Постанова

від 08.11.2023 по справі 495/5191/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 495/5191/21

провадження № 61-1041св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Мологівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Драченко Анатолій Никифорович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 26 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Полікарпової О. М., Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Драченко А. Н., про визнання в порядку спадкування за законом права постійного користування земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , про що 03 липня 2018 року було вчинено відповідний актовий запис № 807 Білгород - Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області та що посвідчується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 03 липня 2018 року.

Зазначала, що нею було вжито всіх необхідних заходів для прийняття спадщини після смерті чоловіка.

Вказана обставина підтверджується витягом № 54459701 від 12 грудня 2018 року про реєстрацію в спадковому реєстрі спадкової справи № 63483864 після померлого спадкодавця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В період з 2018 року по 2021 рік нотаріусом проводилося оформлення спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_4 , а в червні 2021 року вона звернулась з усним зверненням до нотаріуса щодо оформлення спадщини за законом в рамках спадкової справи № 63483864 на земельну ділянку загальною площею 18,1193 га, яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право постійного користування землею серії II-ОД № 019859 від 14 червня 2000 року, що виданий Білгород-Дністровською районною радою народних депутатів.

Разом із тим, листом від 10 червня 2021 року № 53/01-16 нотаріусом було повідомлено про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом в зв`язку з тим, що чинним законодавством обмежено право спадкування права на постійного користування землею.

Позивач вказувала, що спадкодавець ОСОБА_4 , отримавши 14 червня 2000 року на підставі державного акту на право постійного користування землею земельну ділянку загальною площею 18,12 га, приступив до її використання та з часу отримання земельної ділянки і по час смерті не створив селянське (фермерське) господарство.

В 2018 році після утворення об`єднаної Мологівської територіальної громади на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 26 вересня 2018 року № 15-6154/13-18-сг їй було передано, в тому числі й земельну ділянку з кадастровим номером 5120882000:01:001:0479 загальною площею 18,1193 га із земель державної власності до земель комунальної форми власності Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, а право постійного користування залишилось за ОСОБА_3 , як за фізичною особою.

Враховуючи наведене просила суд визнати за нею, як за спадкоємцем за законом, право постійного користування земельною ділянкою площею 18,1193 га, кадастровий номер 5120882000:01:001:0479, яка була виділена її чоловіку ОСОБА_3 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ОД № 019859, виданого 14 червня 2000 року Білгород-Дністровською районною радою народних депутатів та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 92, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 липня 2022 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 , як спадкоємцем за законом, право постійного користування земельною ділянкою площею 18,1193 га, кадастровий номер 5120882000:01:001:0479, яка була виділена для ведення селянського (фермерського) господарства згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ОД № 019859, виданим 14 червня 2000 року Білгород-Дністровською районною радою народних депутатів та зареєстрованим в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 92, в порядку спадкування після смерті

ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що на час смерті спадкодавець ОСОБА_3 не передавав у користування, розпорядження чи управління спірну земельну ділянку юридичним або фізичним особам, тому право постійного користування земельною ділянкою, яку останній отримав для ведення селянського (фермерського) господарства, однак не створив, може бути об`єктом спадкування.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 26 грудня 2022 року апеляційну скаргу Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області задоволено.

Рішення Білгород-Дністровського районного суду Одеської області

від 21 липня 2022 року скасовано.

Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, врахував, що у 1992 році ОСОБА_3 було надано земельну ділянку у постійне користування для ведення селянського фермерського господарства, у цьому ж році він створив СФГ «Родник» та зареєстрував його у встановленому законом порядку, здійснював на наданій йому земельній ділянці господарську діяльність навіть після скасування рішення ради про виділення йому земельної ділянки, а у 1999 році звернувся ще раз із заявою до Бідгород-Дністровської районної ради про передачу йому у постійне користування земельної ділянки, яка раніше йому вже була надана, дійшов висновку, що СФГ «Родник» використовувалась саме спірна земельна ділянка, тому висновки місцевого суду є помилковими й, відповідно, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Апеляційним судом також зазначено, що доказів того, що існувала інша земельна ділянка, на якій СФГ «Родник» здійснювало господарську діяльність, позивачем не надано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшли касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2023 року № 954/0/226-23 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 серпня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16, а також не дослідив зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційні скарги мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що СФГ «Родник» було створено 27 грудня 1994 року, тобто до отримання ОСОБА_3 державного акта на право постійного користування землею від 14 червня 2000 року й, відповідно, з урахуванням положень статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» та статті 51 ЗК України (2000 року), не може бути належним набувачем прав на користування земельною ділянкою згідно державного акта від 14 червня 2000 року. Отже, суд апеляційної інстанції припустив, що якщо отримувач (фізична особа) земельної ділянки в постійне користування вже мав до цього створене фермерське господарство, тому останнє в подальшому може бути правокористувачем земельної ділянки.

При цьому заявник вказує, що спірна земельна ділянка перейшла до відповідача на підставі акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 27 вересня 2018 року з визначенням правокористувача - ОСОБА_3 . Отже, власник землі в особі Держави станом на 27 вересня 2018 року визначив правокористувачем ОСОБА_3 , жодних реєстрових даних щодо створення користувачем ОСОБА_3 правосуб`єктного набувача права постійного користування з 14 червня 2000 року не вказано.

Заявник вважає, що відсутні докази щодо переходу правокористування спірною земельною ділянкою від ОСОБА_3 до іншої особи (юридичної особи), в тому числі й до СФГ «Родник».

Крім того, вказує, що рішенням 11 сесії Випаснянської сільської ради народних депутатів від 30 вересня 1992 року ОСОБА_3 було виділено земельну ділянку загальною площею 20,00 га й під вказану земельну ділянку останній створив СФГ «Родник». Таким чином, на думку заявника, СФГ «Родник» було створено саме під вказану земельну ділянку та не має відношення до земельної ділянки, отриманої у 2000 році.

Вважає, що висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_3 в 2000 році здійснив переоформлення земельної ділянки 18,12 га з земельної ділянки 20,00 га припущеннями.

Також заявник посилається на те, що з розпорядження Білгород-Дністровської районної ради від 18 серпня 1999 року вбачається, що ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку технічної документації на земельну ділянку з земель запасу, тобто земель, які не надані у постійне користування або не передані у власність. Наведене виключає тотожність земельних ділянок.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 від Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району, у якому вказано, що судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Як вбачається з державного акта на право користування землею серії ІІ-ОД № 019859, виданого на підставі рішення Білгород-Дністровської районної ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 28 грудня 1999 року, ОСОБА_3 виділено для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею 18,12 га на території Випасненської сільської ради.

Із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

12 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття у спадщину всього майна, що належало її чоловіку ОСОБА_3 .

Із листа нотаріуса № 53/01-16 від 10 червня 2021 року вбачається, що позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на майнові права у фермерському господарстві після смерті ОСОБА_3 в зв`язку з тим, що чинним законодавством обмежено право спадкування права на постійного користування землею.

У 2018 році, після утворення об`єднаної Мологівської територіальної громади, на підставі наказу головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 26 вересня 2018 року № 15-6154/13-18-сг, земельну ділянку з кадастровим номером 5120882000:01:001:0479 загальною площею 18,1193 га передано із земель державної власності до земель комунальної форми власності.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і Реєстру прав власності на нерухоме майно земельна ділянка, кадастровий номер 5120882000:01:001:0479, загальною площею 18,1193 га, належить до комунальної власності та її власником є Мологівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, а право постійного користування належить ОСОБА_3 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ОД № 019859 від 14 червня 2000 року, що виданий Білгород-Дністровською районною радою народних депутатів.

Рішенням ХІ сесії Випасненської сільської Ради народних депутатів від 30 вересня 1992 року ОСОБА_3 виділено земельну ділянку площею 20 га для ведення селянського фермерського господарства (т. 2, а. с. 5-6). В цей же день було прийнято рішення про реєстрацію селянського (фермерського) господарства «Родник», засновником якого є ОСОБА_3 (т. 2, а. с. 8).

Однак 11 червня 1993 року рішенням ХІІІ сесії сільської Ради народних депутатів рішення від 30 вересня 1992 року про розміщення селянських (фермерських) господарств, яке стосувалося, у тому числі й ОСОБА_3 , було скасовано через неправильне визначення розмірів земельних ділянок, які з тих, що їм виділені, громадяни мають право отримати у приватну власність (т. 2, а. с. 9-13).

Рішенням Білгород-Дністровської районної Ради від 28 грудня 1999 року № 205-ХХІІІ затверджено технічну документацію на земельну ділянку, яка надається ОСОБА_3 , та виділено останньому земельну ділянку загальною площею 20,12 га, з них у приватну власність 2 га на рівні середньої земельної частки по Випасненській сільській Раді, у постійне користування - 18,12 га. Вирішено видати ОСОБА_3 державні акти на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею. Покладено обов`язок на голову селянського (фермерського) господарства ОСОБА_3 провести в 30-денний термін реєстрацію селянського (фермерського) господарства (т. 2, а. с.19-20).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що 14 червня 2000 року її чоловік ОСОБА_3 отримав державний акт на право постійного користування землею. Вказана земельна ділянка була надана для ведення селянського (фермерського) господарства. Позивач вказувала, що її чоловік з часу отримання земельної ділянки та до своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) використовував земельну ділянку, проте не створив селянське (фермерське) господарство, а тому, у зв`язку із відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказану земельну ділянку, яка знаходилась у постійному користуванні її чоловіка, просила суд визнати за нею, як спадкоємцем за законом, право користування земельною ділянкою.

У пунктах 35-37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 179/1043/16-ц вказано:

- Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

- Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

- Стосовно права постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення селянського (фермерського) господарства, то таке право може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.Оскільки після проведення державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою засновникові для ведення такого господарства, набуває останнє, то смерть засновника селянського (фермерського) господарства не породжує у спадкоємців такого засновника права успадкувати право постійного користування земельною ділянкою, яку засновник отримав для ведення зазначеного господарства та створив (зареєстрував) останнє за Законом № 2009-XII.

Отже, враховуючи вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, для вирішення вказаного спору необхідно встановити, чи було здійснено ОСОБА_3 реєстрацію селянського (фермерського) господарства і, встановивши вказані обставини, ухвалити відповідне судове рішення.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що на час смерті спадкодавець ОСОБА_3 не передавав у користування, розпорядження чи управління спірну земельну ділянку юридичним або фізичним особам, тому право постійного користування земельною ділянкою, яку останній отримав для ведення селянського (фермерського) господарства, однак не створив, може бути об`єктом спадкування.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, оскільки ОСОБА_3 у 1992 році було надано земельну ділянку у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства площею 20,00 га і який у цьому ж році створив СФГ «Родник», зареєструвавши його у встановленому законом порядку, та здійснював на наданій земельній ділянці господарську діяльність. Під час розгляду справи апеляційний суд дійшов висновку, що надана ОСОБА_3 у 2000 році земельна ділянка є тією земельною ділянкою, яку використовувало СФГ «Родник», а тому, оскільки ОСОБА_3 вже було створено СФГ і використовувалась для його діяльності надана земельна ділянка, апеляційний суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців 27 грудня 1994 року зареєстровано СФГ «Родник», ідентифікаційний номер 21011491. Засновником вказаного СФГ є ОСОБА_3 . Наведене також підтверджується державним реєстром звітних (статистичних) одиниць України (т. 2, а. с. 8).

Відповідно до частини першої першою статті 51 ЗК України (у редакції Закону, чинного на момент створення СФГ «Родник») громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 ЗК України (у редакції Закону, чинній на момент створення СФГ «Родник») користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції від 27 березня 1993 року) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, чинним на момент створення СФГ «Родник» законодавством було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Таким чином, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Наведене відповідає висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

Таким чином, за змістом наведених вище положень законодавства, а також статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-IV після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство.

Отже, у правовідносинах щодо користування спірною земельною ділянкою з дня реєстрації СФГ останнє набуло прав та обов`язків землекористувача.

На підтвердження обставин щодо користування СФГ «Родник» саме спірною земельною ділянкою апеляційним судом правомірно враховано наступне.

Рішенням ХІ сесії Випасненської сільської Ради народних депутатів від 30 вересня 1992 року ОСОБА_3 виділено земельну ділянку площею 20 га для ведення селянського фермерського господарства (т. 2, а. с. 5-6). В цей же день було прийнято рішення про реєстрацію селянського (фермерського) господарства «Родник», засновник ОСОБА_3 (т. 2, а. с. 8).

11 червня 1993 року рішенням ХІІІ сесії сільської Ради народних депутатів рішення від 30 вересня 1992 року про розміщення селянських (фермерських) господарств, яке стосувалося, у тому числі й ОСОБА_3 , було скасовано через неправильне визначення розмірів земельних ділянок, які з тих, що їм виділені, громадяни мають право отримати у приватну власність (т. 2, а. с. 9-13).

Враховуючи наведене апеляційний суд дійшов правомірного висновку, що ОСОБА_3 , отримавши 30 вересня 1992 року на праві постійного користування земельну ділянку площею 20,00 га для ведення селянського (фермерського) господарства, створив та зареєстрував СФГ «Родник». ОСОБА_3 діяльність фермерського господарства здійснював саме на цій земельній ділянці, незважаючи на те, що рішення від 30 вересня 1992 року з формальних підстав було скасоване 11 червня 1993 року.

При цьому після скасування рішення від 30 вересня 1992 року доказів припинення постійного користування наданою земельною ділянкою матеріали справи не містять.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що СФГ «Родник» було створено саме під земельну ділянку, отриману 30 вересня 1992 року, і земельна ділянка, отримана у 2000 році, немає ніякого відношення до земельної ділянки, отриманої у 1992 році, тобто висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_3 в 2000 році здійснив переоформлення земельної ділянки 18,12 га із земельної ділянки 20,00 га, є припущеннями.

Колегія суддів відхиляє вказані доводи касаційної скарги з огляду на таке.

18 червня 1999 року ОСОБА_3 звернувся із заявою до Білгород-Дністровській районної Ради про надання згоди на розробку проекту відведення в постійне користування земельної ділянки загальною площею 20,12 га на території Випасненської сільської Ради, зазначивши при цьому про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки у розмірах частки, визначеної по Білгород-Дністровській районній Раді, а різницю - у постійне користування.

Зазначену земельну ділянку заявник просив виділити із земель раніше наданих йому на території Випаснянської сільської ради у постійне користування (т. 2, а. с. 14).

З листа Білгород-Дністровської районної ради від 22 червня 1999 року вбачається, що ОСОБА_3 просив переоформити земельну ділянку загальною площею 20,12 га - в приватну власність на рівні середньої земельної частки по Випаснянській сільській раді, а різницю - в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була раніше йому надана у постійне користування із земель запасу Випаснянської сільської ради (т. 2, а. с. 43 (зворот)).

Рішенням Випаснянської сільської ради від 30 червня 1999 року ОСОБА_3 надано згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства «Родник» із земель запасу сільської ради загальною площею 20,12 га, з них у приватну власність - 2 га, у постійне користування - 18,12 га. Доручено голові СФГ «Родник» ОСОБА_3 замовити проект відведення земельної ділянки в Одеській філії інституту землеустрою за рахунок власних коштів з метою одержання державного акта на право приватної власності на земельну ділянку у розмірі 2 га, державного акта на постійне користування земельною ділянкою в розмірі 18,12 га (т. 2, а. с. 43).

При цьому СФГ «Родник» користувалося цією земельною ділянкою до її повторного виділення ОСОБА_3 , про що свідчить і довідка, видана Випасненською сільською Радою народних депутатів станом на 18 червня 1999 року (т. 2, а. с. 15).

Також з довідки Білгород-Дністровської об`єднаної податкової інспекції від червня 1999 року вбачається, що станом на 24 червня 1999 року у СФГ «Родник» заборгованість до бюджету не числиться (т. 2, а. с. 16).

В подальшому рішенням Білгород-Дністровської районної Ради від 28 грудня 1999 року № 205-ХХІІІ затверджено технічну документацію на земельну ділянку, яка надається ОСОБА_3 та виділено останньому земельну ділянку загальною площею 20,12 га, з них у приватну власність 2 га на рівні середньої земельної частки по Випасненській сільській Раді, у постійне користування - 18,12 га. Вирішено видати ОСОБА_3 державні акти на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею. Покладено обов`язок на голову селянського (фермерського) господарства ОСОБА_3 провести в 30-денний термін реєстрацію селянського (фермерського) господарства (т. 2, а. с.19-20).

З урахуванням викладено, колегія суддів дійшла висновку, що у 1992 році ОСОБА_3 було надано земельну ділянку у постійне користування для ведення селянського фермерського господарства, у цьому ж році він створив СФГ «Родник» та зареєстрував його у встановленому законом порядку, здійснював на наданій йому земельній ділянці господарську діяльність навіть після скасування рішення ради про виділення йому земельної ділянки, а у 1999 році звернувся ще раз із заявою про до Бідгород-Дністровської районної ради про передачу йому у постійне користування земельної ділянки, яка раніше йому вже була надана, тому вищевказані доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Позивач під час розгляду справи не надала доказів, що існувала інша земельна ділянка, на якій СФГ «Родник» здійснювало господарську діяльність.

Таким чином, враховуючи встановлені апеляційним судом обставини щодо створення ОСОБА_3 СФГ та використання ним земельної ділянки за цільовим призначення та висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 23 червня 2022 року у справі № 179/1043/16-ц, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 26 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович