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, та виселення відмовлено.

13. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Встановлено, що ОСОБА_7 , 1928 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_2 . Визнано недійсним договір (змішаного цивільно-правового договору з елементами договору купівлі-продажу житлового будинку з елементами договору про встановлення сервітуту (права користування чужим майном)) від 10 квітня 2013 року, серія та номер 1337. В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

14. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 є фактично співвласницею спадкового майна у розмірі 1/6 частини, оскільки успадкувала за своїм померлим батьком

ОСОБА_8 . Оскільки ОСОБА_2 належить 1/6 частка житлового будинку, то вона є співвласником спірного будинку, а тому позовна вимога позивача за первісним позовом про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим будинком, і її виселення з будинку порушує її права, як співвласника нерухомого майна, а тому у задоволенні первісного позову слід відмовити.

15. Разом з тим, вимога зустрічного позову в частині визнання недійсним договору (змішаного цивільно-правового договору з елементами договору купівлі-продажу житлового будинку з елементами договору про встановлення сервітуту (права користування чужим майном) підлягає до задоволення, оскільки ОСОБА_2 , якій належить 1/6 частка житлового будинку, згоду на укладення такого договору не надавала, а отже він є недійсним.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

16. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 21 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

17. Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 06 грудня

2022 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Усунуто перешкоди у користуванні власністю ОСОБА_1 шляхом виселення

ОСОБА_2 у примусовому порядку з будинку за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення. У решті позову ОСОБА_1 відмовлено.

18. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 в частині визнання недійсним договору (змішаного цивільно-правового договору з елементами договору купівлі-продажу житлового будинку з елементами договору про встановлення сервітуту (права користування чужим майном)) від 10 квітня

2013 року відмовлено.

19. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні первісних позовних вимог та задоволення зустрічних вимог, оскільки, укладаючи у

2013 році оспорюваний договір, ОСОБА_1 вочевидь не мав з`ясовувати події, які відбулися чи могли відбутися за участі ОСОБА_9 та ОСОБА_2 у 1980 році (тобто за 2 роки до його народження і за 33 роки до укладення ним договору з ОСОБА_3 ) та міг добросовісно покладатися на відомості про речові права на нерухоме майно, що містилися у відповідному Державному реєстрі, згідно з яким єдиним власником житлового будинку була ОСОБА_3 .

20. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню шляхом усунення перешкод у користуванні його власністю і виселення ОСОБА_2 у примусовому порядку з будинку, яка вселилась до нього самовільно без відповідної правової підстави і яка не є членом його сім`ї, фактично проживає у будинку власника, до приміщення будинку не допускає, користується комунальними послугами, електроенергією, за які не сплачує.

Узагальнені доводи касаційної скарги

21. 19 червня 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 травня 2024 року та залишити рішення Мукачівського міськрайонного суду від 06 грудня 2022 року без змін.

22. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, у постановах Верховного Суду від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18, від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18,

від 18 лютого 2021 року у справі № 609/1231/19, від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

23. Заявниця звертає увагу, що ОСОБА_1 (позивач за первісним позовом) є її рідним племінником - сином її старшої сестри. Йому з самого дитинства було відомо, що частка у спірному будинку належить їй після смерті її батька. Вказує, що вона була зареєстрована та проживала у спірному будинку з моменту народження і до сьогоднішнього дня, іншого місця проживання не має. Цей факт був підтверджений документально, зокрема оригіналом домової книги, яка постійно зберігалася у рідної сестри ОСОБА_10 . У неї також зберігалися усі оригінали правовстановлюючих документів на будинок.

24. Вказує, що оскільки спірний будинок належав її батькам, то вона мала право проживання у ньому на підставі статті 150 ЖК України. Її батько їздив за межі України на заробітки, де помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті відкрилася спадщина, частку у якій вона прийняла належним чином, вступивши у фактичне володіння майном. Спадщину також прийняли її мати та рідна сестра.

25. Заявниця вказує, що твердження позивача за первісним позовом про те, що на момент укладення договору купівлі-продажу 10 квітня 2013 року у спірному будинку була зареєстрована лише ОСОБА_3 (мати заявниці), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , не відповідає дійсності, оскільки вона проживала та була зареєстрована у спірному будинку з народження.

26. Заявниця стверджує, що вона зареєстрована у спірному будинку з 02 серпня 1978 року, тобто з моменту видачі паспорта.

27. Згідно з доводами касаційної скарги тривалий час проживання у спірному будинку особи, яка не має іншого житла, є достатньою підставою для того, щоб вважати будинок житлом цієї особи у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання у її право вважає непропорційним.

28. Позивачка за зустрічним позовом вказує, що зустрічні позовні вимоги підлягають до задоволення оскільки її мати, укладаючи спірний правочин, розпорядилася у тому числі і належною їй часткою у спірному будинку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

29. Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 303/8579/21.

30. Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2024року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31. У відповідності до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1

від 24 вересня 1957 року шлюб між ОСОБА_8 , 1929 року народження і

ОСОБА_4 , 1931 року народження (батьками відповідачки за зустрічним позовом), був зареєстрований 24 вересня 1957 року, після чого ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_4 .

32. 14 грудня 1959 року між ОСОБА_12 і ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом одноповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

33. Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2

від 04 квітня 1962 року батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_8 і ОСОБА_3 .

34. Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 26 серпня 2011 року ОСОБА_7 , 1928 року народження, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у Латвії, Смілтенська область, Грундзальська волость.

35. Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання № 28826/0/99-20 від 30 грудня 2020 року ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 02 серпня 1978 року.

36. 10 квітня 2013 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 був укладений договір (змішаний цивільно-правовий договір з елементами договору купівлі-продажу житлового будинку та договору про встановлення сервітуту (права користування чужим майном)), згідно з яким ОСОБА_3 передає у власність ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_1 , і цього ж дня між сторонами був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, а саме земельної ділянки, кадастровий номер 2110400000:01:020:0367, розміром 0,0607 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

37. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , померла

ІНФОРМАЦІЯ_2 .

38. 12 січня 2021 року ОСОБА_2 подала приватному нотаріусу Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Ковач Н. О. заяву про прийняття спадщини.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

39. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

40. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

41. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

42. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

43. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

44. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Щодо заявлених вимог за зустрічним позовом про визнання недійсним договору (змішаного цивільно-правового договору з елементами договору купівлі-продажу житлового будинку з елементами договору про встановлення сервітуту (права користування чужим майном)) та застосування наслідків недійсності правочину

45. Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

46. Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

47. Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права.

48. При вирішенні спору, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

49. Відповідно до пункту 4, абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

50. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

51. З огляду на викладене, спірні правовідносини щодо прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , регулюються положеннями ЦК Української РСР.

52. Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

53. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого (частина перша статті 529 ЦК Української РСР).

54. Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

55. Частиною другою статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив у володіння або управління спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

56. Згідно з доводами позивачки за зустрічним позовом, вона належним чином прийняла спадщину (фактично вступила у володіння або управління спадковим майном) після смерті батька, разом із сестрою та матір`ю, а її частка у спадковому майні становить 1/6.

57. Незважаючи на вказані обставини, 10 грудня 2012 року право власності на спірний житловий будинок було зареєстровано тільки на ОСОБА_3 . Факт реєстрації ОСОБА_3 за собою в цілому права власності на житловий будинок підтверджується витягом про державну реєстрацію прав, виданим

КП «Мукачівським МБТІ та ЕО».

58. В подальшому, 10 квітня 2013 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 був укладений договір (змішаний цивільно-правовий договір з елементами договору купівлі-продажу житлового будинку та договору про встановлення сервітуту (права користування чужим майном)), згідно з яким ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_1 спірний житловий будинок. Цього ж числа, між сторонами був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки.

59. До суду з позовом ОСОБА_2 звернулася у січні 2022 року, тобто через 9 років з моменту укладення оспорюваного правочину.

60. Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

61. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

62. Частиною першою статті 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

63. Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

64. За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

65. Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

66. Судами встановлено, що у серпні 2020 року ОСОБА_9 (рідна сестра позивачки у цій справі) зверталася до суду з позовом до

ОСОБА_1 про визнання договору від 10 квітня 2013 року, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , недійсним, посилаючись на те, що мати відчужила на користь відповідача вказаний житловий будинок без її згоди, як іншого співвласника. ОСОБА_9 просила суд визнати недійсним договір від 10 квітня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований в реєстрі за № 1337, та застосувати наслідки недійсності правочину.

67. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 липня 2021 року у справі № 303/4806/20, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

68. Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що станом на момент укладання оспорюваного договору від 10 квітня 2013 року вона була співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 .

69. Верховний Суд, змінюючи вказані судові рішення щодо мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, у постанові від 14 грудня 2022 року, зокрема, вказав на те, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки укладаючи у 2013 році оспорюваний договір, ОСОБА_1 вочевидь не мав з`ясовувати події, які відбулися чи могли відбутися за участі ОСОБА_9 у 1980 році (тобто за 2 роки до його народження і за 33 роки до укладення ним договору з ОСОБА_3 ) та міг добросовісно покладатися на відомості про речові права на нерухоме майно, що містилися у відповідному Державному реєстрі, згідно з якими єдиним власником житлового будинку була ОСОБА_3 .

70. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

71. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

72. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

73. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічних позовних вимог про визнання оспорюваного договору недійсним, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, враховуючи правовідносини, які склалися між сторонами спору, загалом обґрунтовано виходив з того, що заявлені вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу до задоволення не підлягають, оскільки, укладаючи у 2013 році оспорюваний договір, ОСОБА_1 діяв добросовісно, покладаючись на відомості про речові права на нерухоме майно, які містились у відповідному Державному реєстрі, згідно з якими єдиним власником житлового будинку була ОСОБА_3 .

74. Мати позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_3 , яка постійно проживала у спірному житловому будинку, зареєструвала за собою в цілому право власності на житловий будинок

АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав, виданим КП «Мукачівське міське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 10 грудня 2012 року. Це було перевірено приватним нотаріусом під час укладення оспорюваного правочину.

75. ОСОБА_2 протягом десятків років зволікала з оформленням свого права, не вчиняла дій на його визнання та захист.

76. Позивачкою не надано належних доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 був обізнаний про те, що ОСОБА_3 , зареєструвавши за собою право власності на спірне нерухоме майно, діяла недобросовісно та всупереч інтересам інших спадкоємців.

77. За таких обставин відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу від 10 квітня 2013 року недійсним.

Щодо первісних позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю ОСОБА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 у примусовому порядку із спірного будинку без надання іншого житлового приміщення

78. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

79. Водночас статтею 47 Конституції України гарантовано, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

80. Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

81. Згідно з частинами першою-другою статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

82. У статті 114 ЖК України передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.

83. Частиною третьою статті 116 ЖК України визначено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

84. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

85. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині первісних позовних вимог та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню щодо усунення перешкод у користуванні його власністю шляхом виселення ОСОБА_2 у примусовому порядку з будинку, яка вселилась у нього самовільно без відповідної правової підстави.

86. Однак з таким висновком погодитися не можна, виходячи з наступного.

87. Як становлено судами під час вирішення цієї справи та підтверджується матеріалами справи, відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання

№ 28826/0/99-20 від 30 грудня 2020 року ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 02 серпня 1978 року.

88. Згідно з доводами ОСОБА_2 , вона з народження проживала і продовжує проживати за вказаною адресою, іншого житла остання не має.

89. Вказані обставини також підтверджуються копією будинкової книги у цій справі (т. 1, а. с. 62-64).

90. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

91. Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

92. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

93. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

94. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

95. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

96. У рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06) ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали достатнього обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

97. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

98. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

99. Враховуючи гарантії, передбачені статтею 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення з метою захисту прав власника можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

100. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

101. Суд апеляційної інстанції при вирішення спору у цій частині не надав належної оцінки балансу прав та інтересів сторін, залишив поза увагою, що виселення ОСОБА_2 має оцінюватися з урахуванням балансу права позивача за первісним позовом як власника спірного житла на володіння та користування своїм майном і права відповідачки за первісним позовом на користування житлом, яке вона займає щонайменше з 1978 року.

102. Апеляційний суд не надав оцінки тим обставинам, що ОСОБА_1 є племінником ОСОБА_2 і з моменту набуття права власності на спірний будинок 10 квітня 2013 року до жовтня 2021 року не заявляв про створення перешкод у користуванні будинком.

103. Згідно з паспортними даними, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: кв. АДРЕСА_3 . Тобто спірний житловий будинок АДРЕСА_4 , не є його єдиним житлом.

104. Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що вона іншого житла не має, ОСОБА_1 є її рідним племінником - сином її сестри, а тому він був з дитинства обізнаний про те, що у спірному будинку проживала ОСОБА_2 .

105. Вказані обставини дають підстави для висновку, що при укладенні договору купівлі-продажу спірного будинку ОСОБА_1 мав усвідомлювати наявність відповідних обтяжень нерухомого майна (права тітки на проживання у будинку).

106. ОСОБА_1 не довів, що відповідачка за первісним позовом перешкоджає йому у користуванні будинком.

107. Апеляційний суд дійшов неправильного висновку, що ОСОБА_2 вселилась у спірний будинок самовільно без відповідної правової підстави.

108. Отже встановлені судами обставини свідчать про те, що втручання у право ОСОБА_2 на користування житлом, яким вона користується з 1978 року, за відсутності іншого житла, з метою захисту права власності ОСОБА_1 , набутого у 2013 році, шляхом виселення відповідачки з житлового будинку не відповідає критерію пропорційності. Необхідності застосування такого крайнього заходу позивачем за первісним позовом не доведено.

109. З урахуванням наведеного, постанова апеляційного суду у частині вирішення первісних позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю ОСОБА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 у примусовому порядку з будинку за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

110. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове судове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 травня 2024 року в частині задоволення первісних вимог скасувати, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, та виселення - відмовити.

3. В іншій частині постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович