Ухвала

від 22.12.2022 по справі 232/4671/12

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 232/4671/12

Провадження № 1/127/24/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2022 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря ОСОБА_4 ,

за участю прокурора ОСОБА_5 ,

підсудних ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,

захисників підсудних адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці клопотання адвоката ОСОБА_8 про направлення кримінальної справи в частині обвинувачення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 190 КК України на додаткове розслідування, у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, та ОСОБА_7 за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч.2, 3 ст.191, ч. 4 ст.190 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Вінницького міського суду Вінницької області перебуває вищевказана кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_8 заявив письмове клопотання про направлення кримінальної справи в частині обвинувачення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 190 КК України на додаткове розслідування. Захисник обґрунтовує клопотання тим, що досудовим слідством допущені грубі порушення норм кримінально-процесуального права, без усунення яких неможливо вирішити справу по суті. Так, досудовим слідством потерпілими визнано неналежних осіб. Особи, які б мали бути належними потерпілими, жодних майнових чи інших претензій до обвинувачених не заявляли. Крім того, обвинувачення ґрунтується на тому, що ОСОБА_6 шляхом обману та зловживання довірою заволодів п`ятьма автомобілями з напівпричепами, однак в дійсності виник спір не у зв`язку з передачею отримання транспортних засобів, а у зв`язку з розрахунками за них. На досудовому слідстві вказані автомобілі визнані речовими доказами і передані на зберігання потерпілим, що унеможливлює проведення експертизи для встановлення дійсної (реальної) вартості цих автомобілів, а також позбавляє суд та учасників судового розгляду здійснити огляд цих речових доказів. Адвокат ОСОБА_8 також зауважив, що при провадженні досудового слідства було порушено вимоги КПК про обов`язковість пред`явлення обвинуваченому всіх матеріалів розслідування для ознайомлення та порушено право обвинуваченого на захист. Крім того, при ознайомленні з матеріалами справи заявлені обвинуваченим ОСОБА_6 та його захисником клопотання про доповнення слідства та закриття справи не були розглянуті у встановленому порядку. Відповідну постанову щодо цього обвинуваченому та його захиснику оголошено не було.

Обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також адвокат ОСОБА_9 підтримали клопотання адвоката ОСОБА_8 про направлення кримінальної справи в частині обвинувачення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 190 КК України на додаткове розслідування.

Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення заявленого захисником клопотання. Вважає, що відсутні підстави для направлення кримінальної справи в частині обвинувачення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 190 КК України на додаткове розслідування.

Потерпілі в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України», в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду об`єктивно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає можливим вирішити заявлене захисником ОСОБА_8 клопотання у відсутність належним чином повідомлених потерпілих, які не з`явились в судове засідання, проти чого заперечень від учасників справи не поступило.

Заслухавши письмове клопотання адвоката ОСОБА_8 про направлення кримінальної справи в частині обвинувачення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 190 КК України на додаткове розслідування, вислухавши думки учасників судового розгляду, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК України в редакції 1960 року завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

При цьому, ст. 4 КПК України в редакції 1960 року визначено, що суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов`язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання, а ст. 5 цього ж Кодексу передбачено, що ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.

Досудовим розслідуванням дії обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 кваліфіковано, в тому числі й за ч. 4 ст. 190 КК України.

У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» роз`яснено, що відповідно до статті 190 КК України шахрайство це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього. Обов`язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього. Слід мати на увазі, що коли потерпіла особа через вік, фізичні чи психічні вади або інші обставини не могла правильно оцінювати і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу нею майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, та за відсутності змови з особою, яка ввела потерпілого в оману, вчинене не може розглядатись як шахрайство.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2008, ухваленому у справі «Ващенко проти України», зазначено: «Обвинувачення для цілей п.1 ст.6 конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п. 51)».

У рішенні від 25.07.2000, ухваленому у справі «Маттоціа проти Італії», детальніше прописано: «Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п.«b» ч.3 ст.6 конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення».

У статті 223 КПК України в редакції 1960 року визначено вимоги, яким має відповідати обвинувальний висновок.

Склавши обвинувальний висновок, слідчий направляє справу прокуророві, що визначено ст. 225 КПК України в редакції 1960 року.

Прокурор відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 КПК України в редакції 1960 року зобов`язаний перевірити, чи відповідає обвинувальний висновок вимогам закону, а за ст. 229-231 КПК України при необхідності скласти новий обвинувальний висновок або повернути справу слідчому для додаткового розслідування.

Невідповідність обвинувального висновку положенням цієї статті може бути підставою для повернення справи прокурору для складення нового обвинувального висновку (ст. 249-1 КПК України в редакції 1960 року).

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

У статті 129 Конституції України закріплено таку із основних засад судочинства, як змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

У ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Україною 17.07.1997, передбачене право людини на ефективний засіб правового захисту та справедливий судовий розгляд її справи в суді в розумні строки незалежним і безстороннім судом, а також право кожної людини, обвинуваченої у вчиненні злочину, вважатися невинною доти, поки її вину не буде доведено згідно із законом.

Згідно зі ст. 281 КПК України в редакції 1960 року повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 11.02.2005 «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» допущені при вчиненні окремих слідчих чи процесуальних дій порушення закону, що призвели до ущемлення прав та інтересів учасників процесу, поновити які неможливо, не можуть бути підставою для повернення справи на додаткове розслідування. За наявності відповідних підстав такі порушення мають тягти визнання доказів недопустимими.

Згідно з п. 8 вищевказаної постанови повернення справи на додаткове розслідування зі стадії судового розгляду справи допускається лише з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства. Досудове слідство визнається неповним, якщо під час його провадження всупереч вимогам статей 22 і 64 КПК не були досліджені або були поверхово чи однобічно досліджені обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи (не були допитані певні особи; не витребувані й не досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування таких обставин; не досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування, коли необхідність дослідження тієї чи іншої з них випливала з нових даних, установлених при судовому розгляді; не були з`ясовані з достатньою повнотою дані про особу обвинуваченого; тощо). Неправильним досудове слідство визнається в разі, коли органами досудового слідства при вчиненні процесуальних дій і прийнятті процесуальних рішень були неправильно застосовані або безпідставно не застосовані норми кримінально-процесуального чи кримінального закону і без усунення цих порушень справа не може бути розглянута в суді.

Відповідно до п. 9 зазначеної постанови, згідно з ч. 1 ст. 281 КПК повернення справи на додаткове розслідування зі стадії судового розгляду допускається лише тоді, коли неповнота або неправильність досудового слідства не може бути усунута в судовому засіданні. Якщо суд має змогу усунути виявлені недоліки досудового слідства під час судового розгляду справи шляхом більш ретельного допиту підсудного, потерпілого, свідків, виклику й допиту нових свідків, проведення додаткових чи повторних експертиз, витребування документів, давання судових доручень у порядку, передбаченому в ст. 315-1 КПК, вчинення інших процесуальних дій, а також шляхом поновлення порушених під час розслідування справи процесуальних прав учасників процесу, направлення справи на додаткове розслідування є неприпустимим. За необхідності суд може відкласти її розгляд для витребування додаткових доказів (ст. 280 КПК). Також звернуто увагу судів на те, що за змістом чинного законодавства виклик і допит нових свідків, проведення додаткових чи повторних експертиз, витребування документів, давання судових доручень у порядку, передбаченому в ст. 315-1 КПК, на підтвердження чи спростування позицій сторін допускаються тільки за клопотанням сторін. При цьому судові доручення суд дає лише з метою перевірки й уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства.

Кримінальний процес України побудований на проходженні кримінальної справи по ступенях з нижчого до найвищого. При цьому кожний верхній ступінь базується на даних, зібраних нижчим. Зокрема, дані оперативно-розшукової служби слугують основою для подальшого дослідження обставин справи і висновків органів дізнання; дані органів дізнання основою для подальшого дослідження обставин справи і висновків органів слідства, а ті, в свою чергу, - для висновків прокурора. На даних висновків прокурора будується висновок судді і суду. Кожна верхня процесуальна інстанція контролює нижчу. За процесуально-правовою логікою, всі ці дії мають відбуватись у суворій, визначеній законом послідовності. Повернення судом справи на додаткове розслідування для ліквідації неповноти слідства порушує цю послідовність.

Суд, що виконує свої владні повноваження шляхом здійснення кримінального судочинства на основі змагальності сторін і рівності їхніх прав, при провадженні у справі не може ставати ні на бік обвинувачення, ні на бік захисту, підміняти сторони, перебирати на себе їх процесуальну правомочність, а повинен залишатись об`єктивним і неупередженим арбітром.

Повертаючи справу на додаткове розслідування суд фактично вступає в процесуальні стосунки зі слідчим, хоча, за логікою положень КПК, він повинен мати такі стосунки лише з прокурором. Цим порушується конституційна норма про те, що нагляд за досудовим слідством здійснює прокурор, а не суд. Даючи слідчому вказівки, які обставини дослідити та які слідчі дії необхідно здійснити, щоб ліквідувати неповноту слідства, суд підміняє прокурора, його функцію нагляду за досудовим слідством.

Виходячи зі змісту статей 62, 129 Конституції України та кореспондуючих їм положень ст. 6 Конвенції правосуддя за своєю суттю може визнаватися таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне відновлення в правах.

Відповідно до встановленого в Україні порядку кримінального судочинства досудове провадження у справі покликане служити цілям повного й об`єктивного судового розгляду справи. Внаслідок слідчих дій, які провадяться в ході досудового слідства, встановлюється і досліджується більшість доказів у справі. Важливо, що окремі слідчі дії можуть провадитися лише на цій процесуальній стадії. Саме при досудовому провадженні у справі формується обвинувачення, яке стає предметом судового розгляду, і визначаються його межі. Всі суб`єкти досудового провадження у справі мають відповідні права та обов`язки. Конституційні засади судочинства передбачають обов`язковість дотримання процедур кримінального переслідування як гарантію процесуальних прав учасників кримінального судочинства. У зв`язку з цим на досудових стадіях процесу обвинувачення не може формуватись і забезпечуватися доказовою базою з урахуванням даних, отриманих в ході судового розгляду справи. Судове слідство не може слугувати підставою для кримінального переслідування на досудових стадіях процесу. Повернення судом справи на додаткове розслідування з метою ліквідації неповноти проведеного дізнання чи слідства порушує цей принцип.

Якщо неповнота дізнання чи досудового слідства виявлені в судовому засіданні, то з урахуванням даних судового розгляду справи відмова від обвинувачення та його зміна мають відбуватися в судовому засіданні з дотриманням усіх необхідних процесуальних норм, які забезпечують право на захист, без повернення справи на додаткове розслідування.

Крім того, судове слідство порівняно з досудовим є головним, тому передбачені законом можливості досудового слідства не можуть превалювати над можливостями слідства судового.

Повернення даної кримінальної справи на додаткове розслідування з підстав неповноти дослідження обставин справи чи інших процесуальних проблем, на думку колегії суддів, у даному випадку є намаганням сторони захисту посіяти сумнів у допустимості окремих доказів та їх достатності, віддалити вирішення справи і за рахунок цього розраховувати на більш м`яке покарання або на уникнення відповідальності взагалі.

Крім того, повернення даної кримінальної справи на додаткове розслідування з підстав неповноти дослідження обставин справи може бути розцінене у подальшому як упереджене діяння стосовно пред`явленого ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обвинувачення, оскільки хоч і опосередковано, проте все ж таки судом буде надано оцінку достатності і допустимості доказів, законності чи незаконності певних процесуальних рішень та дій. Суд, фактично діючи упереджено, задовго до постановлення вироку таким чином підтверджуватиме, що доказів недостатньо для обвинувачення особи або вони сумнівні з точки зору порядку їх одержання. У такому разі суд фактично зробить висновок про неможливість постановлення обвинувального вироку на основі тих доказів, які відповідно до закону зібрані у справі, й тому за змістом закону зобов`язаний буде постановити виправдувальний вирок (ст. 327 КПК України в редакції 1960 року).

З огляду на вищезазначене колегія суддів дійшла переконання про недоцільність направлення кримінальної справи в частині обвинувачення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 190 КК України на додаткове розслідування, в зв`язку з чим клопотання адвоката ОСОБА_8 підлягає залишенню без задоволення.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 2, 4, 273, 281 КПК України в редакції 1960 року, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання адвоката ОСОБА_8 про направлення кримінальної справи в частині обвинувачення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 190 КК України на додаткове розслідування залишити без задоволення.

Ухвала остаточна та оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: