Ухвала

від 29.12.2022 по справі 2-1760/10

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

29.12.22

22-ц/812/1171/22

Єдиний унікальний номер судової справи: 2-1760/10

Номер провадження: 22-ц/812/1171/22

У Х В А Л А

29 грудня 2022 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Крамаренко Т.В.,

суддів: Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 жовтня 2013 року, постановлену у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про спонукання до виконання мирової угоди,

в с т а н о в и в:

В червні 2009 року ПАТ «ОТП Банк» звернувся до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 квітня 2010 року позов задоволено. З ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнуто в солідарному порядку 308385грн. 15 коп.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 15 вересня 2010 року на користь ПАТ «ОТП Банк» з ОСОБА_1 солідарно з поручителем ОСОБА_2 стягнуто 264 200 грн. 31 коп. кредитної заборгованості, яка утворилась станом на 02лютого 2009 року.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21 квітня 2011 року стягувача замінено правонаступником ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

27 серпня 2013 року між ОСОБА_1 , поручителем ОСОБА_2 та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено мирову угоду.

Умовою укладення мирової угоди була попередня сплата боржницею частини нарахованої пені в розмірі 4 200 доларів США та судових витрат. Сторони узгодили, що у зв`язку з цим розмір заборгованості станом на 27 серпня 2013 року складає 32 983.82 доларів США, що на дату укладення мирової угоди за офіційним курсом НБУ складало еквівалент 263 639 грн. 67 коп. Також домовились, що боржник зобов`язаний погасити заборгованість згідно з Графіком погашення, а повернення кредиту та сплата процентів буде здійснюватися в національній валюті шляхом внесення готівки на поточний рахунок кредитора.

Також, умовами мирової угоди передбачено, що у разі прострочення виконання ОСОБА_1 будь-яких своїх зобов`язань, встановлених мировою угодою, понад 30 календарних днів, кредитор має право вимагати від боржників негайно погасити усю суму невиконаних боргових зобов`язань (а.с.17-20).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 жовтня 2013 року затверджена мирова угода.

Відповідно до ухвали суду від 30 жовтня 2013 року сторонами було досягнуто згоди щодо розстрочки виконання рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 вересня 2010 року в частині стягнення заборгованості із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна», в розмірі 29 520, 27 доларів США, що еквівалентно 27 955 грн 52 коп, заборгованість за відсотками 3 463,55 доларів США, що еквівалентно 27 846 грн 52 коп, а всього сума заборгованості складає 32 983,82 доларів США, що еквівалентно 263 639 грн 67 коп, відповідно Графіку погашення в національній валюті Україні гривні, шляхом внесення готівки на поточний рахунок кредитора, відкритий в АТ «ОТП Банк», до повного виконання зобов`язання, що є Додатком № 1 до Мирової угоди, її невід`ємною частиною.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, 22 грудня 2022 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу з пропуском строку на апеляційне оскарження. Разом з тим, в апеляційній скарзі міститься клопотання про поновлення строку.

Клопотання мотивоване тим, що строк пропущено через те, що ОСОБА_1 на момент укладання мирової угоди не знала, що правонаступник позивача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не мало права взагалі укладати з нею мирову угоду через відсутність генеральної та /або індивідуальної ліцензії Національного банку України на право здійснення операцій з іноземною валютою. Натомість про такі обставини їй стало відомо лише після ознайомлення зі змістом постанови Верховного Суду України у справі №461/2900/11 (провадження 61-2309св18) від 16 грудня 2020 року. Крім того, вказує на те, що на момент укладання мирової угоди та затвердження її судом діяла попередня редакція ЦПК України, яка не передбачала обмеження в один рік для апеляційного оскарження.

Вирішуючи питання про поновлення строку, колегія суддів враховує наступне.

Частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 129Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальнийкодекс України викладено у новій редакції.

Судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (пункт 13 Перехідних положень ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Судочинство у судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Отже, судові рішення, що ухвалені до 15 грудня 2017 року, тобто до набрання чинності ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Такий правовий висновок висловлено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 листопада 2018 року у справі № 54/239, а також у постановах Верховного Суду, зокрема, від 19 грудня 2018 року у справі № 904/9428/13, від 11 вересня 2019 року у справі № 910/15481/17 та від 25 листопада 2020 року у справі № 2-9436/2007.

Відповідно до положень ч.2 ст. 294ЦПК України 2004 року (у редакції чинній на час постановлення ухвали суду першої інстанції) апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

За правилами частини третьої статті 354 та частини другої статті 358ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, однак строк на апеляційне оскарження може бути поновлений у разі подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі у ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Суд повинен звертати увагу та дослідити усі доводи заявників, врахувати тривалість строку, який пропущено, поведінку заявників протягом цього строку. Суд повинен гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.

Згідно з частиною першою статті 126ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Відповідно до статті 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції.

Європейський суд з прав людини (діл - ЄСПЛ) зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України", заява № 23436/03).

Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Усталеною практикою ЄСПЛ закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. Так, у рішенні від 08 січня 2008 року у справі "Скорик проти України", заява № 32671/02, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядаються, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів особи.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває у межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є обмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, повідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вжити заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року в справі "Олександр Шевченко проти України", заява № 8371/02, рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі "Трух проти України", заява № 50966/99).

У кожній справі суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року в справі "Поньомарьов проти України", заява № 3236/03).

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", заява № 48553/39, а також згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", заява № 28342/95, існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Як встановлено, оскаржувана ухвала постановлена Ленінським районним судом м.Миколаєва 30 жовтня 2013 року. Апеляційна скарга ОСОБА_1 подана до суду першої інстанції 22 грудня 2022 року, тобто через 9 років з моменту постановлення оскаржуваної ухвали.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що судами неодноразово розглядалась справа за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про спонукання до виконання мирової угоди, яка затверджена оскаржуваною ухвалою суду, про що самій ОСОБА_1 було достеменно відомо.

Отже, зазначене свідчить про обізнаність ОСОБА_1 про наявність оскаржуваної ухвали суду у даній справі і з цього приводу заперечень не надала.

Посилання ОСОБА_1 як на поважність причин пропуску строку на те, що на момент укладання мирової угоди вона не знала, що правонаступник позивача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не мало права взагалі укладати з нею мирову угоду через відсутність генеральної та /або індивідуальної ліцензії не можуть вважатися поважними причинами для поновлення строку.

Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Враховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_1 подана після спливу одного року з постановлення оскаржуваної ухвали суду, а особа, що її подала на протязі всього часу з дня постановлення Ленінським районним судом м. Миколаєва ухвали про затвердження мирової угоди могла знати про її існування й повинна була в розумні інтервали часу вжити заходи, щоб дізнатись про стан судового провадження.

Крім того, доказів пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили з 30 жовтня 2013 року (з дня постановлення оскаржуваної ухвали суду) ОСОБА_1 не надала, а тому суд вважає необхідним відмовити у відкритті апеляційного провадження.

Керуючись ст. 358 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 жовтня 2013 року, постановлену у справі за позовомТовариства зобмеженою відповідальністю«ОТП ФакторингУкраїна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 проспонукання довиконання мировоїугоди - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і протягом тридцяти днів може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: Т.З. Бондаренко

В.І. Темнікова