Постанова

від 22.12.2022 по справі 392/1363/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 392/1363/18

провадження № 61-107св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Маловисківська міська рада Маловисківського району Кіровоградської області, ОСОБА_2 , приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Березовська Ольга Валеріївна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фермерське господарство «Прилуцький»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Прилуцький», в інтересах яких діє адвокат Прилуцький Микола Миколайович, на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 18 червня 2019 року, ухвалене у складі судді Березія Ю. А., та постанову Кропивницького апеляційного суду від 6 листопада 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Суровицької Л. В., Авраменко Т. М.,

Черненка В. В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області (далі - Маловисківська міська рада), ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Кіровоградського міського нотаріального округу Березовської О. В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фермерське господарство (далі - ФГ) «Прилуцький», про визнання протиправними, скасування рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації права власності.

В обґрунтування позову вказував, що він є власником земельної ділянки

площею 2 га з кадастровим номером 3523180600:02:000:5080, цільовим призначенням якої є ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Олександрівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області.

У березні 2018 року він звернувся до Маловисківської міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для садівництва площею 0,12 га, розташованої

на АДРЕСА_1 , з метою забезпечення доступу до належної йому земельної ділянки без порушення прав інших землевласників, оскільки єдиний наявний проїзд до його земельної ділянки існує лише з АДРЕСА_1 за рахунок проїзду землею комунальної власності Маловисківської міської ради. 31 травня 2018 року за результатами розгляду заяви сесією Маловисківської міської ради рішення не прийнято у зв`язку з не набранням необхідної кількості голосів.

12 квітня 2018 року він звернувся до Маловисківської міської ради із заявою про ненадання земельної ділянки, яку він просив, у власність ОСОБА_2 , оскільки у такому випадку буде ізольовано проїзд до належної йому на праві власності земельної ділянки. За результатами розгляду цієї заяви рішення також не було прийнято через недостатність голосів.

У подальшому йому повідомили, що рішенням Маловисківської міської ради № 496 від 26 січня 2017 року надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою, тому Маловисківська міська рада зобов`язана затвердити виготовлений на підставі цього рішення проект землеустрою після його розроблення. 31 липня 2018 року рішенням сесії Маловисківської міської ради № 1162 затверджено проект землеустрою ОСОБА_2 та надано їй у власність земельну ділянку площею 0,5 га з кадастровим номером 3523180600:51:000:5082, цільовим призначенням якої є ведення особистого селянського господарства спірну. 13 серпня 2018 року приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Березовська О. В. провела державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку.

Позивач вважав відмову Маловисківської міської ради у задоволенні його заяви необґрунтованою, оскільки прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, видане одній особі, не позбавляє іншу особу права отримати аналогічний дозвіл на ту саму земельну ділянку. Також вказане рішення у подальшому не зобов`язує суб`єкта, який його видав, безумовно затверджувати розроблений проект землеустрою.

На думку позивача, рішення Маловискіської міської ради № 1162 від 31 липня 2018 року прийнято з порушенням регламенту та з наданням незаконної переваги одному громадянину перед іншим. Його заява про надання земельної ділянки у власність повторно на розгляд сесії не вносилась, а відхилений проект рішення за заявою ОСОБА_2 повторно внесений на голосування сесії Маловискіської міської ради спочатку 3 липня 2018 року та втретє - 31 липня

2018 року.

Позивач вказував, що оскаржуване рішення Маловискіської міської ради прийнято з порушенням його прав та інтересів, оскільки земельна ділянка відведена ОСОБА_2 за рахунок єдиного вільного проїзду до належної йому земельної ділянки за відсутності інших під`їзних шляхів. Внаслідок передання вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 належна йому земельна ділянка залишилась ізольованою від громадської інфраструктури, що унеможливлює виконання сільськогосподарських робіт без порушення прав сусідніх землекористувачів.

Крім того, ОСОБА_2 перешкоджає йому у доступі до його земельної ділянки. Оскаржуване рішення міської ради прийнято з порушенням вимог

пункту «а» частини четвертої статті 83 ЗК України, якою заборонено передавати у власність землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи тощо).

Під час передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 міською радою не додержано вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та ДБН 360-92 (пункт 7.32 щодо ширини доріг і вулиць). Передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка межує з проїзною частиною без будь-яких відступів від асфальтового покриття суміжної вулиці та знаходиться на відстані, меншій ніж 15 м від протилежного краю вулиці, тобто, надана за рахунок автомобільної дороги на вулиці Перштравнева у селі Олександрівка Маловисківського району Кіровоградської області. Межі спірної земельної ділянки ОСОБА_2 з ним, як суміжним землекористувачем, не погоджувала.

Також вважає, що рішення Маловисківської міської ради № 1162 від 31 липня 2018 року прийнято з порушенням вимог частин першої статті 59 Закону

України «Про місцеве самоврядування в Україні» та пункту 2 частини першої

статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки текст оскаржуваного рішення міської ради від 31 липня 2018 року не було оприлюднено.

За таких обставин просив:

- визнати протиправними дії Маловисківської міської ради щодо затвердження проекту землеустрою з надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,5 га з кадастровим номером 3523180600:51:000:5082 та цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства;

- скасувати рішення сесії Маловисківської міської ради від 31 липня 2018 року № 1162 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

(дата державної реєстрації права 13 серпня 2018 року) на земельну ділянку площею 0,5 га, яка розташована за вказаною адресою.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області

від 18 червня 2019 року відмовлено у задоволенні позову.

Суд першої інстанції виходив з погодження меж земельної ділянки

ОСОБА_2 з землекористувачем ОСОБА_3 , який на час розроблення проекту землеустрою був власником належної позивачу земельної ділянки та не оспорював рішення міської ради про надання дозволу на розробку такого проекту. Суд зазначив, що у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 відсутні зауваження відповідних органів, що погоджують проект відведення земельної ділянки.

За висновком місцевого суду, позивач не надав належних і допустимих доказів передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки за рахунок проїзду (автомобільної дороги) та перешкоджання доступу до належної йому земельної ділянки. Посилання позивача про відсутність проїзду до його земельної ділянки спростовуються кадастровими картами, схемами та фотознімками, з яких вбачається наявність під`їзду до земельної ділянки позивача з двох сторін: як вздовж земельної ділянки ОСОБА_2 з АДРЕСА_1 , так і з протилежного боку - через польову дорогу, яка веде і до інших земельних ділянок.

Суд першої інстанції зазначив про безпідставність доводів позивача про порушення оспорюваним рішенням ДБН, оскільки нормативи, на які він посилається, застосовуються при забудові міських та сільських поселень відповідно до ДБН 360-92, а не до земель сільськогосподарського призначення та польових доріг.

Безпідставними місцевий суд вважав доводи позивача про порушення Маловиськівською міською радою частини одинадцятої статті 59 Закону

України «Про місцеве самоврядування» та пункту 2 частини першої

статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо неоприлюднення вказаного рішення на офіційному інтернет-сайті міської ради, оскільки несвоєчасне оприлюднення рішення органу місцевого самоврядування не має несприятливих наслідків для позивача та не є підставною для скасування цього рішення в судовому порядку.

Також суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав вважати порушеним регламент Маловиськівської міської ради та надання переваги окремій особі перед іншими, оскільки вказаний регламент не містить положень, які перешкоджають повторне внесення заяв на наступні пленарні засідання у випадку їх неприйняття.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 6 листопада 2019 року апеляційну скаргу адвоката Прилуцького М. М., який діє в інтересах

ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 18 червня 2019 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про недоведення позивачем обставин, на які він посилається в обґрунтування позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2020 року представник ОСОБА_1 та ФГ «Прилуцький» - адвокат Прилуцький М. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області

від 18 червня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду

від 6 листопада 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що факт відсутності доступу до земельної ділянки позивача підтверджується поданою до позовної заяви роздруківкою картографічних матеріалів з Інтернет-сайту публічної кадастрової карти Державної служби України з питань геодезії картографії та кадастру (https://map.land.gov.ua/), тому наявні на у ній відомості відповідно до частини третьої статті 82 ЦПК України є загальновідомими і не підлягають доказуванню.

Вважає помилковим висновок судів попередніх інстанції про те, що визнані сторонами обставини існування проїзду на земельну ділянку позивача вздовж земельної ділянки ОСОБА_2 шириною 1,5 метрів свідчить про існування проїзду до земельної ділянки позивача, оскільки така ширина проїзду є недостатньою.

На думку заявника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права з посиланням про необхідність встановлення земельного сервітуту.

Вказував, що подані ним докази підтверджують як просторову ізоляцію земельної ділянки позивача, так і порушення міською радою норм земельного та містобудівного законодавства при передачі спірної земельної ділянки

ОСОБА_2 .

Позиція інших учасників справи

У червні 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому послалась на безпідставність її доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову нормам матеріального і процесуального права.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3523180600:02:000:5080, цільовим призначенням якої є ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Олександрівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 30 травня 2017 року з ОСОБА_3

6 грудня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Маловисківської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства на

АДРЕСА_1 . Рішенням Маловисківської міської ради № 496 від 26 січня 2017 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою на вказану земельну ділянку.

23 квітня 2018 року виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення.

Судом встановлено, що у проекті землеустрою міститься погодження меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 з землекористувачем сусідньої земельної ділянки ОСОБА_3 .

Рішенням сорок третьої сесії сьомого скликання Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області від 31 липня 2018 року № 1162 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства

на АДРЕСА_1 та передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку загальною площею 0,5000 га за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення Маловисківської міської ради Кіровоградської області .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 та

ФГ «Прилуцький», в інтересах яких діє адвокат Прилуцький М. М., на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 18 червня

2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 6 листопада

2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла

до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом частини першої статті 374 ЦК України та статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого

самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно з пунктами а) б) в) частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Право кожного громадянина України на безоплатне отримання у приватну власність земельної ділянки в межах норм, визначених ЗК України, один раз за кожним видом використання закріплено частиною четвертою статті 116 ЗК України.

Порядок такої безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

Згідно з частиною першою статті 123 ЗК України рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою, а також повноваження органів виконавчої влади у частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок передбачено у статтях 186, 186-1 ЗК України.

За змістом статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

У справі, яка переглядається, спірні правовідносини виникли з приводу незаконного, на думку позивача, рішення Маловисківської міської ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення суміжної з ділянкою позивача земельної ділянки іншій особі і надання її ОСОБА_2 у власність і, як наслідок, незаконної реєстрації останньою права власності на передану їй ділянку.

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 303/6366/17

(провадження № 61-17559св19) вказано, що «порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша

статті 21 ЦК України)».

У відповідності до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Позивач у позовній заяві, зокрема, посилався на те, що передання оспорюваним рішенням міської ради земельної ділянки ОСОБА_2 унеможливило проїзд на земельну ділянку, яка перебуває в його власності.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).

З поданих сторонами доказів суди попередніх інстанцій встановили існування під`їзду до земельної ділянки позивача з двох сторін: як вздовж спірної земельної ділянки ОСОБА_2 з АДРЕСА_1 так із протилежного боку - через польову дорогу, яка веде і до інших земельних ділянок. Суди встановили, що ширина проїзду до земельної ділянки з обох сторін складає від 1,5 метри до 16,5 метрів.

В суді першої інстанції позивач не заперечував наявність проїзду до його земельної ділянки зі сторони земельної ділянки ОСОБА_4 шириною

1,5 метрів, проте вважав таку ширину недостатньою для реалізації права на користування належною йому земельною ділянкою. Встановлені судами обставини наявності проїзду до земельної ділянки з іншого боку та ширину такого проїзду позивач протягом розгляду справи не спростовував.

У справі, що переглядається, встановивши, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що в результаті прийняття Маловисківською міською радою рішення № 1162 від 31 липня 2018 року обмежується доступ до його земельної ділянки, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в позові.

З урахуванням встановлених судами обставин існування іншого проїзду, ніж той, який проходить зі сторони переданої ОСОБА_2 земельної ділянки, доводи касаційної скарги про недостатність цього проїзду шириною 1,5 метрів для користування позивачем своєю земельною ділянкою є безпідставними.

Посилання заявника про неврахування фактичної відсутності доступу до його земельної ділянки, підтвердженого поданою до позовної заяви роздруківкою картографічних матеріалів з Інтернет-сайту публічної кадастрової карти Державної служби України з питань геодезії картографії та кадастру (https://map.land.gov.ua/), не впливають на правильність вирішення справи, оскільки, по-перше, такий доказ беззаперечно не вказує на такі обставини,

по-друге, вказаним відомостям суди попередніх інстанцій надали належну оцінку в сукупності з іншими поданими сторонами доказами.

Доводи касаційної скарги про помилковість висновку судів попередніх інстанцій про обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права є помилковими, оскільки підставою для відмови у позові суди зазначили його недоведення належними і допустимими доказами.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про помилковість вказівки суду першої інстанцій про необхідність встановлення сервітуту, оскільки, по-перше, такі посилання не вплинули на правильність висновку судів про недоведення позову; по-друге, саме по собі посилання позивача на відсутність під`їзду до його земельної ділянки не є підставою для визнання недійсним оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування, так як він не позбавлений права звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю або про встановлення відповідного земельного сервітуту (подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах

від 30 жовтня 2019 року у справі № 302/470/16-ц (провадження № 61-32685св18), від 26 червня 2018 року у справі № 307/104/16 (провадження № 61-6459св18) та від 20 жовтня 2021 року у справі № 340/236/17 (провадження № 61-13820св20).

Аргументи касаційної скарги про те, що подані позивачем докази підтверджують як просторову ізоляцію земельної ділянки позивача, так і порушення міською радою при передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_2 норм земельного та містобудівного законодавства, аналогічні доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом надана належна оцінка та які, переважно, спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої

статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Прилуцький», в інтересах яких діє адвокат Прилуцький Микола Миколайович, залишити без задоволення.

Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 18 червня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 6 листопада

2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук