Рішення

від 20.12.2022 по справі 177/1742/20

КРИВОРІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/1742/20

Провадження № 2/177/34/22

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20 грудня 2022 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Березюк М. В.

за участі: секретаря Баля А. І.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи - приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Тищенко Олександр Іванович, Новопільська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області, про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, скасування рішення та реєстрації права на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернуласядо судуіз зазначеноюпозовною заявою, уточнившияку 28.01.2021 просила суд, визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , укладений 23 вересня 2016 року між нею та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького нотаріального округу Тищенком О.І., який зареєстрований за реєстровим номером 4271, повернувши сторони в первісний стан. Також просила суд скасувати рішення Веселівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 17 жовтня 2017 року № 176 про затвердження технічної документації із землеустрою на земельну ділянку площею 0,2500га, кадастровий номер 122188200:01:001:0322 за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати запис 23286361 від 03.11.2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_4 за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову, позивач вказувала, що на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 29.04.2013 року Криворізькою районною державною нотаріальною конторою їй на праві приватної власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 , а саме житловий будинок А-1 загальною площею 30 кв.м, житловою площею 12,2 кв.м, літня кухня Б, сарай В, погріб Б, вбиральня Д, сарай (тимчасовий Е), водоколонка І, замощення ІІ, огорожа № 1, ворота з хвірткою № 2 огорожа № 3. Вказане домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 122188200:01:001:0322, яка на момент укладення оспорюваного договору перебувала в комунальній власності.

Під час проживання за вказаною адресою, в розмові із своїми сусідами - батькам відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , вона розповіла останнім про своє життя, хвороби, на що останні запропонували їй допомогу, пояснивши, що будуть доглядати за нею, купувати продукти харчування, ліки, прати та прибирати в її будинку та на земельній ділянці, за необхідне викликати лікаря. Через деякий час вказана розмова повторилася та вони знову запропонували їй свою допомогу, у зв`язку з чим вона позивач поцікавилася як юридично оформити їх взаємовідносини, на що батьки відповідача пояснили, що між нею та їх сином буде укладено договір, в якому будуть прописані усі зобов`язання ОСОБА_4 щодо забезпечення її необхідною допомогою та доглядом в обмін на спірний будинок після її смерті.

23.09.2016 року, довірившись обіцянкам батьків відповідача, вона ОСОБА_3 , а також родина ОСОБА_7 , в тому числі і відповідач по справі, прибули до м. Кривого Рогу до нотаріуса ОСОБА_8 з метою оформлення договору довічного утримання або складання заповіту на ім`я відповідача. Зазначала, що укладаючи з відповідачем договір, вважала, що укладає договір довічного утримання, натомість внаслідок помилки уклала договір купівлі-продажу спірного будинку, який є її єдиним житлом. Вважала, що в даному договорі передбачені усі істотні умови саме договору довічного утримання, тобто обов`язок відповідача забезпечити її необхідним доглядом та забезпеченням, в обмін на право власності на її будинок. Зі змістом вказаного договору, вона позивач, особисто не ознайомилася у зв`язку із тим, що вона є людиною похилого віку, має хворобу очей та при цьому повністю довіряла відповідачу та присутнім при укладенні договору його батькам, а нотаріус текст укладеного договору в голос їй не зачитував, а тільки запитав чи про все вони з відповідачем домовилися, на що вона підтвердила що вони про все домовилися, при цьому вона вважала, що нотаріус запитує її саме про обов`язки щодо договору довічного утримання. Після цього вона підписала наданий їй документ та повернулася проживати в свій будинок. Через деякий час до позивачки прийшла матір відповідача та пред`явила їй вимоги про те, щоб вона, позивачка виїхала з спірного будинку, вказавши, що вона ОСОБА_3 уклала з відповідачем договір купівлі-продажу спірного будинку. Також їй стало відомо, що відповідач приватизував земельну ділянку під вищевказаним будинком.

Вказувала, що договір від 23.09.2016 підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений нею під впливом помилки, що зумовлена її похилим віком, наявністю безлічі хвороб, в тому числі пов`язаних з дефектом зору, зокрема язви очної роговиці та глаукоми, що не надає їй можливості самостійно писати та читати, а праве око взагалі не бачить. Хвороба бронхіальна астма вимагає від неї прийняття препаратів, які пригнічують діяльність центральної нервової системи. Вказувала, що допущена нею помилка призвела до того, що вона втрачає будинок, що є її єдиним житлом.

У зв`язку з цим, позивач просила суд визнати договір недійсним, як укладений під впливом помилки, що є наслідком скасування права відповідача на земельну ділянку під будинком.

Ухвалою судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області Суботіної С.А. від 08.02.2021 позовна заява прийнята судом та призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 28.04.2021 частково задоволено заяву представника позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову, а саме заборонено відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо відчуження та переоформлення прав щодо вказаного об`єкту нерухомого майна (а.с. 102-103 т.1).

У зв`язку із закінченням терміну повноважень судді Суботіної С.А. здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи та визначено головуючого суддю Березюк М.В., яка ухвалою судді від 06.08.2021 прийняла справу до свого провадження, призначивши розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Ухвалою суду від 18.10.2021 прийнято до розгляду уточнений позов (а.с. 170-171 т.1).

Ухвалою суду від 04.07.2022 закрито підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду (а.с. 7 т.2).

Позивач, будучи належним чином повідомленою про дату та час розгляду справи відповідно до ч.5 ст.130 ЦПК України в судове засідання не з`явилася, заяв та клопотань щодо розгляду справи до суду не надала.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала уточнені позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні з підстав викладених у позові. Пояснила що, позивач нині проживає у Польщі та не бажає скоритися правом надання особистих пояснень по справі, в тому числі бути допитаною в порядку допиту свідків, а також представник відмовилася від допиту в судовому засіданні, про допит яких раніше подавала клопотала.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, відповідно до ч.5 ст.130 ЦПК України в судове засідання не з`явився, однак забезпечив участь у судовому засідання представника.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, відзиву на позов не надав, проте заперечуючи проти позову вказував, що оспорюваний договір відповідає вимогам чинного законодавства, укладений за вільного волевиявлення сторін, його умови є однозначними, не допускають подвійного тлумачення, вказаний договір не містить жодних умов, які характерні умовам договору довічного утримання, а тому позивач не могла помилятися при його укладенні щодо правової природи договору. Зазначав, що даний позов є вже третьою спробою позивача визнати договір недійсним, адже спочатку позивач просила визнати його недійсним вказуючи на обман з боку відповідача, потім на удаваність договору, а нині вже вказує на власну помилку при його укладенні. Вважав, що договір є дійсним, що знайшло своє підтвердження у рішеннях судів першої та апеляційної інстанції у справі № 177/1606/17, які містять висновки щодо дійсності вказаного договору, які він просив дослідити при розгляді справи. Представник відповідача пояснював, що зі слів довірителя йому відомо, що позивач після укладення договору купівлі-продажу будинку мала намір придбати житло поближче до онуки. Між сторонами договору була домовленість про те, що позивач продовжить проживати в будинку деякий час, допоки не знайде підходяще житло ближче до онуки. Відповідач будучи порядною людиною не квапив позивача та дозволяв їй проживати у будинку, але згодом позивач ініціювала позов про визнання договору недійсним, продовжуючи проживати в будинку. Нині позивач у вказаному будинку не проживає, перебуває у Польщі, що відомо зі слів представника позивача, а відповідачем подано позов про її виселення, провадження за яким зупинено до набрання законної сили рішенням по даній справі.

Окремою підставою для відмови в задоволенні позову, представник відповідача вказував на пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування якої заявив в ході судового засідання.

Треті особи - приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Тищенко О.І. та Новопільська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області, будучи належним чином повідомленими про дату та час розгляду справи до суду не з`явилися, засобами електронного зв`язку надали до суду заяви в яких просили суд розгляд справи проводити за їх відсутності і при вирішенні спору покладалися на розсуд суду.

Суд, вислухавши учасників справи, вивчивши письмові матеріали справи, вважає, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 29.04.2013 року Криворізькою районною державною нотаріальною конторою Казимировій Марії Яківні, позивачу по справі, на праві приватної власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 , що розташовувався на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 1221881200:01:001:0322, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарчих будівель і споруд, яка перебувала в комунальній власності. Вказане слідує з п. 1.2.2 1.2.3 договору купівлі-продажу від 23.09.2016 (а.с. 7-9 т. 1, 4-5 т.2).

23.09.2016 між ОСОБА_3 , як продавцем та ОСОБА_4 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу, предметом якого визначено житловий будинок з господарчими спорудами, що знаходить за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно п. 2.1. договору, продаж здійснено за 10343 грн., що відповідає звіту про незалежну оцінку майна та кошти отримані продавцем від покупця в повному обсязі до підписання договору. Відповідно до п. 7.6. договору, він укладений за взаємною згодою сторін та посвідчений приватним нотаріусом Тищенко О.І., зареєстровано в реєстрі за № 4271. Згідно змісту договору, він підписаний сторонами у присутності нотаріуса, при цьому нотаріус встановив особи сторін, їх дієздатність. Договір підписаний кожною зі сторін, що сторони не заперечували (а.с. 4-5 т.2).

Відповідно до п.1.1. Договору купівлі продажу від 23.09.2016 року, Продавець ( ОСОБА_3 ) зобов`язалася передати майно Покупцю ( ОСОБА_4 ), а покупець зобов`язується прийняти майно у власність та сплатити його вартість за ціною та на умовах встановлених вказаним договором.

Згідно з п. 3.3. Договору сторони підтвердили, що кожен з них правильно та однозначно зрозуміли та витлумачили договір, сторони не є недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню суті договору, розуміють природу договору, свої права та обов`язки за договором, договір не укладений під впливом тяжкої для будь-якої сторони обставини і на вкрай невигідних умовах, а зміст договору та положення п. 7.2 договору їм зрозумілі, нез`ясовані чи незрозумілі для них питання відсутні, договір не є уявним чи удаваним, купівля-продаж здійснена добровільно, а ціна продажу відповідає дійсним намірам і попереднім домовленостям сторін, кожен зі сторін діє вільно, цілеспрямовано, свідомо та добровільно, розумно і на власний розсуд, без будь-якого примус, бажаючи реального настання правових наслідків обумовлених договором, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючись ними, не помиляючись щодо обставин обумовлених у договорі, будучи попередньо ознайомленими нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений договір.

Пункт 5 договору визначає права та обов`язки сторін, зокрема обов`язок продавця продати майно, з правом сплати обумовленої ціни та вимоги прийняти майно покупцем, а обов`язком покупця є сплата за майно обумовленої ціни та прийняття майна, вимагати від продавця виконання інших обов`язків за цим договором. Згідно п. 7.2 договору, положення законодавства, зокрема положення щодо договору купівлі-продажу нотаріусом роз`яснені кожній зі сторін особисто (а.с. 5 т.2).

Вищевказаний будинок розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 1221881200:01:001:0322, яка зареєстрована на праві власності ОСОБА_4 , на підставі рішення Веселівської (нині Новопільської) сільської ради № 176 від 17.10.2017 про затвердження технічної документації із землеустрою, що відповідно підтверджується технічною документацією та інформацією з державного реєстру прав на нерухоме майно (а.с. 10-22, 25-26 т.1), а також довідкою сільської ради № 124 від 30.03.2021 (а.с. 73 т.1).

Позивач звертаючись до суду з вказаним позовом, вказувала про те, що при його укладенні помилялася щодо природи договору та прав і обов`язків сторін за змістом договору, підписуючи текст договору вважала, що укладає договір довічного утримання чи заповіт. При цьому, посилалася на свій вік та стан здоров`я.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.

Відповідно дост.203ЦК України,зміст правочинуне можесуперечити цьомуКодексу,іншим актамцивільного законодавства,а такожінтересам державиі суспільства,його моральнимзасадам. Особа,яка вчиняєправочин,повинна матинеобхідний обсягцивільної дієздатності. Волевиявленняучасника правочинумає бутивільним івідповідати йоговнутрішній волі. Правочинмає вчинятисяу формі,встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, згідно чинного законодавства, діє презумпція правомірності правочину, допоки не встановлено інше.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п`ятоюташостою статті 203цього Кодексу. Зокрема, може бути визнаний недійсним правочин, що укладений без вільної згоди сторони чи не відповідав внутрішній волі.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). При цьому, Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ст.. 216 ЦК України).

Відповідно дост.229ЦК України,якщо особа,яка вчинилаправочин,помилилася щодообставин,які маютьістотне значення,такий правочинможе бутивизнаний судомнедійсним. Істотнезначення маєпомилка щодоприроди правочину,прав таобов`язківсторін,таких властивостейі якостеймайна,які значнознижують йогоцінність абоможливість використанняза цільовимпризначенням.Помилка щодомотивів правочинуне маєістотного значення,крім випадків,встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

У постанові Пленуму Верховного Суду України 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано, що «обставини, відносно яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК ), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення...

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20 (провадження № 61-7209св22) зазначено, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повиннадовести, що така помилка дійсно маламісце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)».

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 744- 751 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Такий договір підлягає нотаріальному посвідченню, а набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно достатті 334цього Кодексу. У договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Якщо обов`язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

Відповідно до ст. 751 ЦК України, матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.

Як слідує зі змісту вказаних норм законодавства, вище вказані договори мають ряд суттєвих відмінностей, які дозволяють відрізнити їх одне від одного. Зокрема договір купівлі-продажу передбачає обов`язкове передання коштів від покупця до продавця в обмін на отриманий товар, в той час як договір довічного утримання не передбачає плати за предмет договору, нерухоме майна що передається набувачеві, однак в ньому мають бути визначені обов`язки набувача по довічному утриманню відчужувача, в тому числі має бути визначене щомісячне матеріальне забезпечення.

Відповідно до ст. 12,13 ЦПК України, норми яких були детально роз`яснені судом учасникам провадження, суд здійснює розгляд на підставі принципів змагальності та диспозитивності, лише в межах заявлених вимог та на підставі доказів наданих сторонами. Суд самостіно докази не збирає.

Відповідно дост.81ЦПК України, кожнасторона повиннадовести тіобставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом.Докази подаютьсясторонами таіншими учасникамисправи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звернувшись до суду з вказаним позовом, саме позивач мала б довести перед судом, що при укладенні оспорваного договору вона діяла під впливом помилки, однак таких доказів суду не надано.

Як встановлено судом, звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач ОСОБА_3 вже втретє намагається визнати вказаний договір недійсним, що визнано представником позивача в судовому процесі. В даному позові позивач вказує про те, що договір укладено внаслідок її помилки, в той час як при розгляді справи № 177/1606/17, вона вказувала про обман з боку відповідача.

Так, дослідивши в ході судового засідання, за клопотанням представника відповідача, судові рішення по справі № 177/1606/17, судом встановлено, що рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, які набрали законної сили, при розгляді спору між тими ж сторонами, щодо того ж договору купівлі-продажу, встановлено, що позивач не довела, що при укладенні вищевказаного договору купівлі-продажу вона помилялася щодо правової природи правочину та мала намір на укладення договору довічного утримання або заповіту на ім`я відповідача ОСОБА_4 , що договір суперечив її внутрішній волі. Суд апеляційної інстанції в постанові від 04.02.2020 вказав, що при укладенні вказаного договору сторони діяли вільно, нотаріусом роз`яснено ОСОБА_3 наслідки укладення правочину, а в судовому засіданні при розгляді вказаної справи нотаріус надавав покази, що сторони були дієздатними, діяли свідомо, без будь-якого примусу, мали можливість ознайомитися з договором та підписували його особисто. Від сторін не надходило на адресу нотаріуса інформації щодо їх недієздатності, сліпоти, або бажання посвідчити інший вид правочину. Нотаріус не мав будь-якихсумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка була стороною цього правочину, під час проведеної розмови та роз`яснення наслідків вчинення нотаріальної дії. Судами також надавалася оцінка медичній документації наданій ОСОБА_3 , а саме щодо захворювання на бронхіальну астму, глаукому правого ока, які як встановлено судами не могли свідчити про неможливість усвідомлювати свої дії на момент укладення договору купівлі-продажу від 23.09.2016 та за наявності аналогічних захворювань ОСОБА_3 придбавала спірний будинок у 2013 році в той же спосіб, самостійно ознайомлюючись з його змістом і підписуючи його. Суд апеляційної інстанції вказав, що при розгляді справи № 177/1606/20 ОСОБА_3 не надала жодних доказів, які підтверджували б наявність обставин, що обмежували її у можливості розуміти значення і умови договору (а.с. 67-70 т.2, а.с. 182-187, 224-227 т.2 справи № 177/1606/17).

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При розгляді даної справи судом роз`яснено представникам сторін принципи цивільного судочинства, обов`язок подання доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, однак позивачем та її представником не надано будь-яких додаткових доказів, які б спростували обставини встановлені у рішеннях суду по справі № 177/1606/20, що викладені вище.

Так, зі змісту оспорюваного договору слідує, що його умови є чіткими, зрозумілими та не допускають подвійного тлумачення. Укладений договір містить умову про те, що позивач отримала кошти за будинок, що був предметом договору, що характерно саме для договору купівлі-продажу, а не для договору довічного утримання. При цьому ціна договору була визначена суб`єктом оціночної діяльності, з якою погодилися сторони. Укладений договір не містить жодних умов, які є характерними для договору довічного утримання, зокрема не містить зобов`язань по утриманню ОСОБА_3 , в тому щомісячного грошового забезпечення, обсягу послуг з допомоги, тощо. В позові ОСОБА_3 вказала, що перехід права власності на її будинок до ОСОБА_7 охоплювався її волею, але після її смерті, однак навіть при укладенні договору довічного утримання, набувач набуває право власності на майно з моменту реєстрації договору та права власності на нерухоме майно (ст. 748 ЦК України), але права набувача щодо майна обмежені положеннями ст. 754 ЦК України. Укладений між сторонами договір не містить жодних умов притаманних договору довічного утримання чи заповіту, а зміст укладеного договору був роз`яснений нотаріусом при його укладенні, що встановлено під час допиту нотаріуса у справі 177/1606/20 та відображено у рішеннях суду по даній справі. При розгляді даної справи, клопотання про допит нотаріуса перед судом не заявлялося, позивач також не реалізувала право на подання особистих пояснень.

Доводи позивача про те, що текст договору нотаріус їй не читав, а вона його не могла прочитати в силу проблем із зором, суд розцінює критично, оскільки як слідує зі змісту договору, сторони вказала про відсутність захворювань, які в перешкоджали усвідомленню суті правочину, а нотаріус при розгляді справи 177/1606/20 вказував, що сторони малу можливість ознайомитися з його змістом та особисто його підписали, що підтверджується текстом договору, який містить особистий підпис ОСОБА_3 у чітко відведеному для цього місці, з власноручним написанням прізвища позивача (а.с. 9 т.1, а.с. 5 т.2), що повністю спростовує твердження позивача, що вади зору позбавляють її можливості читати та писати, про що вказано в позові (а.с. 152 т.1).

Суд критично оцінює доводи представника позивача про те, що позивач не отримувала жодних коштів за договором купівлі-продажу, оскільки своїм підписом у договорі купівлі-продажу ОСОБА_3 засвідчила факт передачі їй грошових коштів за нерухоме майно до підписання Договору і доказів протилежного суду не надано.

Суду не надано жодних доказів того, що позивач потребувала сторонньої допомоги, в обсязі характерному для договору довічного утримання від ОСОБА_4 , зокрема пов`язаної з її хворобою чи іншими обставинами, в тому числі враховуючи наявність у неї близького родича -рідної онуки (а.с. 90-95, 159 т.1). В позові позивач також не вказувала про те, що будь-яка допомога вказаного змісту їй надавалася, або їй виплачувалося щомісячне забезпечення, яке характерне для договору довічного утримання.

Надані суду медичні довідки, які підтверджують наявність у ОСОБА_3 хвороби глаукоми (а.с. 30-31, 33-34 т.1), не є належним та допустимим доказом сліпоти позивача та як наслідок неможливості прочитати текст оспорюваного договору, оскільки довідка від 26.05.2015 не містить даних щодо гостроти зору, а довідка від 16.09.2016 містить дані щодо гостроти зору 0 лише на праве око. Довідки з БМДЦ не містять дати їх видачі (а.с. 29 т.1), а довідки що засвідчують факт наявності бронхіальної астми в 2010 та 2017 роках (а.с. 32, 34 т.1) не доводять того, що вказана хвороба унеможливлювала здатність позивача розуміти значення своїх дій, зміст укладеного правочину, тим більше, що як свідчать довідки вказана хвороба мала місце ще з 2010 року, що не перешкодило позивачу придбати будинок у 2013 році.

Доводи позивача про те, що вона не розуміла дійсний зміст договору в силу віку, суд також розцінює критично, оскільки придбання позивачем спірного будинку в 2013 році, також мало місце в похилому віці, за наявності аналогічних хвороб, але це не позбавило позивача можливості розуміти зміст укладеного договору та набувати право на майно. Будь-яких інших доказів на підтвердження обставин неможливості прочитати текст договору та розуміти дійсний його зміст позивачем не надано, клопотання про призначення експертиз не заявлялося, а від допиту свідків представник позивача відмовилася, бажаючи розглядати справу на підставі наявних матеріалів, хоча принципи цивільного судочинства судом роз`яснювалися.

Твердження позивача про те, що вона продовжила проживати у відчуженому будинку, як доказ того, що вона дійсно вважала укладений договір договором довічного утримання, що підтверджено довідкою сільської ради (а.с. 24 т.1), представник відповідача не визнав та пояснив, що відповідач не вимагав негайного звільнення житла позивачем, оскільки між ними існувала усна домовленість про те, що позивач залишиться в будинку деякий час, поки не знайде житло ближче до онуки, однак починаючи з 2017 року ОСОБА_3 звертається до суду з численними позовами про визнання вказаного договору недійсним, продовжуючи проживати в даному будинку, у зв`язку з чим ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про її виселення.

Надані суду квитанції про сплату ОСОБА_3 комунальних послуг, а саме послуг з постачання електроенергії в 2020 році (а.с. 74, 155-158 т.1), підтверджують лише факт сплати позивачем послуг, якими вона користувалася продовжуючи проживати в будинку АДРЕСА_1 , в період коли в провадженні суду перебувала справа за її позовом до ОСОБА_4 про визнання оспорюваного договору купівлі-продажу удаваним (177/217/20), після залишення якого без розгляду, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Вказуючи про те, що вищевказаний будинок є її єдиним нерухомим майном, позивач надала суду інформацію Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 27 т. 1), в тому числі щодо своєї онуки (а.с. 159-161 т.1), однак сама лише відсутність у позивача іншого нерухомого майна, не спростовує зміст її волевиявлення при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу. Тим більше, що представник відповідача вказував, що після укладення оспорюваного договору позивач мала намір придбати інше житло ближче до місця проживання її онуки. Періодичне перебування позивача на обслуговуванні в ТЦ соціального обслуговування (а.с. 28 т.1), не є належним доказом не усвідомлення позивачем правових наслідків вчинених нею дій, в тому числі укладеного договору купівлі-продажу.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позивачем та її представником перед судом не доведено належними та допустимими доказами, що в момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу будинку від 23.09.2016 вона помилялася щодо правової природи вказаного договору, а тому суд не знаходить підстав для визнання вказаного договору недійсним з підстав наведених позивачем.

Оскільки відповідач, набувши право власності на спірний будинок на підставі договору купівлі-продажу, реалізував визначене законом право на набуття права власності на землю під ним, будь-яких законних підстав для скасування рішення сільської ради про затвердження технічної документації на землю судом не встановлено, суд не знаходить підстав для скасування даного рішення органу місцевого самоврядування та скасування запису про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку в державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Представником відповідачем у судовому засіданні заявлено про застосування строків позовної давності, оскільки позивач звернулася до суду з вказаним позовом 24.12.2020, в той час як оспорюваний договір купівлі-продажу укладено 23.09.2016, тобто позов пред`явлено після спливу трьохрічного строку позовної давності. Представник позивача про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності не вказала.

Відповідно дост.256ЦК України,позовна давність-це строк,у межахякого особаможе звернутисядо судуз вимогоюпро захистсвого цивільногоправа абоінтересу.Згідно зч.3,4ЦК України,позовна давністьзастосовується судомлише зазаявою сторониу спорі,зробленою довинесення нимрішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно доп.11 ПостановиПленуму ВС України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без

поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Оскільки судом встановлено підстави для відмови в задоволенні позову по суті, а саме у зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог, суд не знаходить підстав для відмови у позові через пропуск строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові, якщо відсутні підстави для відмови у позові по суті.

Позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір, однак враховуючи відмову в задоволенні позову, керуючись ст. 141 ЦПК України, суд не відшкодовує позивачу вказані витрати за рахунок відповідача.

Ухвалою суду від 28.04.2021 вживалися заходи забезпечення даного позову, а саме заборонено відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо відчуження та переоформлення прав щодо вказаного об`єкту нерухомого майна (а.с. 102-103 т.1).

Відповідно доч.9-10ст.158ЦПК України,при ухваленнірішення щодоповної відмовиу задоволенніпозову,суд увідповідному судовомурішенні зазначаєпро скасуваннязаходів забезпеченняпозову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Враховуючи відмову в задоволенні позову, керуючись ч.9 с. 158 ЦПК України, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, однак такі заходи зберігають свою дію до набрання рішенням суду законної сили.

Керуючись ст. ст. 2, 4-5, 10-13, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Тищенко Олександр Іванович, Новопільська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області, про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, скасування рішення та реєстрації права на земельну ділянку.

Заходи забезпечення позову в виді заборони відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо відчуження та переоформлення прав щодо вказаного об`єкту нерухомого майна, застосовані на підставі ухвали Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2021 скасувати.

Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили даним рішенням суду.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 26.12.2022.

Суддя М.В. Березюк