Ухвала

від 26.12.2022 по справі 2-168/11

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

26 грудня 2022 року м. Чернівці Справа № 2-168/11

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Лисака І.Н., Височанської Н.К., Одинака О.О., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , на заочне рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 31 серпня 2011 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Заочним рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 31 серпня 2011 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» у вказаній справі задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , подав на нього апеляційну скаргу та заяву про поновлення строку на його оскарження, в обґрунтування якої посилається на те, що ОСОБА_2 не приймала участі у справі, судом про дату, час та місце розгляду справи не повідомлялася, оскільки починаючи з 2010 року проживала за адресою АДРЕСА_1 .

Вирішуючи питання поновлення строку колегія суддів зазначає наступне.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (ст.129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.

Так, відповідно до ЗУ від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, прийнято нову редакцію ЦПК України.

В силу п.9 ч.1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, а згідно п.13 ч.1 Розділу XIII Перехідні положення цього Кодексу судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження №22-ц/822/1014/22

За правилами ч.1 ст.127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

В силу ч.3 ст.232 ЦПК України (редакція на час постановлення оскаржуваного рішення) повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення (ч.1 ст.294 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що 24.09.2010 року заочним рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області задоволено вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, а його копія отримана представником відповідача ОСОБА_4 13.10.2010 року. Крім іншого, із заяви представника ОСОБА_2 ОСОБА_4 вбачається, що місце проживання відповідачки зазначено АДРЕСА_1 (т.1 а.с.85-88).

13.10.2010 року ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 подали до суду заяву про перегляд заочного рішення (т.1 а.с.93-104).

З копії заочного рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 19.07.2010 року вбачається, що ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнані особами, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_2 (т.1 а.с.95).

Ухвалою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 28.10.2010 року заяву ОСОБА_2 задоволено, скасовано заочне рішення суду та справу призначено до слухання в загальному порядку (т.1 а.с.109).

Заочним рішенням від 31.08.2011 року задоволено вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, відомості про направлення копії рішення ОСОБА_2 відсутні (т.1 а.с.175-178).

Наявні в матеріалах справи судові повістки, адресовані ОСОБА_2 , направлялися на адресу АДРЕСА_2 , що підтверджує доводи заявника про неотримання повідомлень про розгляд справи та копії рішення суду.

Частиною першої статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності та зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення ЄСПЛ у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення ЄСПЛ у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).

Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язки добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу; заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (постанови Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі №643/856/15-ц, від 21 грудня 2020 року у справі №484/146/16-ц).

Як зазначалося, заочне рішення від 24.09.2010 року було скасоване саме за заявою ОСОБА_2 , отже остання сумлінно користуючись процесуальними правами та виконуючи процесуальні обов`язки, проявляючи інтерес до справи об`єктивно могла як до ухвалення повторного заочного рішення 31.08.2011 року протягом майже 10 місяців, так і після цього протягом більше 10 років до часу подання апеляційної скарги поцікавитися перебігом судового провадження та результатами розгляду пред`явлених до неї вимог.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 18.06.2018 року ОСОБА_8 , діючи на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 , ознайомився з матеріалами справи та зробив фотокопії.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст.60 ЦПК України).

Однак, в ч.1 ст.40 ЦПК України (в редакції на час постановлення оскаржуваного рішення) визначено, що представником в суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла 18 років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у ст.41 цього Кодексу.

Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді (ч.4 ст.131-2 Конституції України у редакції ЗУ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року №1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII), що набрав чинності 30 вересня 2016 року).

Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом №1401-VIII, здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню (абзаци 1 і 3 п.п.11 п.16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України у редакції Закону №1401-VIII).

Таким чином, ОСОБА_8 мав повноваження на представництво ОСОБА_2 навіть без статусу адвоката.

За таких обставин очевидно, що представнику заявника ОСОБА_8 , який діяв на підставі довіреності від 04.05.2018 року, було відомо про хід розгляду справи та наявність оскаржуваного рішення суду із вказаної дати (т.1 а.с.241) та спростовує наведені доводи заявника в заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення суду від 31.08.2011 року.

Скориставшись правом брати участь у судовому процесі через представника та уповноваживши спочатку ОСОБА_4 , а в подальшому ОСОБА_8 на представництво своїх інтересів в суді, ОСОБА_2 мала розуміти, що представники будуть здійснювати від її імені процесуальні права та обов`язки, при цьому, не була позбавлена можливості цікавитись ходом виконання доручень представниками, а також ходом відомого їй провадження у справі, оскільки власноручно підписувала заяву про перегляд заочного рішення суду від 24.09.2010 року (т.1 а.с.93-94).

Таким чином, не проявивши інтересу до результатів розгляду вимог та будучи із червня 2018 року через свого представника обізнаною про наявність заочного рішення суду подала апеляційну скаргу через іншого представника лише 20.12.2022 року, отже вказані стороною апелянта причини пропуску строку на апеляційне оскарження не є поважними.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , подана з пропуском процесуального строку на апеляційне оскарження рішення, у зв`язку з чим підлягає залишенню без руху з наданням апелянту строку - десять днів з дня отримання даної копії ухвали для надання заяви із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до ч.1 ст.26 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ч.4 ст.62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Частиною 7 ст.62 ЦПК України передбачено, що у разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, підписані електронним цифровим підписом відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

В п.12.4. Положення про ордер на надання правової допомоги визначено, що ордер повинен містити наступні реквізити, крім іншого: назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до ст.19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів, визначених п.2 ч.1 ст.20 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Доданий ОСОБА_1 електронний ордер зазначеній вимозі не відповідає, так як не містить зазначення конкретної установи, а лише узагальнену назву «у судах».

Згідно ч.2 ст.357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення ст.185 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.185, 356, 357 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження заочного рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 21 серпня 2011 року відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , на заочне рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 31 серпня 2011 року залишити без руху.

Для усунення недоліків та зазначення інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження надати ОСОБА_1 строк 10 днів з дня отримання копії ухвали, про що повідомити останнього.

Роз`яснити апелянту, що у випадку невиконання зазначених вимог у встановлений строк будуть застосовані наслідки, передбачені ЦПК України.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Лисак І.Н.

Височанська Н.К.

Одинак О.О.