Рішення

від 28.12.2022 по справі 727/7517/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЧЕРНІВЦІВ

Справа № 727/7517/22

Провадження № 2/727/1632/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2022 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Літвінової О.Г.

при секретарі Вальків А.М.

за участю представника позивача Рендюк Н.В.

представника відповідача ОСОБА_2

відповідач ОСОБА_3

відповідач ОСОБА_4

відповідач ОСОБА_5

розглянувши в судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_6 адвоката Рендюк Наталії Василівни до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на частку у праві власності на земельну ділянку, -

Керуючись ст.ст.259, 268 ЦПК України, суд ,-

встановив:

Представник позивача ОСОБА_6 адвокат Рендюк Н.В. звернулася до суду з позовом, зменшивши позовні вимоги в грудні 2022 року, до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на частку у праві власності на земельну ділянку.

Посилаючи на те, що будиноковолодіння по АДРЕСА_1 складається з двох житлових будинків Літ «А», загальною площею 207,10 кв. м. та Літ «З», загальною площею 88,10 кв. м. 05.02.2015 року на підставі договору-купівлі продажу, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , він набув у власність 67/100 ідеальних часток будинковолодіння по АДРЕСА_1 . 14/100 ідеальних часток в будинковолодінні належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності на підставі договору купівлі-продажу частини житлового будинку, укладеному між ними та попереднім власником ОСОБА_7 06.07.2012 року . Власником 19/100 частин будинковолодіння є ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 06.07.2012 року, укладеному між нею та ОСОБА_7 . До укладення договору купівлі-продажу 67/100 ідеальних часток будинковолодіння, ОСОБА_8 повідомила позивача, що земельна ділянка, на якій знаходиться будинковолодіння і яка призначена для його обслуговування, ніким не приватизована та належить територіальній громаді міста Чернівці. Власником земельної ділянки згідно відомостей Державного земельного кадастру є ОСОБА_7 , який при відчуженні 67/100 ідеальних часток у будинковолодінні окремої угоди щодо переходу права власності на земельну ділянку, на якій знаходиться будинковолодіння не укладав. У зв`язку з цим виникла необхідність у оформленні позивача права власності на частину земельної ділянки, на якій знаходиться будинковолодіння, відповідно до ст.120 ЗК України. Тому при набутті позивачем права спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна - будинковолодіння по АДРЕСА_1 , до нього одночасно перейшло право власності і на земельну ділянку, на якій розміщено такий об`єкт, у розмірі належної відчужувачу частки у праві спільної власності на такий об`єкт, тобто у розмірі 67/100 ідеальних часток. Відповідно до інформації, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_10 на підставі договору дарування від 31.07.2013 року відчужив 67/100 часток у будинковолодінні по АДРЕСА_1 Романковій ОСОБА_11 , яка 06.06.2014 року уклала договір купівлі-продажу цієї частки з ОСОБА_12 . ОСОБА_12 12.11.2014 року відчужив цю часку ОСОБА_13 , яка 05.02.2015 року уклала договір купівлі-продажу 67/100 ідеальних часток у будинковолодінні з ОСОБА_6 . Після звернення до Центру надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради з заявою про реєстрацію права спільної часткової власності у розмірі 67/100 частин на земельну ділянку по АДРЕСА_1 було видано рішення № 64297916 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень у зв`язку з тим, що в договорі купівлі-продажу реєстраційний № 1153 від 05.02.2015 року немає жодних відомостей про перехід права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7310136300:25:001:0130 до ОСОБА_6 . Тому просив суд, визнати за ОСОБА_6 , право власності на 62/100 ідеальних часток у праві власності на земельну ділянку площею 0,0464 га, кадастровий номер 7310136300:25:001:0130, що розміщена за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) та право власності ОСОБА_7 , на 62/100 ідеальних часток у праві власності на земельну ділянку площею 0,0464 га, кадастровий номер 7310136300:25:001:0130, що розміщена за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), припинити.

Ухвалою від 05.09.2022 року відкрито провадження по справі, призначено підготовче судове засідання за загальними правилами позовного провадження. Ухвалою від 23.12.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якій просить відмовити в задоволені позову. Зазначаючи що, порядок переходу права власності на частину земельної ділянки у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, зокрема на відповідну його частину можливий тільки у разі дотримання під час укладення договору купівлі-продажу норм, визначених ст. 120 ЗК України та істотних умов договору. У розумінні ч.6 ст.120 ЗК України для оформлення договору купівлі-продажу частини будинковолодіння, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, обов`язковою умовою є виділ цієї частини земельної ділянки в окрему земельну ділянку й відповідно присвоєння даній ділянці окремого кадастрового номеру. Однак, під час укладення позивачем та відчужувачем договору купівлі-продажу частини будинковолодіння його сторонами було порушено порядок набуття у власність нерухомого майна, й відповідно під час укладення даного договору не було дотримано вимог Закону, який передбачає перехід права власності на земельну ділянку у разі набуття права на частину будинковолодіння, а саме не виділено частину земельної ділянки в окрему й відповідно не присвоєно окремій земельній ділянці кадастровий номер, а тому в даному випадку у позивача ОСОБА_6 відсутні правові підстави для визнання за ним права власності на 67/100 ідеальних часток у праві власності на спірну земельну ділянку. Крім того, що спірна земельна ділянка належала ОСОБА_7 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 серпня 2010 року, після чого останнім було виготовлено Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №822716 від 05 серпня 2012 року, тому посилання позивача на те, що йому не було відомо про те що, ділянка не була приватизована, не заслуговують на увагу, оскільки під час укладення договору купівлі-продажу частини будинковолодіння позивач мав змогу поцікавитися про стан ділянки. До того ж, під час укладення відповідачкою ОСОБА_5 договору купівлі-продажу частки житлового будинку, який був укладений ще 06 липня 2012 року, між нею, іншими співвласниками та продавцем був також укладений й договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений 06 липня 2011 року приватним нотаріусом Каленюк B.C. Хоча нормами Земельного Кодексу України станом на час набуття відповідачкою ОСОБА_5 права власності на частку будинковолодіння також передбачалася можливість переходу права власності на земельну ділянку або її частину, однак остання під час укладення договору купівлі-продажу частки будинковолодіння дотрималася всіх норм Законодавства, й відповідно законним шляхом набула право власності на земельну ділянку, зокрема шляхом укладення договору купівлі-продажу ділянки, що в свою чергу не було зроблено позивачем ОСОБА_6 . Оскільки позивачем під час набуття права власності на частку будинковолодіння не дотримано всіх вимог чинного законодавства, зокрема не дотримано вимог ч. 6 ст. 120 ЗК України, а саме не виділено частину земельної ділянки в окрему й відповідно не присвоєно окремій земельній ділянці кадастровий номер, а тому в даному випадку у Позивача ОСОБА_6 відсутні правові підстави для визнання за ним права власності на 67/100 ідеальних часток у праві власності на спірну земельну ділянку.

Крім того представником відповідача було подано клопотання в якому зазначено, що позивач звернувся до суду із пропуском строку давності. Як зазначав позивач у позовній заяві, лише у лютому 2021 року він дізнався, що земельна ділянка, на якій розташована частина належного йому будинковолодіння, належить на праві власності іншій особі, а саме ОСОБА_14 . Слід зазначити, що вищевказана земельна ділянка належить ОСОБА_15 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 05.08.2011 року. Таким чином, на момент набуття права власності позивачем на частину будинковолодіння, спірна земельна ділянка вже була зареєстрована за ОСОБА_7 . Таким чином, на момент набуття права власності позивачем на частину будинковолодіння, спірна земельна ділянка вже була зареєстрована за ОСОБА_7 . Тому позивач звернувся до суду із даною позовною заявою із пропуском строку позовної давності, оскільки на момент набуття частини будинковолодіння позивачем спірна земельна ділянка вже була зареєстрована за її власником, й відповідно з моменту набуття права власності, а саме з 2015 року позивач мав об`єктивну можливість дізнатися про порушення його права, однак після оформлення права власності на спірне будинковолодіння не вжив будь-яких заходів для встановлення дійсного стану щодо оформлення права володіння на земельну ділянку. Крім того, у провадженні Шевченківського районного суду м. Чернівці перебувала цивільна справа за №727/8771/17 за позовом ОСОБА_6 до відповідачів про визнання недійсною довіреності, договору дарування будинку та витребування його з чужого незаконного володіння, й відповідно як вбачається зі змісту рішення по даній справі, позивачу ще станом на 2018 рік, а саме на момент розгляду даної справи було відомо про те, що право власності на спірну земельну ділянку вже було зареєстровано. Таким чином посилання позивача на те, що йому стало відомо про те, що спірна земельна ділянка належить на праві власності ОСОБА_7 тільки у 2021 році, не відповідає дійсності, вважає що дане посилання позивачем у позовній заяві було вказано з метою уникнення застосування строків позовної давності.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала з підстав зазначених у позовній заяві, просила позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 адвокат Іонашку В.Д. в судовому засіданні позов не визнав, з підстав викладених у відзиві просив в позові відмовити.

Відповідач ОСОБА_5 просила відмовити в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 просила відмовити в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_4 просила відмовити в позовній заяві.

Відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_13 в судове засідання не з`явилися, хоча були повідомленні належним чином про місце та час розгляду справи.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, відповідачів, дослідивши письмові докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 05.02.2015 року набув у власність 67/100 ідеальних часток будинковолодіння по АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

14/100 ідеальних часток в будинковолодінні належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності на підставі договору купівлі-продажу частини житлового будинку, укладеному між ними та попереднім власником ОСОБА_7 06.07.2012 року , що підтверджується договором купівлі-продажу, інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Власником 19/100 частин будинковолодіння є ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 06.07.2012 року, укладеному між нею та ОСОБА_7 відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру № НВ- 9901002952022 від 14.07.2022 року право власності на земельну ділянку площею 0,0464 га, кадастровий номер 7310136300:25:001:0130, що розміщена за адресою АДРЕСА_1 (на даний час ОСОБА_16 ), з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) зареєстровано за ОСОБА_7 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 04.11.2011 року ЯЛ 822716.

Згідно рішенням від 26.07.2022 року за №64297916 державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_17 було відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень у зв`язку з тим, що в договорі купівлі-продажу реєстраційний № 1153 від 05.02.2015 року немає жодних відомостей про перехід права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7310136300:25:001:0130 до ОСОБА_6 .

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України у редакції станом на 06.02.2015 року визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Також частиною 4 ст. 120 ЗК України, визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Однак, вищенаведений порядок переходу права власності на частину земельної ділянки у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, зокрема на відповідну його частину можливий тільки у разі дотримання під час укладення договору купівлі-продажу норм, визначених ст. 120 ЗК України та істотних умов договору.

За загальним положенням про договір (частина перша статті 626 ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Істотними умовами договору купівлі-продажу, за загальним правилом, є умови про предмет та ціну. Інші умови договору купівлі-продажу можуть набувати значення істотних, якщо щодо них є безпосередня вказівка в інших правових нормах.

Так, за змістом частини другої статті 377 ЦК України та частини шостої статті 120 ЗК України кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

І навіть частиною 6 ст. 120 ЗК України (у редакції станом на момент укладення позивачем договору купівлі-продажу частини будинковолодіння) визначено, що укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Тому для оформлення договору купівлі-продажу частини будинковолодіння, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, обов`язковою умовою є виділ цієї частини земельної ділянки в окрему земельну ділянку й відповідно присвоєння даній ділянці окремого кадастрового номеру.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висвітленій у постанові від 17.12.2014 року у справі №6-194цс14.

Суд вважає, що під час укладення ОСОБА_6 та відчужувачем договору купівлі-продажу частини будинковолодіння його сторонами було порушено порядок набуття у власність нерухомого майна, й відповідно під час укладення даного договору не було дотримано вимог Закону, який передбачає перехід права власності на земельну ділянку у разі набуття права на частину будинковолодіння, а саме не виділено частину земельної ділянки в окрему й відповідно не присвоєно окремій земельній ділянці кадастровий номер.

Крім того, відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.

Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Частиною 3 ст.267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Представником відповідача ОСОБА_2 надано суду клопотання про застосування позовної давності до вимог позивача ОСОБА_6 , дане клопотання не підлягає до задоволення, виходячи з такого.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 22.05.2018 року по справі №369/6892/15-ц, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки, якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Суд вважає, що позивач ОСОБА_6 , звертаючись до суду із вимогою про визнання права власності на частку у праві власності на земельну ділянку у зв`язку з не дотриманням всіх вимог чинного законодавства, а саме не виділено частину земельної ділянки в окрему й відповідно не присвоєно окремій земельній ділянці кадастровий номер, та не надав суду жодних належних та допустимих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Згідно з ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову представника позивача ОСОБА_6 адвоката Рендюк Наталії Василівни до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на частку у праві власності на земельну ділянку необхідно відмовити.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, то відповідно до ст.141 ЦПК України, не підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 3,15,16,316,377,655 ЦК України, ст.ст. 4,12,13,19,23, 76, 81, 89, 247, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, ст.120 ЗК України, суд-

ухвалив:

В задоволенні позовних вимог представника позивача ОСОБА_6 адвоката Рендюк Наталії Василівни до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на частку у праві власності на земельну ділянку - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо або через Шевченківський районний суд м. Чернівці.

В порядку ч. 6 ст. 259 ЦПК України, складання повного тексту судового рішення відкладено до 10 діб, а саме 06 січня 2023 року.

Суддя: О.Г.Літвінова