Постанова

від 21.12.2022 по справі 357/10226/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а,inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 357/10226/19 Головуючий у суді першої інстанції -Орєхов О.І.

Номер провадження № 22-ц/824/11833/2022 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Владімірової О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2021 року у справі за позовом Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Узинської об`єднаної територіальної громади в особі Узинської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Земельний горизонт», Товариство з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» про скасування реєстрації та витребування земельних ділянок,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 року позивач Перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави Узинської об`єднаної територіальної громади в особі Узинської міської ради з вказаним позовом, в якому з урахування змін позовних вимог в частині відповідача просив: скасувати рішення державного реєстратора Дещук А.С. про реєстрацію права власності: № 44507451 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку 3220410500:05:023:0001, площею 44,483 га на території м. Узин Білоцерківського району Київської області; № 44506033 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку 3220410500:05:006:0022, площею 29,3443 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області; № 44507160 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку 3220410500:05:005:0016, площею 17,7824 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області; № 44508965 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку 3220410500:05:006:0026, площею 8,4846 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області; № 44508115 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку 3220410500:05:005:0018, площею 4,3899 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області, та витребувати на користь Узинської об`єднаної територіальної громади в особі Узинської міської ради із власності ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 3220410500:05:0023:0001, площею 44,483 га, 3220410500:05:006:0022, площею 29,3443 га, 3220410500:05:005:0016, площею 17,784 га, 3220410500:05:006:0026, площею 8,4846 га, 3220410500:05:005:0018, площею 4,3899 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області. Також прокурор просив стягнути з відповідача на користь прокуратури Київської області судові витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42019111030000196 від 18 липня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України встановлено порушення вимог земельного законодавства під час відведення у власність ОСОБА_2 земельних ділянок для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області. А саме, земельні ділянки з кадастровими номерами 3220410500:05:0023:0001, площею 44,483 га, 3220410500:05:006:0022, площею 29,3443 га, 3220410500:05:005:0016, площею 17,784 га, 3220410500:05:006:0026, площею 8,4846 га, 3220410500:05:005:0018, площею 4,3899 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області вибули зі спільної власності територіальної громади м. Узин у приватну власність без жодних рішень Узинської міської ради, тобто поза волею власника та розпорядника вказаними землями.

Так, відповідно до державного акту на право постійного користування землею №000494 від 14 лютого 1997 року, який видано на підставі рішення виконкому Узинської міської ради народних депутатів від 10 вересня 1996 року № 86 та зареєстровано в Книзі записів державних акті на право постійного користування землею за № 64, право постійного користування спірними земельними ділянками належало АТВТ «Узинський цукровий комбінат» (ТДВ «Узинський цукровий комбінат»).

Також при розслідування вказаних справ було встановлено, що рішенням реєстратора комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Дещук А.С. №445085115 від 10 грудня 2018 року право власності на вищезазначені земельні ділянки зареєстровано за ОСОБА_2 . Цього ж дня право власності на вищезазначені земельні ділянки на підставі актів прийому-передачі перейшло від ОСОБА_2 до ТОВ «Земельний горизонт». В подальшому, на підставі договорів купівлі - продажу №№ 162, 166, 170, 160, 152 від 11 лютого 2019 року право власності на земельні ділянки набув ОСОБА_3 , який згодом відчужив його ОСОБА_1 . Вказане підтверджується Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Одночасно встановлено, що наказом директора КП «Реєстрація нерухомості» від 26 жовтня 2018 року Дещук А.С. була звільнена на підставі п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України, що свідчить про відсутність підстав здійснення реєстраційних дій останньою 10 грудня 2018 року. Крім того, згідно з інформацією КП «Реєстрація нерухомості» № 105 від 27 серпня 2019 року, реєстраційні справи по спірним земельними ділянкам у КП «Реєстрація нерухомості» відсутні та відсутня інформація про передачу вказаних реєстраційних справ до реєстраційної служби за місцезнаходженням майна, що свідчить про незаконність вчинення реєстраційних дій щодо вказаних земельних ділянок.

Згідно з інформацією Управління адміністративних послуг та державної реєстрації Білоцерківської районної державної адміністрації № 122/05/17 від 19 серпня 2019 року реєстраційні справи по земельним ділянкам з кадастровими номерами 3220410500:05:0023:0001, 3220410500:05:006:0022, 3220410500:05:005:0016, 3220410500:05:006:0026, 3220410500:05:005:0018 до Управління не надходили.

Окрім того, відповідно до Розділу 1 поземельних книг на вищезазначені земельні ділянки від 17 серпня 2015 року спірні земельні ділянки відносяться до комунальної власності, а рішення про передачу у приватну власність Узинською міською радою не приймалися.

Таким чином, Узинська об`єднана територіальна громада, яка створена рішенням Узинської міської ради від 25 вересня 2017 року № 21-131/2017, є правонаступником територіальної громади м. Узин, тобто є власником спірних земельних ділянок. Тому, порушене право власності територіальної громади на спірні земельні ділянки підлягає судовому захисту, оскільки територіальна громада була позбавлена такого права незаконно.

З урахуванням викладених обставин прокурор просив суд з метою захисту прав Узинської територіальної громади Білоцерківського району як власника земельних ділянок задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2021 року позов Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Узинської об`єднаної територіальної громади в особі Узинської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Земельний горизонт», Товариство з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» про скасування реєстрації та витребування земельних ділянок - залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду заступник керівника Київської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій вказується на необґрунтованість і незаконність рішення суду першої інстанції у зв`язку з неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Вказує на те, що в ході розгляду справи ним доведено, що спірні земельні ділянки вибули з комунальної власності без будь-якої підстави, первісне порушення відбулось у зв`язку з державною реєстрацією права приватної власності на спірні земельні ділянки за ОСОБА_2 10 грудня 2018 року та подальшим відчуженням останнім спірних земельних ділянок на користь ТОВ «Земельний горизонт» шляхом їх внесення до статутного капіталу за актом приймання-передачі від 26 грудня 2018 року.

Зазначає, що будь-якої правової підстави для набуття ОСОБА_2 права приватної власності на спірні земельні ділянки не існує та в оскаржуваному рішенні суду не встановлено. Також вказує на те, що відомості щодо наявності будь-яких документів, що стали підставою для державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки відсутні як в матеріалах справи, так і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Крім того, на момент реєстрації права приватної власності на спірні земельні ділянки державний реєстратор Дещук А.С. була звільнена з КП «Реєстрація нерухомості» на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України. Таким чином, факт відсутності рішення Узинської міської ради про відчуження спірних земельних ділянок, у сукупності з відсутністю будь-яких правових підстав для набуття ОСОБА_2 права приватної власності на це майно, однозначно свідчить про вибуття останнього з володіння власника поза його волею, що в силу вимог ст. 388 ЦК України є підставою для витребування спірних земельних ділянок на користь їх законного власника. Також зазначає про те, що факт добросовісності ОСОБА_5 , укладання останнім договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок з будь-ким, окрім власника, сплата відповідачем земельного податку жодним чином не впливають на права територіальної громади м. Узин, оскільки остання, як єдиний законний власник спірних земельних ділянок, таке право не відчужувала. Зазначає, що зареєстроване за ОСОБА_1 право власності на спірні земельні ділянки порушує цивільні права Узинської територіальної громади, а тому не може бути предметом захисту ст. 1 Першого протоколу.

На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу прокурора від відповідача у справі та інших учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходив.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача прокурор Батюк І.В. підтримала апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просила про задоволення заявлених вимог.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Клапчук Ф.П. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін.

Інші учасники в судове засідання не з`явились, повідомлені про розгляд справи належним чином, причини неявки суду не повідомили. Тому, в порядку ч.2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає до задоволення виходячи із наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що 18 липня 2019 року було зареєстроване кримінальне провадження за самостійним виявленням прокурором кримінального правопорушення за фактом підроблення невідомими особами документів, що стали підставою для передачі земельних ділянок комунальної власності з кадастровими номерами: 3220410500:05:0023:0001, 3220410500:05:006:0022, 3220410500:05:005:0016, 3220410500:05:006:0026, 3220410500:05:005:0018 у приватну власність без згоди Узинської міської ради /т.1 а.с.17/. Вказана дія відбулась на підставі звернення постійної комісії Узинської міської ради з питань агропромислового комплексу, земельних, водних, лісових ресурсів, екології, використання надр від 10 липня 2019 року /т.1 а.с.18-23/.

Матеріали справи містять копію Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000494 від лютого 1997 року (дата на копії не вбачається) виданого Акціонерному товариству відкритого типу «Узинський цукровий комбінат» у тому, що зазначеному землекористувачу надано у постійне користування 113,58 га землі для виробничих потреб згідно з планом, з якого вбачається, що землі межують з землями загального користування Узинської міської ради /т.1 а.с.24-25/.

Предметом спору прокурором заявлені земельні ділянки з кадастровими номерами: 3220410500:05:0023:0001, площею 44,463 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; 3220410500:05:006:0022, площею 29,3443 га; розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; 3220410500:05:005:0016, площею 17,7824 га; розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; 3220410500:05:006:0026, площею 8,4846 га, розташовану за адресою: Київська область, Білоцерківський район, м. Узин (інші дані не вказані);

3220410500:05:005:0018, площею 4,3899 га розташовану за адресою: АДРЕСА_1

За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого прокурором 23 серпня 2019 року, земельні ділянки з кадастровими номерами 3220410500:05:0023:0001, 3220410500:05:006:0022, 3220410500:05:005:0016, 3220410500:05:006:0026, 3220410500:05:005:0018 вперше були зареєстровані 10 грудня 2018 року державним реєстратором Дещук Аллою Сергіївною, КП «Реєстрація нерухомості», підставою виникнення права власності та внесення запису визначено рішення державного реєстратора від 10 грудня 2018 року, форма власності приватна, власник ОСОБА_2 .

27 грудня 2018 року право власності на вищезазначені земельні ділянки було зареєстровано державним реєстратором Грачовою Іриною Василівною, КП «Реєстрація плюс», за ТОВ «Земельний горизонт» (ЄДРПОУ 42719467), підставою виникнення права власності визначено акти приймання-передавання майна від 26 грудня 2018 року, підставою внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав від 27 грудня 2018 року Грачової І.В.

11 лютого 2019 року право власності на вищезазначені земельні ділянки було зареєстровано Приватним нотаріусом КМНО Потаповим Михайлом Юрійовичем, за ОСОБА_3 , підставою виникнення права власності визначено договір купівлі-продажу від 11 лютого 2019 року, підставою внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав від 11 лютого 2019 року приватного нотаріуса Потапова М.Ю. /т.1 а.с.26 -35/.

Матеріли справи місять копії договорів купівлі-продажу від 11 лютого 2019 року, укладених між ТОВ «Земельний горизонт» та ОСОБА_3 , що були посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Потаповим М.Ю.. В даних договорах вказано на те, що земельні ділянки належать продавцю на праві приватної власності на підставі Акту приймання-передавання майна від 26 грудня 2018 року, та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У п. 2 кожного з договорів визначена ціна земельної ділянки, відповідно до висновку оцінки, а саме земельна ділянка з кадастровим номером 3220410500:05:0023:0001 продана за 1573836 (один мільйон п`ятсот сімдесят три тисячі вісімсот тридцять шість) грн, 3220410500:05:006:0022 продана за 1038219 (один мільйон тридцять вісім тисяч двісті дев`ятнадцять) грн, 3220410500:05:005:0016 продана за 629152 (шістсот двадцять дев`ять тисяч сто п`ятдесят дві) грн, 3220410500:05:006:0026 продана за 11021 (одинадцять тисяч двадцять одну) грн, 3220410500:05:005:0018 продана за 155317 (сто п`ятдесят п`ять тисяч триста сімнадцять) грн, що відповідає експертно-грошовій оцінці /т.1 а.с.39-47/.

В подальшому за Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно сформованого прокурором станом на 29 липня 2020 року, право власності на всі спірні земельні ділянки було зареєстровано за ОСОБА_1 , реєстраційна дія вчинена 26 грудня 2019 року приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу Київської області Бобковою І.О., підставою вказані договори купівлі-продажу від 23 липня 2019 року /т.2 а.с.94-103,125-139,153-162/.

Дані про перехід права власності на спірні земельні ділянки містяться також в Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно сформованого прокурором станом на 11 листопада 2020 року, з якої також вбачається і реєстрація 16 січня 2020 обтяження на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 15 січня 2020 року та його припинення 10 липня 2020 року /т.2 а.с.207-217 т.3 а.с.7-26/

Також в матеріалах справи міститься наказ КП «Реєстрація нерухомості» № 76 від 26 жовтня 2018 року відповідно до якого державний реєстратор Дещук А.С була звільнена за прогул без поважних причин вчинений з 18 по 26 жовтня 2018 року /т.1 а.с.36/.

КП «Реєстрація нерухомості» у листі № 105 від 27 серпня 2019 року повідомило прокурора про те, що реєстраційні справи по спірним земельними ділянкам у КП «Реєстрація нерухомості» відсутні в архіві КП «Реєстрація нерухомості». Відомості про передачу вказаних реєстраційних справ до реєстраційної служби за місцезнаходженням майна також відсутні /1 а.с.38/.

Згідно з листом Управління адміністративних послуг та державної реєстрації Білоцерківської районної державної адміністрації № 122/05/17 від 19 серпня 2019 року, реєстраційні справи по земельним ділянкам з кадастровими номерами 3220410500:05:0023:0001, 3220410500:05:006:0022, 3220410500:05:005:0016, 3220410500:05:006:0026, 3220410500:05:005:0018 до Управління не надходили /т.1 а.с.37/.

З поземельної книги, сформованої за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру відносно земельної ділянки 3220410500050230001 вбачаються записи від 20 серпня 2015 року про її перебування у комунальній власності та передачу у постійне користування ТОВ «Узинський цукровий комбінат»; від 11 грудня 2018 року про право власності ОСОБА_2 ; від 28 грудня 2018 року про право власності ТОВ «Земельний горизонт»; від 12 лютого 2019 року про право власності ОСОБА_3 /т.1 а.с.48-67/.

З поземельної книги, сформованої за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру відносно земельної ділянки 3220410500050060022 вбачаються записи від 20 серпня 2015 року про її перебування у комунальній власності та передачу у постійне користування ТОВ «Узинський цукровий комбінат»; від 11 грудня 2018 року про право власності ОСОБА_2 ; від 28 грудня 2018 року про право власності ТОВ «Земельний горизонт»; від 12 лютого 2019 року про право власності ОСОБА_3 /т.1 а.с.68-87/.

З поземельної книги, сформованої за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру відносно земельної ділянки 3220410500050050016 вбачаються записи від 20 серпня 2015 року про її перебування у комунальній власності та передачу у постійне користування ТОВ «Узинський цукровий комбінат»; від 11 грудня 2018 року про право власності ОСОБА_2 ; від 28 грудня 2018 року про право власності ТОВ «Земельний горизонт»; від 12 лютого 2019 року про право власності ОСОБА_3 /т.1 а.с.88-106/.

З поземельної книги, сформованої за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру відносно земельної ділянки 3220410500050060026 вбачаються записи від 20 серпня 2015 року про її перебування у комунальній власності та передачу у постійне користування ТОВ «Узинський цукровий комбінат»; від 11 грудня 2018 року про право власності ОСОБА_2 ; від 28 грудня 2018 року про право власності ТОВ «Земельний горизонт»; від 12 лютого 2019 року про право власності ОСОБА_3 /т.1 а.с.107-126/.

З поземельної книги, сформованої за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру відносно земельної ділянки 3220410500050050018 вбачаються записи від 20 серпня 2015 року про її перебування у комунальній власності та передачу у постійне користування ТОВ «Узинський цукровий комбінат»; від 11 грудня 2018 року про право власності ОСОБА_2 ; від 28 грудня 2018 року про право власності ТОВ «Земельний горизонт»; від 12 лютого 2019 року про право власності ОСОБА_3 /т.1 а.с.127-67/.

Рішенням Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 25 вересня 2017 року вирішено об`єднатися з територіальними громадами сіл в Узинську об`єднану територіальну громаду та припинено повноваження міської ради /т.1 а.с.143/.

Білоцерківська місцева прокуратура листом № 33-5503вих19 від 23 серпня 2019 року повідомила Територіальну громаду м. Узин в особі Узинської міської ради про виявлені порушення та роз`яснила право на звернення до суду з відповідними вимогами /т.1 а.с.146-148/.

Узинська міська рада листом № 03-10-715 від 31 серпня 2019 року звернулась до Білоцерківської міської прокуратури з проханням вжити відповідних заходів прокурорського реагування та здійснення представництва інтересів громади в судових органах, посилаючись на важливість питання, відсутність у неї об`єктивної можливості для звернення до суду через відсутність доказів про беззаперечність вимог про скасування рішень державного реєстратора /т.1 а.с.149/.

Білоцерківська місцева прокуратура листом № 33-9803вих19 від 05 вересня 2019 року повідомила Територіальну громаду м. Узин в особі Узинської міської ради про намір звернення з позовною заявою, на підставі ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» /т.1 а.с.150-151/.

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора, суд першої інстанції виходив із того, що з боку позивача не було наведено суду, яким чином користувач спірних земельних ділянок АТВТ «Узинський цукровий комбінат» був позбавлений свого права на користування. До того ж, на вимогу суду надати для огляду в судовому засіданні оригінал державного акту на право постійного користування землею № 000494 від 14 лютого 1997 року, який видано на підставі рішення виконкому Узинської міської ради народних депутатів від 10 вересня 1996 року № 86 та зареєстровано в Книзі записів державних акті на право постійного користування землею за № 64, право постійного користування спірними земельними ділянками, яке належало АТВТ «Узинський цукровий комбінат» (ТДВ «Узинський цукровий комбінат»), суду надано не було, останній листом повідомив, що такий акт у нього відсутній.

Тобто стороною позивача не надано суду жодного доказу на підтвердження незаконного відчуження спірних земельних ділянок та відповідно встановлених осіб, які до цього причетні.

Натомість судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 було набуто право власності на земельні ділянки за оплатною цивільно-правовою угодою, укладеною в порядку встановленому законом, а тому останній є добросовісним набувачем права власності на вказані земельні ділянки.

Застосувавши практику ЄСПЛ, суд першої інстанції вказав на те, що втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Але за наведених обставин, позбавлення ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки, на думку суду, буде мати ознаки непропорційного втручання держави у його право власності, оскільки вказана особа набула право власності на підставі оплатних договорів купівлі - продажу у особи, яка також набула земельні ділянки у власність за договором купівлі-продажу, відтак не можуть вважатися законними та обґрунтованими вимоги позивача щодо витребування майна, та як наслідок похідні вимоги про скасування державної реєстрації права власності.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно з частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису від 10 грудня 2018 року про право власності ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки), до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (пункт «ж» частини першої статті 19 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 65 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 66 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Частинами першою, другою статті 83 ЗК України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до частини першої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Положеннями частини першої статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

З матеріалів справи та пояснень учасників справи вбачається, що первісна реєстраціє права власності ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3220410500:05:0023:0001, площею 44,483 га, 3220410500:05:006:0022, площею 29,3443 га, 3220410500:05:005:0016, площею 17,784 га, 3220410500:05:006:0026, площею 8,4846 га, 3220410500:05:005:0018, площею 4,3899 га на території міста Узин Білоцерківського району Київської області для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області була здійснена шляхом внесення 10 грудня 2018 року запису від імені державного реєстратора КП «Реєстрація нерухомості» Дещук Алли Сергіївни. Підставою виникнення права власності у набувача - ОСОБА_2 зазначено «про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, видавник державний реєстратор».

Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 737 ЦК України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Таким чином правовою підставою набуття у власність земельної ділянки є підстави визначені ст. 328, 737, ЦК України та ч.1 ст. 81 ЗК України.

Крім того відповідно до положень ч.5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Із матеріалів справи вбачається, що земельні ділянки, які є предметом спору згідно рішення виконкому Узинської міської ради №87 від 10 вересня 1996 року були надані в постійне користування Акціонерному товариству відкритого типу «Узинський цукровий завод», що підтверджується Державним Актом на право постійного користування серії ІІ-КВ №000494 (а.с. 24-25 т.1). Доказів про ухвалення Узинською міською радою рішення про припинення постійного користування чи відмову від користування до суду не подавалося і таких доказів матеріали справи не містять.

Більш того наявною в матеріалах справи копією позовної заяви ТзДВ «Узинський цукровий завод» до ОСОБА_3 , Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості», поданої до Білоцерківського міськрайонного суду від 23 липня 2019 року вбачається, що землекористувач не вчинював ніяких дій щодо відмови від земельної ділянки і рішення ухваленого у визначений законом порядку з цього питання не приймалося.

Із матеріалів справи вбачається, що вказаних правових підстав для здійснення реєстрації за ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220410500:05:0023:0001, площею 44,483 га, 3220410500:05:006:0022, площею 29,3443 га, 3220410500:05:005:0016, площею 17,784 га, 3220410500:05:006:0026, площею 8,4846 га, 3220410500:05:005:0018, площею 4,3899 га на території міста Узин Білоцерківського району Київської області для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно не внесено.

Заперечуючи проти поданого прокурором позову відповідач у справі не надав до суду відповідних доказів того, що вище вказані земельні ділянки вибули із власності Узинської територіальної громади за їх волевиявленням на підставі відповідного рішення, ухваленого з дотриманням положень, визначених ст. 81, 116, 118 ЗК України.

Перевіряючи доводи апелянта щодо порушенням порядку внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно в частині проведення первісної реєстрації права власності на вказані вище земельні ділянки державним реєстратором Дещук А.С. колегія суддів виходить із наступного.

Так, статтями 125, 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав (частина перша статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що до повноважень суб`єктів державної реєстрації прав належить: 1) забезпечення: проведення державної реєстрації прав; ведення Державного реєстру прав; взяття на облік безхазяйного нерухомого майна; формування та зберігання реєстраційних справ. Зберігання реєстраційних справ у паперовій формі здійснюється виключно виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями за місцезнаходженням відповідного майна; 2) здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною третьою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі; 4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень; 5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав; 6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом; 7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав); 8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав; 9) формує реєстраційні справи у паперовій формі; 9-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю; 10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (частина перша статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій. Записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, реєстраційна справа формується у паперовій та електронній формі після відкриття розділу на об`єкт нерухомого майна у Державному реєстрі прав та внесення до нього відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав та зберігається протягом всього часу існування об`єкта. Реєстраційній справі присвоюється реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна. Реєстраційна справа включає документи у паперовій та електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій. Документи, на підставі яких проведено реєстраційні дії та які підлягають поверненню заявнику, зберігаються у реєстраційній справі у формі електронних копій документів, виготовлених шляхом сканування під час проведення реєстраційних дій. Реєстраційна справа в паперовій формі зберігається протягом десяти років з дати її закриття. Після закінчення цього строку реєстраційні справи в паперовій формі, не внесені за результатами експертизи їх цінності до Національного архівного фонду, знищуються в установленому законодавством порядку. Реєстраційна справа в електронній формі зберігається в Державному реєстрі речових прав постійно. Державний реєстратор, який не перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, та провів державну реєстрацію прав, забезпечує передачу реєстраційної справи у паперовій формі або документів, що були видані, оформлені або отримані ним під час проведення такої реєстрації, до відповідного суб`єкта державної реєстрації прав, який забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі відповідно до цієї статті. Порядок формування та зберігання реєстраційних справ визначається Міністерством юстиції України. Витребування (вилучення) реєстраційних справ або документів із них здійснюється виключно за рішенням суду. Суб`єкт державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, зобов`язаний зробити опис вилучених документів, забезпечити виготовлення копій документів, що вилучаються з реєстраційної справи, пронумерувати, прошити та завірити їх печаткою. До реєстраційної справи долучається копія судового рішення про витребування документів, супровідний лист або документ, яким суд уповноважив особу на їх одержання, а також опис вилучених документів. Вилучені з реєстраційної справи документи надсилаються поштовим відправленням до суду або передаються безпосередньо особі, уповноваженій судом на їх одержання. Після проведення відповідних процесуальних дій документи, вилучені з реєстраційної справи, підлягають негайному поверненню суб`єкту державної реєстрації, який забезпечує зберігання такої реєстраційної справи.

Так, із матеріалів справи вбачається, що первісна реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки була вчинена 10 грудня 2018 року шляхом внесення державним реєстратором КП «Реєстрація нерухомості» Дещук Алли Сергіївни запису про право власності ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки.

Разом із тим, із відповіді директора КП «Реєстрація нерухомості» Тесленка Д.В., №105 від 27 серпня 2019 року прокурору Білоцерківської місцевої прокуратури слідує, що вказаний державний реєстратор - Дещук А.С. була звільнена з посади державного реєстратора 26 жовтня 2018 року. (а.с. 38 т.1) Також в матеріалах справи міститься наказ КП «Реєстрація нерухомості» № 76 від 26 жовтня 2018 року відповідно до якого державний реєстратор Дещук А.С була звільнена за прогул без поважних причин вчинений з 18 по 26 жовтня 2018 року /т.1 а.с.36/.

Тобто із вказаний вище обставин вбачається, що на момент вчинення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно в частині проведення первісної реєстрації права власності Дещук А.С. не перебувала на посаді державного реєстратора та не мала відповідних повноважень на вчинення вказаних реєстраційних дій.

Крім того, вказані відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно в частині проведення первісної реєстрації права власності внесені всупереч положенням ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 81-1, та п.81-2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Так, згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться, зокрема, на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 81-1, та п. 81-2 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація права власності на земельну ділянку, реєстрацію якого не проведено до 1 січня 2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент його набуття, якщо такі права набуті згідно з рішенням органу влади чи органу місцевого самоврядування, проводиться за умови встановлення факту відсутності відомостей про речові права інших осіб на таку земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.

Для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування.

З матеріалів справи вбачається, що відповідних відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно в частині проведення первісної реєстрації права власності ОСОБА_2 щодо подання останнім рішення органу місцевого самоврядування - Узинською міською радою рішень про передачу у власність вище вказаних спірних земельних ділянок не подавалося. Тобто підстави для внесення вказаних відомостей щодо права власності ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки були відсутні.

Також при розгляді справи встановлено, що в КП «Реєстрація нерухомості» відсутні відповідні реєстраційні справи щодо оформлення права власності на вказані земельні ділянки, що підтверджується і листом директора КП «Реєстрація нерухомості» № 105 від 27 серпня 2019 року в якому останній повідомив прокурора про те, що реєстраційні справи по спірним земельними ділянкам у КП «Реєстрація нерухомості» відсутні в архіві КП «Реєстрація нерухомості». Відомості про передачу вказаних реєстраційних справ до реєстраційної служби за місцезнаходженням майна також відсутні /1 а.с.38/.

Разом з тим, загальні засади формування та зберігання реєстраційних справ у паперовій формі у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, права і обов`язки суб`єктів, що забезпечують зберігання реєстраційних справ, та інших суб`єктів, що є учасниками зазначеної процедури, визначено Порядком формування та зберігання реєстраційних справ, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 18 листопада 2016 року № 3267/5.

Розділом ІІІ вищевказаного Порядку передбачено, що організація зберігання реєстраційних справ покладається на керівника суб`єкта, що забезпечує зберігання реєстраційних справ. Забезпечення зберігання реєстраційних справ здійснюється посадовою особою із зберігання реєстраційних справ. Посадова особа із зберігання реєстраційних справ забезпечує формування, ведення обліку реєстраційних справ та здійснює контроль за обсягом і рухом в одиницях обліку. У структурних підрозділах суб`єктів, що забезпечують зберігання реєстраційних справ, у яких не призначена відповідна посадова особа із зберігання реєстраційних справ, за належне зберігання реєстраційних справ відповідає керівник такого структурного підрозділу. У разі звільнення, переведення посадової особи із зберігання реєстраційних справ реєстраційні справи передаються за актом приймання-передавання іншій посадовій особі, яка призначається керівником суб`єкта державної реєстрації як відповідальна за їх зберігання.

Таким чином, колегія суддів з врахуванням вище вказаних обставин в сукупності доходить висновку про незаконність внесення 10 грудня 2018 року відомостей про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельні ділянку згідно до записів в Державному реєстрі речових прав : № 44507451 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку 3220410500:05:023:0001, площею 44,483 га на території м. Узин Білоцерківського району Київської області; № 44506033 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку 3220410500:05:006:0022, площею 29,3443 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області; № 44507160 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку 3220410500:05:005:0016, площею 17,7824 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області; № 44508965 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку 3220410500:05:006:0026, площею 8,4846 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області; № 44508115 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку 3220410500:05:005:0018, площею 4,3899 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області.

Вказані вище обставини свідчать про те, що оспорювані земельні ділянки вибули із власності Узинської територіальної громади поза їх волею, тобто без ухвалення відповідного рішення в порядку визначеному ст. 116, 118, 122 ЗК України і реєстрація права власності набувача - ОСОБА_2 на дані земельні ділянки проведена з грубим порушенням норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 81-1, та п. 81-2 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, тому вимоги прокурора в частині скасування рішення державного реєстратора Дещук А.С. від 10 грудня 2018 року є, на думку колегії суддів, доведеними та обґрунтованими.

Щодо доводів апелянта - прокурора про незаконність рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування вище вказаних земельних ділянок із власності ОСОБА_1 на користь Узинської об`єднаної територіальної громади в особі Узинської міської ради спірні, то колегія суддів виходить із наступного.

Звертаючись до суду з цим позовом на підставі частини першої статті 388 ЦК України, перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави просив витребувати на користь Узинської об`єднаної територіальної громади в особі Узинської міської ради спірні земельні ділянки, які перебували в постійному користуванні АТВТ «Узинський цукровий комбінат», що змінило назву на ТзДВ «Узинський цукровий комбінат», і вибули зі спільної власності територіальної громади міста Узин у приватну власність ОСОБА_2 без жодних рішень Узинської міської ради.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають встановити всі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (пункт 148 постанови Великої палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року, у справі № 359/3373/16, провадження № 14-2цс21). При цьому для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не вважається ефективним способом захисту права власника, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

Як встановлено, судом першої інстанції 26 грудня 2019 року, уже після звернення прокурора до суду із вказаним позовом - приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу Київської області Бобковою Іриною Олександрівною, як державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно було внесені записи № 34925747, щодо реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки: 3220410500:05:0023:0001, площею 44,463 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; 3220410500:05:006:0022, площею 29,3443 га; розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; 3220410500:05:005:0016, площею 17,7824 га; розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; 3220410500:05:006:0026, площею 8,4846 га, розташовану за адресою: Київська область, Білоцерківський район, м. Узин; 3220410500:05:005:0018, площею 4,3899 га розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 207-217 т.2). Правовою підставою внесення вказаних записів до Державного реєстру зазначено - договори купівлі-продажу від 23 липня 2019 року.

Таким чином колегія суддів вважає доведеним факт реєстрації права власності саме відповідача ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки на час вирішення спору.

Враховуючи той факт, що спірні земельні ділянки вибули із власності Узинської територіальної громади поза їх волею, то остання як власник має право на їх витребування від відповідача у вказаній справі - ОСОБА_1 в порядку, визначеному ст. 388 ЦК України.

Перевіряючи заперечення відповідача у справі про те, що останній є добросовісним набувачем, і набуваючи право власності на вказані земельні ділянки пересвідчився у тому, що право власності на час їх придбання були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав та реєстрі прав власності на нерухоме майно та не довіряти офіційному реєстрові прав власності в нього не було підстав, тому покладення на нього негативних наслідків за неправомірні дії державного реєстратори є неправомірним, то колегія суддів виходить із наступного.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Здійснивши дослідження вказаного Державного реєстру щодо підстав та порядку реєстрації права власності ОСОБА_2 як первісного власника вказаних земельних ділянок ОСОБА_1 мав можливість встановити розумні сумніви щодо правомірності реєстрації такого права та проявити розумну обачність при укладенні договорів купівлі продажу із попереднім власником ОСОБА_3 .

Щодо оцінки наявності підстав для втручання у право на мирне володіння майном.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі ""East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

У справі, яка переглядається, "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з вимогами щодо визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та повернення спірної земельної ділянки із володіння відповідачів є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - передачі у користування громадянам земель промисловості на території відповідної громади, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення громаді земельних ділянок. "Суспільним", "публічним" інтересом у вимогах прокурора можна вважати також забезпечення дотримання порядку вибуття із власності відповідної громади на земельні ділянки промисловості та зокрема земель длярозміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області.

Заволодіння приватними особами земельними ділянками з порушення порядку набуття права власності визначеного чинним законодавством може зумовити конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційним правом всіх інших осіб територіальної громади, якій ця земельна ділянка належить згідно чинного законодавства, а тому втручання держави у приватні права осіб переслідує законну мету.

Відповідач у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що вона знаходиться в межах земель промисловості на території відповідної громади, а тому вибула з володіння територіальної громади з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність.

Зважаючи на викладене, втручання у права відповідача апеляційний суд вважає таким, що відповідає принципу пропорційності та не свідчить про порушення гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції права особи мирно володіти своїм майном.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач у справі не позбавлений можливості захистити свої прав пред`явивши відповідні позовні вимоги вимоги до попереднього власника.

Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове,

цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Оскільки суд апеляційної інстанції визнав доведеними позовні вимоги прокурора, тому на його користь із відповідача підлягають стягненню понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 238 653,81 грн., що підтверджується відповідними документальними доказами, зокрема платіжними дорученнями ( а.с. 160 т.1, а.с. 229, т.3, а.с. 60 т.4).

Керуючись ст. 14,19 Конституції України, ст. 116, 118, 122 ЗК України, ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 81-1, та п. 81-2 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, ст. 141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2021 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким позов Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Узинської об`єднаної територіальної громади в особі Узинської міської ради задовольнити.

Скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Дещук Алли Сергіївни про реєстрацію права власності:

- № 44507451 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку 3220410500:05:023:0001, площею 44,483 га на території м. Узин Білоцерківського району Київської області;

- № 44506033 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку 3220410500:05:006:0022, площею 29,3443 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області;

- № 44507160 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку 3220410500:05:005:0016, площею 17,7824 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області;

- № 44508965 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку 3220410500:05:006:0026, площею 8,4846 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області;

- № 44508115 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку 3220410500:05:005:0018, площею 4,3899 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області.

Витребувати на користь Узинської об`єднаної територіальної громади в особі Узинської міської ради із власності ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 3220410500:05:0023:0001, площею 44,483 га, 3220410500:05:006:0022, площею 29,3443 га, 3220410500:05:005:0016, площею 17,784 га, 3220410500:05:006:0026, площею 8,4846 га, 3220410500:05:005:0018, площею 4,3899 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 238653,81 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 22 грудня 2022 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв