Постанова

від 14.12.2022 по справі 209/1782/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 209/1782/20

провадження № 61-8042св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач (за зустрічним позовом відповідач) - ОСОБА_1 ,

відповідач (за зустрічним позовом позивач) - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Кам`янської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Служби у справах дітей Кам`янської міської ради, в якому просив суд: визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 ; припинити стягнення аліментів на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_1 , на користь матері ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, з усіх видів заробітку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 18 лютого 2016 року, на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року у справі № 209/490/16-ц; визнати виконавчий лист, виданий Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 щомісячно аліментів на утримання неповнолітньої дитини дочки - ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), але не менш ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення повноліття ОСОБА_3 , в особі ОСОБА_3 , - таким, що не підлягає виконанню; стягнути з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, з дня подання даної заяви до суду до досягнення дитиною повноліття.

У липні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - Служби у справах дітей Кам`янської міської ради, в якому просила суд: визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , з матір`ю ОСОБА_3 за адресою: кв. АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 15 січня 2021 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визначив місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , за адресою: кв. АДРЕСА_2 .

Припинив стягнення коштів на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_1 на користь матері ОСОБА_3 , які стягуються в розмірі 1/4 частини доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, з усіх видів заробітку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 18 лютого 2016 року, на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року у справі № 209/490/16-ц.

Визнав виконавчий лист, виданий Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 щомісячно коштів на утримання неповнолітньої дитини дочки - ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), але не менш ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення повноліття ОСОБА_3 , в особі ОСОБА_3 , - таким, що не підлягає виконанню.

Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 кошти на неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, з дня подання даної заяви до суду до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовив.

Суд першої інстанції виходив з того, що при визначенні місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд, в контексті першочергового урахування інтересів дитини, враховуючи тривалість проживання дитини з батьком та стан здоров`я дитини, добросовісне виконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним а також відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання дитини з батьком, чи негативно впливали на її виховання та розвиток.

Дійшов висновку про обґрунтованість первісного позову про визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її батьком.

Зауважив, що визначення місця проживання дитини разом із батьком не позбавляє права ОСОБА_3 у справі спілкуватися з дитиною та не обмежує її у здійсненні своїх батьківських прав та обов`язків, оскільки матір дитини у разі визначення місця проживання останньої з батьком, не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, прояву турботи відносно неї та участі у її вихованні й може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки і піклування, або за рішенням суду.

Зазначив, що в ході судового розгляду знайшов підтвердження факт, проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Послався на те, що доказів зворотного відповідач за первісним позовом не надала суду, що в сукупності є свідченням суттєвої зміни сімейних обставин, за яких ухвалювалось рішення про стягнення аліментів та визначає недоцільність продовження стягнення аліментів на користь ОСОБА_3 , надалі зважаючи що стягнення таких аліментів на користь останньої є порушенням як інтересів дитини, так і її прав на аліменти, що є її власністю.

Вважав, що відповідач є здоровою та працездатною людиною, інших аліментних зобов`язань не має, у зв`язку з чим має можливість щомісячно та стабільно сплачувати аліменти на користь позивача на утримання їх спільної дитини, яка наразі проживає з позивачем, а тому з урахуванням принципу найкращого забезпечення інтересів дитини та положень статті 182 СК України, місцевий суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині стягнення коштів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, з дня подання даної заяви до суду до досягнення дитиною повноліття. Підстав, які б дозволяли прийти до висновку про необхідність стягувати аліменти в іншому розмірі чи взагалі відмовити в їх стягненні, в ході судового розгляду не встановлено.

Враховуючи позицію малолітньої ОСОБА_3 , її вік та бажання проживати разом з батьком, встановлені під час судового розгляду справи в судовому засіданні, які не викликають сумніву з їх дійсності та правдивості, зважаючи на вік та обставини справи, місцевий суд дійшов висновку про доцільність відмови в задоволені зустрічних вимог про визначення місця проживання ОСОБА_3 разом з матір`ю.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

У лютому 2021 року ОСОБА_3 на рішення місцевого суду подала апеляційну скаргу.

Надалі, 06 жовтня 2021 року ОСОБА_3 подала до суду апеляційної інстанції заяву про відмову від апеляційної скарги.

Також 06 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції заяву про відмову від позову.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 06 жовтня 2021 року заяву ОСОБА_3 про відмову від апеляційної скарги задовольнив.

Прийняв відмову ОСОБА_3 від апеляційної скарги.

Роз`яснив ОСОБА_3 , що повторне звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою на зазначене судове рішення з тих же підстав не допускається.

Заяву ОСОБА_1 про відмову від позову в частині стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини задовольнив.

Прийняв відмову ОСОБА_1 від позову в частині стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини.

Визнав рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 січня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , аліментів на неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, з дня подання даної заяви до суду до досягнення дитиною повноліття - нечинним.

Закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 січня 2021 року.

Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_3 подала заяву про відмову від апеляційної скарги, у якій вона від поданої апеляційної скарги відмовилася і просила закрити у зв`язку з цим апеляційне провадження, тому на підставі пункту 1 частини першої статті 362 та частини четвертої статті 364 ЦПК України, відмову ОСОБА_3 від апеляційної скарги необхідно прийняти та закрити апеляційне провадження у справі.

Зазначив, що ОСОБА_1 подав заяву про відмову від позову в частині стягнення коштів з ОСОБА_3 на його користь, на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дійшов висновку, що відмова від позову є правом позивача, у суду відсутні підстави не прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення аліментів з ОСОБА_3 ..

Вважав за можливе прийняти відмову ОСОБА_1 від позову в цій частині та, як наслідок цього, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, з дня подання даної заяви до суду до досягнення дитиною повноліття, слід визнати нечинним і закрити провадження у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року у повному обсязі та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначив порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права (абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивував тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 520/13115/16 та від 02 лютого 2022 року у справі № 538/1818/20.

Зазначив, що апеляційний суд не роз`яснив заявнику наслідки відмови від позовних вимог. Суд не вжив заходів щодо сприяння учасникам судового процесу в реалізації своїх прав, не скористався своїм правом роз`яснення наслідків вчинення процесуальних дій та не пересвідчився у дійсності намірів заявника, що свідчить про передчасне постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

Вважає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не роз`яснив сторонам наслідків відмови від позовних вимог та відмови від апеляційної скарги.

Зауважив, що згідно з частиною шостою статті 49 ЦПК України суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2022 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду залишити без змін.

Зазначила, що подаючи до апеляційного суду заяву про відмову від апеляційної скарги та відмову від частини позовних вимог, ОСОБА_1 повністю розумів наслідки таких відмов.

Вважає, що заяву ОСОБА_1 подав, оскільки сторони досягли домовленості про те, що ОСОБА_1 не буде стягувати з ОСОБА_3 аліменти на утримання доньки в судовому порядку, а ОСОБА_3 звернеться до органу державної виконавчої служби з заявою про те, що до ОСОБА_1 вона не має претензій зі сплати аліментів та з проханням повернути їй виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 аліментів без виконання.

На її думку, сторони подали відповідні заяви до апеляційного суду, а також ОСОБА_3 на виконання домовленостей подала заяву до відділу державної виконавчої служби.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 21 вересня 2022 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року, відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац другийчастини другої статті 389 ЦПК України.

У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою від 25 листопада 2022 рокуВерховного Суду призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд апеляційної інстанції встановив, що у червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , за участю третьої особи - Служби у справах дітей Кам`янської міської ради, про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, припинення стягнення аліментів з батька та стягнення аліментів.

У липні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Кам`янської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

Рішенням від 15 січня 2021 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області позов ОСОБА_1 задовольнив повністю.

Визначив місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , за адресою: кв. АДРЕСА_2 .

Припинив стягнення аліментів на неповнолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_1 на користь матері ОСОБА_3 , які стягуються в розмірі 1/4 частини доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, з усіх видів заробітку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 18 лютого 2016 року, на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року у справі № 209/490/16-ц.

Визнав виконавчий лист, виданий Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 щомісячно аліменти на неповнолітню дочку - ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), але не менш ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення повноліття ОСОБА_3 , в особі ОСОБА_3 , - таким, що не підлягає виконанню.

Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, з дня подання даної заяви до суду до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовив.

У лютому 2021 року ОСОБА_3 на рішення суду першої інстанції подала апеляційну скаргу (а. с. 108 - 112).

Надалі, у жовтні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до апеляційного суду із заявою про відмову від апеляційної скарги (а. с. 171).

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду із заявою про відмову від позову в частині стягнення коштів з ОСОБА_3 на його користь, на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 172).

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 06 жовтня 2021 року заяву ОСОБА_3 про відмову від апеляційної скарги задовольнив.

Прийняв відмову ОСОБА_3 від апеляційної скарги.

Роз`яснив ОСОБА_3 , що повторне звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою на зазначене судове рішення з тих же підстав не допускається.

Заяву ОСОБА_1 про відмову від позову в частині стягнення з ОСОБА_3 коштів на утримання дитини задовольнив.

Прийняв відмову ОСОБА_1 від позову в частині стягнення з ОСОБА_3 коштів на утримання дитини.

Визнав рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 січня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , аліменти на неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, з дня подання даної заяви до суду до досягнення дитиною повноліття - нечинним.

Закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 січня 2021 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права).

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За частинами першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи заяви сторін, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_3 подала заяву про відмову від апеляційної скарги, у якій вона відмовилася від поданої апеляційної скарги і просила закрити, у зв`язку з цим, апеляційне провадження.

Вважав за можливе прийняти відмову ОСОБА_3 від апеляційної скарги і закрити апеляційне провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 362 та частини четвертої статті 364 ЦПК України,.

Послався на те, що одночасно ОСОБА_1 подав заяву про відмову від позову в частині стягнення коштів з ОСОБА_3 на його користь, на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Виходив з того, що відмова від позову є правом позивача, у суду відсутні підстави не прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення аліментів з ОСОБА_3 .

Дійшов висновку про прийняття відмови ОСОБА_1 від позову в цій частині та, як наслідок цього, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , аліменти на неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, з дня подання даної заяви до суду до досягнення дитиною повноліття, слід визнати нечинним і закрити провадження у справі.

Верховний Суд не погодився із висновками суду апеляційної інстанції враховуючи наступне.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 2 ЦПК України, статті 13 ЦПК України одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, в основі якого лежать дві ознаки: свобода та винятковість.

Перша ознака полягає в тому, що ніхто не може бути примушений користуватися чи не користуватися своїм суб`єктивним правом, та сам суб`єкт визначає спосіб його реалізації.

Друга - тільки носій, суб`єкт цього права може користуватися своїм правом, ніхто інший без його згоди не може цього робити. Основна логіка такого підходу до походження принципу диспозитивності цивільного судочинства зводиться до того, що, оскільки цивільний процес є процесуальною формою захисту суб`єктивних цивільних прав, право осіб цивільних правовідносин вільно розпоряджатися своїми правами має трансформуватися у процедурах цивільного судочинства через законодавче закріплення можливості зацікавлених осіб розпоряджатися матеріальними правами та процесуальними засобами їх здійснення.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами, а суд зобов`язаний пересвідчитися в дійсній волі особи на вчинення таких дій.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнання позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Також обов`язок суду роз`яснити учасникам судового процесу наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій передбачено пунктом 3 частини п`ятої статті 12 ЦПК України.

Відповідно до статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

За змістом пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і лише якщо така відмова прийнята судом.

За правилами частини другої статті 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Суд апеляційної інстанції має право не приймати відмову від скарги або її відкликання з підстав, визначених у частині п`ятій статті 206 цього Кодексу.

Отже, відмова від позову є одностороннім вільним волевиявленням позивача шляхом здійснення процесуальної дії, спрямованої на завершення розгляду судом справи. У разі подання позивачем такої заяви суд зобов`язаний перевірити, чи відповідає подана заява дійсній волі позивача та роз`яснити позивачу наслідки вчинення такої дії.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Питання щодо відмови від позову у подібних правовідносинах про стягнення аліментів на утримання дітей було предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2022 року у справі № 538/1818/20 (провадження № 61-17547св21).

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов наступного висновку: « Суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (частина шоста статті 49 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 256 цього ж Кодексу у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Суд першої інстанції не вжив заходів щодо сприяння учасникам судового процесу в реалізації своїх прав, не використав свого обов`язку щодо роз`яснення наслідків вчинення процесуальних дій та не пересвідчився у дійсності намірів позивача, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про передчасність постановлення ухвали про закриття провадження у справі. Тим більше, що наслідком цього є подальша неможливість захисту прав дітей на належний рівень утримання від того з батьків, хто проживає окремо.

За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до частини першої статті 242 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

При цьому згідно з частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Таким чином, враховуючи, що позивачка є представником неповнолітніх дітей і позов про стягнення аліментів було подано нею в їх інтересах, суд першої інстанції мав пересвідчитися, чи не суперечать її дії щодо відмови від позову інтересам дітей.».

Із справи убачається, що ОСОБА_3 подала заяву до апеляційного суду, в якій зазначила, що відмовляється від своєї апеляційної скарги на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 січня 2021 року (а. с. 171).

ОСОБА_1 подав заяву до апеляційного суду, в якій зазначив, що, керуючись статтею 206 ЦПК України, він бажає відмовитись від позову в частині стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та просив закрити провадження в цій частині (а. с. 172).

Розгляд зазначених заяв апеляційним судом здійснювався без участі учасників справи (а. с. 173).

Таким чином, суд апеляційної інстанції був позбавлений можливості роз`яснити заявникам наслідки вчинення процесуальних дій.

Крім того, із справи відомо, що указані заяви не містять викладу інформації про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відомі та зрозумілі наслідки вчинення таких процесуальних дій як відмова від апеляційної скарги та відмова від позову.

Пояснення з приводу своїх заяв ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не надавали, апеляційний суд сторонам наслідки вчинення таких процесуальних дій та закриття провадження у справі, передбачені частиною другою статті 256 ЦПК України, не роз`яснив та не з`ясував наявність у них дійсної волі та вільно сформованого прагнення, спрямованого у ОСОБА_3 на відмову від апеляційної скарги та у ОСОБА_1 на відмову від позову в частині стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .

Прийнявши відмови ОСОБА_3 від апеляційної скарги та ОСОБА_1 від позову в частині стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за відсутності відомостей про те, що подані заяви відповідають їх дійсній волі та є втіленням їх волевиявлення, що сторонам відомі наслідки вчинення таких процесуальних дій, суд апеляційної інстанції не виконав процесуальний обов`язок, визначений частиною другою статті 206 ЦПК України, тому висновки про наявність підстав для прийняття зазначених заяв ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , закриття провадження у справі є передчасними.

Крім того, прийнявши відмову ОСОБА_1 від позову в частині стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини, провадження у справі у цій частині, у супереч вимог цивільного процесуального законодавства не закрив, а тому розгляд справи у цій частині є незавершеним.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції мав пересвідчитися, чи не суперечать його дії щодо відмови від позову в частині стягнення аліментів інтересам дитини, про те, такі процесуальні дії не вчинив.

Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, а саме не врахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2022 року у справі № 538/1818/20 є обґрунтованими.

За таких обставин, встановлені Верховним Судом процесуальні порушення суду апеляційної інстанції унеможливили справедливий розгляд справи, тому наявні підстави для скасування ухвали суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою, третьою-четвертою статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук