Постанова

від 27.12.2022 по справі 922/965/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2022 року м. Харків Справа № 922/965/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод" (вх. №1138 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 03.10.2022, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Калініченко Н.В., дата складання повного тексту рішення - 05.10.2022, у справі №922/965/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Такт", місто Дніпро,

до Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод", місто Харків,

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Такт звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства Харківський тракторний завод про стягнення основної заборгованості в розмірі 265 842, 02грн, 28 312, 18грн інфляційних. Також позивачем заявлено до відшкодування судові витрати, що складаються з судового збору у розмірі 4 412, 31грн та 4 500, 00грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач зазначає, що загальна сума заборгованості за укладеними сторонами у справі специфікаціями, видатковими накладними складає 265 842, 02грн (65 000, 00грн + 46 073, 63грн + 111 472, 39грн + 43 296, 00грн). Як вказує позивач, ним було проведено перемовини з відповідачем, які не призвели до вирішення спору, а, відтак, позивач був вимушений звернутися до суду. Згідно умов пункту 3.8 договору, відповідач мав можливість розрахуватися за товар та припинити власні грошові зобов`язання за договором шляхом видачі простого векселя, але не скористався цим правом та навіть не запропонував припинити у такий спосіб їх. Також, позивачем зазначається, що він враховує обставину впровадження воєнного стану та, користуючись своїм правом, не ставить питання про стягнення штрафних санкцій, відсотків, припускаючи що відповідач не мав можливості з невідомих позивачу причин ініціювати переказ грошових коштів в оплату поставленого товару. Однак, у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період часу березень - травень 2022 року, розрахунок яких міститься у позовній заяві.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.10.2022 у справі №922/965/22 позов задоволено частково; стягнуто з Приватного акціонерного товариства Харківський тракторний завод на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Такт" 265 842, 02грн основного боргу, 28 308, 10грн інфляційних та 4 412, 25грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивач виконав свій обов`язок з поставки товару на наступний день після отримання листа відповідача №67/22 від 07 лютого 2022 року з проханням поставити товар. Товар, у відповідності до умов FCA ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року, був поставлений належним чином відповідачу, адже переданий у місці, що встановлено договором, вантажоперевізнику, який визначений відповідачем.

Враховуючи викладене, покупець зобов`язаний був оплатити за товар, поставлений 08 лютого 2022 року за наведеними судом видатковими накладними, до 01 березня 2022 року (включно), чого відповідачем здійснено не було.

Щодо доводів відповідача про виникнення форс-мажорних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не дотримана процедура повідомлення про початок дії щодо нього форс-мажорних обставин, що позбавляє його права посилатися на форс-мажор, як на підставу, що звільняє від відповідальності за договором. Місцевим господарським судом також зазначено, що за наявності такого повідомлення, відповідач має право ставити питання лише про звільнення його від відповідальності за несвоєчасне виконання умов договору. Однак, відповідач посилається на форс-мажорні обставини, як на об`єктивну підставу невиконання обов`язку з оплати поставленого товару.

Перевіривши розрахунок позивача, суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення стягнення суми інфляційних у сумі 28 308, 10грн, адже позивачем при розрахунку здійснені арифметичні помилки.

Розглянувши подану відповідачем заяву про відстрочення виконання рішення суду та заперечення на неї, суд прийшов до висновку про відмову у її задоволенні, оскільки відповідачем не надано належних доказів, на підставі яких можна встановити підстави для відстрочення виконання судового рішення.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду від 03.10.2022, Приватне акціонерне товариство Харківський тракторний завод звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти та долучити до матеріалів справи нові докази; скасувати частково рішення Господарського суду Харківської області від 03.10.2022 та прийняти нове рішення у відповідній частині, а саме відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Такт" у частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод" основного боргу в сумі 43 296, 00грн та 28 308, 10грн інфляційних, задовольнити клопотання Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод" про відстрочення виконання рішення суду у справі №922/965/22 та відстрочити виконання рішення у справі №922/965/22 на один рік з моменту набрання ним законної сили.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що специфікація №24 від 11.10.2021 передбачала поставку товару на загальну суму 169 730, 00грн протягом жовтня-листопада 2021 року. За цією специфікацією було поставлено товару на загальну суму 147 918, 00грн, що з урахуванням допустимого відхилення не відповідає умовам договору поставки №3802-Т від 04.01.2021 р., а також не відповідає умовам специфікації щодо строків поставки товару, оскільки не було поставлено всього обсягу товару, остання партія товару була поставлена замість жовтня-листопада 2021 в лютому 2022 року.

Як зазначає відповідач, після поставки всієї узгодженої партії товару, встановленого специфікацією №24 від 11.10.2021 у АТ "ХТЗ" розпочнеться відлік терміну на оплату поставленого товару, наразі це зобов`язання ще не виникло, оскільки весь товар згідно з специфікацією ще не поставлений.

АТ "ХТЗ" посилається на те, що не може виконати зобов`язання по оплаті поставленого товару в зв`язку із обставинами непереборної сили, однак фактично ці несприятливі для позивача обставини виникли, також, внаслідок прострочення поставки самим позивачем.

Щодо форс-мажорних обставин АТ "ХТЗ" зазначає, що посилається на ці обставини, оскільки вважає, що стягнення інфляційних є видом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, як це зазначено у статті 625 Цивільного кодексу України.

Апелянт зазначає, що у заяві про відстрочення виконання рішення відповідач не посилався на настання форс-мажорних обставин, як таких, а посилався на те, що воєнний стан та стан підприємства, яке постраждало, унеможливлює не лише розрахунки з кредиторами, а й виконання рішення суду про стягнення заборгованості у сумі позову. Крім того, як вважає апелянт, ідентифікація зруйнованих будівель в даному випадку не має жодного доказового значення, фото зруйнованих будівель, навіть без їх ідентифікації доводить те, що руйнування були, відповідно організувати роботу та виводити на роботу персонал за наявності активних бойових уражень на території підприємства неможливо без уточнень, які саме будівлі були обстріляні.

Як вказує апелянт, 08.09.2022 року, вже при розгляді справи в суді першої інстанції відбувся черговий обстріл підприємства, що призвів до чергових руйнувань. Як додатковий доказ, АТ "ХТЗ" просить прийняти, розглянути і долучити до матеріалів справи витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань, в яких зазначені факти обстрілу підприємства у вересні, червні та липні та факти попередніх обстрілів та руйнувань.

Апелянт зазначає, що просить законодавчо максимально можливу відстрочку, оскільки спрогнозувати, коли саме скінчаться обстріли території АТ "ХТЗ", і відповідач зможе розпочати роботу, неможливо, адже невиконання рішення суду спричинене об`єктивними обставинами, які тривають. Однак, апелянт вважає, що в будь-якому разі за один рік він зможе знайти відповідну суму для погашення боргу перед позивачем з урахуванням того, що вже на даний час проводяться дії з пошуку фінансових ресурсів.

До апеляційної скарги в якості додаткових доказів апелянтом додані копії витягів з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 18.06.2022, від 01.07.2022, від 08.09.2022.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що у даному випадку апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за таких підстав, відповідно до частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод" на рішення Господарського суду Харківської області від 03.10.2022 у справі №922/965/22 та постановлено здійснити її розгляд у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено позивачу строк до 01.12.2022 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту; встановлено учасникам справи строк до 01.12.2022 для подання заяв і клопотань.

Копії ухвали апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження були надіслані сторонам на їх адреси, зазначені в матеріалах справи та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також отримані сторонами через підсистему "Електронний суд".

18.11.2022 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу; зазначає, що апелянт намагається довести, що повна партія товару - це весь обсяг товару за специфікацією, однак, такої умови поставки, як оплата товару після поставки всього обсягу товару за специфікацією договір та самі специфікації не містять.

На думку позивача, оскільки сторони письмово не домовилися про попереднє письмове

повідомлення, як передумову подальших дій покупця, то доводи апелянта не мають правових підстав стверджувати, що строк оплати товару не настав, має місце прострочення кредитора тощо.

Як зазначає позивач, відповідач не подав суду докази того, що по його банківських та кредитних рахунках не було видаткових операцій, пов`язаних з виконанням ним грошових зобов`язань перед іншими особами, хоча це і не має вирішального значення. Не надав відповідач і докази залишку коштів на його банківських рахунках на дати, які мають суттєве значення для цієї справи, напрямки використання коштів в спірному періоді.

Щодо клопотання про відстрочення виконання рішення суду, позивач зазначає, що відповідач не надав жодних обґрунтованих розрахунків ані щодо можливості погасити борг саме через рік, так само і розрахунків неможливості погасити його в інший спосіб за рахунок активів, які не використовуються в його господарській діяльності, переведення боргу чи відступлення права вимоги тощо. На думку позивача, надання відстрочки може призвести до суттєвого збільшення боргів відповідача до стану, коли виконання рішення взагалі не можна буде виконати, а укладання мирової угоди, розстрочення виконання рішення суду може мати місце на будь-якій стадії його виконання, якщо відповідач хоча би розпочне виконання рішення суду. Тому в апеляційній скарзі, як вважає позивач, скоріше йдеться мова не про баланс інтересів сторін, а про власні інтереси відповідача.

З огляду на викладене, позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Також позивач просить здійснити розподіл судових витрат, пов`язаних з апеляційним переглядом справи, адже позивач поніс додаткові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000, 00грн (платіжне доручення № 2500 від 15.11.2022).

До відзиву на апеляційну скаргу відповідачем додані, зокрема довіреність від 04.05.2022, видана адвокату Бичкову В.В., свідоцтво та посвідчення адвоката, додаткова угода від 08.11.2022 до договору, платіжне доручення від 15.11.2022 про сплату 2 000, 00грн, акт приймання передачі послуг від 17.11.2022.

Відповідно до частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В силу статті 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Вирішуючи питання надання апелянтом додаткових доказів, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, за загальним правилом, усі докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень мають бути подані учасниками справи до суду першої інстанції, а до суду апеляційної інстанції додаткові докази подаються у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Додані до апеляційної скарги копії витягів з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 18.06.2022, від 01.07.2022, від 08.09.2022 не подавались відповідачем суду першої інстанції, відповідно, не були предметом розгляду суду. Доводів, з яких об`єктивних обставин, таких, що не залежали від волевиявлення апелянта, він не зміг подати копії витягів місцевому господарському суду, апелянт не наводить.

З огляду на викладене, враховуючи, що додані до апеляційної скарги відповідачем додаткові докази не були предметом розгляду суду першої інстанції, і апелянт не посилається на обставини неможливості їх подання місцевому господарському суду, суд апеляційної інстанції не приймає надані апелянтом додаткові докази і здійснює розгляд апеляційної скарги за наявними і поданими суду першої інстанції доказами.

Дослідивши матеріали справи, які суд визнає достатніми для розгляду апеляційної скарги у спрощеному провадженні, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено місцевим господарським судом, між ТОВ ТАКТ як постачальником та ПрАТ Харківський тракторний завод як покупцем був укладений договір поставки №3802-Т від 04 січня 2021 року (надалі договір), з урахуванням протоколу розбіжностей від 19 лютого 2021 року (надалі протокол розбіжностей), згідно якого постачальник (позивач) взяв на себе зобов`язання передавати у власність покупцю металопрокат в асортименті (надалі товар), а покупець (відповідач) - своєчасно приймати цей товар та сплачувати його вартість на умовах визначених цим договором.

Відповідно до пункту 1.2. договору, найменування, асортимент, номенклатура в межах асортименту, вага (кiлькiсть) товару що підлягає постачанню, ціна за одиницю товару, коди ТНЗЕД, тощо узгоджуються (зазначаються) сторонами в специфікаціях до цього договору.

Відповідно до пункту 10 Протоколу розбіжностей, договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31 грудня 2023 року.

Згідно з пунктами 1.2, 4.1. договору, сторонами узгоджено низку специфікацій щодо поставки металопрокату в асортименті на умовах FCA франко-перевізник, склад постачальника: м. Дніпро, згідно Правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 р., в тому числі:

1) специфікацію № 14 від 8 червня 2021 року на суму 486 400, 03грн (з ПДВ);

2) специфікацію № 23 від 06 жовтня 2021 року на суму 1 084 387, 55грн (з ПДВ);

3) специфікацію № 24 від 11 жовтня 2021 року на суму 169 730, 00грн (з ПДВ).

У відповідності до всіх специфікацій умови оплати товару однакові, а саме 100% оплата протягом 21 календарного дня з дати поставки товару.

На виконання специфікації № 14 від 08 червня 2021 року позивачем був виставлений рахунок на оплату № СФ-004803 від 08 червня 2021 року на суму 486 400,03 грн. в т.ч. ПДВ.

У відповідності до листа відповідача від 07 лютого 2022 року № 67/72, яким зроблено запит на відвантаження товару, останній отримав товар згідно видаткових накладних № РН-000868 від 08 лютого 2022 року на суму 98 070 ,41грн. та № РН-000869 від 08 лютого 2022 року на суму 210 003, 22грн, та додатково надано рахунок-фактуру № СФ-004803/РН-000868 від 08 лютого 2022 року та рахунок-фактуру №СФ-004803/РН-000869 від 08 лютого 2022 року.

Товар був переданий перевізнику на підставі товарно-транспортної накладної № 496 від 08 лютого 2022 року.

Відповідач без зауважень за кількістю та якістю отримав вказаний товар на загальну суму, однак, свої грошові зобов`язання з оплати вказаного товару не виконав належним чином.

14 лютого 2022 року відповідач частково сплатив за товар за рахунком-фактурою №СФ-004803/РН-000868 від 08 лютого 2022 року у сумі 33 070, 41грн, що підтверджується платіжним дорученням №1158 від 14 лютого 2022 року.

З посиланням в призначенні платежу на рахунок-фактуру № СФ-004803/РН-000869 від 08 лютого 2022 року, відповідач сплатив 43 929, 59грн (платіжне доручення № 1157 від 14 лютого 2022 року), 70 000, 00грн (платіжне доручення № 1307 від 16 лютого 2022 року), 50 000, 00грн (платіжне доручення № 1489 від 23 лютого 2022 року). Всього сплатив за товар відповідно до видаткової накладної № РН-000869 від 08 лютого 2022 року 163 929, 59грн.

Як встановлено місцевим господарським судом і не заперечує відповідач, станом на день звернення з позовом за видатковою накладною № РН-000869 від 08 лютого 2022 року на суму 210 003, 22грн виник основний прострочений борг в сумі 46 073, 63грн, а за видатковою накладною № РН-000868 від 08 лютого 2022 року на суму 98 070, 41грн виник основний прострочений борг в сумі 65 000,00 грн. (98 070,41 грн. - 33 070,41 грн.).

На виконання специфікації № 23 від 06 жовтня 2021 року позивач виставив рахунок на оплату № СФ-008071 від 06 жовтня 2021 року на суму 1 084 387,55 грн.

У відповідності до листа відповідача від 07 лютого 2022 року № 67/72, яким зроблено запит на відвантаження товару, відповідач отримав: товар за видатковою накладною № РН-000873 від 08 лютого 2022 року на суму 111 472, 39грн та рахунок-фактуру №СФ-008071/РН-000873 від 08 лютого 2022 року.

Товар був переданий перевізнику на підставі товарно-транспортної накладної № 497 від 08 лютого 2022 року.

Відповідач без зауважень отримав вказаний товар за кількістю та якістю, однак свої грошові зобов`язання з оплати вказаного товару не виконав належним чином.

Як встановлено судом першої інстанції і не заперечує відповідач, станом на день звернення з позовом за видатковою накладною № РН-000873 від 08 лютого 2022 року виник основний прострочений борг в розмірі 111 472, 39грн.

На виконання специфікації № 24 від 11 жовтня 2021 року позивач виставив рахунок на оплату № СФ-008181 от 11 жовтня 2021 року на суму 169 730 ,00грн.

Відповідач отримав товар за видатковою накладною № РН-000870 від 08 лютого 2022 року на суму 7 332, 00грн, № РН-000871 від 08 лютого 2022 року на суму 35 964, 00грн та рахунок-фактуру № СФ-008181/РН-000870 від 08 лютого 2022 року та рахунок-фактуру №СФ-008181/РН-000871 від 08 лютого 2022 року.

Товар був переданий перевізнику на підставі товарно-транспортної накладної № 497 від 08 лютого 2022 року.

Відповідач без зауважень отримав товар за кількістю та якістю, однак свої грошові зобов`язання з його оплати не виконав.

Як встановлено судом першої інстанції, за видатковою накладною № РН-000870 від 08 лютого 2022 року на суму 7 332,00 грн. та видатковою накладною № РН-000871 від 08 лютого 2022 року на суму 35 964,00 грн. наявний прострочений основний борг в розмірі 43 296,00 грн. (7332,00 грн. + 35 964,00 грн.).

Загальна сума основного боргу за спірними специфікаціями, видатковими накладними, як встановлено місцевим господарським судом, складає 265 842,02 грн. (65 000,00 грн. + 46 073,63 грн. + 111 472,39 грн. + 43 296,00 грн.).

Щодо специфікації № 14 від 08 червня 2021 року судом першої інстанції встановлено, що в цій специфікації вказаний термін постачання: червень-серпень 2021 року. Водночас, прохання відповідача щодо поставки товару за рахунком № СФ-004803 від 08 червня 2021 року було вказано листом № 67/22 від 07 лютого 2022 року. У цьому листі визначено, що товар має бути переданий через водія ОСОБА_1 , автомобіль МАН, д.н.з НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , автоперевізник ТОВ "ВЕЛА-ТРАНС ЛТД" (код ЄДРПОУ 41450500). Як вбачається з позовної заяви, товар за цим рахунком був переданий згідно видаткових накладних № РН-000868 від 08 лютого 2022 року на суму 98 070, 41грн та №РН-000869 від 08 лютого 2022 року на суму 210 003, 22грн та разом з цими накладними були передані нові сформовані рахунки-фактури до цих накладних № СФ-004803/РН-000868 від 08 лютого 2022 року на суму 98 070, 41грн та рахунок-фактуру № СФ-004803/РН-000869 від 08 лютого 2022 року на суму 210 003, 22грн, однак до суду ці видаткові накладні та рахунки-фактури не надані. Водночас, до суду надано товарно-транспорту накладну № 496 від 08 лютого 2022 року, згідно якої вбачається наступне: автомобільний перевізник ТОВ "ВЕЛА-ТРАНС" (код ЄДРПОУ 41450500); автомобіль МАН д.з.н. НОМЕР_1 ; водій ОСОБА_1 ; вантожовідправник позивач; вантажоотримувач відповідач; пункт навантаження м. Дніпро, вул. Курсантська, 1-Д; супровідні документи на вантаж, зокрема: рахунок-фактура № СФ-004803/РН-000868 від 08 лютого 2022 року та рахунок-фактуру № СФ-004803/РН-000869 від 08 лютого 2022 року. У відомостях про вантаж міститься посилання про те, що транспортується товар за видатковою накладною № РН-000868 від 08 лютого 2022 року (сума без ПДВ 81 725,34 грн.) та за видатковою накладною № РН-000869 від 08 лютого 2022 року (сума без ПДВ 175 002, 68грн). У цій товарно-транспортній накладній містяться підписи представника позивача та водія Шокотько С.В., який прийняв до перевезення товар. Отже, згідно наданої до суду ТТН № 496 від 08 лютого 2022 року вбачається, що 08 лютого 2022 року позивач, як того вимагають умови договору та FCA ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року, передав визначеному відповідачем вантажоперевізнику товар відповідно до видаткової накладної № РН-000868 від 08 лютого 2022 року на суму 98 070,41 грн. (з ПДВ) та № РН-000869 від 08 лютого 2022 року на суму 210 003, 22грн (з ПДВ), тобто позивач належним чином виконав свій обов`язок по передачі товару. Хоча до суду не надано платіжні доручення, на які посилається позивач (№ 1157 від 14 лютого 2022 року на суму 43 929,59 грн, № 1307 від 16 лютого 2022 року на суму 70 000,00 грн, № 1489 від 23 лютого 2022 року на суму 50 000,00 грн), які підтверджують часткову оплату товару за видатковою накладною № РН-000869 від 08 лютого 2022 року на суму 163 929, 59грн, та платіжне доручення № 1158 від 14 лютого 2022 року на суму 33 070,41 грн, що підтверджує часткову оплату за видатковою накладною № РН-000868 від 08 лютого 2022 року, сторонами визнається цей факт. Враховуючи, що передача товару відбулася 08 лютого 2022 року, він повинен був сплачений до 01 березня 2022 року (включно).

Відповідачем не надано доказів, що товар за вищезазначеними накладними був оплачений в повному обсязі. Таким чином, за видатковою накладною № РН-000869 від 08 лютого 2022 року на суму 210 003, 22грн виник основний прострочений борг в сумі 46 073, 63грн (210 003, 22грн 163 929, 59грн), а за видатковою накладною № РН-000868 від 08 лютого 2022 року на суму 98 070, 41грн виник основний прострочений борг в сумі 65 000, 00грн (98 070, 41грн - 33 070, 41грн).

Щодо специфікації № 23 від 06 жовтня 2021 року судом першої інстанції встановлено, що в цій специфікації вказаний термін постачання: жовтень 2021 року. Водночас, прохання відповідача щодо поставки товару за рахунком № СФ-008071 від 06 жовтня 2021 року було вказано також листом № 67/22 від 07 лютого 2022 року, про який зазначено вище. Товар був переданий 08 лютого 2022 року, що підтверджується видатковою накладною № РН-000873 від 08 лютого 2022 року на суму 111 472, 39грн, товаро-транспортною накладною № 497 від 08 лютого 2022 року. Відомості про автомобіль, перевізника, водія зазначені у ТТП співпадають з відомостями, зазначеними у листі № 67/22 від 07 лютого 2022 року. Товар, вказаний у видатковій накладній співпадає з товаром, зазначеним у ТТН.

Відповідачем не надано доказів, що товар за вищезазначеною накладною був оплачений.

Таким чином, за видатковою накладною № РН-000873 від 08 лютого 2022 року на суму 111 472, 39грн виник основний прострочений борг в сумі 111 472, 39грн.

Щодо специфікації № 24 від 11 жовтня 2021 року місцевим господарським судом встановлено, що в цій специфікації вказаний термін постачання: жовтень-листопад 2021 року. Водночас, прохання відповідача щодо поставки товару за рахунком № СФ-008181 от 11 жовтня 2021 року було вказано також листом № 67/22 від 07 лютого 2022 року, про який зазначено вище. Товар був переданий 08 лютого 2022 року, що підтверджується видатковою накладною № РН-000870 від 08 лютого 2022 року на суму 7 332,00 грн., видатковою накладною № РН-000871 від 08 лютого 2022 року на суму 35 964,00 грн. та товаро-транспортною накладною № 497 від 08 лютого 2022 року. Відомості про автомобіль, перевізника, водія зазначені у ТТП співпадають з відомостями, зазначеними у листі № 67/22 від 07 лютого 2022 року. Товар, вказаний у видаткових накладних, співпадає з товаром, зазначеним у ТТН. Відповідачем не надано доказів, що товар за вищезазначеними накладними був оплачений.

Таким чином, за видатковою накладною № РН-000870 від 08 лютого 2022 року виник основний прострочений борг в сумі 7 332,00 грн., а за видатковою накладною № РН-000871 від 08 лютого 2022 року - 35 964,00 грн. Загальний розмір боргу за цими двома накладними складає - 43 296, 00грн (7 332, 00грн + 35 964, 00грн).

Однак, відповідач вважає, що термін оплати в 21 календарний день пов`язаний із виконанням самим позивачем свого обов`язку по поставці товару за всією специфікацією, який за специфікацією №24 не був ним виконаний. Як зазначає апелянт, після поставки всієї узгодженої партії товару, встановленого специфікацією №24 від 11.10.2021 у АТ "ХТЗ" розпочнеться відлік терміну на оплату поставленого товару, а наразі це зобов`язання ще не виникло, оскільки весь товар згідно з специфікацією ще не поставлений.

В частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 43 296, 00грн за видатковою накладною № РН-000870 від 08 лютого 2022 року та видатковою накладною № РН-000871 від 08 лютого 2022 року, які складені на виконання специфікації №24 від 11.10.2021, а також в частині стягнення інфляційних на всю заборгованість відповідач оскаржує рішення місцевого господарського суду.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Відтак, рішення суду першої інстанції від 03.10.2022 переглядається судом апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 43 296, 00грн за видатковою накладною № РН-000870 від 08 лютого 2022 року та видатковою накладною № РН-000871 від 08 лютого 2022 року, які складені на виконання специфікації №24 від 11.10.2021, а також в частині стягнення інфляційних на заборгованість у розмірі 265 842, 02грн.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке ж положення міститься і в статті 173 Господарського кодексу України.

Укладений сторонами у справі договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України та статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 вказаного Кодексу передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Апелянт не заперечує, що отримав від позивача товар за специфікаціями №14, 23, 24, за який на суму 265 842, 02грн не розрахувався.

Однак, відповідач вважає, що термін оплати в 21 календарний день пов`язаний із виконанням самим позивачем свого обов`язку по поставці товару за всією специфікацією, який за специфікацією №24 не був ним виконаний. Як зазначає апелянт, після поставки всієї узгодженої партії товару, встановленого специфікацією №24 від 11.10.2021 у АТ "ХТЗ" розпочнеться відлік терміну на оплату поставленого товару, а наразі це зобов`язання ще не виникло, оскільки весь товар згідно з специфікацією ще не поставлений.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пункту 3.3. договору, оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника із застосуванням платіжних доручень на умовах зазначених в специфікації. У відповідності до всіх специфікацій умови оплати товару однакові, а саме 100% оплата протягом 21 календарного дня з дати поставки товару.

Позивач виконав свій обов`язок з поставки товару на наступний день після отримання листа відповідача № 67/22 від 07 лютого 2022 року з проханням поставити товар.

Товар, у відповідності до умов FCA ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року, був поставлений належним чином відповідачу, адже переданий у місці, що встановлено договором, вантажоперевізнику, який визначений відповідачем.

Враховуючи викладене, покупець зобов`язаний був оплатити за товар, поставлений 08 лютого 2022 року за вищевказаними видатковими накладними, до 01 березня 2022 року (включно), чого останнім здійснено не було.

Судова колегія зазначає, що такої умови поставки, як оплата товару після поставки всього обсягу товару за специфікацією договір та самі специфікації не містять; наведені доводи апелянта є довільним тлумаченням положень договору та норм законодавства на свою користь.

Отже, безпідставними є посилання апелянта на прострочення виконання зобов`язання позивачем.

Щодо посилання апелянта на форс-мажорні обставини, виникнення яких унеможливлюють відповідачу виконати свої зобов`язання з оплати за отриманий товар, і на які апелянт посилається в частині нарахування інфляційних, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Обставини форс-мажору, за загальним правилом, звільняють сторони від відповідальності за порушення зобов`язання. Тобто від нарахування штрафів/пені за неналежне виконання зобов`язань.

У даному ж випадку позивач не просить стягнути штрафні санкції (тобто, не ставиться вимога щодо відповідальності за невиконане відповідачем зобов`язання), а вимагає стягнути з відповідача основну заборгованість за поставлений товар та інфляційні.

При цьому, судова колегія зазначає, що враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Така правова позиція викладена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/600/18.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що договірні зобов`язання мають виконуватися належним чином, а одностороння відмова від зобов`язань не допускається. Наявність форс-мажору не може бути підставою для невиконання зобов`язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України, а також статтею 218 Господарського кодексу України передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).

Частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан із 05:30 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався, і діє на даний час.

Торгово-промисловою палатою України було оприлюднено лист №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).

Це означає, що введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідно до пункту 6.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов цього договору у разі виникнення форс-мажорних обставин, які не залежать від сторін.

До пункту 6.2. договору обставини форс-мажору включають в себе: оголошення воєнного стану.

Факти, викладені в повідомленні, мають бути підтверджені сертифікатом Торгівельно-промислової палати України (який відповідачем надано не було).

Відповідно до пункту 6.3. договору, зацікавлена сторона негайно повідомляє іншу сторону письмово про початок і припинення такої обставини.

Відповідно до пункту 6.4. договору, не повідомлення або невчасне повідомлення, порушення зобов`язань, передбачених пунктом 6.1. договору, позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищезгадану обставину як на підставу, що звільняє її від відповідальності за договором, а також за завдання шкоди (збитків).

З вищенаведеного вбачається, що договором передбачена певна процедура повідомлення іншої сторони про початок дії щодо неї форс-мажорних обставин. Тобто, одного лише факту настання форс-мажорних обставин та засвідчення цього факту ТПП України, в даному випадку, недостатньо для констатування факту початку дії щодо сторони договору форс-мажорних обставин. У випадку недотримання зазначеної процедури визначені чіткі наслідки - позбавлення сторони права посилатися на форс-мажор, як на підставу, що звільняє її від відповідальності за договором. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач належним чином повідомляв позивача про початок дії щодо нього форс-мажорних обставин. Повідомлення про форс-мажорні обставини № 85-41 від 01 червня 2022 року було подане відповідачем лише разом з заявою про відстрочення виконання рішення суду. Також до суду не надані документи, що підтверджують отримання цього повідомлення позивачем. Окрім цього, як вбачається з п. 6.3. договору, зацікавлена сторона повідомляє іншу сторону письмово про початок і припинення такої обставини - негайно. В свою чергу, форс-мажорні обставини, як про те зазначає відповідач, виникли ще з 24 лютого 2022 року.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем не дотримана процедура повідомлення про початок дії щодо нього форс-мажорних обставин, що позбавляє його права посилатися на форс-мажор, як на підставу, що звільняє від відповідальності за договором.

Поряд з цим, як вірно зазначено, місцевим господарським судом, за наявності такого повідомлення, відповідач має право ставити питання лише про звільнення його від відповідальності за несвоєчасне виконання умов договору. Однак, відповідач безпідставно посилається на форс-мажорні обставини, як на об`єктивну підставу невиконання обов`язку з оплати поставленого товару.

Апелянт зазначає, що він також в обґрунтування клопотання про відстрочення виконання рішення суду посилався на обставини активних бойових дій, артилерійських та ракетних обстрілів, які зруйнували приміщення АТ "ХТЗ" та призвели до того, що було неможливо вивести на роботу працівників, які відповідали за розрахунки з кредиторами. Як вказував відповідач, відсутність доступу до оргтехніки та серверів потягла за собою неможливість розіслати повідомлення кредиторам про настання форс-мажорних обставин в терміни, встановлені в договорах. Коли доступ, навіть тимчасово, було налагоджено, АТ "ХТЗ" розмістив оголошення про настання форс-мажорних обставин на власному веб-сайті.

Апелянт зазначає, що з 24 лютого 2022 року АТ "ХТЗ" знаходиться в режимі простою, з квітня 2022 року та до цього часу трудові договори з працівниками є призупиненими, що унеможливлює роботу з кредиторською заборгованістю, зокрема і з позивачем.

Зважаючи на всі зазначені вище обставини, розуміючі наявність заборгованості перед позивачем за специфікаціями, які є повністю закриті поставками, відповідач звернувся до суду із заявою про відстрочення виконання рішення суду.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до частин 1 та 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; ....; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (частина 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Однак, як встановлено місцевим господарським судом, відповідачем до суду не надано належних доказів, на підставі яких можна встановити підстави для відстрочення виконання судового рішення.

Так, надані довідка № 54/12-476 від 09 вересня 2022 року, видана АТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО", та довідка № 54-2/15769 від 09 вересня 2022 року, видана АТ "УКРСИББАНК", вказують лише на залишок коштів на рахунках відповідача станом на 09 вересня 2022 року і не підтверджують, як то вказано відповідачем, реальне скрутне матеріальне становище.

Матеріали справи не містять доказів того, що повідомлення про форс-мажорні обставини № 85-41 від 01 червня 2022 року було направлено на адресу відповідача. Також, таке повідомлення було складено вже після настання строку для виконання зобов`язань перед позивачем.

Подані у справу фотознімки руйнувань не є належними доказами неможливості виконання відповідачем спірного грошового зобов`язання. Позов не стосується зобов`язання з виробництва та поставки відповідачем товару та пошкодження/знищення цих будівель стало обґрунтуванням неможливості виконання зобов`язання з поставки. Окрім цього, відповідачем не ідентифіковано будівлі, а функціональне призначення зруйнованої будівлі невідомо.

Крім цього, заява не містить жодного аргументу на обґрунтування необхідності відстрочення виконання рішення суду саме на один рік.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку, що подана заява про відстрочення виконання рішення суду є недоведеною та не підлягає задоволенню судом.

Наведені апелянтом доводи в апеляційній скарзі зазначеного не спростовують і фактично зводяться до власної оцінки апелянтом наданих ним доказів.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для справи, та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 03.10.2022 у справі №922/965/22 без змін.

Виходячи з приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати апелянта зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Розглянувши заяву позивача про розподіл судових витрат, понесених ним у зв`язку з апеляційним розглядом справи, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За змістом пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

На підтвердження понесених позивачем судових витрат надані докази: копія додаткової угоди №08/11 ХТЗ від 08.11.2022 до договору про надання юридичних послуг 01/2019 від 07.12.2018, копія акту приймання-передачі наданих послуг від 17.11.2022, копія платіжного доручення №2500 від 15.11.2022.

Із даних доказів вбачається, що за додатковою угодою №08/11 ХТЗ від 08.11.2022 до договору про надання юридичних послуг 01/2019 від 07.12.2018 адвокат Бичков В.В. взяв на себе зобов`язання на стадії апеляційного перегляду Східним апеляційним господарським судом рішення від 03.10.2022 у справі №922/965/22 скласти та подати відзив на апеляційні скарги на рішення місцевого господарського суду від 03.10.2022, а також на додаткове рішення, а ТОВ "ТАКТ" - оплатити гонорар у розмірі 2000, 00грн.

Згідно акту приймання-передачі наданих послуг, загальна вартість послуги складає 2 000, 00грн, які були сплачені позивачем відповідно до копії платіжного доручення №2500 від 15.11.2022.

Враховуючи обставини справи, характер спірних правовідносин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу є співмірною з виконаними адвокатом роботами (послугами), тому витрати позивача, понесені ним у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 2 000, 00грн підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 129, 256, 269-270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 03.10.2022 у справі №922/965/22 залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод" (код ЄДРПОУ 05750295, місцезнаходження: 61007, місто Харків, проспект Героїв Харкова, будинок 275) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Такт" (49005, м. Дніпро, вул. Героїв Крут, 16-А, код ЄДРПОУ 21858879) 2 000, 00 (дві тисячі) грн витрат, понесених на правову допомогу.

Повернути справу №922/965/22 до Господарського суду Харківської області для видачі відповідного судового наказу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Л.М. Здоровко

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя В.В. Лакіза