Постанова

від 21.12.2022 по справі 758/9989/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В.

№ 22-ц/824/11047/2022

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 758/9989/16-ц

21 грудня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.

суддів - Болотова Є.В.

- Музичко С.Г.

при секретарі - Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Басараб Наталії Володимирівни на рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 серпня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Петрова Д.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків «Хорива 31-Б», ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кухтенко Тетяна Анатоліївна про захист права власності шляхом усунення перешкод у користуванні майном та виселення,-

в с т а н о в и в :

У серпні 2016 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , правонаступником якої є ОСОБА_7 , звернулися з позовом до ОСОБА_1 про захист права власності, в якому просили усунути співвласникам багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , перешкоди у користуванні спільною власністю - допоміжним (нежитловим) приміщенням з № 1 по № 4 (групи приміщень 21) в літері (б) загальною площею 106,2 кв.м., що знаходяться у підвалі будинку шляхом виселення ОСОБА_1 , звільнення вказаних приміщень від будь-якого майна та обладнання відповідача та осіб, пов`язаних з ним трудовими, цивільними, господарськими та будь-якими іншими правовідносинами.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що ОСОБА_3 являється співвласником (спільна сумісна власність) квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, що видане Відділом приватизації житла Подільської райдержадміністрації згідно розпорядження від 15.06.2004 року за № 745.

ОСОБА_4 являється власником квартири АДРЕСА_3 на підставі договору дарування від 25.11.1997 року, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 3-1733, № 3-4706.

ОСОБА_5 являється співвласником (спільна сумісна власність) квартири АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, що видане Відділом приватизації житла Подільського району згідно розпорядження від 08.02.1995 року за № 6711.

ОСОБА_6 , являється власником квартири АДРЕСА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 15.03.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубко І.І., про що зроблено запис в реєстрі за № 863.

ОСОБА_12 , являється співвласником (спільна сумісна власність) квартири АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, що видане Відділом приватизації житла Подільської держадміністрації згідно розпорядження від 27.02.1998 року за № 678.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 382 ЦК України, п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. ст.. 1, 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», рішення Подільського районного суду м. Києва по справі № 2-46/11 від 04.06.2015, що змінено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20.07.2016, постанови Подільського районного суду м. Києва по справі № 758/14968/13-а, постанови Київського апеляційного адміністративного суду по справі № 758/11400/13-а, залишеною в силі Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.10.2014 позивачам та іншим співвласникам будинку належить на праві спільної сумісної власності підвальне приміщення з №1 по № 4 (групи приміщень 21) в літері (Б) загальною площею 106,2 кв.м., що знаходяться у підвалі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яке набуте ними одночасно з набуттям права власності (приватизації) на квартири в будинку АДРЕСА_1 . Позивачам належить право володіння, розпорядження та користування спірним приміщенням в межах, встановлених законом.

07 квітня 2016 року проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень 21) в літері (Б) загальною площею 106,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Подільського районного суду м. Києва № 2-46/11 від 04.06.2015, та внесено запис, що позивачам на праві спільної сумісної власності належить спірне приміщення.

Вказували на те, що відповідач, ОСОБА_1 , без достатніх на те правових підстав використовує, належне позивачам та іншим співвласникам будинку, підвальне приміщення для провадження підприємницької діяльності, у зв`язку з чим позивачі, як співвласники в цілому житлового будинку АДРЕСА_1 , позбавлені права користування майном допоміжних приміщень з № 1 по № 4 (групи приміщень 21) в літері (Б) загальною площею 106,2 кв. м що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що позивачі є співвласниками приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 106,2 кв. м і приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень 21) в літері (Б), відповідач користується вказаним приміщенням за відсутності правових підстав, позивачі просили суд постановити рішення про задоволення позову та виселення відповідача з належних позивачам приміщень.

В подальшому, у січні 2021 року позивачами була подана заява про збільшення позовних вимог, в якій просили суд:

- усунути співвласникам багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 перешкоди у користуванні спільною власністю - допоміжним (нежитловим) приміщенням з № 1 по № 4 (групи приміщень 21) в літері (Б) загальною площею 106,2 кв. м, що знаходяться у підвалі будинку за адресою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , звільнення вказаних приміщень від будь-якого майна та обладнання відповідачів та осіб, пов`язаних з ними трудовими, цивільними, господарськими та будь-якими іншими правовідносинами;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 22.06.2018 року, яким ОСОБА_13 , діючи від імені ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 нежитлові приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень № 21) (в літері Б) за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кухтенко Т.А.;

- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 нежитлові приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень АДРЕСА_6 за адресою: АДРЕСА_1 у спільну сумісну власність.

Заява про збільшення позовних вимог мотивована тим, що враховуючи, що нежитлові приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень № 21 (в літері Б) за адресою: АДРЕСА_1 , які за договором купівлі-продажу від 22.06.2018 року ОСОБА_13 , діючи від імені ОСОБА_1 , передав у власність ОСОБА_2 , є допоміжними приміщеннями будинку, де проживають і є співвласниками квартир позивачі, зазначені допоміжні приміщення підлягають витребуванню із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь співвласників багатоквартирного будинку. Також зазначали, що враховуючи висновок Вищого спеціалізованого суду України у справі № 2-46/11 від 12.07.2017 року в частині правомірності правочину відповідно до вимог ст.. 204 ЦК України, позивачі вважають, що договір купівлі-продажу від 22.96.2018 року слід визнати недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 08 серпня 2022 року позов задоволено.

Усунено співвласникам багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 перешкоди у користуванні спільною власністю - допоміжним (нежитловим) приміщенням з № 1 по № 4 (групи приміщень 21) в літері (Б) загальною площею 106,2 кв. м, що знаходяться у підвалі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , звільнення вказаних приміщень від будь-якого майна та обладнання відповідачів та осіб, пов`язаних з ними трудовими, цивільними, господарськими та будь-якими іншими правовідносинами.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 22.06.2018 року, яким ОСОБА_13 , діючи від імені ОСОБА_1 , передав у власність ОСОБА_2 нежитлові приміщення з №1 по №4 (групи приміщень №21) (в літері Б) за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кухтенко Т.А.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 нежитлові приміщення з №1 по №4 (групи приміщень АДРЕСА_6 за адресою: АДРЕСА_1 у спільну сумісну власність.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Басараб Н.В. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 серпня 2022 року скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначала, що рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року у справі № 2-46/11 за позовом ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 до Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, ФОП ОСОБА_9 , ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права спільної сумісної власності на приміщення, витребування приміщення з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні спільною сумісною власністю, витребування у спільну сумісну власність нежитлового приміщення, відмовлено в задоволенні позову в частині витребування у ОСОБА_1 нежилого приміщення по АДРЕСА_7 з підстав правомірності правочину та, що витребування спірних приміщень у спільну сумісну власність позивачів порушуватиме права інших співвласників квартир та квартиронаймачів у житловому будинку, які з позовом не зверталися. Отже, набрало законної сили рішення суду, яким залишено у власності ОСОБА_1 спірне нежитлове приміщення і відповідно яким, вона як власник мала повне право розпоряджатися. З огляду на наведене, суд дійшов помилкового висновку, що відповідачі без достатніх на те підстав використовують належне позивачам та іншим співвласникам будинку підвальне приміщення для провадження підприємницької діяльності.

Вказувала на те, що ОСОБА_1 на час пред`явлення позову позивачами і до укладення договору купівлі-продажу від 22.06.2018 року з ОСОБА_2 була правомірним власником і відповідно вимоги про усунення перешкод позивачам, як співвласникам багатоквартирного будинку шляхом виселення власника з її власності є незаконним.

Також зазначала, що рішенням Подільського районного суду міста Києва від 21.12.2008 року у справі № 758/2308/18, було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом скасування права власності ОСОБА_1 на приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень 21) в літері (Б), загальною площею 106,2 кв.м., що знаходяться у підвалі будинку за адресо.: АДРЕСА_1 . У зв`язку з чим збільшені позовні вимоги до ОСОБА_2 також є безпідставними.

Звертала увагу суду на те, що позовні вимоги до ОСОБА_2 не є збільшенням позовних вимог у розумінні ЦПК України, і суд приймаючи такі збільшення допустився грубого порушення вимог процесуального законодавства, оскільки такі вимоги є зміною підстав та предмету позову, що є недопустимим одночасно.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_15 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

ОСОБА_3 , її представник та представник ОСББ «Хорива 31-Б» - Богдан О.О. проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 є власниками/співвласниками квартир, розташованих у будинку АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 57078270 від 11.04.2016 нежилі приміщення з № 1 по № 4 (група приміщень 21) в літері (Б) розташовані за адресою: АДРЕСА_1 належать на праві приватної спільної сумісної власності: ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 . Підстава виникнення права власності - рішення Подільського районного суду міста Києва від 04.06.2015 у справі № 2-46/11.

Рішенням Вищого Спеціалізованого суду України у справі №2-46/11 від 12.07.2017 рішення Подільського районного суду м. Києва від 04.06.2015 в не скасованій при апеляційному перегляді та рішення апеляційного суду м. Києва від 20.07.2016 залишено без змін.

Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_12 27 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, актовий запис № 18083.

Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.06.2017, посвідченого державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Іваненком Р.С., зареєстровано у реєстрі за № 3-639, спадкоємцем майна ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 є її син - ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадкова справа № 781/2016.

Відповідно до копії договору купівлі - продаж нежилих приміщень від 22.06.2018 року ОСОБА_13 , який діє від імені ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 нежитлові приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень № 21) (в літері Б) за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 106,20 кв. м. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кухтенко Т.А., зареєстровано в реєстрі № 528.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 128629866 від 22.06.2018 нежилі приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень № 21) в літері (Б) розташовані за адресою: АДРЕСА_7 належать на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 24.06.2016, адреса, яка зазначена в рішенні Подільського районного суду м. Києва від 04.06.2015 як АДРЕСА_7 , група нежитлових приміщень № 21 і адреса, яка зазначена в технічному паспорті як АДРЕСА_7 група нежитлових приміщень № 21 відносяться до одного об`єкту нерухомого майна. За архівною справою БТІ адреса будинку: АДРЕСА_7 .

Згідно з довідкою Подільської районної в м. Києві державної адміністрації № 106-3506 від 03.05.2019 відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10.12.2010 № 1112 «Про питання організації управління районами у місті Києві» до сфери управління Подільської районної в м. Києві державної адміністрації належать житловий будинок на АДРЕСА_7 та сміттєзбірник на АДРЕСА_7 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позов є обгрунтованим, оскільки відповідачки ОСОБА_1 , а наразі ОСОБА_2 , без достатніх на то підстав використовують належне позивачам та іншим співвласникам будинку підвальне приміщення для провадження підприємницької діяльності; нежитлові приміщення з №1 по №4 (групи приміщень №21) (в літері Б) за адресою: АДРЕСА_7 , які за договором купівлі-продажу від 22.06.2018 ОСОБА_13 , представник відповідача в суді, діючи від імені ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 є допоміжними приміщеннями будинку, де проживають і є співвласниками квартир позивачі, зазначені допоміжні приміщення підлягають витребуванню із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь співвласників багатоквартирного будинку.

Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

За змістом частини 1 статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ними спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза квартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); загальне майно - частина допоміжних приміщень житлового комплексу, що можуть використовуватися згідно з їх призначенням на умовах, визначених у статуті об`єднання (кладові, гаражі, в тому числі підземні, майстерні тощо); неподільне майно - неподільна частина житлового комплексу, яка складається з частини допоміжних приміщень, конструктивних елементів будинку, технічного обладнання будинку, що забезпечують належне функціонування жилого будинку.

Згідно з положеннями частини другої статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Як зазначено у пункті 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 у справі № 1-22/2011, в аспекті конституційного звернення положення пункту другого статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ зі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Відповідно до пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року в справі № 14-рп/2011, за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

У багатоквартирних житлових будинках можуть розміщуватись як допоміжні приміщення, так і інші приміщення, які не є допоміжними, а є нежитловими приміщеннями, призначеними для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, призначених для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, які віднесені до житлового фонду, і нежилих приміщень, призначених для побутових та інших потреб непромислового характеру, що є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин, необхідно виходити як з місця їх розташування, так і з загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема, способу і порядку їх використання.

Предметом позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , тобто його матеріально-правовою вимогою є, зокрема, усунення перешкод у користуванні спільною власністю, шляхом виселення відповідачів, звільнення приміщень від будь-якого майна та обладнання відповідачів та осіб, пов`язаних з ними трудовими, цивільними, господарськими та будь-якими іншими правовідносинами та визнання договору-купівлі продажу недійсним.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав зверненнядо суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження 14-364цс19 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19 (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня2021 року у справі № 910/10011/19, провадження № 12-84гс20).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно,

без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеногоз власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він

не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позовута призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом висновок сформулював Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2014 рокуу справі № 6-140цс14).

Для такого витребування оспорювання правочинівщодо спірного майнаі документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику у його фактичне володіння.

З урахуванням наведенного, колегія суддіввважає, що оскільки допоміжні приміщення багатоквартирного будинку вибули із власності співвласників будинку поза їх волею, то саме позов до кінцевого набувача права на цей об`єкт нерухомого майна про його витребування на підставі статті 387, 388, 396 ЦК України відповідає вимогам закону та є належним способом судового захисту.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що звернення позивачів до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю та визнання недійсним договору купівлі-продажу не є належним способом судового захисту, у зв`язку з чим у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

В свою чергу, висновок суду першої інстанції про витребування майна є правильним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги про те, що позов пред`явлено лише деякими власниками квартир у житловому будинку АДРЕСА_7 , тоді як спірні допоміжні приміщення забезпечують функціонування житлового будинку як АДРЕСА_8 , і тому позов мали пред`явити усі власники квартир, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що спірне підвальне приміщення неправомірно відчужено, у зв`язку із чим було визнано недійсним договір купівлі-продажу. Позивачам та іншим співвласникам будинку спірне підвальне приміщення належить на праві спільної сумісної власності. Підвальне приміщення є допоміжним, що підтверджується відповідним судовим рішенням.

Та обставина, що позов пред`явлено не усіма власниками, не дає підстав вважати, що права позивачів в даній справі не порушені і ці права не підлягають судовому захисту. Саме за їх позовом було встановлено іншими судовими рішеннями неправомірність відчуження спірного підвального приміщення. Саме за їх позовом було встановлено, що спірні підвальні приміщення є допоміжними. Тому, відмовляючи позивачам у судовому захисті з тих підстав, що не усі власники пред`явили позов, і права осіб, які пред`явили цей позов, будуть захищені лише після того, як позов буде пред`явлено усіма власниками квартири, на думку колегії суддів, в такому випадку, судом буде порушено принцип юридичної визначеності, адже саме в цій справі встановлено порушення прав позивачів, і тому саме в цій справі позивачі мають отримати судовий захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 08 серпня 2022 року в частині задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та визнання недійсним договору купівлі-продажу постановлено з неповним з`ясуванням обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Басараб Наталії Володимирівни задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 серпня 2022 року в частині задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та визнання недійсним договору купівлі-продажу скасувати.

В цій частині ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 грудня 2022 року.

Головуючий: Судді: