Постанова

від 20.12.2022 по справі 523/2569/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1181/22

Справа № 523/2569/19

Головуючий у першій інстанції Шепітко І.Г.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2022 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого - Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,

за участю секретаря - Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 ,

третя особа - орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 липня 2019 року у складі судді Шепітка І.Г.

в с т а н о в и в:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , третя особа - Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської області, про зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , не перешкоджати позивачу у користуванні власністю - будинком та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , виселення зазначених осіб без надання іншого житлового приміщення, вселення позивача у вказаний будинок.

Позов обґрунтований тим, що позивач є власником даного будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Відповідачі є її родичами, проте добровільно знятися з реєстраційного обліку та звільнити житлове приміщення відмовляються, змінили замки і не надають доступу до належного їй будинку.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 31 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вселено ОСОБА_1 у будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; виселено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , зі вказаного будинку. Зобов`язано відповідачів не чинити перешкоди позивачу у користуванні будинком.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і передати матеріали на новий розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не взято до уваги той факт, що неповнолітня ОСОБА_5 зареєстрована, проживає та постійно знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Судом не визначено подальші дії щодо неповнолітньої. За довідками з місця проживання та складу сім`ї, у будинку прописаний та проживає ОСОБА_6 , щодо якого в оскарженому рішенні немає жодного роз`яснення або вимоги. Відповідачі у будинку прописані та постійно проживають. Суд не взяв до уваги сплату за комунальні послуги за будинок та утримання його відповідачами у належному стані. Відповідача не було повідомлено належним чином про розгляд справи.

16.08.2021 ОСОБА_1 надала суду письмові пояснення у справі в яких просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

ОСОБА_2 та представник третьої особи - орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської області в судове засідання 20.12.2022 не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про відкладення розгляду справи клопотань не заявляли у зв`язку з чим суд вирішив розглянути справу без їх участі.

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Рішення суду першої інстанції оскаржила відповідач ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , а тому в частині вимог позивача до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не переглядається.

Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Однак, суд першої інстанції приймаючи вказане рішення, не звернув увагу на те, що відповідач ОСОБА_4 належним чином про розгляд справи не була повідомлена, матеріали справи не містять судових повісток про вручення останній копії ухвали про призначення справи до розгляду, у зв`язку з чим відповідач була позбавлена можливості участі у розгляді справи.

Наявне у справі кур`єрське повідомлення про надсилання на адресу апелянта ухвали суду з позначкою «від отримання відмовився» не є належним повідомлення останньої про дату, час та місце розгляду справи.

Отже, при розгляді справи були порушені норми процесуального права, оскільки судом розглянута справа за відсутністю ОСОБА_4 , що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , яка не була належним чином повідомлена про розгляд справи, що є безумовною підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового.

Матеріали справи свідчать, що згідно з довідкою (випискою з домової книги про склад сім`ї) за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_7

ОСОБА_7. , яка є матір`ю позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.

Відповідач ОСОБА_2 є тіткою позивача, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідно є чоловіком, дочкою та онукою відповідачки ОСОБА_2

ОСОБА_1 є власником домоволодіння АДРЕСА_3 , яке складається з одного кам`яного житлового будинку загальною площею 89,6 кв.м., у тому числі житловою площею 47,0 кв.м., зазначеного на плані під літерою «А» та господарчих будівель та споруд, зазначених на плані під літерами «Б», «В», «Г» - сараї, І - мостіння, № 1 -2 - огорожа.

Право власності на вказаний будинок належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25.06.2018.

Власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5110137600:73:001:0002 також є ОСОБА_1 право власності на яку належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25.06.2018.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеса від 12 грудня 2017 року у справі №523/8955/17, яке набрало законної сили 25 грудня 2017 року, відповідачам було відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку під АДРЕСА_3 .

Проте, як зазначає позивач, відповідачі вселилися та проживають у будинку за згодою колишнього власника будинку, а саме її матері, яка померла. Наразі вказаний будинок належить їй на праві власності, відповідачі відмовляються виселятися з нього, не надають їй можливість вселитися в будинок, сумісне проживання з відповідачами неможливе, оскільки між ними склалися неприязні стосунки.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Аналогічні висновки виклала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі N569/4373/16-ц (провадження N 61-298цс19), від 31 жовтня 2018 року у справі N753/12729/15-ц (провадження N 14-317цс18).

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Частиною 1 статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема, жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення (негаторний позов).

Підставою для подання такого позову є вчинення третьою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідачів у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі N 523/4591/16-ц та у постанові від 16 лютого 2021 року у справі N 127/33179/19.

У постанові Верховного Суду від 16 листопада 2016 року у справі N 6-709цс16, зроблено висновок, що згідно з положеннями статті 391 ЦК України лише власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь - яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Аналізуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції при ухваленні судового рішення було враховано те, що ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 у спірному житлі проживали тривалий час, але їх перебування в спірному будинку порушує права позивача як власника, на мирне володіння користування та розпорядженням своїм майном, спільне проживання не є можливим з урахуванням неприязних стосунків, які склалися між позивачем та апелянтом, заходи щодо усунення перешкод апелянта у користуванні будинком не дали належного результату до мети, яку переслідує позивач, тому, звернувшись до суду з позовом про виселення ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , позивач довела співмірність виселення вказаних осіб відповідній меті, що виключає можливість порушення статті 8 Конвенції при розгляді даної справи.

Таке втручання у право на житло є пропорційним, оскільки виселення ґрунтується на наведених нормах закону, не суперечить цілям, визначеним у частині другій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , про вселення, виселення, усунення перешкод у здійсненні права власності підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про задоволення цих вимог з мотивів та підстав, викладених вище.

При виниклих правовідносинах та задоволенні вимог про виселення відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод в здійсненні права власності, оскільки такі є неефективним способом захисту прав.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 липня 2019 року в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , про вселення, виселення, усунення перешкод у здійсненні права власності скасувати.

Вселити ОСОБА_1 в будинок АДРЕСА_3 .

Виселити ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , з будинку АДРЕСА_3 .

В задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права власності відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складений 06.01.2023

Головуючий:

Судді: