Постанова
Іменем України
05 січня 2023 року
м. Київ
справа № 685/1037/20
провадження № 61-14627св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Теофіпольська селищна рада Хмельницької області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 14 квітня
2021 року у складі судді Самойловича А. П. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 липня 2021 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом
до Теофіпольської селищної ради Хмельницької області, ОСОБА_2
та ОСОБА_3 про скасування рішення органу місцевого самоврядування у частині передачі земельної ділянки у приватну власність.
Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням Кунчанської сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області від 24 жовтня 2007 року ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку у розмірі 0,1789 га, кадастровий номер 6824783200:01:002:0014, державна реєстрація вказаної земельної ділянки відбулась 17 серпня 2009 року.
Позивач зазначала, що у 2018 році вказану земельну ділянку син покійної ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подарував подружжю ОСОБА_2
та ОСОБА_3 .
У травні 2020 року подружжя ОСОБА_6 встановили паркан навколо своєї земельної ділянки, фактично перегородивши проїзд та прохід цією дорогою.
Позивач посилалась на те, що спірна земельна ділянка накладається
на дорогу, яка веде до громадського пасовища і водойми, якою ще з 60-х років минулого століття користувалися і користуються всі мешканці вулиці, ведучи домашніх тварин до пасовища. Ця дорога внесена
до генерального плану с. Кунча Теофіпольського району Хмельницької області, який був затверджений 18 лютого 2019 року Теофіпольською районною радою Хмельницької області.
На думку ОСОБА_1 , Кунчанська сільська рада Теофіпольського району Хмельницької області не мала законних підстав давати дозвіл на приватизацію частини дороги, оскільки оскаржуваним рішенням порушено права жителів громади, у тому числі і її.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення Кунчанської сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області від 24 жовтня 2007 року № 2 у частині передачі ОСОБА_4 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку
та господарських споруд площею 0,18 га.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області
від 14 квітня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів прийняття Кунчанською сільською радою Теофіпольського району Хмельницької області рішення про надання спірній земельній ділянці статусу землі загального користування, яка не підлягає приватизації, і перешкод у здійсненні права користування нею. Разом
із цим, позивачем не доведено, що оспорюваним рішенням Кунчанської сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області порушені
її права, свободи та інтереси.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 26 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 14 квітня
2021 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів прийняття Кунчанською сільською радою Теофіпольського району Хмельницької області рішення про надання спірній земельній ділянці статусу землі загального користування, яка не підлягає приватизації,
і перешкод у здійсненні права користування нею. Також позивачем
не доведено, що оспорюваним рішенням Кунчанської сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області порушені її права, свободи
та інтереси.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також
на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судами не досліджено зібрані
у справі докази (пункти 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України,
пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції земельна ділянка, на якій розташована спірна дорога, речовим доказом не визнана,
її огляд за місцезнаходженням не проведено, що є істотним порушенням процесуального законодавства і призвело до прийняття судом незаконного рішення.
ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилався на норми ЦК України та ЗК України, які регулюють набуття, здійснення та захист права власності на землю, не встановивши наявність такого права у відповідачів та свідка ОСОБА_7 на земельну ділянку, на якій розташована дорога.
Наявність об`їзного шляху до пасовища, на думку скаржника, правового значення не має і не може бути предметом доказування, оскільки предметом спору є не встановлення земельного сервітуту, а незаконне зайняття земельної ділянки, на якій розташована дорога, яка перебувала,
а можливо і перебуває у комунальній власності.
На думку ОСОБА_1 , судами попередніх інстанцій не встановлено,
чи входить земельна ділянка, на якій розташована спірна дорога в загальну площу земельних ділянок відповідачів та свідка ОСОБА_7 ,
чи є самовільним захопленням землі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи
з Теофіпольського районного суду Хмельницької області.
У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням 11 сесії Кунчанської сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області від 24 жовтня 2007 року № 2 передано у приватну власність безоплатно ОСОБА_4 земельну ділянку для будівництва
та обслуговування житлового будинку та господарських споруд
площею 0,18 га та для ведення особистого селянського господарства
у розмірі 0,12 га. Також їй надано дозвіл на виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку (а. с. 6, 91).
У 2009 році була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, та для ведення особистого селянського господарства
по АДРЕСА_1 (а. с. 86-99).
Відповідно до довідки Кунчанської сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області від 07 грудня 2007 року № 170 згідно
із поземельнообліковими документами Кунчанської сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області ОСОБА_4 має земельну ділянку загальною площею 0,30 га, у тому числі 0,18 га для будівництва
та обслуговування житлового будинку та 0,12 га для ведення особистого селянського господарства (а. с. 92).
15 травня 2018 року ОСОБА_5 , отримавши у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та для ведення особистого селянського господарства (кадастрові номери 6824783200:01:002:0014, 6824783200:01:002:0015) у порядку спадкування
за заповітом після смерті ОСОБА_4 , на підставі договорів дарування земельної ділянки, посвідчених приватним нотаріусом Теофіпольського районного нотаріального округу за № 1007 та № 1008, подарував ці земельні ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 58-63).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою та другою статті 153 ЗК України передбачено,
що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя статті 152 ЗК України).
Статтею 12 ЗК України передбачені повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок.
Згідно із статтею 40 ЗК України громадяни України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватись безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи
на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає
у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За змістом вказаних норм права, суд повинен встановити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від встановленого, суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно зі статтями 12 та 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести
ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність належних та допустимих доказів прийняття Кунчанською сільською радою Теофіпольського району Хмельницької області рішення про надання спірній земельній ділянці статусу землі загального користування, яка не підлягає приватизації,
і перешкод у здійсненні права користування нею, а також того,
що оспорюваним рішенням сільської ради передано у приватну власність земельні ділянки, до складу яких входить дорога загального користування, а отже і доказів порушення прав, свобод та інтересів позивача, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах
не заслуговують на увагу. З урахуванням установлених у цій справі обставин не вбачається неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального або порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно
до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання,
чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає
зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ
від 18 липня 2006 року).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій
не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області
від 14 квітня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду
від 26 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ф. Хопта
Є. В. Синельников
В. В. Шипович
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 05.01.2023 |
Оприлюднено | 09.01.2023 |
Номер документу | 108285238 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Хопта Сергій Федорович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні