Постанова

від 21.12.2022 по справі 283/1819/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №283/1819/19 Головуючий у 1-й інст. Ярмоленко В. В.

Категорія 26 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б.,

за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №283/1819/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «К і Партнер», Державного реєстратора Пиріжківської сільської ради Малинського району Житомирської області Мукомел Анастасії Володимирівни, треті особи: відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, приватний нотаріус Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Надія Сергіївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коваль Катерина Олександрівна, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі ліквідатора Публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» Рекрут Світлана Валеріївна, про визнання недійсними договорів, скасування записів про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно та зобов`язання повернути майно

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 20 квітня 2021 року, яке ухвалене під головуванням судді Ярмоленка В.В. у м. Малині,

в с т а н о в и в:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. Із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив: визнати недійсним, укладений 27 грудня 2018 року між ТзОВ «К і Партнери» і ОСОБА_4 , договір про відступлення прав вимоги за договором про надання відновлюваної кредитної лінії від 11 вересня 2014 року №05.1-218ю/2014/2-1, укладеним між ПАТ «Національний кредит» та ФОП ОСОБА_2 ; визнати недійсним, укладений 27 грудня 2018 року між ТзОВ «К і Партнери» і ОСОБА_4 договір про відступлення прав вимоги за договором поруки від 11 вересня 2014 року №04-1406/1-4, укладеним між ПАТ «Національний кредит» та ОСОБА_3 ; визнати недійсним, укладений 27 грудня 2018 року між ТзОВ «К і Партнери» і ОСОБА_4 договір про відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги за іпотечним договором від 11 вересня 2014 року №04-1402/1-1, який посвідчений приватним нотаріусом Гальченко Т.Г.; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на житловий будинок із господарськими будівлями та на земельну ділянку площею 0,0612 га по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі - продажу нежитлового приміщення магазину площею 44,1 м2 по АДРЕСА_2 від 01 березня 2019 року, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на нежитлове приміщення магазину площею 44,1 м2 по АДРЕСА_2 ; зобов`язати ОСОБА_5 повернути ОСОБА_4 нежитлове приміщення магазину площею 44,1 м2 по АДРЕСА_2 ; зобов`язати ОСОБА_4 після отримання нежитлового приміщення магазину площею 44,1 м2 по АДРЕСА_2 передати його ОСОБА_2 ; стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 14 126,30 грн. та 40 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 29 березня 2014 року відповідно до договору позики він надав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 242 000 грн. в рівних частках, з строком виконання зобов`язань по поверненню позики 01 серпня 2014 року. Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2015 року в справі №283/1620/15-ц на користь ОСОБА_1 стягнута заборгованість за договором позики з ОСОБА_3 в розмірі 158 810,49 грн. та 1 588,10 грн. судового збору, та з ОСОБА_2 - в розмірі 190 453,83 грн. та 1 904,54 грн. судового збору. З метою виконання вказаного рішення суду, відділом ДВС ГТУЮ в Житомирській області накладений арешт на все нерухоме майно, належне ОСОБА_2 (номер запису про обтяження 15405155 від 15 липня 2016 року). Одночасно з отриманням вище зазначеної позики, останній передав позивачу в заставу приміщення магазину в АДРЕСА_2 . Із метою повернення коштів ОСОБА_1 11 вересня 2014 року ОСОБА_2 отримав позику в ПАТ «Банк Національний Кредит», передавши банку в заставу належні йому та дружині ОСОБА_3 набуті в шлюбі приміщення магазину, житловий будинок в АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0612 га за цією ж адресою, попередньо знявши обтяження, що були зареєстровані на користь позивача, за умови виконання своїх зобов`язань за договором позики. ОСОБА_1 зазначає, що саме недотримання обіцянки ОСОБА_2 щодо повернення грошових коштів є підставою для звернення до суду. Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2017 року в справі №283/688/16-ц стягнуто з ОСОБА_3 (майнового поручителя ОСОБА_2 ) заборгованість на користь ПАТ «Банк Національний Кредит» в сумі 342 302,25 грн. Банком 25 вересня 2018 року відступлено право вимоги вказаного боргу на користь ТзОВ «К і Партнер» за відповідним договором. Між ТзОВ «К і Партнери» та ОСОБА_4 27 грудня 2018 року укладений договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 11 вересня 2014 року №04-10402/1-1. Зазначає, що відступлення права вимоги на користь фізичної особи суперечить вимогам ч.3 ст.512 та ст.1054 ЦК України та підтверджується позицією Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі №465/646/11, від 11 вересня 2018 року в справі №909/968/16. Посилається на те, що ОСОБА_4 у своїх заявах, адресованих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 29 грудня 2018 року, та в листі, надісланому до ВПВР УДВС, вказала неправдиву інформацію щодо суми боргу за якою здійснено відступлення права вимоги, зокрема: замість 342 302,25 грн, як вказано в рішенні суду, зазначила 776 347,43 грн, що спрямовано виключно на уникнення виконання рішення та приховування майна шляхом його відчуження на свою користь. ОСОБА_4 , як новий іпотекодержатель, звернула стягнення на предмет іпотеки без проведення оцінки та без відшкодування ОСОБА_2 перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Внаслідок таких дій йому не залишилося майна, за рахунок якого можливо виконати рішення суду, ухваленого на його користь. Зазначав, що державна реєстрація прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_4 від 09 лютого 2019 року є незаконною, у зв`язку з тим, що: реєстрація здійснена при наявності обтяжень речових прав, що є підставою у її відмові; реєстрація проведена на підставі договору відступлення права вимоги за іпотечним договором, а не на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі від 11 вересня 2014 року; на час проведення реєстраційних дій не минув 30-денний строк, встановлений п.61 Порядку державної реєстрації речових прав, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2015 року №1127; реєстраційні дії вчинені не нотаріусом, а державним реєстратором Пиріжківської сільської ради Мукомел А.В. Окрім того, 01 березня 2019 року ОСОБА_4 продала ОСОБА_5 приміщення магазину, на який державним виконавцем накладений арешт в межах виконавчого провадження про стягненню боргу на користь ОСОБА_1 , що призвело до порушення його прав. Вважає, що відповідачі вчинили дії щодо відчуження майна, за рахунок якого він міг би задовольнити свої кредиторські вимоги. Як наслідок, погашення боргу на його користь відповідно до судового рішення стало неможливим через відсутність у відповідачів майна.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 20 квітня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що суд не взяв до уваги той факт, що заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання суми боргу містять неправдиву інформацію та спрямовані виключно на уникнення виконання судового рішення про стягнення боргу, ухваленого на його користь та приховування майна шляхом його відчуження на користь своєї доньки. Поза увагою суду також залишено те, що ОСОБА_4 як новий іпотекодержатель звернула стягнення на предмет іпотеки та набула у власність не лише заставне майно, а ще і на господарські будівлі, які не були предметом застави, хоча в договорі про відступлення права вимоги від 27 грудня 2018 року від ТзОВ «К і Партнер» до ОСОБА_4 вказано, що предметом іпотеки є лише житловий будинок без господарських будівель і споруд. Окрім того, всупереч вимог чинного законодавства перед набуттям у власність цього майна його оцінка не проведена, а проведена лише після відкриття судом провадження у справі. ОСОБА_4 не відшкодувала ОСОБА_2 перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Внаслідок вчинення таких дій у ОСОБА_2 не залишилося будь-якого майна, за рахунок якого можливо виконати судове рішення, ухвалене на користь поручителя. Вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що усі позовні вимоги є похідними від вимог про визнання недійсними вимог про переуступку прав вимоги за кредитним договором. Незаконність здійснення такої переуступки є лише однією із окремих підстав для визнання усіх правочинів недійсними та скасування права власності на нерухоме майно.

ОСОБА_4 у поданому відзиві просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Зазначає, що ОСОБА_1 не був стороною у жодному договорі, які він оспорює та ніколи не був власником нерухомого майна, яке він має намір повернути. Вважає, що дані обставини є визначальними, оскільки жодних порушених прав укладенням оспорюваних договорів не вбачає.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить у її задоволенні відмовити, а рішення суду - залишити без змін. Посилається на те, що відсутність виконання всіх вимог ст.51 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про безпідставність позову та відсутність порушених прав ОСОБА_1 . Виходячи із того, що ОСОБА_1 не був власником нерухомого майна, яке перебувало під іпотекою, не був стороною жодного договору, а тому рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.

Інші учасники справи відзиву на апеляційну скаргу не подали. Відповідно до змісту частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу інших учасників справи не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Рудик В.Р. у минулих судових засіданнях апеляційну скаргу підтримував та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Яременко Д.В. заперечив щодо задоволення апеляційної скарги. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи до суду не з`явилися. Представник позивача на останнє судове засідання спрямував заяву про закінчення розгляду справи за його відсутності. Водночас зазначив, що апеляційну скаргу та доводи, викладені у ній, підтримує в повному обсязі та просить її задовольнити. Від інших учасників справи клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 29 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_6 укладений нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_3 та ОСОБА_2 прийняли у власність грошові кошти в розмірі 242 000 грн. в рівних частках кожен. Зазначену суму коштів позичальники зобов`язалися повернути одним платежем або частинами в строк до 01 серпня 2014 року.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2015 року в справі №283/1620/15-ц стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 29 березня 2014 року в сумі 158 810,49 грн; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 29 березня 2014 року в сумі 190 453,83 грн (а.с.57-61 т.1). Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 11 листопада 2015 року рішення Малинського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2015 року залишене без змін (а.с.62-64 т.1). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах від 13 квітня 2016 року залишено без змін рішення Малинського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 11 листопада 2015 року (а.с.65-68 т.1). Ухвалою Верховного Суду України від 10 жовтня 2016 року відмовлено в допуску до провадження справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики; за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним (а.с.69-71 т.1).

Державним виконавцем Малинського РВ ДВС ГТУЮ в Житомирській області 14 липня 2016 року відкрито виконавче провадження №51673718 щодо виконання виконавчого листа №2/283/590/2015, виданого Малинським районним судом Житомирської області 02 грудня 2015 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 29 березня 2014 року в розмірі 190 453,83 грн, винесена постанова про накладення арешту на майно ОСОБА_2 в межах суми звернення стягнення та оголошена заборона на його відчуження (а.с.72 т.1).

Постановою начальника відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Житомирській області від 14 листопада 2018 року вказане виконавче провадження прийнято до примусового виконання відділом примусового виконання рішень ГТУЮ в Житомирській області (а.с.73 т.1).

Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 15 листопада 2018 року вбачається, що у власності ОСОБА_2 знаходяться:

- земельна ділянка з кадастровим номером 1810900000:01:006:0785 площею 0,0612 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на праві приватної власності належить ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , згідно державного акту серії ЯМ №167028 від 27 грудня 2012 року, на яку 11 вересня 2014 року приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Гальченко Т.Г. зареєстровано обтяження згідно з іпотечним договором №04-1402/1-1; 25 вересня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим В.І. зареєстровано заміну іпотекодержателя з ПАТ «Банк Національний Кредит» на ТзОВ «К і Партнер» згідно договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором;

- нежитлове приміщення магазину загальною площею 44,1 кв.м в АДРЕСА_2 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , згідно договору купівлі-продажу від 25 серпня 2004 року, на яке 29 березня 2014 року приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Гальченко Т.Г. зареєстровано обтяження згідно з договором іпотеки від 29 березня 2014 року на користь ОСОБА_1 №04-1402/1-1; 11 вересня 2014 року приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Гальченко Т.Г. змінено обтяження згідно з іпотечним договором №04-1402/1-1; 25 вересня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим В.І. зареєстровано заміну іпотекодержателя з ПАТ «Банк Національний Кредит» на ТзОВ «К і Партнер» згідно з договором про відступлення прав вимоги за іпотечним договором;

- житловий будинок із господарськими будівлями в АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , згідно з договором від 27 січня 1977 року, на яку 11 вересня 2014 року приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Гальченко Т.Г. зареєстровано обтяження згідно з іпотечним договором №04-1402/1-1; 25 вересня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим В.І. зареєстрована заміна іпотекодержателя з ПАТ «Банк Національний Кредит» на ТзОВ «К і Партнер» згідно з договором про відступлення прав вимоги за іпотечним договором.

Також, 15 липня 2016 року державним виконавцем Малинського РВ ДВС на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в рамках виконавчого провадження №51673718 зареєстровано обтяження у вигляді арешту всього нерухомого майна ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (а.с.75-89 т.1).

Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Житомирській області винесені постанови від 07 грудня 2018 року та від 20 грудня 2018 року у ВП №51673718 про опис та арешт майна та описане нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення магазину загальною площею 44,1 кв.м. в АДРЕСА_2 ; земельна ділянка за кадастровим номером 1810900000:01:006:0785 та житловий будинок із господарськими будівлями в АДРЕСА_1 (а.с.91-93, 95-97 т.1). Вказані постанови направлені ТзОВ «К і Партнер» як іпотекодержателю майна.

ТзОВ «К і Партер» направило до відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Житомирській області лист про те, що товариство станом на 29 грудня 2018 року не є іпотекодержателем щодо нерухомого майна, яке належить ОСОБА_2 , оскільки 27 грудня 2018 року ТзОВ «К і Партнер» відступило третій особі право вимоги за іпотечним договором №04-1402/1-1, укладеним 11 вересня 2014 року (а.с.98 т.1).

ОСОБА_4 , як іпотекодержатель описаного та арештованого нерухомого майна, не надала своєї згоди на реалізацію предметів іпотеки (а.с.122-123 т.1).

Державним виконавцем у ВП №51673718 щодо стягнення заборгованості за договором позики на користь ОСОБА_1 , надіслано ОСОБА_4 вимогу державного виконавця щодо повідомлення розміру заборгованості боржника ОСОБА_2 заставодержателю (а.с.130 т.1).

Постановою державного виконавця від 18 січня 2019 року у ВП №51673718 для визначення вартості майна боржника ОСОБА_2 призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ОСОБА_7 щодо визначення вартості описаного та арештованого майна боржника (а.с.131 т.1).

Відповідно до висновків оцінювача, станом на 07 лютого 2019 року ринкова вартість нежитлового приміщення - магазину загальною площею 44,1 кв.м в АДРЕСА_2 становить 379 745 грн; ринкова вартість житлового будинку загальною площею 81,5 кв.м в АДРЕСА_3 становить 774 794 грн; ринкова вартість земельної ділянки загальною площею 0,0612 га з кадастровим номером 1810900000:01:006:0785 становить 83 342 грн (а.с.132,133 т.1).

Окрім того, 11 вересня 2014 року між ПАТ «Банк Національний Кредит» (кредитор) та ОСОБА_2 (позичальник) укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії №05.1-218ю/2014/2-1, відповідно до умов якого кредитор взяв на себе зобов`язання щодо надання позичальнику кредиту в розмірі 300 000 грн. під 22% річних строком до 10 вересня 2017 року, а позичальник взяв на себе зобов`язання сплати основної суми та процентів за користування кредитними коштами (а.с.31-39 т.2).

Також, з метою забезпечення виконання договірних зобов`язань 11 вересня 2014 року між ПАТ «Банк Національний Кредит» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладений іпотечний договір №04-1402/1-1, відповідно до умов якого передано в іпотеку житловий будинок площею 81,5 кв.м в АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0612 га в АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення загальною площею 44,1 кв.м в АДРЕСА_2 (а.с.158-165 т.3).

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2017 року в справі №283/688/16-ц стягнено з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк Національний Кредит» заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 11 вересня 2014 року №05.1-218ю/2014/2-1 в сумі 342 302,25 грн. та витрати по платі судового збору в сумі 5 134,54 грн (а.с.101-108 т.1). Постановою Житомирського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року в справі №283/688/16-ц рішення Малинського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2017 року залишено без змін (а.с.111-117 т.1).

ПАТ «Банк Національний Кредит» 13 вересня 2018 року на електронних торгах продало право вимоги за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 11 вересня 2014 року №05.1-218ю/2014/2-1. Переможцем торгів стало ТзОВ «К і Партер», що підтверджується протоколом UA-ЕА-2018-08-17-000029-b (а.с.99 т.1).

25 вересня 2018 року між ПАТ «Банк Національний Кредит» (банк) та ТзОВ «К і Партер» (новий кредитор) укладений договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, за умовами якого банк відступив новому кредитору право вимоги до позичальників та поручителів, зазначених в додатку №1 до цього договору. Сторони домовилися, що відступлення банком новому кредитору прав вимоги за іпотечним договором №04-1402/1-1, який укладений між банком та ОСОБА_2 11 вересня 2014 року, відбувається за окремим договором (а.с.100 т.1).

Також, 25 вересня 2018 року укладений договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 11 вересня 2014 року №04-1402/1-1 між ПАТ «Банк Національний Кредит» (первісний іпотекодержатель) та ТзОВ «К і Партер» (новий іпотекодержатель), згідно з умов якого новий іпотекодержатель набув прав первісного іпотекодержателя згідно іпотечного договору від 11 вересня 2014 року №04-1402/1-1, який посвідчений приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Гальченко Т.Г., зареєстрованого в реєстрі за №2210.

Відповідно до розділу 1 вказаного договору право вимоги за іпотечним договором відступається в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, включаючи (але не обмежуючись): право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному ст.38 Закону України «Про іпотеку»; право набути у власність предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання за договором кредиту в порядку, визначеному ст.37 Закону України «Про іпотеку»; право звернути стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку у будь-який спосіб, що не суперечить чинному законодавству України; право звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса; інші права і повноваження, що належать іпотекодержателю за іпотечним договором. Предметом іпотеки є наступне нерухоме майно: житловий будинок площею 81,5 кв.м в АДРЕСА_3 ; земельна ділянка площею 0,0612 га в АДРЕСА_3 ; нежитлове приміщення загальною площею 44,1 кв.м в АДРЕСА_2 (а.с.92-94 т.4).

У подальшому, 27 грудня 2018 року між ТзОВ «К і Партер» (первісний кредитор) та ОСОБА_4 (новий кредитор) укладений договір про відступлення права вимоги, згідно з умовами якого первісний кредитор відступив новому право грошової вимоги за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 11 вересня 2014 року №05.1-218ю/2014/2-1, укладеним між ПАТ «Банк Національний Кредит» та ОСОБА_2 , та договором поруки від 11 вересня 2014 року №04-1406/1-4, укладеним між ПАТ «Банк Національний Кредит» та ОСОБА_3 , право вимоги за основним договором та договором забезпечення первісний кредитор отримав на підставі договору про відступлення прав вимоги від 25 вересня 2018 року, укладеним між ПАТ «Банк Національний Кредит» та ТзОВ «К і Партнер» за результатами електронних торгів. Сума права вимоги за основним договором та договором забезпечення, що відступається первісним кредитором новому кредитору за цим договору становить 776 347,43 грн (а.с.26-27 т.2).

27 грудня 2018 року між ТзОВ «К і Партер» (первісний іпотекодержатель) та ОСОБА_4 (новий іпотекодержатель) укладений договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 11 вересня 2014 року №04-1402/1-1, посвідчений приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Гальченко Т.Г. за №2210, згідно з яким новий іпотекодержатель набув всіх прав первісного іпотекодержателя за іпотечним договором від 11 вересня 2014 року №04-14002/1-1.

Відповідно до розділу 1 договору про відступлення, право вимоги за іпотечним договором відступається в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, включаючи (але не обмежуючись): право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному ст.38 Закону України «Про іпотеку»; право набути у власність предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання за договором кредиту в порядку, визначеному ст.37 Закону України «Про іпотеку»; право звернути стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку у будь-який спосіб, що не суперечить чинному законодавству України; право звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса; інші права і повноваження, що належать іпотекодержателю за іпотечним договором (а.с.101-103 т.4).

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 27 грудня 2018 року за об`єктами нерухомого майна: житловим будинком із господарськими будівлями та земельною ділянкою з кадастровим номером 1810900000:01:006:0785 площею 0,0612 га в АДРЕСА_3 , нежитловим приміщенням площею 44,1 кв.м в АДРЕСА_2 , зареєстровано іпотекодержателя ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (а.с.124-126 т.1).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша та четверта ст.202 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у ст.203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. За таких обставин, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Відповідно до частини першої ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

За змістом ст.215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до п.1 частини першої ст.512, ст. 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Отже, положеннями ст.ст.512, 1077 ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Із аналізу ст.ст.512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів із відступлення права вимоги: відповідно до ст.2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Висновок щодо розмежування договорів відступлення права вимоги (цесії) та договорів факторингу викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі №909/968/16, де суд зазначив, що метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, а метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватися по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні.

Розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст.513 ЦК України). Оскільки, факторинг визначено п.3 частини першої ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Разом із цим, як зазначено у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а є правочином з відступлення права вимоги.

Відповідно до умов договору про відступлення права вимоги від 27 грудня 2018 року, до нового кредитора, тобто ОСОБА_4 переходять права первісного кредитора - ТзОВ «К і Партнер», як кредитора у грошових зобов`язаннях, що виникли із основного договору та договору забезпечення. Сума права вимоги, що відступається, становить 776 347,43 грн із яких: заборгованість за кредитом складає 266 600 грн; заборгованість з нарахованих процентів - 10 094,07 грн; заборгованість з нарахованих та несплачених в строк процентів складає 212 098,42 грн; заборгованість з пені - 287 554,94 грн. У п.1.5.1 зазначено, що відступлення права вимоги згідно з цим договором не тягне за собою ніяких змін умов кредитного договору. Зазначений договір не є договором факторингу, а наслідком його укладення є лише відступлення права вимоги до боржників за грошовими зобов`язаннями. Згідно з п.2.1. вказаного договору вартість прав вимоги, що відступаються первісним кредитором новому кредитору становить 270 000 грн, що є номінальною вартістю за договором про відступлення права вимоги (а.с.26-27 т.2).

У зв`язку з укладенням між ТзОВ «К і Партнер» та ОСОБА_4 договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 27 грудня 2018 року, ОСОБА_4 набула прав іпотекодержателя на підставі договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за іпотечним договором від 11 вересня 2014 року №04-1402/1-1, який посвідчений 11 вересня 2014 року приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Гальченко Т.Г., зареєстрований в реєстрі за №2210 (а.с.101-103 т.4).

Скаржником не надано апеляційному суду будь-яких інших доказів на підтвердження недійсності оспорюваних договорів.

Із огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договори відступлення права вимоги від 27 грудня 2018 року за кредитними договором, договором поруки та іпотечним договором відповідають вимогами ст.ст.512, 513, 514 ЦК України та не є договорами факторингу, а тому відсутні підстави для визнання їх недійсними.

Після набуття прав кредитора та іпотекодержателя ОСОБА_4 нотаріально посвідченими заявами від 29 грудня 2018 року повідомила для передачі інформацію ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що вона на підставі договорів про відступлення права вимоги від 27 грудня 2018 року стала новим кредитором та новим іпотекодержателем майна. Також вимагала здійснити погашення заборгованості за основним зобов`язанням за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 11 вересня 2014 року №05.11-218ю/2014/2-1 в сумі 776 347,43 грн. У разі невиконання її вимог щодо сплати боргу в 30-денний строк із дня отримання вимоги буде звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нерухоме майно (а.с.134-135, т.1).

Відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній станом на час звернення стягнення) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя (частина третя ст.37 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини четвертої ст.37 Закону України «Про іпотеку» права та вимоги третіх осіб на предмет іпотеки, набутий у власність іпотекодержателем, які мають нижчий пріоритет, ніж вимога іпотекодержателя, втрачають чинність.

Заявами від 25 та від 26 січня 2019 року, справжність підпису на яких посвідчена приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Н.С. та зареєстрованими в реєстрі за №№244, №237, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надали згоду на прийняття рішення в односторонньому порядку ОСОБА_4 на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нерухоме майно в рахунок виконання основного зобов`язання (а.с.136-137 т.1).

Із звіту про оцінку майна, виготовленого ФОП ОСОБА_8 на замовлення ОСОБА_4 вбачається, що станом на 05 лютого 2019 року ринкова вартість іпотечного майна становить 515 180 грн, із яких: житлового будинку загальною площею 81,5 кв.м в АДРЕСА_3 - 355 340 грн; нежитлового приміщення магазину загальною площею 44,1 кв.м. в АДРЕСА_2 - 132 300 грн; земельної ділянки загальною площею 0,0612 га з кадастровим номером 1810900000:01:006:0785 - 27 540 грн (а.с.166-243 т.3).

Матеріали справи не містять відомостей про те, що іпотекодавці не погоджувалися з визначеною вартістю нерухомого майна перед здійсненням реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем.

Отже, ОСОБА_4 перед набуттям права власності на предмет іпотеки відповідно до вимог ст.37 Закону України «Про іпотеку» визначила вартість іпотечного майна, а тому доводи апеляційної скарги про відсутність оцінки вартості майна перед набуттям у власність цього майна спростовуються матеріалами справи.

Із відомостей, що містяться в інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 22 лютого 2019 року слідує, що державним реєстратором Пиріжківської сільської ради Малинського району Мукомел А.В. 09 лютого 2019 року здійснено реєстрацію прав власності на нежитлове приміщення магазин площею 44,1 кв.м в АДРЕСА_2 , житловий будинок із господарськими будівлями та земельну ділянку з кадастровим номером 1810900000:01:006:0785 площею 0,0612 га в АДРЕСА_3 , за ОСОБА_4 (а.с.138-142 т.1).

Положеннями пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, унормовано, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі. Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Відповідно до п.6 частини першої ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, у разі якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 5 частини четвертої ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» передбачено, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної в пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за наявності згоди іпотекодержателя або контролюючого органу на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна у разі, якщо обтяженням є заборона відчуження нерухомого майна, що виникла на підставі договору.

Із інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 14 лютого 2019 року вбачається, що відомостей про накладення органами державної виконавчої служби арештів на іпотечне майно не зазначено, а лише наявна інформація про державну реєстрацію іпотеки (а.с.40-53 т.2).

Отже, на момент здійснення реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем в порядку ст.37 Закону України «Про іпотеку» в державному реєстрі інших обтяжень/заборон на вказане нерухоме майно, окрім самої іпотеки, не було, а тому доводи апеляційної скарги про те, що державний реєстратор вчинив реєстраційні дії щодо переходу права власності на арештоване державним виконавцем майно не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

01 березня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, згідно з умовами якого продавець передала у власність покупця нежитлове приміщення магазину в АДРЕСА_2 , а покупець зобов`язався сплатити продавцю протягом трьох календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору ринкову вартість відчужуваного приміщенні в розмірі 132 300 грн, згідно зі звітом про оцінку майна, виконаним ФОП ОСОБА_9 (а.с.81-82, 153-155 т.4).

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01 березня 2019 року слідує, що приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Н.С. здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на нежитлове приміщення магазин площею 44,1 кв.м в АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 01 березня 2019 року №619 (а.с.83 т.4).

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на те, що договір купівлі-продажу приміщення магазину уклала особа, яка не мала права ним розпорядитися.

Статтею 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. За таких обставин, власник не зобов`язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 набула права власності на нежитлове приміщення магазин площею 44,1 кв.м в АДРЕСА_2 , у спосіб, визначений законом та мала необхідний обсяг цивільної дієздатності для вчинення відповідного правочину щодо його відчуження. Отже, ОСОБА_5 правомірно набула право власності на вказане нерухоме майно на підставі договору купівлі продажу.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що порушення його права полягає в неможливості стягнення боргу за рішенням суду від 17 вересня 2015 року на його користь з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 через відсутність у останніх майна, яке вони відчужили в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки на користь ОСОБА_4 .

Відповідно до частини сьомої ст.3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що 29 березня 2014 року приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Гальченко Т.Г. зареєстровано обтяження на нежитлове приміщення магазин загальною площею 44,1 кв.м в АДРЕСА_2 згідно з договором позики від 29 березня 2014 року, розмір основного зобов`язання 242 000 грн. на користь ОСОБА_1 . Однак, 11 вересня 2014 року приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Гальченко Т.Г. змінено обтяження згідно іпотечного договору №04-1402/1-1; 25 вересня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим В.І. зареєстровано заміну іпотекодержателя з ПАТ «Банк Національний Кредит» на ТзОВ «К І Партнер» згідно договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором; 27 грудня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коваль К.О. зареєстровано заміну іпотекодержателя ТзОВ «К І Партнер» на ОСОБА_4 згідно договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором (а.с.75-89,129 т.1).

Отже, з 29 березня 2014 року пріоритетне право перед іншими стягувачами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок нерухомого майна ОСОБА_2 виникло у ОСОБА_1 , з 11 вересня 2014 року - у ПАТ «Банк Національний кредит», з 25 вересня 2018 року - у ТзОВ «К і Партнер», а з 27 грудня 2018 року - у ОСОБА_4 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що непогодження ОСОБА_1 з реалізацією ОСОБА_4 свого першочергового права як стягувача на звернення стягнення на предмет іпотеки, не свідчить про виникнення в нього права на визнання договорів відступлення права вимоги від 27 грудня 2018 року недійсними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 висловив висновок про те, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно правової позиції Верховного Суду України, сформульованої у постанові від 03 вересня 2019 року в справі №910/14255/18, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст.3,15,16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, у чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Решта доводів апеляційної скарги ґрунтується на переоцінці доказів, яким правильно надана оцінка судом першої інстанції у відповідності до норм ст.89 ЦПК України, а тому ці доводи апеляційної скарги не потребують додаткового правового обґрунтування. Отже, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи.

При цьому апеляційний суд ураховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більш того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Харвісаар проти Фінляндії»).

Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його скасування або зміни відсутні.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 20 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді:

Повний текст постанови складений 27 грудня 2022 року.