Постанова

від 02.03.2023 по справі 209/1782/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2728/23 Справа № 209/1782/20 Суддя у 1-й інстанції - Лобарчук О. О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Барильської А.П.

суддів: Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.,

секретар судового засідання - Драгомерецька А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 січня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей Кам`янської міської ради про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, припинення стягнення аліментів з батька та стягнення аліментів, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Кам`янської міської ради, про визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей Кам`янської міської ради, про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, припинення стягнення аліментів з батька та стягнення аліментів.

Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовані тим, що він з ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 серпня 2008 року, від якого мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейно-шлюбні відносини між ними були припинені в листопаді 2015 року. 25 березня 2016 року рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська їх шлюб було розірвано. Після розірвання шлюбу донька залишилася проживати разом з матір`ю. Позивач зазначає, що і після розірвання шлюбу приймав участь у вихованні доньки, завжди цікавився її життям, надавав матеріальну допомогу. Але відповідачка звернулась до суду з позовом про стягнення аліментів. Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 29 березня 2016 року з нього стягнуті аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , в розмірі 1/4 частини доходів, але не менше тридцяти відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця. Виконавче провадження було відкрито і виконавчий лист направлений за місцем його роботи та з нього стягувались аліменти. В 2018 році вони з відповідачкою зробили спробу поновити сімейно-шлюбні відносини і чотири місяці проживали разом. В цей час відповідачка звернулась до виконавчої служби із заявою про припинення стягнення аліментів з нього. І хоча їхня сім`я припинила своє існування, але відповідачка не поновила стягнення аліментів в виконавчій службі, так як він в добровільному порядку почав платити аліменти після невдалої спроби поновлення сімейних відносин. Він весь цей час займався вихованням доньки, постійно спілкувався з нею, в школі цікавився її навчанням, купував їй одяг та необхідні речі для занять, постійно возив на корекційні процедури в «Клініку зору». Після новорічних свят 2020 року донька прийшла до нього і попросила залишитись жити з ним, не бажала повертатись до матері. З нею були шкільні підручники і одяг, що був на ній. Так донька і залишилась проживати у позивача. Всім необхідним для повноцінного життя та розвитку позивач доньку забезпечує, має стабільну заробітну плату за місцем роботи в ТОВ «Інтермет інкорпорейтед».

Враховуючи викладене, позивач просив суд визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 ; припинити стягнення аліментів на утримання неповнолітньої ОСОБА_1 з нього, ОСОБА_2 на користь матері ОСОБА_1 ; визнати виконавчий лист, виданий Дніпровським районним судом м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_2 , щомісячно аліментів на утримання неповнолітньої дитини таким, що не підлягає виконанню; стягнути з ОСОБА_1 на його користь на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, з дня подання даної заяви до суду до досягнення дитиною повноліття.

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Кам`янської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що за час шлюбу вони з відповідачем за зустрічним позовом та їхньою дитиною жили у квартирі його батька за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач за зустрічним позовом постійно, застосовував до неї фізичне насильство, часто їх з дитиною уночі виганяв з квартири на вулицю та не впускав додому, особисті речі не віддавав, забирав гроші, вони з дитиною залишалися на вулиці без засобів для існування. Дані факти підтверджуються постановами про відмову в порушенні кримінальної справі від 14 травня 2012 року та від 21 травня 2012 року, зверненням у службу у справах дітей. Також, відповідач зу зустрічним позовом притягувався до відповідальності за вчинення насильства в сім`ї. Після розірвання шлюбу в 2016 році відповідач за зустрічним позовом не цікавився їхньою донькою, школу не відвідував, аліменти не платив в зв`язку з чим, була заборгованість. Дійсно в 2018 році у них була спроба з відповідачем поновити сімейно-шлюбні відносини і вони проживали разом до 13.12.2019 року, після чого остаточно припинили сімейні відносини, та вони з дитиною пішли жити на зйомну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . В даній квартирі є все необхідне для виховання та розвитку дитини. Позивачка зазначає, що у лютому 2020 року у неї виник конфлікт з дитиною у зв`язку з невиконаним домашнього завдання, вони посварилися, але наступного дня помирилися і все було добре. Через тиждень відповідач за зустрічним позовом відвіз дитину до « Клініки зору» для проходження лікування, після приїзду додому, донька заявила, що хоче побути з папою, на що вона погодилася, так як ніколи не перешкоджала дитині бачитися з батьком. Через декілька днів вона зателефонувала доньці, але її телефон був виключений, відповідач та його родичі трубку не брали, вона пішла до місця проживання відповідача, але двері їй ніхто не відчинив. Потім вона додзвонилася до відповідача, він їй розповів, що донька на неї ображається, та не хоче з нею більше жити і залишиться у нього, порадив їй щоб вона трохи почекала і вона повернеться. В березні 2020 року почався карантин в зв`язку з спалахом короновірусу, телефон доньки був виключений, в зв`язку з чим вона через електронну пошту звернулася до служби у справах дітей з проханням допомогти вплинути на колишнього чоловіка, щоб вона мала змогу бачити і спілкуватися з донькою, і взагалі повернути її додому, прийняти міри до поведінки колишнього чоловіка, так як до теперішнього часу він забороняє дитині бачитись з нею. Але в зв`язку з карантином нічого не працювало, та ніякої відповіді вона не отримала.

Враховуючи викладене, позивачка за зустрічним позовом просила суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з нею, ОСОБА_1 ..

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 січня 2021 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 ..

Визначено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 ; припинено стягнення коштів на утримання неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_2 на користь матері ОСОБА_1 , які стягуються в розмірі 1/4 частини доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, з усіх видів заробітку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 18 лютого 2016 року, на підставі рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року у справі № 209/490/16-ц; визнано виконавчий лист, виданий Дніпровським районним судом м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_2 щомісячно коштів на утримання неповнолітньої дитини дочки - ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), але не менш ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення повноліття ОСОБА_1 , в особі ОСОБА_1 , таким, що не підлягає виконанню; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти на неповнолітню доньку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, з дня подання даної заяви до суду до досягнення дитиною повноліття. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат між сторонами.

Рішення суду мотивоване тим, що при визначенні місця проживання малолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання дитини з батьком чи негативно впливали на її виховання та розвиток. Суд з урахуванням інтересів дитини, а також тривалості проживання дитини з батьком та стан здоров`я дитини, добросовісне виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, дійшов висновку про обґрунтованість первісного позову про визначення місця проживання дитини разом з її батьком. Також суд зауважив, що визначення місця проживання дитини разом із батьком не позбавляє права ОСОБА_1 , спілкуватися з дитиною та не обмежує її у здійсненні своїх батьківських прав та обов`язків, оскільки матір дитини у разі визначення місця проживання останньої з батьком, не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, прояву турботи відносно неї та участі у її вихованні й може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки і піклування, або за рішенням суду. Встановивши, що відповідачка є здоровою та працездатною людиною, інших аліментних зобов`язань не має, суд першої інстанції вважав, що вона має можливість щомісячно та стабільно сплачувати аліменти на користь позивача на утримання їх спільної дитини, яка наразі проживає з позивачем. При цьому, врахувавши позицію малолітньої ОСОБА_1 , її вік та бажання проживати разом з батьком, встановлені під час судового розгляду справи в судовому засіданні, які не викликають сумніву в їх дійсності та правдивості, зважаючи на вік та обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про доцільність відмови в задоволені зустрічних вимог про визначення місця проживання ОСОБА_1 разом з матір`ю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , а її зустрічні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що дитина піддається чужому впливу, у прийнятті рішень керується не власною думкою. Апелянт зазначає, що любить свою доньку та спроможна забезпечити її всім необхідним, дитині потрібна більше материнська увага та турбота.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, з 16 серпня 2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 березня 2016 року шлюб між сторонами розірвано.

Рішенням Дніпровського районного суду м Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року стягнуто з позивача за первісним позовом ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1/4 частини його доходів, але не менше тридцяти відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, з всіх видів заробітку на користь відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини: доньки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 18 лютого 2016 року. На виконання вказаного рішення 12 квітня 2016 року виданий виконавчий лист.

Відповідно до характеристики учениці 5-В класу НВК-академічного ліцею №15 ОСОБА_1 , мама та тато приділяють належну увагу вихованню доньки, завжди цікавляться її навчальними успіхами, проблемами. Відвідують батьківські збори.

Згідно довідки №22/05-1 від 22 травня 2020 року, позивач за первісним позовом ОСОБА_2 працює на посаді помічника плавильника металів та сплавів в ТОВ "Интермент Інкорпорейтед".

Відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані дві особи: ОСОБА_7 - власник, ОСОБА_2 - син.

Згідно Акту про проживання № 5 від 20 травня 2020 року за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно мешкає неповнолітня ОСОБА_3 , особисті речі в квартирі є, що підтверджують сусіди.

Згідно копій квитанцій, позивач за первісним позовом ОСОБА_2 щомісяця перераховував аліменти відповідачу за первісним позовом ОСОБА_1 в розмірі 1800,00 грн. за період з грудня 2018 року по січень 2020 року.

Згідно листа начальника Дніпровського відділу ДВС у м.Кам`янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Кабаченко І. №21845 від 25 червня 2020 року, у відділі виконавчі провадження про стягнення аліментів з ОСОБА_2 не перебувають.

Відповідно до характеристики від 02 липня 2020 року, відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 працює у ПАТ «Дніпровський коксохімічний завод» з 16 жовтня 2012 року. У спілкуванні з колегами спокійна, доброзичлива, завжди прийде на допомогу, має авторитет в колективі і належну оцінку керівництва. Прогулів по роботі не було, у стані алкогольного сп`яніння не затримувалась.

Згідно листа начальника Дніпровського РВ Дніпродзержинського МУ, згідно інформаційно-пошукової бази даних Управління інформаційно аналітичного забезпечення ГУМВС України в Дніпропетровській області у 2012 році, дійсно до Дніпровського РВ Дніпродзержинського МУ з заявами зверталась гр. ОСОБА_1 .. Так, 14 травня 2012 року ЖРЗПЗ № до Дніпровського РВ звернулась гр. ОСОБА_1 відносно гр. ОСОБА_2 , який перешкоджав в проживанні у квартирі АДРЕСА_3 . За даним фактом винесено постанову про відмову в порушені кримінальної справи ВМ № 2089 від 16 травня 2012 року. Вдруге гр. ОСОБА_1 зверталась до Дніпровського РВ 18 травня 2012 року ЖРЗПЗ № 2851 про те, що її чоловік ОСОБА_2 самоправно забрав спільні речі, за даним фактом в порушені кримінальної справи відмовлено ВМ № 2286 від 21 травня 2012 року. Додатково повідомляють, що 13 грудня 2004 року відносно гр. ОСОБА_2 було складено адміністративний протокол № 61884 за вчинення насильства в сім`ї (ст. 173-2 ч.1 КУпАП України ).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що при визначенні місця проживання дитини відсутні виключні обставин, які б унеможливлювали її проживання з батьком чи негативно впливали на її виховання та розвиток. Суд зазначив, що визначення місця проживання дитини разом із батьком не позбавляє права ОСОБА_1 , спілкуватися з дитиною та не обмежує її у здійсненні своїх батьківських прав та обов`язків, оскільки матір дитини у разі визначення місця проживання останньої з батьком, не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, прояву турботи відносно неї та участі у її вихованні й може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки і піклування, або за рішенням суду. Встановивши, що відповідачка є здоровою та працездатною людиною, інших аліментних зобов`язань не має, суд першої інстанції вважав, що вона має можливість щомісячно та стабільно сплачувати аліменти на користь позивача на утримання їх спільної дитини, яка наразі проживає з позивачем.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, спір між сторонами виник з приводу місця проживання неповнолітньої дитини сторін ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Законодавством визначено права та обов`язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.

Згідно зі ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ст.161 СК України у випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч.1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч.3 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Стаття 19 СК України передбачає, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою .

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що в тому разі, якщо батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки, або, у відповідних випадках, законні опікуни, несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п.1 ст.9 вказаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують право дитини не розлучатися з обома батьками усупереч їх бажанню, за винятком випадків, якщо в разі компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно ухвалити рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що вирішують питання соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним з батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 161 СК України вбачається, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Керуючись вказаними нормами закону, а також врахувавши тривалість проживання дитини з батьком, стан здоров`я дитини, добросовісне виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, а також відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з батьком чи негативно впливали на її виховання та розвиток, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доцільність визначення місця проживання дитини разом з її батьком.

Приймаючи рішення, суд вірно врахував позицію Європейського суду з прав людини, викладену в § 54 рішення у справі «HUNT v. UKRAINE» № 31111/04 від 07 грудня 2006 року, де зазначено, що «… між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визначення місця проживання дитини разом із батьком не позбавляє права ОСОБА_1 у справі спілкуватися з дитиною та не обмежує її у здійсненні своїх батьківських прав та обов`язків, оскільки матір дитини у разі визначення місця проживання останньої з батьком, не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, прояву турботи відносно неї та участі у її вихованні й може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки і піклування, або за рішенням суду.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині припинення стягнення з позивача за первісним позовом ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , та стягнення з відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 аліментів та утримання доньки, суд першої інстанції вірно виходив з наступного.

Згідно зі ст.ст. 141,180 СК України, батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька.

Статтею 179 СК України визначено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 181 СК України, аліменти на утримання дитини стягуються на користь того з батьків, з ким проживає дитина.

Згідно зі ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно з ч. 4 ст. 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Встановивши, що ОСОБА_3 з січня 2020 року проживає з батьком та перебуває на його утриманні, відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 вказаний факт не спростувала, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для припинення стягнення аліментів з батька на утримання дитини, оскільки грошові кошти будуть використовуватись не за призначенням, не в інтересах дитини, а тому таке стягнення є недоцільним.

При цьому, суд встановивши, що відповідачка за первісним позовом є здоровою та працездатною людиною, інших аліментних зобов`язань не має, у зв`язку з чим має можливість щомісячно та стабільно сплачувати аліменти на користь позивача на утримання їх спільної дитини, яка наразі проживає з батьком, з урахуванням принципу найкращого забезпечення інтересів дитини, дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 на користьпозивача за первісним позовом ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, з дня подання даної заяви до суду до досягнення дитиною повноліття, оскільки одним із основних прав дитини є право на утримання (ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»), яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття і закріплене у ст. 180 СК України, ст. 27 Конвенції про права дитини.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог про визначення місця проживання дитини суд першої інстанції, на думку колегії суддів, вірно виходив з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За змістом положень ч.ч.7, 8 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно із ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті 1 статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Частиною 2 ст. 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно із ч. 4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані поважати дитину.

Частиною 2 ст. 155 СК України передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Частинами 1, 2 ст. 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Стаття 171 СК передбачає, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана під час вирішення між батьками спору щодо її виховання, місця проживання тощо. Суд, вислухавши думку дитини, повинен дати їй належну оцінку, правильно оцінити емоційний стан дитини та констатувати відсутність жодних сумнівів розуміння дитиною ситуації та всіх обставин справи.

Врахувавши позицію малолітньої ОСОБА_3 , її вік та бажання проживати разом з батьком, встановлену під час судового розгляду справи в судовому засіданні, які не викликають сумніву в їх дійсності та правдивості, зважаючи на вік та обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доцільність відмови в задоволені зустрічних вимог про визначення місяця проживання ОСОБА_3 разом з матір`ю.

Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції вірно врахував, що питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини, її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками, права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Доводи апеляційної скарги про те, що дитина піддається чужому впливу, у прийнятті рішень керується не власною думкою, а також те, що відповідач за первісним позовом любить свою доньку та спроможна забезпечити її всім необхідним, дитині потрібна більше материнська увага та турбота, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на те, що вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Малолітня ОСОБА_3 виявила бажання проживати разом з батьком, а тому колегія суддів не знаходить правових підстав для визначення місяця проживання дитини разом з матір`ю.

Більш того, вказані доводи суд першої інстанції прийняв до уваги та дав на них чіткі та обґрунтовані відповіді, які відповідають нормам чинного законодавства та з якими погоджується колегія суддів.

Інші доводи апеляційної скарги колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, врахувавши заявлені позовні вимоги та підстави, на які сторони посилалися в обґрунтування своїх вимог, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 ..

Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 січня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складений 02 березня 2023 року.

Головуючий суддя А.П. Барильська

Судді: Е.Л. Демченко

Т.Р. Куценко