Постанова

від 26.12.2022 по справі 495/5191/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер судової справи 495/5191/21 Головуючий у суді 1-ої інстанції Анісімова Н.Д.

Номер провадження 22-ц/813/8144/22 Доповідач Полікарпова О.М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.12.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі

головуючого судді Полікарпової О.М.,

суддів: Воронцової Л.П., Ігнатенко П.Я.

за участю секретаря Кузьміч Г.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області на рішення Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 21 липня 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, третя особа приватний нотаріус Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Драченко Анатолій Никифорович про визнання в порядку спадкування за законом права постійного користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ

06 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання за нею, як за спадкоємцем за законом, права постійного користування земельною ділянкою площею 18,1193 га., кадастровий номер 5120882000:01:001:0479, яка була виділена її чоловіку ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ОД № 019859, виданого 14 червня 2000 року Білгород-Дністровською районною радою народних депутатів та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №92, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування своїх вимог позивачка вказує, що вона прийняла спадщину після смерті чоловіка, а в червні 2021 року звернулась до нотаріуса щодо отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначену вище земельну ділянку, яка знаходилась у постійному користуванні спадкодавця. Однак нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва в зв`язку з тим, що чинним законодавством обмежено спадкування права постійного користування землею. Відмову вважає необґрунтованою, оскільки спадкодавець ОСОБА_3 , отримавши 14.06.2000 року на підставі Державного акту на право постійного користування землею спірну земельну ділянку, приступив до її використання та з часу отримання земельної ділянки і до дня смерті не створив селянське (фермерське) господарство.

В 2018 році після утворення об`єднаної Мологівської територіальної громади на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 26.09.2018 року №15-6154/13-18-сг їй було передано, в тому числі й земельну ділянку з кадастровим номером 5120882000:01:001:0479 загальною площею 18,1193 га. із земель державної власності до земель комунальної форми власності Мологівськоїсільськоїради Білгород-Дністровського району Одеської області, а право постійного користування залишилось за ОСОБА_2 , як за фізичною особою.

Оскаржуваним судовим рішенням позов ОСОБА_1 задоволений.

29.09.2022 року Мологівська сільська рада, не погоджуючись із зазначеним рішенням, звернулась до суду із апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані такими доводами.

Законодавством, чинним на момент передачі земельної ділянки у постійне користування, було передбачено необхідність попереднього її одержання, як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності фермерського господарства, як юридичної особи. Спадкування ж права постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення селянського (фермерського) господарства, є можливим у випадках, коли спадкодавець не зміг зареєструвати селянське (фермерське) господарство. У протилежному випадку таке право зберігається за селянським (фермерським) господарством.

Скаржник акцентує увагу суду апеляційної інстанції на тому, що суд першої інстанції не дослідив обставини, які є предметом доказування у даній справі, а саме, не з`ясував чи було створено ОСОБА_2 селянське (фермерське) господарство на земельній ділянці право постійного користування якою оскаржується у даній справі.

26.10.2022 року на електрону пошту апеляційного суду від адвоката Гамар В.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивача зауважив, що скаржником не було надано доказів створення ОСОБА_2 селянського (фермерського) господарства після отримання права постійного користування спірною земельною ділянкою. Крім того, скаржник залишив поза увагою, що згідно інформаційної довідки №160866815 від 25.03.2019 року, земельна ділянка площею 18,1193 га, кадастровий номер 5120882000:01:001:0479, перейшла у власність відповідача на підставі акту від 27.09.2018 року з визначенням правокористувача ОСОБА_2

11.11.2022 року засобами поштового зв`язку Мологівська сільська рада направила до суду заперечення на відзив на апеляційну скаргу, у яких зазначила, що земельну ділянку площею 20 га було виділено 30.09.1992 року, з одночасною реєстрацією селянського (фермерського господарства).

До заперечень на відзив представник скаржника долучила докази, які отримані нею після ухвалення оскаржуваного рішення, які ухвалою апеляційного суду, на підставі частини третьої статті 367 ЦПК України були прийняті та долучені до справи.

Також представником скаржника заявлено клопотання про долучення інших доказів, які мають значення для справи, зокрема Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, виданого на ім`я ОСОБА_2 30 листопада 1992 року на підставі рішення Випасненської сільської ради, у прийнятті до справи яких судом апеляційної інстанції було відмовлено, оскільки вони подані з порушенням встановленого процесуальним законодавством порядку.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши законність постановленого у справі рішення, приходить до висновку про те, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Таким вимогамрішення судупершої інстанціїне відповідає,оскільки воно ухваленопри неправильному застосуванні норм матеріального права та неповному встановленні обставин у даній справі.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі регулюються нормами спадкового права, Земельного Кодексу України та Закону України Про селянське (фермерське) господарство.

Оформлення спадщини через визнання права власності судом допускається тільки за умови, якщо це право не можна захистити в нотаріальному порядку.

Відповідну правову позицію Верховний Суд висловив у постанові від 22 вересня 2021 року у справі №227/3750/19.

12 грудня 2018 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття у спадщину всього майна, що належало її чоловіку ОСОБА_2 .

Листом нотаріуса № 53/01-16 від 10 червня 2021 року позивачці на її усне звернення роз`яснено, що спадкування права постійного користування земельною ділянкою, яке у спадкодавця виникло на підставі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, який за чинним Земельним Кодексом України не може бути суб`єктом такого права, спадкоємцем, який також не є суб`єктом такого права неможливе.

Як вбачається з Державного акту на право користування землею серії ІІ-ОД № 019859 виданого на підставі рішення Білгород-Дністровської районної ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 28 грудня 1999 року ОСОБА_2 виділено для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею 18.12 га на території Випасненської сільської ради.

За положеннями Земельного Кодексу Української РСР від 18.12.1990 року, в редакції, яка діяла на час надання спадкодавцю ОСОБА_2 права постійного користування земельною ділянкою, після одержання Державного акта на право постійного користування землею селянське (фермерське) господарство підлягало у30-деннийстрок державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

У 2018 році, після утворення об`єднаної Мологівської територіальної громади, на підставі Наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 26.09.2018 року №15-6154/13-18-сг земельну ділянку з кадастровим номером 5120882000:01:001:0479 загальною площею 18,1193 га передано із земель державної власності до земель комунальної форми власності.

Із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і Реєстру прав власності на нерухоме майно земельна ділянка, кадастровий номер 5120882000:01:001:0479 загальною площею 18,1193 га. належить до комунального права власності та її власником є Мологівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, а право постійного користування належить ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ОД №019859 від 14.06.2000 року, що виданий Білгород-Дністровською районною радою народних депутатів.

З цієї інформації суд першої інстанції зробив висновок, що начас смертіспадкодавець ОСОБА_2 не передаву користування,розпорядження чиуправління вказануземельну ділянкуюридичним чифізичним особам.Отже право постійного користування земельною ділянкою, яку спадкодавець отримав для ведення селянського (фермерського) господарства, однак до смерті не зміг його створити, може бути об`єктом спадкування.

Разом з тим, суд у рішенні зауважив про те, що об`єктом спадкування, у розумінні ст.1218 ЦК України, є майнові права засновника фермерського господарства, які виникли у нього на підставі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-ОД №019859, виданого 14 червня 2000 року, що на думку колегії суддів, суперечить висновку, викладеному вище.

Суд апеляційної інстанції вважає, що судове рішення ухвалене судом першої інстанції при неповно встановлених у справі обставинах, від яких залежить правильне вирішення спору.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, 27 грудня 1994 року було зареєстровано селянське (фермерське) господарство Родник, ідентифікаційний код 21011491. Ця інформація кореспондується з тією, яка міститься в Реєстраційній картці Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України. Його засновником є ОСОБА_2 .

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону, на момент створення СФГ «Родник») громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного Кодексу України (у редакції Закону, на момент створення СФГ «Родник») користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що за Земельним Кодексом, в редакції 1990 року земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції від 27.03.1993) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним на момент створення СФГ «Родник», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації СФГ воно набуло права та обов`язки землекористувача.

Скаржником додані до апеляційної скарги документи, які отримані ним з архівного відділу Білгород-Дністровської РДА після ухвалення рішення судом першої інстанції і на цій підставі вони прийняті судом на стадії апеляційного розгляду справи, з яких вбачаються правові підстави створення фермерського господарства Родник, засновником якого був ОСОБА_2 .

Так, рішенням ХІ сесії Випасненської сільської Ради народних депутатів від 30 вересня 1992 року ОСОБА_2 виділено земельну ділянку площею 20 га для ведення селянського фермерського господарства (т.2, а.с. 5-6). В цей же день було прийнято рішення про реєстрацію селянського (фермерського) господарства Родник, засновник ОСОБА_2 (т.2, а.с.8).

Однак 11 червня 1993 року рішенням ХІІІ сесії сільської Ради народних депутатів рішення від 30 вересня 1992 року про розміщення селянських (фермерських) господарств, яке стосувалося, у тому числі й ОСОБА_2 , було скасовано через неправильне визначення розмірів земельних ділянок, які з тих, що їм виділені, громадяни мають право отримати у приватну власність (т.2, а.с. 9-13).

Вказані докази у сукупності підтверджують те, що ОСОБА_2 , отримавши 30 вересня 1992 року на праві постійного користування земельну ділянку площею 20, 00 га для ведення селянського (фермерського) господарства, створив та зареєстрував СФГ Родник. Діяльність фермерського господарства здійснював саме на цій земельній ділянці, незважаючи на те, що рішення від 30 вересня 1992 року з формальних підстав було скасоване 11 червня 1993 року.

У справі відсутні докази на підтвердження того, що Випасненською сільськоюрадою, післяскасування рішеннявід 30вересня 1992року,право ОСОБА_2 на користуваннянаданою йомуземельною ділянкоюбуло припинене.

До тогож,через шістьроків,а саме18червня 1999року, ОСОБА_2 звернувся із заявою до Білгород-Дністровській районної Ради про надання згоди на розробку проекту відведення в постійне користування земельної ділянки загальною площею 20,12 га на території Випасненської сільської Ради, зазначивши при цьому про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки у розмірах частки, визначеної по Білгород-Дністровській районній Раді, а різницю -у постійне користування.

Зазначену земельнуділянку заявник просиввиділити ізземель ранішенаданих йомуна територіїВипаснянської сільськоїради упостійне користування (т.2, а.с. 14). Оскільки раніше, а саме 30.09.1992 року, йому було виділено земельну ділянку площею 20 га, саме на неї і було розроблено технічну документацію на передачу її для ведення селянського (фермерського) господарства, яка за фактичними розмірами була 20,12 га.

Про те, що СФГ Родник користувалося цією земельною ділянкою до її повторного виділення ОСОБА_2 свідчить і довідка, видана Випасненською сільською Радою народних депутатів станом на 18 червня 1999 року (т.1,а.с.15).

На переконання суду апеляційної інстанції, вказані докази є достатніми для встановлення того факту, що ОСОБА_2 , отримавши у 1992 році земельну ділянку площею 20, 00 га, використовував її за цільовим призначенням - для ведення селянського (фермерського) господарства.

У подальшому рішенням Білгород-Дністровської районної Ради від 28 грудня 1999 року №205-ХХІІІ затверджено технічну документацію на земельну ділянку, яка надається ОСОБА_2 та виділено останньому земельну ділянку загальною площею 20,12 га, з них у приватну власність 2 га на рівні середньої земельної частки по Випасненській сільській Раді, у постійне користування 18,12 га. Вирішено видати ОСОБА_2 . Державні акти на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею. Покладено обов`язок на голову селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2 провести в 30-денний термін реєстрацію селянського (фермерського) господарства (т.2, а.с.19-20).

Враховуючи те, що у 1992 році ОСОБА_2 було надана земельна ділянка у постійне користування для ведення селянського фермерського господарства, у цьому ж році він створив СФГ Родник, зареєстрував його у встановленому законом порядку, здійснював на наданій йому земельній ділянці господарську діяльність навіть після скасування рішення ради про виділення йому земельної ділянки, а у 1999 році звернувся ще раз із заявою про до Бідгород-Дністровської районної ради про передачу йому у постійне користування земельної ділянки, яка раніше йому вже була надана, колегія суддів вважає, що СФГ Родник використовувалась саме спірна земельна ділянка.

Доказів того, що існувала якась інша земельна ділянка, на якій СФГ Родник здійснювало господарську діяльність, позивачкою не надано.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на час смерті спадкодавець ОСОБА_2 не передав у користування чи управління спірну земельну ділянку юридичним чи фізичним особам, з посиланням на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за змістом якої земельна ділянка належить на праві постійного користування ОСОБА_2 .

Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не дає підстав вважати, що він, як фізична особа є користувачем земельної ділянки, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути її постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник.

Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими в ухвалі від 13 листопада 2019 року (пункти 17-18) у справі №275/82/18, а також у постанові від 1 квітня 2020 року у справі №320/5724/17 (пункти 6.24-6.29) 20.

За змістом наведених приписів закону на час створення СФГ «Родник» можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої статті 40 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті 88 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто длявироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону №2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник, про що Велика Палата Верховного Суду вказала у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17).

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України.За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Стосовно права постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення селянського (фермерського) господарства, то таке право може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець. Оскільки після проведення державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою засновникові для ведення такого господарства, набуває останнє, то смерть засновника селянського (фермерського) господарства не породжує у спадкоємців такого засновника права успадкувати право постійного користування земельною ділянкою, яку засновник отримав для ведення зазначеного господарства та створив (зареєстрував) останнє за Законом №2009-XII.

Відтак, відсутніпідстави для задоволення вимоги позивачки про визнання за нею як за спадкоємцем ОСОБА_2 права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Наведений у мотивувальній частині рішення висновок суду про те, що майнові права засновника фермерського господарства, які виникли у нього на підставі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-ОД №019859, виданого 14 червня 2000 року є об`єктом спадкування слід вважати передчасним, оскільки позивачкою не заявлялась вимога визнання за нею в порядку спадкування після смерті чоловіка прав засновника СФГ «Родник».

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Статтею 134 ЦПК України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Тож, зважаючи, що при ані під час звернення до суду із апеляційною скаргою, ані у подальшому скаржником до суд жодних розрахунків судових витрат не подавалось, апеляційний суд приходить до висновку про стягнення із позивача судового збору, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд

постановив

Апеляційну скаргу Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області задовольнити.

Рішення Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 21 липня 2022 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, третя особа приватний нотаріус Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Драченко Анатолій Никифорович про визнання в порядку спадкування за законом права постійного користування земельною ділянкою залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКІІП НОМЕР_2 ) на користь Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (ЄДРПОУ 05406014) судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362 грн.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27 грудня 2022 року.

Судді Одеського апеляційного суду Полікарпова О.М.

Воронцова Л.П.

Ігнатенко П.Я.