Постанова

від 05.04.2023 по справі 357/10226/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 357/10226/19

провадження № 61-13043св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Узинської об`єднаної територіальної громади в особі Узинської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Земельний горизонт», Товариство з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

Встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Узинської об`єднаної територіальної громади в особі Узинської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Земельний горизонт» (далі - ТОВ «Земельний горизонт»), Товариство з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» (далі - ТзДВ «Узинський цукровий комбінат»), про скасування державної реєстрації та витребування земельних ділянок.

Позовна заява прокурора мотивована тим, що в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42019111030000196 від 18 липня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статтею 358 КК України, встановлено порушення вимог земельного законодавства під час відведення у власність ОСОБА_2 земельних ділянок для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території міста Узин Білоцерківського району Київської області. Земельні ділянки площею 44,483 га з кадастровим номером 3220410500:05:0023:0001, площею 29,3443 га з кадастровим номером 3220410500:05:006:0022, площею 17,784 га з кадастровим номером 3220410500:05:005:0016, площею 8,4846 га з кадастровим номером 3220410500:05:006:0026, площею 4,3899 га з кадастровим номером 3220410500:05:005:0018 вибули зі спільної власності територіальної громади міста Узин у приватну власність без будь-яких рішень Узинської міської ради.

Відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 14 лютого 1997 року № 000494, виданого на підставі рішення виконкому Узинської міської ради народних депутатів від 10 вересня 1996 року № 86 та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 64, право постійного користування спірними земельними ділянками належало Акціонерному товариству відкритого типу «Узинський цукровий комбінат» (далі - АТВТ «Узинський цукровий комбінат»), яке в подальшому змінило назву на ТзДВ «Узинський цукровий комбінат».

Рішенням реєстратора комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» (далі - КП «Реєстрація нерухомості») Дещук А. С. від 10 грудня 2018 року № 445085115 право власності на зазначені земельні ділянки зареєстровано за ОСОБА_2 .

Цього ж дня за актами приймання-передачі право власності на ці ділянки перейшло від ОСОБА_2 до ТОВ «Земельний горизонт».

У подальшому на підставі договорів купівлі-продажу від 11 лютого 2019 року № № 162, 166, 170, 160, 152 право власності на земельні ділянки набув ОСОБА_4 , що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому листом КП «Реєстрація нерухомості» від 27 серпня 2019 року № 105 прокурору Білоцерківської місцевої прокуратури повідомлено, що реєстраційні справи за спірними земельними ділянками у КП «Реєстрація нерухомості» відсутні, відомості про направлення цих реєстраційних справ за місцезнаходженням майна також відсутні, а повідомити причини їх відсутності не є можливим у зв`язку зі звільненням реєстратора ОСОБА_5 .

Листом Управління адміністративних послуг та державної реєстрації Білоцерківської районної державної адміністрації від 19 серпня 2019 року № 122/05/17 також повідомлено, що реєстраційні справи за земельними ділянками з кадастровими номерами 3220410500:05:0023:0001, 3220410500:05:006:0022, 3220410500:05:005:0016, 3220410500:05:006:0026, 3220410500:05:005:0018 до управління не надходили. Наведене свідчить про те, що спірні земельні ділянки вибули з комунальної власності територіальної громади міста Узин на підставі підроблених документів, за відсутності рішення Узинської міської ради про передачу цих ділянок у приватну власність.

Узинська об`єднана територіальна громада створена рішенням Узинської міської ради від 25 вересня 2017 року № 21-131/2017 і є правонаступником територіальної громади міста Узин, тобто є власником спірних земельних ділянок.

Враховуючи викладене, перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури просив суд:

- скасувати рішення державного реєстратора Дещук А. С. про реєстрацію права власності: № 44507451 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку площею 44,483 га, кадастровий номер 3220410500:05:023:0001; № 44506033 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку площею 29,3443 га, кадастровий номер 3220410500:05:006:0022, № 44507160 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку площею 17,7824 га, кадастровий номер 3220410500:05:005:0016; № 44508965 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку площею 8,4846 га, кадастровий номер 3220410500:05:006:0026; № 44508115 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку площею 4,3899 га, кадастровий номер 3220410500:05:005:0018;

- витребувати на користь Узинської об`єднаної територіальної громади в особі Узинської міської ради із власності ОСОБА_4 земельні ділянки з кадастровими номерами 3220410500:05:0023:0001 (площа 44,483 га), 3220410500:05:006:0022 (площа 29,3443 га), 3220410500:05:005:0016 (площа 17,784 га), 3220410500:05:006:0026 (площа 8,4846 га), (3220410500:05:005:0018 площа 4,3899 га), цільове призначення яких - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, розташовані на території міста Узин Білоцерківського району Київської області.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_4 заперечив проти позову та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що під час здійснення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки, державний реєстратор перевірив законність набуття права власності на земельні ділянки та діяв відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У матеріалах справи відсутні докази оскарження дій державного реєстратора та визнання його дій незаконними, а також докази притягнення державного реєстратора до кримінальної, дисциплінарної чи цивільно-правової відповідальності за вчинені незаконні реєстраційні дії. Тому припущення прокурора щодо незаконно здійсненої державної реєстрації є необґрунтованими.

Крім того, позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора ОСОБА_5 про реєстрацію права власності заявлені до нього як єдиного відповідача, однак він є останнім набувачем спірних земельних ділянок та не має жодного відношення до державної реєстрації права власності, що здійснена реєстратором ОСОБА_5 . Він набув право власності на спірні земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу, укладених 11 лютого 2019 року між ним та ТОВ «Земельний горизонт». На час укладення цих договорів жодних обмежень, обтяжень щодо земельних ділянок не було, і нотаріус Київського міського нотаріального округу Потапов М. Ю. під час посвідчення договорів вчинив усі передбачені дії щодо встановлення реальності та законності угод та здійснив державну реєстрацію його речового права на земельні ділянки. Отже, він є законним та добросовісним набувачем земельних ділянок, оскільки не знав та не міг знати, що попередні власники діяли недобросовісно. Позивач не надав суду жодних доказів того, що попередні власники набули право власності на спірні земельні ділянки з порушенням вимог чинного законодавства, тому підстави для витребування цих земельних ділянок з його володіння відсутні.

12 листопада 2020 року прокурор подав до суду клопотання, в якому просив замінити первісного відповідача у справі ОСОБА_4 на належного відповідача ОСОБА_1 , посилаючись на те, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договорів купівлі-продажу від 23 липня 2019 року №№ 1439, 1441, 1447, 1438, 1443 спірні земельні ділянки були відчужені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 . Державна реєстрація вказаного права відбулася 26 грудня 2019 року, і з цього моменту ОСОБА_1 набув право власності на спірні земельні ділянки.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2020 року клопотання керівника Білоцерківської місцевої прокуратури було задоволено, замінено у справі первісного відповідача ОСОБА_4 на належного відповідача ОСОБА_1 .

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не навів обставин, яким чином АТВТ «Узинський цукровий комбінат», що змінило назву на ТзДВ «Узинський цукровий комбінат», було позбавлене свого права користування спірними земельними ділянками. Суду не надано для огляду в судовому засіданні оригінал державного акта на право постійного користування землею від 14 лютого 1997 року № 000494, виданий АТВТ «Узинський цукровий комбінат» на підставі рішення виконкому Узинської міської ради народних депутатів від 10 вересня 1996 року № 86 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 64. Листом ТзДВ «Узинський цукровий комбінат» повідомило суд, що такий акт у нього відсутній.

Позивач не надав доказів на підтвердження незаконного відчуження спірних земельних ділянок. Натомість судом установлено, що відповідач ОСОБА_1 набув право власності на земельні ділянки за оплатною цивільно-правовою угодою, укладеною в установленому законом порядку, тобто ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) місцевий суд виходив з того, що втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Позбавлення ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки матиме ознаки непропорційного втручання держави в його право власності, оскільки він набув це право на підставі оплатних договорів купівлі-продажу в особи, яка також набула земельні ділянки у власність за договором купівлі-продажу, відтак не можуть вважатися законними та обґрунтованими вимоги позивача щодо витребування майна та похідні вимоги про скасування державної реєстрації права власності.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішення спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального права.

Обставини вибуття спірних земельних ділянок із комунальної власності підтверджуються проведеними реєстраційними діями. У випадку встановлення відсутності підстав для здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно мало бути прийняте рішення про відмову у вчинені таких дій, що державним реєстратором не було вчинено.

Відповідач набув право власності на спірні земельні ділянки на підставі оплатних договорів купівлі-продажу, зареєстрував своє право власності у визначеному чинним законодавством порядку, на момент вчинення реєстраційних дій були відсутні дані про незаконність попередніх реєстраційних дій чи заборони на вчинення подальших дій.

Крім того, позивач не спростував і фактично не заперечував обставин добросовісного набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на спірні земельні ділянки

Постановою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року скасовано постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2022 року, асправу передано на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий судовий розгляд, Верховний Суд вказав на те, що вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 263-265, 367, 382 ЦПК України, не спростував доводи позивача про відсутність волевиявлення органу місцевого самоврядування на розпорядження спірними земельними ділянками, а саме про те, що Узинська міська рада не приймала будь-яких рішень про передачу цих ділянок у приватну власність.

Встановивши, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000494, виданого на підставі рішення виконкому Узинської міської ради народних депутатів від 10 вересня 1996 року № 86 та зареєстрованого в Книзі записів державних акті на право постійного користування землею за № 64, з 1996 року спірні змелені ділянки перебували у постійному користуванні АТВТ «Узинський цукровий комбінат», яке змінило назву на ТзДВ «Узинський цукровий комбінат», апеляційний суд не з`ясував, чи надавало це товариство згоду на вилучення з його постійного користування спірних земельних ділянок, а також, чи вирішувала Узинська міська ради питання про вилучення вказаних ділянок з його постійного користування.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не встановив з достатньою повнотою фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, достовірно не з`ясував правових підстав набуття ОСОБА_2 права власності на спірні земельні ділянки, не перевірив правомірності вилучення цих ділянок із постійного користуванняАТВТ «Узинський цукровий комбінат», яке змінило назву на ТзДВ «Узинський цукровий комбінат», у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення рішення місцевого суду без змін.

У справі, яка переглядається, прокурор заявив позовні вимоги з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, та просив витребувати спірні земельні ділянки з власності відповідача на користь Узинської об`єднаної територіальної громади в особі Узинської міської ради, яка є їх власником. Тому, з огляду на правові висновки Верховного Суду, в цій справі необхідно встановити, чи з волі Узинської міської ради спірне майно вибуло у володіння ОСОБА_2 .

Наявні у матеріалах справи довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформовані 23 серпня 2019 року, не містять відомостей про те, з яких саме правових підстав ОСОБА_2 набув право власності на спірні земельні ділянки. Тому висновки апеляційного суду про те, що у випадку встановлення відсутності підстав для здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно мало бути прийняте рішення про відмову у вчинені таких дій, що державним реєстратором не було вчинено, ґрунтуються на припущеннях, що в силу частини шостої статті 81 ЦПК України є недопустимим.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року скасовано рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2021 року та ухвалено нове рішення, яким задоволено позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Узинської об`єднаної територіальної громади в особі Узинської міської ради.

Скасовано рішення державного реєстратора КП «Реєстрація нерухомості» Дещук А. С. про реєстрацію права власності:

- № 44507451 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку 3220410500:05:023:0001, площею 44,483 га на території м. Узин Білоцерківського району Київської області;

- № 44506033 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку 3220410500:05:006:0022, площею 29,3443 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області;

- № 44507160 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку 3220410500:05:005:0016, площею 17,7824 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області;

- № 44508965 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку 3220410500:05:006:0026, площею 8,4846 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області;

- № 44508115 від 10 грудня 2018 року на земельну ділянку 3220410500:05:005:0018, площею 4,3899 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області.

Витребувано на користь Узинської об`єднаної територіальної громади в особі Узинської міської ради із власності ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 3220410500:05:0023:0001, площею 44,483 га, 3220410500:05:006:0022, площею 29,3443 га, 3220410500:05:005:0016, площею 17,784 га, 3220410500:05:006:0026, площею 8,4846 га, 3220410500:05:005:0018, площею 4,3899 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території м. Узин Білоцерківського району Київської області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи нове рішення у справі, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що первісна реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки була вчинена 10 грудня 2018 року шляхом внесення державним реєстратором КП «Реєстрація нерухомості» Дещук А. С. відповідного запису про право власності ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки. Разом із тим, державний реєстратор ОСОБА_5 була звільнена з посади державного реєстратора 26 жовтня 2018 року.

З матеріалів справи видно, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно в частині проведення первісної реєстрації права власності ОСОБА_2 відсутні відомості про те, що рішення органу місцевого самоврядування, а саме Узинської міської ради, про передачу у власність вказаних вище спірних земельних ділянок не подавалося. Тобто підстави для внесення вказаних відомостей щодо права власності ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки були відсутні.

Встановлено, що у КП «Реєстрація нерухомості» відсутні відповідні реєстраційні справи щодо оформлення права власності на вказані земельні ділянки. Відомості про передачу цих реєстраційних справ до реєстраційної служби за місцезнаходженням майна також відсутні.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про незаконність внесення 10 грудня 2018 року відомостей про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки, тому вимоги прокурора в частині скасування рішення державного реєстратора Дещук А. С. від 10 грудня 2018 року є доведеними та обґрунтованими.

Враховуючи той факт, що спірні земельні ділянки вибули з власності Узинської територіальної громади поза її волею, то громада як власник має право на їх витребування в порядку, визначеному статтею 388 ЦК України.

Заволодіння приватними особами земельними ділянками з порушення порядку набуття права власності визначеного чинним законодавством може зумовити конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційним правом всіх інших осіб територіальної громади, якій ця земельна ділянка належить згідно з чинним законодавством, а тому втручання держави у приватні права осіб переслідує законну мету.

Суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_1 у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що вона знаходиться в межах земель промисловості на території відповідної громади, а тому вибула з володіння територіальної громади з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність.

ОСОБА_1 мав можливість встановити розумні сумніви щодо правомірності реєстрації такого права та проявити розумну обачність при укладенні договорів купівлі продажу із попереднім власником ОСОБА_4 .

Зважаючи на викладене, втручання у право відповідача апеляційний суд вважав таким, що відповідає принципу пропорційності та не свідчить про порушення гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) права особи мирно володіти своїм майном.

Суд апеляційної інстанції також вказав на те, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості захистити свої прав, пред`явивши відповідні позовні вимоги до попереднього власника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом повно і всебічно не з`ясовано обставини справи.

Рішення у справі ухвалено апеляційним судом без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц та постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 923/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 802/4083/15-а, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 201/5279/16, від 04 вересня 2019 року у справі № 372/1688/17-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16-ц, від 21 вересня 2022 року у справі № 372/2109/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник набув право власності на спірні земельні ділянки за відплатними договорами, без будь-яких обмежень чи обтяжень щодо предметів договорів купівлі-продажу, є добросовісним набувачем.

Намагання виправити допущену в минулому органом влади помилку не може мати наслідком непропорційного втручання у право заявника та перекладення на останнього негативних наслідків такої помилки.

Задоволення позову з формальних підстав покладає надмірний індивідуальний тягар та порушує справедливий баланс інтересів.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Вважає, що у цій справі прокурор не мав права здійснювати представництво. Суд не перевірив підстав для такого представництва, а прокурор, усупереч положенням статті 23 Закону України «Про прокуратуру», не навів достатніх для цього підстав. Бездіяльність Узинської міської ради не встановлена. У листі від 30 серпня 2019 року Узинська міська рада вказала про те, що не вбачає підстав для звернення до суду у зв`язку з відсутністю беззаперечних доказів неправомірного вилучення спірних земельних ділянок.

Крім того, заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Зокрема заявник вказує про те, що суду не було надано оригіналу наказу про звільнення ОСОБА_5 та державного акта на право постійного користування ІІ-КВ № 000494 від 14 лютого 1997 року.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2020 року були витребувані з КП «Реєстрація нерухомості» наказ про звільнення ОСОБА_5 , з Міськрайонного управління Держгеокадастру у Білоцерківському районі міста Біла Церква та ТзДВ «Узинський цукровий комбінат» - оригінал державного акта на право постійного користування ІІ-КВ № 000494 від 14 лютого 1997 року, однак ухвала суду не була виконана.

Водночас апеляційним судом було прийнято копії вказаних документів.

Також позивачем не надано суду доказів на підтвердження відсутності волевиявлення міської ради на відчуження спірних земельних ділянок.

Провадження у суді касаційної інстанції

16 січня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

16 березня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

Заступник керівника Київської обласної прокуратури О. Ткаленко у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до копії державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000494 від 14 лютого 1997 року, виданого на підставі рішення виконкому Узинської міської ради народних депутатів від 10 вересня 1996 року № 86 та зареєстрованого в Книзі записів державних акті на право постійного користування землею за № 64, з 1996 року спірні змелені ділянки перебували у постійному користуванні АТВТ «Узинський цукровий комбінат», яке змінило назву на ТзДВ «Узинський цукровий комбінат» (т.1, а.с. 24-25).

18 липня 2019 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було зареєстроване кримінальне провадження № 42019111030000196 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, в якому прокурором було виявлено порушення вимог земельного законодавства, а саме факт підроблення невідомими особами документів, що стали підставою для передачі земельних ділянок комунальної власності з відповідними кадастровими номерами: 3220410500:05:0023:0001, 3220410500:05:006:0022, 3220410500:05:005:0016, 3220410500:05:006:0026, 3220410500:05:005:0018 у приватну власність без згоди Узинської міської ради (т.1, а.с. 17).

За довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованими 23 серпня 2019 року, земельні ділянки з кадастровими номерами 3220410500:05:0023:0001, 3220410500:05:006:0022, 3220410500:05:005:0016, 3220410500:05:006:0026, 3220410500:05:005:0018 вперше зареєстровані 10 грудня 2018 року державним реєстратором КП «Реєстрація нерухомості» Дещук А. С. Підставою виникнення права власності та внесення запису вказано рішення державного реєстратора від 10 грудня 2018 року, форма власності приватна, власник ОСОБА_2

27 грудня 2018 року право власності на вказані вище земельні ділянки зареєстровано державним реєстратором КП «Реєстрація плюс» Грачовою І. В. за ТОВ «Земельний горизонт». Підставою виникнення права власності зазначено акти приймання-передавання майна від 26 грудня 2018 року, а підставою внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав державного реєстратора Грачової І. В. від 27 грудня 2018 року.

11 лютого 2019 року право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потаповим М. Ю. за ОСОБА_4 . Підставою виникнення права власності вказано договір купівлі-продажу від 11 лютого 2019 року, а підставою внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав приватного нотаріуса Потапова М. Ю. від 11 лютого 2019 року (т.1, а.с. 26 -35).

У договорах купівлі-продажу від 11 лютого 2019 року, укладених між ТОВ «Земельний горизонт» та ОСОБА_4 , посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Потаповим М. Ю., вказано, що земельні ділянки належать продавцю на праві приватної власності на підставі акта приймання-передачі майна від 26 грудня 2018 року. Право власності ТОВ «Земельний горизонт» зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. В пункті 2 кожного з договорів визначена ціна земельної ділянки відповідно до звіту про експертно-грошову оцінку, а саме земельна ділянка з кадастровим номером 3220410500:05:0023:0001 продана за 1 573 836 грн, з кадастровим номером 3220410500:05:006:0022 - за 1 038 219 грн, з кадастровим номером 3220410500:05:005:0016 - за 629 152 грн, з кадастровим номером 3220410500:05:006:0026 - за 11 021 грн, з кадастровим номером 3220410500:05:005:0018 - за 155 317 грн (т.1, а.с. 39-47).

В подальшому право власності на всі спірні земельні ділянки зареєстровано за ОСОБА_1 , реєстраційні дії вчинені 26 грудня 2019 року приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу Київської області Бобковою І. О., підставою вказано договори купівлі-продажу від 23 липня 2019 року, що підтверджується довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованими 29 липня 2020 року (т. 2, а.с. 94-103,125-139, 153-162).

Відомості про перехід права власності на спірні земельні ділянки містяться також у довідках із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованих 11 листопада 2020 року, з яких вбачається реєстрація 16 січня 2020 року обтяження на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 15 січня 2020 року та припинення цього обтяження 10 липня 2020 року (т. 2, а.с. 207-217; т. 3, а.с. 7-26).

Листом КП «Реєстрація нерухомості» від 27 серпня 2019 року № 105 прокурору Білоцерківської місцевої прокуратури було повідомлено про те, що в архіві КП «Реєстрація нерухомості» відсутні реєстраційні справи за спірними земельними ділянками. Відомості про передачу вказаних реєстраційних справ до реєстраційної служби за місцезнаходженням майна також відсутні (т.1, а.с. 38).

Згідно з листом Управління адміністративних послуг та державної реєстрації Білоцерківської районної державної адміністрації від 19 серпня 2019 року № 122/05/17 реєстраційні справи за земельними ділянками з кадастровими номерами відповідно 3220410500:05:0023:0001, 3220410500:05:006:0022, 3220410500:05:005:0016, 3220410500:05:006:0026, 3220410500:05:005:0018 до Управління не надходили (т.1, а.с. 37).

Із поземельних книг, сформованих за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру відносно земельних ділянок з кадастровими номерами відповідно 3220410500:05:0023:0001, 3220410500:05:006:0022, 3220410500:05:005:0016, 3220410500:05:006:0026, 3220410500:05:005:0018, вбачаються записи від 02 серпня 2015 року про їх перебування в комунальній власності та передачу в постійне користування ТОВ «Узинський цукровий комбінат», від 11 грудня 2018 року - про право власності ОСОБА_2 , від 28 грудня 2018 року - про право власності ТОВ «Земельний горизонт», від 12 лютого 2019 року - про право власності ОСОБА_4 (т.1, а.с. 48-144).

Рішенням Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 25 вересня 2017 року вирішено об`єднатися з територіальними громадами сіл в Узинську об`єднану територіальну громаду та припинено повноваження міської ради (т. 1, а.с. 145).

Листом від 23 серпня 2019 року № 33-5503вих19 Білоцерківська місцева прокуратура повідомила територіальну громаду міста Узин в особі Узинської міської ради про виявлені порушення та роз`яснила право на звернення до суду з відповідними вимогами (т.1, а.с. 146-148).

У відповідь на вказаний вище лист Узинська міська рада в листі від 31 серпня 2019 року № 03-10-715 просила Білоцерківську місцеву прокуратуру вжити відповідних заходів прокурорського реагування на здійснення представництва інтересів громади в судових органах, посилаючись на важливість питання, відсутність у неї об`єктивної можливості для звернення до суду через відсутність доказів про беззаперечність вимог про скасування рішень державного реєстратора (т. 1, а.с. 149).

У подальшому Білоцерківська місцева прокуратура листом від 05 вересня 2019 року № 33-9803вих19 повідомила Територіальну громаду міста Узин в особі Узинської міської ради про намір звернення до суду з позовною заявою (т. 1, а.с. 150-151).

Відповідно до копії наказу КП «Реєстрація нерухомості» № 76 від 26 жовтня 2018 року державний реєстратор ОСОБА_5 звільнена за прогул без поважних причин, вчинений з 18 по 26 жовтня 2018 року (т. 1, а.с. 36).

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2020 року витребувані з КП «Реєстрація нерухомості» наказ про звільнення ОСОБА_5 , з Міськрайонного управління Держгеокадастру у Білоцерківському районі міста Біла Церква та ТзДВ «Узинський цукровий комбінат» - оригінал державного акта на право постійного користування ІІ-КВ №000494 від 14 лютого 1997 року.

Ухвала суду не була виконана.

Листом ТзДВ «Узинський цукровий комбінат» від 19 листопада 2020 року № 152 повідомлено суд, що у підприємства відсутній оригінал державного акта на право постійного користування ІІ-КВ № 000494 від 14 лютого 1997 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Залишаючи без задоволення позовні вимоги прокурора, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у рішенні від 03 червня 2021 року, з яким погодився Київський апеляційний суд у постанові від 24 січня 2022 року,дійшов висновку про недоведеність заявлених позовних вимог, так як позивач не надав доказів на підтвердження того, що спірні земельні ділянки перебували в постійному користуванні ТзДВ «Узинський цукровий комбінат», не довів їх незаконного відчуження ОСОБА_1 , а позбавлення останнього права власності на спірні земельні ділянки матиме ознаки непропорційного втручання держави в його право власності, оскільки він набув це право на підставі оплатних договорів купівлі-продажу в особи, яка також набула земельні ділянки у власність за договором купівлі-продажу, зареєстрував своє право власності у визначеному законодавством порядку, на момент вчинення реєстраційних дій були відсутні дані про незаконність попередніх реєстраційних дій чи заборони на вчинення подальших дій.

Обставини вибуття спірних земельних ділянок із комунальної власності підтверджуються проведеними реєстраційними діями. У випадку встановлення відсутності підстав для здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно мало бути прийняте рішення про відмову у вчинені таких дій, що державним реєстратором не було вчинено.

Позивач не спростував і фактично не заперечував обставин добросовісного набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на спірні земельні ділянки.

Верховний Суд, направляючи постановою від 21 вересня 2022 року справу на новий апеляційний розгляд, зазначив, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується,не спростував доводи позивача про відсутність волевиявлення органу місцевого самоврядування на розпорядження спірними земельними ділянками, а саме про те, що Узинська міська рада не приймалабудь-яких рішень про передачу цих ділянок у приватну власність; не з`ясував та не встановив, чи з волі Узинської міської ради спірне майно вибуло у володіння ОСОБА_2 ; не перевірив правомірності вилучення цих ділянок з постійного користування АТВТ «Узинський цукровий комбінат», яке змінило назву на ТзДВ «Узинський цукровий комбінат», чи надавало це товариство згоду на вилучення з його постійного користування спірних земельних ділянок, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення рішення місцевого суду без змін.

Ухвалюючи нове рішення у справі про задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей щодо права власності ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки.

Реєстрація права власності ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки була вчинена 10 грудня 2018 року державним реєстратором КП «Реєстрація нерухомості» Дещук А. С., яка була звільнена з посади державного реєстратора 26 жовтня 2018 року. У КП «Реєстрація нерухомості» відсутні відповідні реєстраційні справи щодо оформлення права власності на спірні земельні ділянки, а відомості про передачу реєстраційних справ до реєстраційної служби за місцезнаходженням майна відсутні.

Спірні земельні ділянки вибули з власності Узинської територіальної громади поза її волею, тому територіальна громада як власник має право на їх витребування в порядку, визначеному статтею 388 ЦК України.

Втручання у право відповідача апеляційний суд вважав таким, що відповідає принципу пропорційності та не свідчить про порушення гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції права особи мирно володіти своїм майном, а ОСОБА_1 мав зважати на розумні сумніви щодо правомірності реєстрації такого права та проявити розумну обачність при укладенні договорів купівлі-продажу з попереднім власником ОСОБА_4

ОСОБА_1 не позбавлений можливості захистити свої права, пред`явивши відповідні позовні вимоги до попереднього власника.

Згідно зі статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України (постанова Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 367/8910/17, провадження № 61-9629св19).

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За приписами статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Частиною першою статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Отже, право власника на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння.

Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої згаданої статті).

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними (постанова Верховного Суду від 02 березня 2023 року у справі № 569/1158/20; провадження № 61-9944св21)

У справі, яка є предметом перегляду, встановлено, що спірні земельні ділянки були надані в постійне користування АТВТ «Узинський цукровий комбінат», яке змінило назву на ТзДВ «Узинський цукровий комбінат», на підставі рішення виконкому Узинської міської ради № 87 від 10 вересня 1996 року.

Суду не було надано оригінал державного акта на право постійного користування ІІ-КВ № 000494 від 14 лютого 1997 року, однаку матеріалах справи наявна посвідчена у встановленому порядку його копія (т.1, а.с. 24-25).

Первісна реєстрація права власності на спірні земельні ділянки здійснена шляхом внесення 10 грудня 2018 року запису від імені державного реєстратора КП «Реєстрація нерухомості» Дещук А. С. Підставою виникнення права власності у набувача ОСОБА_2 зазначено «про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, видавник державний реєстратор».

У матеріалах справи міститься фотокопія наказу КП «Реєстрація нерухомості» № 76 від 26 жовтня 2018 року відповідно до якого державний реєстратор ОСОБА_5 звільнена за прогул без поважних причин вчинений з 18 по 26 жовтня 2018 року (т.1, а.с. 36).

Управління адміністративних послуг та державної реєстрації Білоцерківської районної державної адміністрації листом № 122/05/17 від 19 серпня 2019 року повідомило прокурора про те, що реєстраційні справи по земельним ділянкам з кадастровими номерами 3220410500:05:0023:0001, 3220410500:05:006:0022, 3220410500:05:005:0016, 3220410500:05:006:0026, 3220410500:05:005:0018 до Управління не надходили (т. 1, а.с. 37).

КП «Реєстрація нерухомості» у листі № 105 від 27 серпня 2019 року повідомило прокурора про те, що реєстраційні справи за спірними земельними ділянками в архіві КП «Реєстрація нерухомості» відсутні. Відомості про передачу вказаних реєстраційних справ до реєстраційної служби за місцезнаходженням майна також відсутні (т.1, а.с. 38).

З матеріалів справи видно, що 27 грудня 2018 року державним реєстратором КП «Реєстрація плюс» Грачовою І. В. здійснено державну реєстрацію права власності на вказані земельні ділянки за ТОВ «Земельний горизонт» на підставі акту приймання-передачі майна (серія та номер: б/н, від 26 грудня 2018 року).

11 лютого 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу міста Києва Потаповим М. Ю. здійснено реєстрацію права власності на вказані земельні ділянки за ОСОБА_4 . Підставою виникнення права власності вказано договір купівлі-продажу від 11 лютого 2019 року.

У подальшому право власності на всі спірні земельні ділянки зареєстровано за ОСОБА_1 , реєстраційна дія вчинена 26 грудня 2019 року приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу Київської області Бобковою І. О., підставою реєстрації зазначені договори купівлі-продажу від 23 липня 2019 року.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів.

Встановивши, що первісна реєстрація права власності ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки вчинена державним реєстратором КП «Реєстрація нерухомості» Дещук А. С., яка на момент вчинення цих реєстраційних дій не перебувала на посаді державного реєстратора і не мала відповідних повноважень на вчинення вказаних реєстраційних дій, апеляційний суд дійшов правильного висновку про незаконність внесення 10 грудня 2018 року відомостей про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки, а також про те, що спірні земельні ділянки вибули із власності Узинської територіальної громади поза їх волею.

Колегія суддів враховує, що такі обставини встановлені у межах кримінальних проваджень № 42019100000000354 від 31 травня 2019 року, № 42019111030000196 від 18 липня 2019 року та № 42023112030000057 від 14 лютого 2023 року, в яких проводяться досудові розслідування щодо обставин вибуття спірних земельних ділянок із власності Узинської територіальної громади поза їх волею. Зокрема встановлено, що перша державна реєстрація права власності (форма власності: приватна) на вказані земельні ділянки здійснена державним реєстратором КП «Реєстрація нерухомості» Дещук А. С. за ОСОБА_2 лише на підставі заяви останнього, власного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та відомостей із Державного земельного кадастру (далі - ДЗК). У використаних під час реєстрації речових прав на земельні ділянки відомостей ДЗК зазначена інформація, що аналогічно щодо кожної земельної ділянки право власності має ТДВ «Узинський цукровий комбінат» на підставі рішення органу місцевого самоврядування № 87 від 10 вересня 1996 року та державного акту ІІ-КВ 000494 від 14 лютого 1997 року, який, у свою чергу, дає лише право постійного користування землею ТДВ «Узинський цукровий комбінат» та не має жодного відношення до ОСОБА_2 . Одночасно встановлено, що наказом директора КП «Реєстрація нерухомості» від 26 жовтня 2018 року ОСОБА_5 звільнена на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, що свідчить про відсутність підстав здійснення реєстраційних дій останньою 10 грудня 2018 року. Також встановлено, що постановою слідчого від 12 серпня 2019 року спірні земельні ділянки визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.

ОСОБА_1 набув право власності на спірні земельні ділянки на підставі оплатних правочинів у період судового розгляду цієї справи.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом та з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції суд констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: суд встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі зазначені критерії.

Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справа № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18).

Аналізуючи доводи касаційної скарги та підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, з урахуванням усіх фактичних обставин, апеляційний суд надав вичерпну правову оцінку доводам ОСОБА_1 про те, що він є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Оскаржене судове рішення ухвалено за належної перевірки добросовісності набуття ОСОБА_1 спірних земельних ділянок.

Щодо доводів касаційної скарги про безпідставність представництва прокурором інтересів територіальної громади в особі Узинської міської ради

Доводи касаційної скарги про те, що у цій справі прокурор не мав права здійснювати представництво є необґрунтованими.

Захист інтересів держави покладається, насамперед, на відповідні суб`єкти владних повноважень, а прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Підстави для представництва прокурором інтересів держави повинні існувати на час звернення до суду. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб`єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Листом від 23 серпня 2019 року № 33-5503вих19 Білоцерківська місцева прокуратура повідомила територіальну громаду міста Узин в особі Узинської міської ради про виявлені порушення та роз`яснила право на звернення до суду з відповідними вимогами (т.1, а.с. 146-148).

У свою чергу, Узинська міська рада в листі від 31 серпня 2019 року № 03-10-715 просила Білоцерківську місцеву прокуратуру вжити відповідних заходів прокурорського реагування на здійснення представництва інтересів громади в судових органах, посилаючись на важливість питання, відсутність у неї об`єктивної можливості для звернення до суду через відсутність доказів про беззаперечність вимог про скасування рішень державного реєстратора. Білоцерківська місцева прокуратура листом від 05 вересня 2019 року № 33-9803вих19 повідомила Територіальну громаду міста Узин в особі Узинської міської ради про намір звернення до суду з позовною заявою (т. 1, а.с. 149-151).

Отже, у справі, яка є предметом перегляду, саме компетентний орган просив прокурора перевірити законність реєстраційних дій щодо спірних земельних ділянок та в подальшому звернутися до суду з відповідним позовом.

Таким чином колегія суддів вважає, що прокурор у цій справі повною мірою довів необхідність здійснення захисту інтересів держави.

Щодо доводів касаційної скарги про встановлення фактичних обставин справи

Доводи заявника про те, що суд встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів колегією суддів відхиляються з огляду на те, що в матеріалах справи наявна належним чином посвідчена копія державного акта на право постійного користування ІІ-КВ № 000494 від 14 лютого 1997 року.

Що стосується ненадання суду оригіналу наказу про звільнення ОСОБА_5 , то заявник не був позбавлений права заявити клопотання про його повторне витребування, в тому числі і на стадії апеляційного перегляду справи.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду

Перевіряючи доводи заявника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц та постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 923/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 802/4083/15-а, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 201/5279/16, від 04 вересня 2019 року у справі № 372/1688/17-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16-ц, від 21 вересня 2022 року у справі № 372/2109/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), колегія суддів враховує таке.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц; провадження № 14-43цс22).

Отже, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а тому колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц та постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 923/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 802/4083/15-а, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 201/5279/16, від 04 вересня 2019 року у справі № 372/1688/17-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16-ц, від 21 вересня 2022 року у справі № 372/2109/20.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, алез різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Решта доводів касаційної скарги зводяться до незгоди з оскарженим судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у місцевому суді, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402, 406, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2022 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук