Постанова

від 12.01.2023 по справі 504/2525/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2727/23

Справа № 504/2525/20

Головуючий у першій інстанції Добров П.В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

переглянув у порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Транс Балк» на заочне рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 27 серпня 2021 року за позовом адвоката Чумаченка Святослава Олександровича в інтересах ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Транс Балк» про відшкодування матеріальної шкоди, -

в с т а н о в и в:

14 серпня 2020 року адвокат Чумаченко Святослав Олександрович в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Транс Балк» про відшкодування матеріальної шкоди, у якому просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Транс Балк» суму завданої матеріальної шкоди у розмірі 50 750,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн, суму сплаченого судового збору у розмірі 840,00 грн, а також витрати, пов`язані із залученням спеціалістів у розмірі 980,00 грн.

Позовні вимоги представник позивача обґрунтував тим, що громадянину Франції Труве Крістофу, на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2015, посвідченого приватним нотаріусом Кілійського районного нотаріального округу Юрченко Максимом Євгеновичем, зареєстрованого в реєстрі за №2958, належить нежитлова будівля (будова дебаркадер-Д-142), загальною площею 629,3 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 51081170 від 28.12.2015.

Після перейменування вулиці Железнякова на вулицю Портова розпорядженням Кілійського міського голови від 03.02.2016 за №39/А-2016 власність позивача нежитлова будівля (будова дебаркадер-Д-142), загальною площею 629,3 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

25 лютого 2020 року у портопункті «Кілія» під час виконання швартових робіт відбувся навал баржи «ББК-2» на берегову споруду дебаркадер «Д-142», власником якої є позивач.

В ході розслідування аварійної морської події було встановлено, що подія мала місце за участю м/б «Радомір» (прапор Україна, ІМО 7333987, судновласник ТОВ «Сервіс Транс Балк» з допоміжним БК «Орловка» та баржою «ББК-2».

Відповідно до Акту розслідування аварійної події від 18 березня 2020 року, встановлено, що капітан м/б «Радомір» 25 лютого 2020 року здійснював керівництво буксируванням. Судно під його командуванням о 08 год. 30 хв. разом із буксиром «Орловка» отшвартувалося до баржі «ББК-2. О 09 год. 00 хв. м/б «Радомір» вибрали якір на баржі та почали спускатися вниз по течії в напрямку універсального причалу портопункту «Кілія». При підході до причалу, приблизно 50 м, згідно докладу капітана м/б «Радомір», буксиру «Орловка» була надана команда «Повний хід назад» для утримання носа баржі «ББК-2». Буксир «Орловка» почав працювати «Повний хід назад» для утримання носа баржі, але у зв`язку із малою потужністю, не зміг утримати баржу під поривом вітру. В результаті чого, ніс баржі (правий борт) навалив на берегову споруду дебаркадер «Д-142» та зламав дерев`яну кранбалку, що виступала за габарити дебаркадера з морської сторони. Також встановлено, що капітан м/б «Радомір» переоцінив можливості допоміжного буксира « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та недооцінив силу і напрямки вітру та течії річки Дунай, недотримався рекомендацій звичайної морської практики з практичних прийомів та способів управління буксиром зі счаленою баржою, не використав якорі баржи, зробив невірний вибір потужності допоміжного буксиру у несприятливих погодних умовах, допустив помилки при маневруванні буксиру зі счаленою баржою, зроблені внаслідок невірної оцінки маневрових характеристик буксиру зі счаленою баржою, зіставлення їх з місцем маневрування та погодними умовами. Також капітан м/б «Радомір» не подав заяву на лоцманське проведення згідно «Обов`язкових постанов по морському порту Усть-Дунайськ», затверджених наказом Голови ДП «АМПУ» від 19.07.2016 за №256, незважаючи на те, що не мав права здійснювати швартування без морського лоцмана на борту. У капітана м/б «Радомір» відсутній достатній досвід роботи на даній дільниці річки Дунай, враховуючи наявні на той час гідрологічні умови плавання в районі портопункту «Кілія». Таким чином було встановлено, шо у діях капітана м/б «Радомір», власником якого є ТОВ «Сервіс Транс Балк» наявна низка порушень.

Також, 25 лютого 2020 року до поліції надійшло повідомлення про те, що 25.02.2020 о 10:27 год. за адресою: АДРЕСА_1 (порт) при погрузці було зачеплено дах та пошкоджено будівлю дебаркадера.

Після інциденту капітан м/б «Радомір», вбачаючи свою провину у зазначеній події, в усній формі, домовився з позивачем щодо компенсації пошкоджень.

В подальшому було з`ясовано, що на кранбалці, яка була зруйнована баржею та знаходилась на дебаркадері, знаходилась камера відеоспостереження, яка зафіксувала дану пригоду.

Позивач звертався до капітана м/б «Радомір» із вимогою відшкодування завданих збитків, але останній отримав розпорядження від директора ТОВ «Сервіс Транс Балк» продовжувати працювати, а питання щодо компенсації завданих збитків було передано до юридичного відділу компанії «Сервіс Транс Балк».

01 червня 2020 року позивач звернувся до КП КМР «Відділ капітального будівництва» із заявою про виготовлення проектно-кошторисної документації на ремонт пошкодженого в результаті інциденту майна.

02 червня 2020 року між позивачем та КП Кілійської міської ради «Відділ капітального будівництва» було укладено договір №105 на виконання проектних та вишукувальних робіт.

Відповідно до кошторису №105 (додаток Д) від 02.06.2020, додатку (довідковим) від 02.06.2020 та додатком Н від 02.06.2020 вартість робіт за договором складає 980,00 гривень.

10 червня 2020 року позивач сплатив вартість робіт за договором №105 на виконання проектних та вишукувальних робіт від 02.06.2020, що підтверджується дублікатом квитанції №0.0.1731184269.1.

Листом за вих. №6 від 02.06.2020, позивача було повідомлено про проведення огляду, контрольних замірів та фотофіксації пошкоджень дебаркадера, завданих баржею «ББК-2», згідно яких була виготовлена проектно-кошторисна документація.

Відповідно до зведеного кошторисного розрахунку вартості об`єкта будівництва від 10.06.2020, вартість ремонту дебаркадеру складає 48 982,00 гривень.

16 червня 2020 року позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія за вих. №45/Т, у якій містилось прохання про сплату вартості відновлювальних робіт, що спричинені пошкодженням дебаркадеру, які мали місце 25 лютого 2020 року, у сумі 48 982,00 гривень. Також в претензії містилось прохання про сплату вартості знищеної внаслідок інциденту відеокамери у розмірі 1 768,00 гривень. Розмір вартості відеокамери підтверджується чеком від 25 листопада 2019 року.

17 липня 2020 року на адресу позивача від ТОВ «Сервіс Транс Балк» надійшов лист за вих. №17/07, у якому зазначалось, що на даний час відповідач не має можливості об`єктивно розглянути претензію про відшкодування збитків та пропонує позивачу переглянути розмір завданих збитків.

Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

У судове засідання 30 серпня 2021 року позивач не з`явився, проте представником позивача, адвокатом Трусовим Анатолієм Сергійовичем, подано до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував. Додатково представник позивача в заяві просив визнати причину неявки відповідача у судове засідання неповажною, оскільки останній, будучи належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, систематично не з`являється до судових засідань, не подає будь-яких письмових заперечень, пояснень або доказів та, як юридична особа, не обмежений у кількості представників.

Представник відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Транс Балк», 02 листопада 2020 року, 30 серпня 2021 року в судові засідання не з`явився, про час та місце судових засідань повідомлявся належним чином. 30 серпня 2021 року подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. ст. 280, 281 ЦПК України за згодою позивача, викладеною у заяві від 30.08.2021, судом постановлена протокольна ухвала про заочний розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Заочним рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 27 серпня 2021 року позовну заяву Труве Крістофа, П`єра, Франка до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Транс Балк» про відшкодування матеріальної шкоди задоволено повністю.

Суд стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Транс Балк» (код ЄДРПОУ 37804068, місцезнаходження: 67543, Одеська обл., Лиманський район, с. Визирка, вул. Олексія Ставніцера, буд. 60, корп. 2, оф. 27) на користь Труве Крістофа, П`єра, Франка (адреса: АДРЕСА_2 , паспорт № НОМЕР_1 , типу Р, код держави FRA, РНОКПП НОМЕР_2 ) суму завданої матеріальної шкоди у розмірі 50 750,00 гривень;

стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Транс Балк» (код ЄДРПОУ 37804068, місцезнаходження: 67543, Одеська обл., Лиманський район, с. Визирка, вул. Олексія Ставніцера, буд. 60, корп. 2, оф. 27) на користь Труве Крістофа, П`єра, Франка (адреса: АДРЕСА_2 , паспорт № НОМЕР_1 , типу Р, код держави FRA, РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500,00 гривень;

стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Транс Балк» (код ЄДРПОУ 37804068, місцезнаходження: 67543, Одеська обл., Лиманський район, с. Визирка, вул. Олексія Ставніцера, буд. 60, корп. 2, оф. 27) на користь Труве Крістофа, П`єра, Франка (адреса: АДРЕСА_2 , паспорт № НОМЕР_1 , типу Р, код держави FRA, РНОКПП НОМЕР_2 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 840,80 гривень та витрати, пов`язані із залученням спеціалістів у розмірі 980,00 гривень.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 27 січня 2022 року заяву представника відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 27 серпня 2021 року у справі за позовом Труве Крістофа, П`єра, Франка до ТОВ «Сервіс Транс Балк» про відшкодування матеріальної шкоди залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач, ТОВ «Сервіс Транс Балк», просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до ч. 1ст. 368 ЦПК Українисправа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою Ірозділу V ЦПК України.

Згідно із ч. 1ст. 369 ЦПК Україниапеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13ст. 7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантійпублічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява №64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимогЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Оскільки в даній справі ціна позову становить 50 750 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 12 січня 2023 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача, ТОВ «Сервіс Транс Балк», підлягає задоволенню за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та шкоди, завданої внаслідок взаємодії цих джерел, визначені нормами статей 1187, 1188 ЦК України.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Частиною першою статті 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Згідно із частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Судом першої інстанції встановлено, що громадянину Франції Труве Крістофу, на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2015, посвідченого приватним нотаріусом Кілійського районного нотаріального округу Юрченко Максимом Євгеновичем, зареєстрованого в реєстрі за №2958, належить нежитлова будівля (будова дебаркадер-Д-142), загальною площею 629,3 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 51081170 від 28.12.2015.

Після перейменування вулиці Железнякова на вулицю Портову розпорядженням Кілійського міського голови від 03.02.2016 за №39/А-2016 (арк. справи) власність позивача нежитлова будівля (будова дебаркадер-Д-142), загальною площею 629,3 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

25 лютого 2020 року у портопункті «Кілія» під час виконання швартових робіт відбувся навал баржи «ББК-2» на берегову споруду дебаркадер «Д-142», власником якої є позивач.

В ході розслідування аварійної морської події було встановлено, що подія мала місце за участю м/б «Радомір» (прапор Україна, ІМО 7333987, судновласник ТОВ «Сервіс Транс Балк» з допоміжним БК «Орловка» та баржою «ББК-2».

Відповідно до Акту розслідування аварійної події від 18.03.2020, встановлено, що капітан м/б «Радомір» 25.02.2020 здійснював керівництво буксируванням. Судно під його командуванням о 08 год. 30 хв. разом із буксиром «Орловка» ошвартувалося до баржі «ББК-2. О 09 год. 00 хв. м/б «Радомір» вибрали якір на баржі та почали спускатися вниз по течії в напрямку універсального причалу портопункту «Кілія». При підході до причалу, приблизно 50 м, згідно докладу капітана м/б «Радомір», буксиру «Орловка» була надана команда «Повний хід назад» для утримання носа баржі «ББК-2». Буксир «Орловка» почав працювати «Повний хід назад» для утримання носа баржі, але у зв`язку з малою потужністю, не зміг утримати баржу під поривом вітру. В результаті чого, ніс баржі (правий борт) навалив на берегову споруду дебаркадер «Д-142» та зламав дерев`яну кранбалку, що виступала за габарити дебаркадера з морської сторони. Також встановлено, що капітан м/б «Радомір» переоцінив можливості допоміжного буксира « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та недооцінив силу і напрямки вітру та течії річки Дунай, недотримався рекомендацій звичайної морської практики з практичних прийомів та способів управління буксиром зі счаленою баржою, не використав якорі баржи, зробив невірний вибір потужності допоміжного буксиру у несприятливих погодних умовах, допустив помилки при маневруванні буксиру зі счаленою баржою, зроблені внаслідок невірної оцінки маневрових характеристик буксиру зі счаленою баржою, зіставлення їх з місцем маневрування та погодними умовами. Також капітан м/б «Радомір» не подав заяву на лоцманське проведення згідно «Обов`язкових постанов по морському порту Усть-Дунайськ», затверджених наказом Голови ДП «АМПУ» від 19.07.2016 за №256, незважаючи на те, що не мав права здійснювати швартування без морського лоцмана на борту. У капітана м/б «Радомір» відсутній достатній досвід роботи на даній дільниці річки Дунай, враховуючи наявні на той час гідрологічні умови плавання в районі портопункту «Кілія». Таким чином було встановлено, шо у діях капітана м/б «Радомір», власником якого є ТОВ «Сервіс Транс Балк» наявна низка порушень.

Також, 25 лютого 2020 року до поліції надійшло повідомлення про те, що 25 лютого 2020 року о 10:27 год. за адресою: АДРЕСА_1 (порт) при погрузці було зачеплено дах та пошкоджено будівлю дебаркадера.

Після інциденту капітан м/б «Радомір», вбачаючи свою провину у зазначеній події, в усній формі, домовився з позивачем щодо компенсації пошкоджень.

В подальшому було з`ясовано, що на кранбалці, яка була зруйнована баржею та знаходилась на дебаркадері, знаходилась камера відеоспостереження, яка зафіксувала дану пригоду.

Позивач звертався до капітану м/б «Радомір» з вимогою відшкодування завданих збитків, але останній отримав розпорядження від директора ТОВ «Сервіс Транс Балк» продовжувати працювати, а питання щодо компенсації завданих збитків було передано до юридичного відділу компанії «Сервіс Транс Балк».

01 червня 2020 року позивач звернувся до КП КМР «Відділ капітального будівництва» із заявою про виготовлення проектно-кошторисної документації на ремонт пошкодженої в результаті інциденту. 02 червня 2020 року між позивачем та КП Кілійської міської ради «Відділ капітального будівництва» було укладено договір №105 на виконання проектних та вишукувальних робіт.

Відповідно до кошторису №105 (додаток Д) від 02.06.2020, додатку (довідковим) від 02.06.2020 та додатком Н від 02.06.2020 вартість робіт за договором складає 980,00 гривень. 10 червня 2020 року позивач сплатив вартість робіт за договором №105 на виконання проектних та вишукувальних робіт від 02.06.2020, що підтверджується дублікатом квитанції №0.0.1731184269.1.

Листом за вих. №6 від 02.06.2020, позивача було повідомлено про проведення огляду, контрольних замірів та фотофіксації пошкоджень дебаркадера, завданих баржею «ББК-2», згідно яких була виготовлена проектно-кошторисна документація.

Відповідно до зведеного кошторисного розрахунку вартості об`єкта будівництва від 10.06.2020, вартість ремонту дебаркадеру складає 48 982,00 гривень.

16 червня 2020 року позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія за вих. №45/Т, в якій містилось прохання про сплату вартості відновлювальних робіт, що спричинені пошкодженням дебаркадеру, які мали місце 25 лютого 2020 року, у сумі 48982,00 гривень. Також у претензії містилось прохання про сплату вартості знищеної внаслідок інциденту відеокамери у розмірі 1 768,00 гривень.Розмір вартості відеокамери підтверджується чеком від 25.11.2019. 17 липня 2020 року на адресу позивача від ТОВ «Сервіс Транс Балк» надійшов лист за вих. №17/07, у якому зазначалось, що на даний час відповідач не має можливості об`єктивно розглянути претензію про відшкодування збитків та пропонує позивачу переглянути розмір завданих збитків.

Як встановлено судом, баржа «ББК-2», яка здійснила навал на берегову споруду дебаркадер «Д-142», є джерелом підвищеної небезпеки.

Власником м/б «Радомір» є Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс Транс Балк» (місцезнаходження: 67543, Одеська обл., Лиманський район, с. Визирка, вул. Олексія Ставніцера, буд. 60, корп. 2, оф. 27), а тому, згідно приписів зазначених вище, саме на відповідача покладається обов`язок відшкодувати шкоду, завдану позивачу.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

На обґрунтування розміру збитків позивачем до суду була надана розроблена проектно-кошторисна документація та відповідні чеки, які суд визнав належними, достатніми та допустимими доказами. В свою чергу, відповідач не надав до суду будь-яких письмових заперечень, а також доказів, які б спростовували доводи позивача, у тому числі щодо розміру заявлених до відшкодування збитків.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив, що відповідач має відшкодувати розмір збитків, виходячи з сум, які зазначені в проектно-кошторисній документації, яка додається, та наданих до суду чеках. В той же час, суд також наголошує, що згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 за №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Позовні вимоги щодо стягнення з ТОВ «Сервіс Транс Балк» на користь Труве Крістофа, П`єра, Франка суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн, суму сплаченого судового збору у розмірі 840,80 грн та витрат, пов`язані із залученням спеціалістів у розмірі 980,00 грн, також підлягають задоволенню.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодись неможливо, виходячи з наступного.

Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав правильної оцінки наявним у справі доказам та помилково застосував норми матеріального права.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Проте, колегія суддів вважає, що ні позивачем ОСОБА_1 , ні його представниками, адвокатами Чумаченко Святославом Олександровича та ОСОБА_4 не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме те, що відповідачем, ТОВ «Сервіс транс балк», як власником м/б «Радомір», завдано шкоду дебаркадеру «Д-142», оскільки вказана шкода є результатом взаємодії чотирьох джерел підвищеної небезпеки, а саме: плавучої споруди дебаркадеру «Д-142» та трьох плавзасобів: буксиру «Радомір», буксиру «Орловка» і баржі «ББК-2» та те, що проектно-кошторисна документація не може бути визнана належним, достатнім та допустимим доказом обґрунтування розміру шкоди.

Так, колегія судів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не було досліджено належним чином Акт

розслідування аварійної морської події від 18.03.2020 та не з`ясовано обставини щодо місцерозташування та експлуатації дебаркадеру, фактичного створення позивачем перешкод у судноплавстві, які призвели до аварійної морської події, що полягають в наступному:

- позивач допустив стоянку дебаркадера «Д-142» у недозволеному місці, а саме на маршруті руху суден, що підходять і відходять від причалу портопункту,

- позивач вчиняв протиправну діяльність зі спуску на воду яхт і катамаранів та їх швартування до дебаркадеру, при тому, що сам дебаркадер значно виступає за габарити причальної лінії,

- для спуску на воду яхт і катамаранів позивачем використовувалась закріплена на дебаркадері кран-балка, яка 25.02.2020 залишилася виставленою за борт дебаркадеру в бік судноплавного шляху;

- на момент інциденту позивач не забезпечив знаходження на дебаркадері відповідальної особи, яка б могла пильнувати та вжити адекватних заходів, зокрема прибрати кран-балку в сторону щоб запобігти пошкодженням.

Актом розслідування підтверджується, що 25 лютого 2020 року дебаркадер «Д-142» як плавуча споруда знаходився на судноплавних шляхах України та в акваторії Усть-Дунайського морського порту, а тому на позивача як власника цієї плавучої споруди поширювались вимоги Правил судноплавства на внутрішніх водних шляхах України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 16.02.2004 за №91 (далі Правила), та Обов`язкових постанов по морському порту Усть-Дунайськ, затверджених наказом ДП «Адміністрація морських портів України» від 19.06.2016 за №256, який зареєстровано в ГТУ юстиції у м. Києві 12.08.2016 N9 97/1410 (далі Обов`язкові постанови).

Своїми діяннями позивач порушив вимоги цих Правил та Обов`язкових постанов, а саме:

?в порушення п. 1.2.5 Правил позивачем не забезпечено призначення відповідальної за плавучу споруду кваліфікованої особи, яка б охороняла дебаркадер «Д-142» та виявляла б пильність для запобігання виникненню негативних наслідків від експлуатації плавучої споруди. Також позивачем порушено вимоги п. 7.6.2 Правил, які визначають, що плавучі споруди, які перебувають на стоянці, повинні бути під наглядом особи, здатної швидко вжити в разі потреби необхідних заходів;

?в порушення п. 1.4.1 та п. 1.4.2 Правил позивачем не забезпечено вжиття всіх заходів, що має вчиняти особа, якій доручено нагляд та охорону плавучих споруд, на запобігання, зокрема створенню перешкод для судноплавства;

?всупереч положенням п. 1.12.1 Правил позивачем не дотримано заборони виставляти за борт предмети, що можуть становити небезпеку для суден, з`єднань плавучого матеріалу, плавучих споруд і пристроїв, що перебувають на водному шляху чи на прилеглій до нього місцевості;

?позивачем було порушено п. 7.2.1 Правил, який встановлює, що судна і з`єднання плавучого матеріалу, а також плавучі споруди не можуть ставати на стоянку, зокрема на маршруті суден, що підходять до пристані чи відчалюють від неї;

?в порушення п. 7.2.2.9.6 Обов`язкових постанов позивачем не дотримано заборони тримати виваленими за морський борт ошвартованого судна стріли, крани, парадні трапи, шлюпки та інші предмети.

Таким чином, судом першої інстанції взагалі не було з`ясовано обставини щодо допущеного позивачем розташування плавучої споруди на підході до причалу, що призвело до навалу баржі «ББК-2», а також щодо залишення кран-балки виставленою за борт дебаркадеру «Д-142», що сприяло завданню матеріальної шкоди.

На підтвердження розміру майнової шкоди позивачем надано суду копія проектно-кошторисної документації, виконаної на замовлення позивача директором КП Кілійської міської ради «Відділ капітального будівництва» Скалецькою Марією Євдокимівною, яким встановлено, що відповідно до кошторису №105 (додаток Д) від 02.06.2020, додатку (довідковим) від 02.06.2020 та додатком Н від 02.06.2020 вартість робіт за договором складає 980,00 гривень.

Однак, ця документація не визначає переліку та опису пошкоджень, не встановлює характеру, природу походження і часу виникнення даних пошкоджень, за винятком Акту розслідування, який підтверджує, що дебаркадеру було завдано незначних пошкоджень та була зламана кран-балка. Крім того, як зазначено в Акті розслідування, дебаркадер «Д-142» багато років не докувався, не ремонтувався та знаходиться у несправному технічному стані. До того ж, як зазначалось вище, у 2011 році дебаркадер частково був затоплений, внаслідок чого міг отримати певні пошкодження. Зазначені обставини свідчать, що дебаркадер «Д-142» був у несправному, пошкодженому стані ще до виникнення аварійної морської події 25.02.2020, а внаслідок навалу баржі «ББК-2» була зламана тільки кран-балка.

У пунктах 66-68 та 70 постанови від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18 (провадження №14-270цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила наступний правовий висновок: «Так, ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.

Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно із ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Разом з тим, у висновку будівельно-технічного експертного дослідження 18 серпня 2014 року не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування».

У даному випадку в порушення вимог статті 106 ЦПК України у висновку спеціаліста немає відомостей, що висновок підготовлено для подання до суду та що спеціаліст обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Таким чином, колегія суддів не приймає до уваги вказаний доказ, оскільки цій доказ одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини»).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)».

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів вважає, що суд першої інстанції формально поставився до передбачених законом вимог, не дотримався принципів «рівності вихідних умов», дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді та обґрунтованості судового рішення. Позивачем не доведено належним чином, що саме з вини відповідача завдана майнова шкода позивачу та не доведений розмір шкоди. Отже, відсутні правові підстави для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності за завдану позивачу шкоду, внаслідок морського інциденту 25 лютого 2020 року.

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач має право на захист свого права у випадку порушення його відповідачем, у даному випадку в судовому засіданні позивачем не доведено належним чином, що саме відповідачем порушено його права. Тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України його право не підлягає судовому захисту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Тому, позовні вимоги Труве Крістофа, П`єра, Франка є незаконними, необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 89, 263, 264 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статей 13, 15, 1166, 1187, 1188 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Транс Балк» задовольнити, заочне рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 27 серпня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову адвоката Чумаченка Святослава Олександровича в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Транс Балк» про відшкодування матеріальної шкоди, відмовити.

Постанова судуапеляційної інстанціїнабирає законноїсили здня їїприйняття таоскарженню вкасаційному порядкуне підлягає,крім випадків,встановлених п.2ч.3ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено: 12 січня 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький

Р.Д.Громік

А.І.Дришлюк