Постанова

від 30.03.2023 по справі 727/7517/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2023 року містоЧернівці справа №727/7517/22

провадження №22-ц/822/190/23

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Височанської Н. К.

суддів: Лисака І.Н., Перепелюк І.Б.

секретар Собчук І.Ю.

за участю: представника позивача Рендюк Н.В.,

відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2

учасники справи:

позивач ОСОБА_3 ,

відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 ,інтереси якогопредставляє адвокатРендюк НаталяВасилівна, на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 28 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді першої інстанції Літвінової О.Г.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 рокупозивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у праві власності на земельну ділянку.

Посилався на те, що будинковолодіння по АДРЕСА_1 складається з двох житлових будинків Літ «А», загальною площею 207,10 кв. м. та Літ «З», загальною площею 88,10 кв. м.

На підставі договору-купівлі продажу від 05 лютого 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , він набув у власність 67/100 ідеальних часток будинковолодіння по АДРЕСА_1 . 14/100 ідеальних часток в будинковолодінні належить ОСОБА_7 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності на підставі договору купівлі-продажу частини житлового будинку, укладеному 06 липня 2012 року між ними та попереднім власником ОСОБА_4 .

Власником 19/100 частин будинковолодіння є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06 липня 2012 року, укладеному між нею та ОСОБА_4 . До укладення договору купівлі-продажу 67/100 ідеальних часток будинковолодіння, ОСОБА_5 повідомила позивача, що земельна ділянка, на якій знаходиться будинковолодіння і яка призначена для його обслуговування, ніким не приватизована та належить територіальній громаді міста Чернівці.

Власником земельної ділянки згідно відомостей Державного земельного кадастру є ОСОБА_4 , який при відчуженні 67/100 ідеальних часток у будинковолодінні окремої угоди щодо переходу права власності на земельну ділянку, на якій знаходиться будинковолодіння не укладав. У зв`язку з цим виникла необхідність у оформленні позивачу права власності на частину земельної ділянки, на якій знаходиться будинковолодіння, відповідно до ст.120 ЗК України.

При набутті позивачем права спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна - будинковолодіння по АДРЕСА_1 , до нього одночасно перейшло право власності і на земельну ділянку, на якій розміщено такий об`єкт, у розмірі належної відчужувачу частки у праві спільної власності на такий об`єкт, тобто у розмірі 67/100 ідеальних часток.

Відповідно до інформації, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_8 на підставі договору дарування від 31 липня 2013 року відчужив 67/100 часток у будинковолодінні по АДРЕСА_1 ОСОБА_9 , яка 06 червня 2014 року уклала договір купівлі-продажу цієї частки з ОСОБА_10

ОСОБА_10 12 листопада 2014 року відчужив цю часку ОСОБА_5 , яка 05 лютого 2015 року уклала договір купівлі-продажу 67/100 ідеальних часток у будинковолодінні з ОСОБА_3 .

Після звернення до Центру надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради з заявою про реєстрацію права спільної часткової власності у розмірі 67/100 частин на земельну ділянку по АДРЕСА_1 було видано рішення № 64297916 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень у зв`язку з тим, що в договорі купівлі-продажу реєстраційний № 1153 від 05 лютого 2015 року немає жодних відомостей про перехід права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7310136300:25:001:0130 до ОСОБА_3 .

На підставі викладеного та посилаючись на норми матеріального права позивач просив визнати за ним право власності на 62/100 ідеальних часток у праві власності на земельну ділянку площею 0,0464 га, кадастровий номер 7310136300:25:001:0130, що розміщена за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) та припинити право власності ОСОБА_4 , на 62/100 ідеальних часток у праві власності на земельну ділянку площею 0,0464 га, кадастровий номер 7310136300:25:001:0130, що розміщена за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 28 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Повний текст рішення складено 06 січня 2023 року.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_3 ,інтереси якогопредставляє адвокатРендюк Н.В., в апеляційній скарзі просить рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 28 грудня 2022 року скасувати, ухвалити нове яким позов задовольнити в повному обсязі.

Посилається на те, що висновки суду першої інстанції про недотримання вимог Закону який передбачає перехід права власності на земельну ділянку у разі набуття права на частину будинковолодіння є хибним, оскільки земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Вказує, що як вбачається з п.2 Договору купівлі-продажу від 06 лютого 2015 року будинковолодіння, ідеальна частка якого відчужується, розташоване на земельній ділянці площею 0,0464 га кадастровий номер 7310136300:25:001:0130. Відповідачем ОСОБА_2 до відзиву на позовну заяву надано копію державного акту на право власності на земельну ділянку від 04 листопада 2010 року, відповідно до якого власником земельної ділянки площею 0,0464 га по АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 .

Відповідно до змісту витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-9901002952022 станом на 14 липня 2022 року, земельна ділянка площею 0,0464 га кадастровий номер 7310136300:25:001:0130 належить ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 04 листопада 2010 року.

31 жовтня 2022 року ОСОБА_4 направив до суду заяву про визнання позову. За таких обставин, станом на день придбання ОСОБА_3 частки у будинковолодінні за даними ЄДР речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, а також даних Державного земельного кадастру, земельна ділянка площею 0,0464 га кадастровий номер 7310136300:25:001:0130 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 була сформована як єдиний (суцільний) об`єкт з присвоєнням кадастрового номеру.

Вважає, що кадастровий номер призначається земельній ділянці під час проведення державної реєстрації і зберігається за нею впродовж усього часу існування, у тому числі у разі зміни власника, зміни цільового призначення ділянки і може змінитися тільки при розділі земельної ділянки або при об`єднанні.

06 липня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 7310136300:25:001:0130 площею 0,0464 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої по АДРЕСА_1 , земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0178 га. Однак, право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано у встановленому законом порядку не було.

Вказав, що згідно умов вказаного договору, відповідачі придбали частину земельної ділянки 0,0178 га від загальної площі землі 0,0464 га без виділу цієї частини в окремий об`єкт права власності. Технічна документація на поділ такої землі не виготовлялась та на час придбання ОСОБА_3 частки у будинковолодінні не була зареєстрована у встановленому законом порядку в органах ДЗК, а відтак і не було утворено дві окремі земельні ділянки з окремими кадастровими номерами, площами та конфігураціями. Таким чином вважає, що ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 06 липня 2012 року не набули у власність окремо виділену земельну ділянку, у зв`язку з чим при укладенні та посвідченні договору купівлі-продажу нотаріус правомірно зазначив в договорі відомості про земельну ділянку площею 0,0464 га, на якій знаходиться будинковолодіння і призначена для обслуговування придбаного будинковолодіння. При цьому, слід врахувати, що ОСОБА_3 придбавалась у власність ідеальна частка у праві власності на будинковолодіння, що складається з двох житлових будинків літ.А та літ.З, а не окремо виділений в натурі об`єкт, а відтак і виділяти в натурі окрему земельну ділянку, яка б відповідала розміру його частки в будинковолодінні підстав не було. Вважає, що судом першої інстанції вказані обставини не враховані.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Іонашку В.Д., просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказала, що у розумінні ч.6 ст.120 ЗК України для оформлення договору купівлі-продажу частини будинковолодіння, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, обов`язковою умовою є виділ цієї частини земельної ділянки в окрему земельну ділянку й відповідно присвоєння даній ділянці окремого кадастрового номеру.

При укладенні позивачем та відчужувачем договору купівлі-продажу частини будинковолодіння його сторонами було порушено порядок набуття у власність нерухомого майна, й відповідно під час укладення даного договору не було дотримано вимог Закону, який передбачає перехід права власності на земельну ділянку у разі набуття права власності на частину будинковолодіння, а саме не виділено частину земельної ділянки в окрему й відповідно не присвоєно окремій земельній ділянці кадастровий номер, а тому у ОСОБА_3 відсутні правові підстави для визнання за ним права власності на ідеальну частку у праві власності на спірну земельну ділянку.

Звертає увагу, що 62/100 ідеальних часток земельної ділянки, які просив визнати позивач, не є пропорційними у розумінні вимог ч.4 ст.120 ЗК України до його частки у праві власності на будинок.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Встановлено, що ОСОБА_3 05 лютого 2015 року набув у власність 67/100 ідеальних часток будинковолодіння по АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 05 липня 2015 року. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.8, 9-11).

14/100 ідеальних часток в будинковолодінні належить ОСОБА_7 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності на підставі договору купівлі-продажу частини житлового будинку, укладеному між ними та попереднім власником ОСОБА_4 06 липня 2012 року, що підтверджується договором купівлі-продажу, інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.12-19).

Власником 19/100 частин будинковолодіння є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06 липня 2012 року, укладеному між нею та ОСОБА_4 відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.12-19).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру №НВ- 9901002952022 від 14.07.2022 року право власності на земельну ділянку площею 0,0464 га, кадастровий номер 7310136300:25:001:0130, що розміщена за адресою АДРЕСА_1 (на даний час ОСОБА_11 ), з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)» зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 04 листопада 2011 року ЯЛ 822716 (а.с.20-21).

Згідно рішення від 26 липня 2022 року за №64297916 державного реєстратора прав на нерухоме майно Шевчуком Н.С. було відмовлено ОСОБА_3 у державній реєстрації права власності 67/100 частини земельної ділянки, у зв`язку з тим, що в договорі купівлі-продажу реєстраційний №1153 від 05 лютого 2015 року немає жодних відомостей про перехід права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7310136300:25:001:0130 до ОСОБА_3 (а.с.24).

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що при переході права власності на частину житлового будинку право власності на частину земельної ділянки переходить після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера. Даних вимог позивачем дотримано не було.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, що власником будинковолодіння по АДРЕСА_1 був ОСОБА_4 .

На підставі державного акту про право власності на земельну ділянку від 04 листопада 2011 року ЯЛ 822716 ОСОБА_4 набув у власність земельну ділянку площею 0,0464 га, кадастровий номер 7310136300:25:001:0130, що розміщена за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд».

Як вбачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, що ОСОБА_4 31 липня 2013 року на підставі договору купівлі-продажу відчужив 67/100 часток вищезазначеного будинковолодіння ОСОБА_9

ОСОБА_9 в свою чергу 06 червня 2014 року відчужила зазначену частку будинковолодіння на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_10

ОСОБА_10 12 листопада 2014 року відчужив цю частку ОСОБА_5

ОСОБА_5 05 лютого 2015 року уклала договір купівлі-продажу 67/100 часток будинковолодіння з позивачем ОСОБА_3 .

Інші частки будинковолодіння ОСОБА_4 відчужив ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до вимог норм національного матеріального права правовий статус об`єктів нерухомості визначається на підставі норм закону, який діяв на час набуття права власності на такі об`єкти.

Відповідно до ч.1 ст.120 ЗК України (в редакції станом на час відчуження частки в будинковолодінні) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною 4 ст.120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, зробила висновок, щопри відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статі 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останньогоправо власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Наведений підхід підтверджується також і ретроспективним аналізом норм законодавства щодо переходу прав на земельну ділянку у випадку відчуження права власності на нерухоме майно.Радянське законодавство оперувало терміном «основні фонди». Термін «нерухомість» і класифікація майна на нерухоме та рухоме були відображені в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік від 31 березня 1991 року (введених в дію з 01 січня 1992 року). Так, відповідно до частини другої статті 4 цих Основ майно поділяється на нерухоме та рухоме; до нерухомого майна належать земельні ділянки і «все, що міцно з ними зв`язано», як-от: будівлі, споруди тощо, а до рухомого належить майно, переміщення якого можливе без неспіврозмірної шкоди його призначенню.

Стаття 30 Земельного кодексу Української РСР (1991 року) в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 ЗК України (у чинній редакції), стаття 377 ЦК України (у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, щоособа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанови від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).

Оскільки до позивача на підставі договору купівлі-продажу від 05 лютого 2015 року перейшло право власності на 67/100 ідеальних часток будинковолодіння по АДРЕСА_1 , то у відповідності до ч.1, 4 ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України до нього перейшло і право власності на частину земельної ділянки, пропорційної до його частки у праві власності житлового будинку, тобто на 67/100 частин.

Разом з тим, позивач в змінених позовних вимогах просив визнати за ним право власності на частину земельної ділянки, що є меншою за частку в будинковолодінні, а саме на 62/100 частин.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданої відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.

Отже, колегія суддів вважає, що позивач вправі просити за ним визнати право власності на частину земельної ділянки, що є меншої від частки в будинковолодінні, а суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

З огляду на викладені обставини, рішення суду про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Є безпідставними доводи представника відповідача ОСОБА_2 про пропуск позивачем строку позовної давності з огляду на те, що право власності на частину земельної ділянки, пропорційної до частки у праві власності жилого будинку, до позивача перейшло в момент укладення ним договору купівлі-продажу частини житлового будинку.

Крім цього, слід зазначити, що з договору купівлі-продажу 67/100 ідеальних часток будинковолодіння від 05 лютого 2015 року вбачається, що нотаріусом роз`яснено вимоги ст.120 ЗК України. Також нотаріусом зазначено, що продавець стверджує, що земельна ділянка, на якій розташовані 67/100 ідеальних часток будинковолодіння, яке відчужується, не приватизована та перебуває у державній власності (п.9 Договору купівлі-продажу).

Колегія суддів враховує ту обставину, що позивачу продавала частину будинковолодіння ОСОБА_5 , яка була третім власником проданої частини будинковолодіння і яка могла не знати про те, що земельну ділянку приватизував ОСОБА_4 .

Отже, позивач дізнався про те, що спірна земельна ділянка приватизована ще першим відчужувачем ОСОБА_4 в листопаді 2011 року лише після звернення до інших співвласників будинковолодіння з метою приватизувати земельну ділянку.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно ст. 376 ЦПКпідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 28 грудня 2022 року скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст.367, 368,374, 376,381,382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , інтереси якого представляє адвокат Рендюк Наталя Василівна, задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 28 грудня 2022 року скасувати.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у праві власності на земельну ділянку задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 62/100 ідеальних часток у праві власності на земельну ділянку площею 0,0464 га, кадастровий номер 7310136300:25:001:0130, що розміщена за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)».

Припинити право власності ОСОБА_4 на 62/100 ідеальних часток у праві власності на земельну ділянку площею 0,0464 га, кадастровий номер 7310136300:25:001:0130, що розміщена за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 30 березня 2023 року.

Головуючий Н.К. Височанська

Судді: І.Н. Лисак

І.Б.Перепелюк