Ухвала

від 18.01.2018 по справі 2-1760/10

ВЕРХОВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2018 року

м. Київ

справа № 2-1760/10

провадження № 61-953св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Кам'яне-Случанська сільська рада Сарненського району Рівненської області

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 10 листопада 2016 року у складі суддів: Григоренка М. П., Хилевича С. В., Шеремет А. М.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Кам'яне-Случанської сільської ради про встановлення фактів та визнання права власності на спадкове майно за заповітом.

Позовна заява мотивована тим, що 1958 році його батьками було побудовано будинок за адресою: АДРЕСА_1. Спірний будинок до серпня 2010 року не був зареєстрований у реєстрових книгах Рівненського бюро технічної інвентаризації, однак належав його батьку - ОСОБА_3, згідно виписки із погосподарської книги с. Кам'яне-Случанське. ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер батько позивача, після смерті якого відкрилася спадщина, що складалась із указаного житлового будинку і надвірних будов. Згідно заповіту ОСОБА_3 від 04 червня 2004 року останній заповідав усе своє майно сину - ОСОБА_1

Посилаючись на те, що за життя батько не оформив належно свого права власності на спірний будинок, що перешкоджає йому вступити в спадщину за заповітом, позивач просив суд встановити факт права власності ОСОБА_1, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, встановити факт своєчасного прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті батька та в порядку спадкування за заповітом визнати на ним право власності на спірний будинок.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 23 грудня 2010 року позов задоволено.

Встановлено факт належності на праві власності ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, домоволодіння по АДРЕСА_1.

Встановлено факт своєчасного прийняття ОСОБА_1 спадщини піс ля смерті батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що представник відповідача - Кам'яне-Случанської сільської ради, визнав позовні вимоги і таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 10 листопада 2016 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сарненського районного суду від 23 грудня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Кам'яне-Случанської сільської ради про встановлення фактів та визнання права власності на спадкове майно за заповітом.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 є рідним братом позивача, однак він у передбаченому законом порядку не прийняв спадщину після смерті їх батька - ОСОБА_3, а також після смерті їх матері - ОСОБА_4, тобто жодним із передбачених законом способів не набув спадкових прав щодо спірного майна. У зв'язку із зазначеним колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що станом на момент розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 апеляційний суд не мав підстав вважати, що рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 23 грудня 2010 року в даній справі було вирішено питання про права та обов'язки останнього, у зв'язку із чим відповідно до вимог процесуального закону він не має права апеляційного оскарження указаного рішення.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 10 листопада 2016 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Підставою скасування оскаржуваного судового рішення ОСОБА_2 вказує, що рішення суду першої інстанції порушує його права, оскільки позивач так як і він у передбаченому законом порядку спадщину після смерті батька не прийняв, оскільки з батьками не проживав. Зазначав, що його не залучено до розгляду справи, чим порушені його права. Крім того, вказував, що відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Під час апеляційного розгляду справи за його апеляційною скаргою він зазначав про те, що з травня 1983 року є інвалідом ІІІ групи довічно, ОСОБА_2 стверджує, що станом на момент смерті кожного з батьків мав право на обов'язкову частку в спадщині після їх смерті (частина першої статті 1241 ЦК України), зокрема і на спірний будинок. Тому суд апеляційної інстанції дійшов невірного висновку про відсутність вирішення його прав рішенням суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду. 21 грудня 2017 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях на час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 було конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України у відповідній редакції, де було врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України (в редакції чинній на момент розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом указаної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення порушує відповідні права та обов'язки, якими такі особи наділені, завдає шкоди таким особам, що виражається в несприятливих наслідках для них.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

Частиною першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини визначені статтею 1272 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: - місце і час відкриття спадщини; - наявність чи відсутність заповіту спадкодавця; - коло спадкоємців, які мають право на спадщину за заповітом чи за законом у порядку черговості; - коло спадкоємців, які у передбачений законом спосіб прийняли спадщину; - законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини у випадку, якщо спадщина відкрилась до 01 січня 2004 року або ж спадкодавець проживав в іншій державі, спадкоємець є іноземним громадянином та проживає в іншій державі, а спадкове майно знаходиться на території України.

Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця, тощо.

Звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач - ОСОБА_1, просив суд зокрема встановити факт прийняття ним спадщини. Тобто станом на момент порушення провадження у даній справі спадщину після смерті батька - ОСОБА_3, у передбачений законом строк не прийняв жоден із синів померлого, які мали рівні права на спадкове майно.

ОСОБА_2, як сина спадкодавця, який входить до кола осіб, які мають право на спадкування першої черги (стаття 1261 ЦК України) після померлого ОСОБА_3 не залучено до розгляду справи щодо спадкового майна останнього, що порушило права скаржника та завдало йому шкоди, що виражається в несприятливих наслідках для нього - позбавлення можливості заперечити доводи, на які посилався позивач, та захистити у передбаченому законом порядку свої спадкові права.

Доводи касаційної скарги про порушення рішенням першої інстанції прав скаржника знайшли своє підтвердження.

Інші доводи касаційної скарги, зокрема щодо прийняття заявником спадщини (обов'язкової частки) на підставі положень частини четвертої статті 1268 ЦК України у зв'язку із тим, що з травня 1983 року він є інвалідом ІІІ групи не можуть вважатися підставою для скасування оскарженого судового рішення з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

ОСОБА_2 є повнолітньою особою і наявність у нього інвалідності не є доказом того, що він у передбаченому законом порядку визнаний недієздатною особою (стаття 39 ЦК України) або особою, дієздатність якої обмежена (стаття 36 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Ухвалюючи висновок про те, що рішення районного суду не порушує права ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази (докази незалучення позивача як особи, яка входить до визначеної законом першої черги спадкування після ОСОБА_3.), що унеможливило встановлення необхідних фактичних обставин і призвело до обмеження реалізації права скаржника на доступ до правосуддя, передбаченого вимогами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та права на апеляційне оскарження судового рішення.

Керуючись статтями 406, 411, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 10 листопада 2016 року спакувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С.П. Штелик