Постанова

від 08.12.2022 по справі 914/346/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2022 р. Справа №914/346/20(914/3654/21)

м.Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Гриців В.М. (головуюча), Зварич О.В., Малех І.Б.

секретар судового засідання Гілевич С.Р.

представники: позивача адвокат Рустамова Н.Р., відповідача адвокат Бербелюх Б.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Бондар Плюс М» на рішення Господарського суду Львівської області (суддя Артимович В.М.) від 29 червня 2022року у справі №914/346/20(914/3654/21)за позовом Приватного підприємства «Захід-Агроінвест» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Пурія Руслана Петровича до Приватного підприємства «Бондар плюс М» про стягнення 499 460,72 грн.

у межах справи № 914/346/20 про банкрутство Приватного підприємства «Захід-Агроінвест»

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа 914/346/20 про банкрутство Приватного підприємства Захід-Агроінвест.

Постановою від 24 липня 2020 року суд визнав Приватне підприємство Захід-Агроінвест банкрутом, ввів ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначив арбітражного керуючого Пурія Руслана Петровича.

У грудні 2021 року ліквідатор Приватного підприємства «Захід-Агроінвест» - арбітражний керуючий Пурій Руслан Петрович звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства «Бондар плюс М» про стягнення 499 460,72 грн заборгованості.

Позов розглядався у межах справи №914/346/20 про банкрутство Приватного підприємства Захід-Агроінвест.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами аналізу бухгалтерського обліку ПП «Захід-Агроінвест», ліквідатор виявив заборгованість ПП «Бондар Плюс М» перед ПП «Захід-Агроінвест» у розмірі 499 460,72 грн за договором поставки № 28/1-мс від 28.10.2016, примірник якого не був виявлений в ПП «Захід-Агроінвест», у зв`язку з чим ліквідатор надіслав відповідачу запит від 22.10.2021 № 01-14/21-10-10/11 про надання такого договору. Однак, станом на дату складання позовної заяви відповіді від відповідача не отримано.

Відповідач надав відзив, у якому позов заперечив і вказав, що враховуючи суму, на яку поставлено товар у 2018 році та здійснену у 2018 році оплату, сума заборгованості ПП «Бондар Плюс М» перед ПП «Захід-Агроінвест» становить 89 778,40 грн. Водночас просив застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

Господарський суд Львівської області рішенням від 29 червня 2022 року позовні вимоги задовольнив повністю, присудив стягнути з Приватного підприємства «Бондар Плюс М» на користь Приватного підприємства «Захід-Агроінвест» 499 460,72 грн заборгованості та 7 491,91 грн витрат на оплату судового збору.

Суд за наявними у справі доказами встановив, що позивач на підтвердження поставки відповідачу товару за договором поставки від 28.10.2016 № 28/1-мс на загальну суму 1 136 778,40 грн надав видаткові накладні від 31.03.2018 № 176 на суму 276 940,00 грн, від 24.04.2018 № 219 на суму 434 520,00 грн та від 26.04.2018 № 228 на суму 425 318,40 грн, які скріплені підписами та печатками обох сторін. Відповідач не заперечив факт поставки товару згідно цих видаткових накладних.

У матеріалах справи відсутні інші видаткові накладні на виконання договору поставки від 28.10.2016 № 28/1-мс, факт укладення якого не заперечується обома сторонами, та/чи інші договори поставки, укладені між ПП «Захід-Агроінвест» та ПП «Бондар Плюс М».

Відповідно до п. 3.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління НБУ від 21.01.2004 №22 саме на ПП «Бондар плюс М» покладається обов`язок визначення повної та достовірної інформації щодо сплачених ним коштів та підставу їх перерахування за платіжними дорученнями.

У долучених відповідачем платіжних дорученнях від 04.01.2018 № 1625 на суму 100000,00 грн, від 05.01.2018 № 1626 на суму 100000,00 грн, від 09.01.2018 № 1629 на суму 100000,00 грн, від 11.01.2018 № 1639 на суму 100000,00 грн, від 16.01.2018 № 1647 на суму 100000,00 грн у призначенні платежу вказано: «За макуху згідно рахунку від 17.12.2017, а у платіжних дорученнях від 24.04.2018 № 1731 на суму 100000,00 грн, від 26.04.2018 № 16 на суму 150000,00 грн, від 17.05.2018 № 56 на суму 100000,00 грн, від 18.05.2018 № 58 на суму 100000,00 грн, від 03.07.2018 № 131 на суму 100000,00 грн у призначенні платежу взагалі відсутня конкретизація документу, на підставі якого здійснюється оплата, а лише зазначено: «За макуху соєву згідно рахунку».

Саме відповідач долучив до матеріалів справи копії рахунків-фактур, виписаних на підставі видаткових накладних, якими обґрунтовано позовні вимоги, а саме: рахунок-фактура від 31.03.2018 № СФ-176 на суму 276 940,00 грн, рахунок-фактура від 26.04.2018 № СФ228 на суму 425 318,40 грн та рахунок-фактура від 24.04.2018 № СФ-219 на суму 434 520,00 грн. Однак, суд звернув увагу на те, що відповідачем не надано та у матеріалах справи відсутні будь-які платіжні документи, які б свідчили про оплату вказаних рахунків.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 1 136 778,40 грн, що не заперечується сторонами, та у матеріалах справи відсутні докази оплати такого товару.

Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 499 460,72 грн заборгованості за поставлений товар.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначив, що позивач поставив відповідачу товар у березні-квітні 2018 року, який відповідачем не оплачено. Відповідач не виконав свої договірні зобов`язання з оплати поставленого позивачем відповідного товару згідно видаткових накладних від 31.03.2018 №176, від 24.04.2018 № 219 та від 26.04.2018 № 228 та оскільки станом на час звернення позивача до суду (грудень 2021 року) на всій території України тривав(є) карантин, що ПП «Захід-Агроінвест» не пропущено відповідний строк.

Приватне підприємство «Бондар Плюс М» подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 29 червня 2022 року у справі №914/346/20(914/3654/21) і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Приватного підприємства «Захід-Агроінвест» до Приватного підприємства «Бондар плюс М» про стягнення заборгованості відмовити у повному обсязі; здійснити розподіл судових витрат.

Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У зв`язку із відсутністю у призначеннях платежу посилання на наявні матеріалах справи рахунки-фактури, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що відсутні докази оплати відповідачем за поставлений товар. Суд погодився, що у матеріалах справи відсутні інші видаткові накладні на виконання договору поставки від 28.10.2016 №28/1-мс, факт укладення якого не заперечується обома сторонами, та/чи інші договори поставки, укладені між ПП «Захід-Агроінвест» та ПП «Бондар Плюс М. Таким чином, судом не встановлено наявності між сторонами інших господарських зобов`язань (інших поставок, іншої заборгованості, інших договорів).

У позовній заяві та у відповіді на відзив позивач зазначає, що у 2018 році отримав за поставлений товар 1 050 000 грн. Наявність інших зобов`язань позивач не довiв, а суд не встановив. Отже, усі платежі Приватного підприємства «Бондар Плюс М» на користь Приватного підприємства «Захід-Агроінвест» у 2018 році на загальну суму 1 050 000 грн з призначенням платежу за макуху» повинні бути зараховані як оплата за поставлену макуху, що є предметом спору. Відсутність у призначенні платежу посилання на накладну або рахунок-фактуру, за відсутності інших господарських зобов`язань між сторонами (відсутність поставок макухи за іншими накладними, іншими договорами), не може свідчити про безпідставність сплачених коштів або їх зарахування в рахунок погашення неiснуючої заборгованості (яка заперечується відповідачем, не доведена позивачем, відсутність якої встановлена судом). Фактична заборгованість за поставлений товар становить: 1 136 778,40 грн 1 050 000 грн. - 86778,4 грн.

Посилання в платіжних дорученнях №1625 вiд 04.01.2018, №1626 від 05.01.2018, №1629 від 09.01.2018, №1639 від 11.01.2018, №1647 від 16.01.2018 на рахунок від17.12.2017 не є доказом поставки позивачем товару на перераховані суми.

Інше тлумачення закону фактично призвело до того, що суд першої інстанції встановив відсутність оплати за поставлену макуху в повному обсязі (на загальну суму 1 136 778,40 грн), оскільки в платіжних документах відсутнє посилання на відповідні накладні, а сплачені відповідачем у 2018 році грошові кошти на загальну суму 1 050 000 грн зараховані позивачем та судом не зрозуміло куди. Підстави та перспективи їх повернення також залишаються незрозумілими, оскільки кошти не с безпідставно одержаним майном (в призначені платежів вказано «за макуху», яка дійсно поставлялась).

Таким чином, рішення суду першої інстанції містить суперечливі та необґрунтовані висновки, що є підставою для його скасування.

2. Суд першої інстанції безпідставно не застосував строки позовної давності.

Перебіг строку позовної давності за вимогами про оплату товару за видатковими накладними № 176 від 31.03.2018 року, № 219 від 24.04.2018 року, № 228 від 26.04.2018 року розпочався з наступного дня після прийняття товару.

03.07.2018 ПП «Бондар Плюс М» останній раз сплатило за макуху 100 000 грн згідно платіжного доручення № 131 від 03.07.2018.

Отже, перебіг строку позовної давності розпочався заново 03.07.2018, а позовна давність щодо сплати за поставлену макуху спливла 04.07.2021. Позивач звернувся до суду з даним позовом 01.12.2021. Отже, позивач пропустив строк позовної давності.

У ході розгляду справи позивач не довів, а суд першої інстанції не перевірив обставин, які об`єктивно перешкоджали позивачу звернутись до суду за захистом свого порушеного права в межах строку позовної давності. Дія карантину не є обставиною, яка безумовно свідчить про неможливість звернення позивача до суду протягом строку позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу ПП «Захід-Агроінвест» зазначає, що відповідач при розгляді справи у суді першої інстанції не враховував того, що станом на 01.01.2018 в нього ще була заборгованість перед позивачем в розмір 412 642,32 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №1625 від 04.01.18 на суму 100 000, 00 грн №1626 від 05.01.18 на суму 100 000.00 грн. №1629 від 09.01.18 на суму 100 000.00 грн. № 1639 від 11.01.18 на суму 100 000.00 грн, №1647 від 16.01.18 на суму 100 000.00 грн, які саме відповідач долучив до відзиву на позовну заяву та які містяться у матеріалах справи.

Відповідно до п. 1 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2», Кабінет Міністрів України постановив установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 серпня 2022 р. на території України карантин. продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гостроп респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офiцiйний вiсник України, 2020 р., N 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання Поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., N 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненоп коронавірусом SARS-CoV-2" (Офiцiйний вiсник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Отже, в Україні було встановлено карантин, який діє. Відтак, строки, визначені статтею 257 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Станом на час розгляду зазначеного спору відповідних нормативно-правових актів щодо скасування (припинення) карантину органами державної влади не приймалось.

Скаржник не обгрунтував у чому полягає неправильність застосування судом першої інстанції п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України при відмові у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності щодо позовних вимог позивача.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 08 серпня 2022 року відкрив провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Бондар Плюс М» на рішення Господарського суду Львівської області від 29 червня 2022 року у справі №914/346/20(914/3654/21).

Апеляційний суд неодноразово призначав і відкладав розгляд справи у судовому засіданні з підстав, наведених у відповідних ухвалах. Востаннє розгляд справи призначено на 08 грудня 2022 року.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Західний апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу ТОВ «Україна-2001», в межах доводів та вимог апеляційної скарги, матеріали справи, заслухав представників сторін і вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги ПП "Захід-Агроінвест" про стягнення з ПП «Бондар Плюс М» 499 460,72 грн заборгованості за товар, поставлений на виконання договору поставки від 28.10.2016 № 28/1-мс за видатковими накладними від 31.03.2018 №176 на суму 276 940,00 грн, від 24.04.2018 №219 на суму 434 520,00 грн та від 26.04.2018 №228 на суму 425 318,40 грн. Позов заявлено у судовій ліквідаційній процедурі в межах справи №914/346/20 про банкрутство ПП "Захід-Агроінвест".

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із статтею 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст.627 ЦК України).

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Як визначено статтею 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

За обставинами цієї справи, за видатковими накладними від 31.03.2018 № 176 на суму 276 940,00 грн, від 24.04.2018 № 219 на суму 434 520,00 грн та від 26.04.2018 № 228 на суму 425 318,40 грн позивач поставив відповідачу товар «Макуха соєва» на загальну суму 1 136 778,40 грн, а відповідач цей товар прийняв.

У видаткових накладних від 31.03.2018 №176, від 24.04.2018 №219, від 26.04.2018 №228 підставою поставки названо договір поставки від 28.10.2016 № 28/1-мс.

У грудні 2021 року позивач звернувся із позовом про стягнення з відповідача 499 460,72 грн заборгованості за товар, поставлений за видатковими накладними від 31.03.2018 №176, від 24.04.2018 №219, від 26.04.2018 №228 (з урахуванням часткової оплати). При цьому зазначив, що у позивача відсутній договір поставки №28/1-мс від 28.10.2016.

Відповідач не заперечив укладення договору поставки №28/1-мс від 28.10.2016, однак повідомив про відсутність у нього оригіналу чи копії цього договору. Також відповідач не заперечив поставку товару згідно видаткових накладних від 31.03.2018 №176, від 24.04.2018 №219, від 26.04.2018 №228 з посиланням на договір поставки від 28.10.2016 № 28/1-мс. Проте відповідач стверджує, що у 2018 році оплатив отриманий за названими видатковими товар у загальній сумі 1 050 000,00 грн. Заборгованість становить 86 778,40 грн. Зазначив про сплив 04 липня 2021 року позовної давності щодо сплати за поставлену макуху.

На підтвердження оплати відповідач надав суду платіжні доручення від 04.01.2018 №1625 на суму 100000,00 грн, від 05.01.2018 №1626 на суму 100000,00 грн, від 09.01.2018 №1629 на суму 100000,00 грн, від 11.01.2018 №1639 на суму 100000,00 грн, від 16.01.2018 №1647 на суму 100000,00 грн, від 24.04.2018 №1731 на суму 100000,00 грн, від 26.04.2018 №16 на суму 150000,00 грн, від 17.05.2018 №56 на суму 100000,00 грн, від 18.05.2018 №58 на суму 100000,00 грн, від 03.07.2018 №131 на суму 100000,00 грн.

У платіжних дорученнях від 01.2018 №1625 на суму 100000,00 грн, від 05.01.2018 №1626 на суму 100000,00 грн, від 09.01.2018 №1629 на суму 100000,00 грн, від 11.01.2018 №1639 на суму 100000,00 грн, від 16.01.2018 №1647 на суму 100000,00 грн зазначено призначення платежу: За макуху згідно рахунку від 17.12.2017.

Якщо ж відповідач сплачував у січні 2018 року ці кошти, як авансовий платіж (як про це стверджує відповідач), то про це мало бути зазначено в платіжних дорученнях від 04.01.2018 № 1625, від 05.01.2018 № 1626, від 09.01.2018 № 1629, від 11.01.2018 № 1639, від 16.01.2018 № 1647 у призначенні платежу. Однак, не зазначено.

Більш того, сам відповідач надав суду копії рахунків-фактур, виписаних ПП "Захід-Агроінвест" на підставі видаткових накладних, якими обґрунтовано позовні вимоги, а саме: рахунок-фактура від 31.03.2018 № СФ 176 на суму 276 940,00 грн, виписаний на підставі видаткової накладної від 31.03.2018 №176; рахунок-фактура від 26.04.2018 № СФ 228 на суму 425 318,40 грн виписаний на підставі видаткової накладної від 26.04.2018 №228; рахунок-фактура від 24.04.2018 № СФ 219 на суму 4345 20,00 грн виписаний на підставі видаткової накладної від 24.04.2018 №219.

Так, у матеріалах справи відсутні платіжні документи, в яких підставою оплати коштів позивачу названі рахунок-фактура від 31.03.2018 № СФ 176, рахунок-фактура від 26.04.2018 № СФ 228, рахунок-фактура від 24.04.2018 № СФ 219.

Поряд з цим, у наданих позивачем платіжних дорученнях від 24.04.2018 №1731 на суму 100 000,00 грн, від 26.04.2018 №16 на суму 150 000,00 грн, від 17.05.2018 №56 на суму 100 000,00 грн, від 18.05.2018 №58 на суму 100 000,00 грн, від 03.07.2018 №131 на суму 100 000,00 грн вказано призначення платежу: За макуху соєву згідно рахунку.

Отож, суд першої інстанції погодився, що ці кошти у загальній сумі 550 000,00 грн є частковою оплатою за товар, поставлений за видатковими накладними від 31.03.2018 №176, від 24.04.2018 №219, від 26.04.2018 №228. Крім того, в оплату товару позивач зарахував ще 87 317,68 грн надмірно сплачених за макуху соєву згідно рахунку від 17.12.2017.

При цьому суд зазначив, що аналіз приписів статей 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» дозволяє зробити висновок про те, що бухгалтерський облік ведеться підприємством з метою надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства; на даних бухгалтерського обліку ґрунтується податкова звітність підприємства. Бухгалтерському обліку підлягають господарській операції - дії (події), що викликають зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, а також їх результати, що полягають у реальній зміні майнового стану суб`єкта господарювання. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складаються під час їх здійснення, а якщо це неможливо - безпосередньо після закінчення господарських операцій.

Відповідно до п. 3.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління НБУ від 21.01.2004 №22, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж і документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками. Отже, саме на ПП «Бондар плюс М» покладається обов`язок визначення повної та достовірної інформації щодо сплачених ним коштів та підставу їх перерахування за платіжними дорученнями.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт поставки позивачем товару відповідачу за видатковими накладними від 31.03.2018 №176, від 24.04.2018 №219, від 26.04.2018 №228 на загальну суму 1 136 778,40 грн та часткову оплату поставленого товару у сумі 637 317,68 грн. Докази оплати товару у сумі 499 460,72 грн у матеріалах справи відсутні.

З огляду на зазначення у платіжних дорученнях від 04.01.2018 № 1625, від 05.01.2018 № 1626, від 09.01.2018 № 1629, від 11.01.2018 № 1639, від 16.01.2018 № 1647 призначення платежу: За макуху згідно рахунку від 17.12.2017, немає підстав вважати, що перерахована у січні 2018 року за цими платіжними дорученнями сума 500 000,00 грн є авансовим платежем за товар, поставлений у березні-квітні 2018 року за видатковими накладними від 31.03.2018 №176, від 24.04.2018 №219, від 26.04.2018 №228.

Відтак кошти, сплачені у січні 2018 року платіжними дорученням від 04.01.2018 №1625, від 05.01.2018 №1626, від 09.01.2018 №1629, від 11.01.2018 №1639, від 16.01.2018 №1647 із вказівкою про призначення платежу: За макуху згідно рахунку від 17.12.2017, не можуть бути зараховані, як оплата за товар поставлений за видатковими накладними від 31.03.2018 №176, від 24.04.2018 №219, від 26.04.2018 №228 (як про це стверджує скаржник).

За наведеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 499 460,72 грн заборгованості за поставлений товар.

Доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі), з 19 грудня 2020 до 28 лютого 2021 на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Надалі Кабінет Міністрів України неодноразово продовжував карантин, встановлений з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який триває.

Згідно із п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, строки, визначені статтею 257 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину.

За обставинами цієї справи позивач поставив відповідачу товар у березні-квітні 2018 року за видатковими накладними від 31.03.2018 №176, від 24.04.2018 №219, від 26.04.2018 №228, який відповідач не оплатив. З позовом про стягнення заборгованості за поставлений товар позивач звернувся у грудні 2021 року, коли на всій території України діяв карантин.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов заснованого на законі висновку про те, що позов Приватного підприємства «Захід-Агроінвест» подано у межах позовної давності та відмовив Приватному підприємству «Бондар Плюс М» у задоволенні заяви про застосування наслідків спливу позовної давності щодо позовних вимог.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення Господарського суду Львівської області від 22 червня 2022 року у справі №914/346/20(914/155/21) постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Україна 2001 цього висновку не спростовують.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області від 29 червня 2022 року у справі №914/346/20(914/3654/21) залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства «Бондар Плюс М» без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Приватне підприємство «Бондар Плюс М».

Постанова набирає законної сили з дня прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текс постанови складено 27 грудня 2022 року.

СуддяВ.М. Гриців

Суддя О.В. Зварич

Суддя І.Б.Малех