Постанова

від 22.12.2022 по справі 914/3002/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2022 р. Справа №914/3002/21

м.Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого - суддіМАТУЩАКА О.І.

суддів:СКРИПЧУК О.С.

МАРКА Р.І.

за участю секретаря судового засідання Гулик Н.Г.

за участю представників сторін від:

третьої особи: Чижович І.З. (в порядку самопредставництва).

розглянувши апеляційну скаргуГромадської організації «Інститут політичних технологій», м.Львів б/н від 13.06.2022 (вх.ЗАГС №01-05/1323/22 від 15.06.2022)

на рішенняГосподарського суду Львівської області від 17.05.2022 (суддя О.Д. Запотічняк, повне рішення 24.05.2022)

у справі №914/3002/21

за позовом:Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача: Громадської організації «Інститут політичних технологій», м.Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору

на стороні позивача:Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів

про витребування з чужого незаконного володіння

ГО «Інститут політичних технологій»

нежитлового приміщення загальною площею

37,8 кв.м., реєстраційний номер об`єкта

нерухомого майна: 1052593246101

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

В жовтні 2021 року Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Громадської організації «Інститут політичних технологій» про витребування з чужого незаконного володіння ГО «Інститут політичних технологій» нежитлового приміщення загальною площею 37,8 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1052593246101.

Позовні вимоги обґрунтовані зокрема тим, що відповідно до інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно будинок у м.Львові на пл. Ринок, 8 загалом зареєстрований за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення виконкому Ленінської районної ради народних депутатів № 222 від 14.04.1987, що підтверджує факт існування права комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлове приміщення загальною площею 37,8 м2.

Також в позовній заяві зазначено, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, що є підставою відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України для витребування майна у набувача. У зв`язку з цим, заявлено позовну вимогу про витребування майна з незаконного володіння у ГО «Інститут політичних технологій» на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.05.2022 позов задоволено та витребувано з чужого незаконного володіння у ГО «Інститут політичних технологій» нежитлове приміщення загальною площею 37,8 кв. м. за адресою: м. Львів, площа Ринок, будинок 8 з припиненням права власності.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірне майно належить на праві власності територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради, що підтверджується рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 20091649 від 29.08.2007 та витягом з реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішення суду обгрунтоване з посиланням на норми ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України оскільки майно, яке належить територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності вибуло з володіння власника поза його волею, а тому таке майно підлягає витребуванню у відповідача ГО «Інститут політичних технологій» на користь власника - територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Відповідач не погодився із прийнятим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги зазначає наступні обставини:

- позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що він вправі звертатись до суду із позовом про витребування з чужого незаконного володіння спірного майна;

- позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що спірне нерухоме майно перебувало у його власності та не доведено факт вибуття такого майна з власності громади м.Львова в особі Львівської міської ради незаконно чи всупереч її волі;

- в матеріалах справи відсутні докази про право комунальної власності територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради на спірне нежитлове приміщення загальною площею 37,8 кв.м.;

- судом першої інстанції не взято до уваги, що ГО «Інститут політичних технологій» набула право власності на спірне нерухоме майно відповідно до вимог цивільного законодавства України на підставі договору купівлі-продажу №3061 від 07.05.2019, посвідченого нотаріально та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- суд першої інстанції обґрунтовуючи задоволення позову покликався на рішення виконкому Ленінської районної ради народних депутатів №222 від 14.04.1987, яким передано в цілому будинок №8 на площі Ринок у м.Львові на баланс виконавчого комітету районної ради. Проте, в матеріалах справи відсутні докази, що спірний об`єкт нерухомого мана (нежитлове приміщення у вказаному будинку) перебував у комунальній власності.

Відзиву на апеляційну скаргу, а також інших клопотань чи заяв, в порядку статті 207 Господарського процесуального кодексу України, подано не було.

Сторони явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, причини неявки не повідомили, хоча належним чином повідомлялися про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи,належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи зазначене, а також те, що явка представників сторін у справі в судове засідання не визнавалася обов`язковою, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за їх відсутності.

В судовому засіданні представник третьої особи висловила усні заперечення по суті вимог апеляційної скарги та просила в її задоволенні відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги та заслухавши пояснення представника третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права місцевим господарським судом, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Фактичні обставини справи і оцінка судом.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що предметом позову у даній справі є витребування з чужого незаконного володіння ГО «Інститут політичних технологій» нежитлового приміщення загльною площею 37,8 кв.м. за адресою: м.Львів, площа Ринок, 8 з припиненням права власності.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідно інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, будинок на пл.Ринок, 8 у м.Львові в цілому зареєстрований за територіальною громадою м.Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення виконкому Ленінської районної ради народних депутатів №222 від 14.04.1987.

07.10.2016 відповідно до інформаційної довідки №274293319 від 10.09.2021, право власності на нежитлове приміщення, підвал літ.VI, загальною площею 37,8 кв.м. за адресою м.Львів, площа Ринок, 8 зареєстроване за гр. ОСОБА_1

07.05.2019 між гр. ОСОБА_1 та ГО «Інститут політичних технологій» укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу №3061, на підставі якого право власності на нежитлове приміщення, підвал літ.VI, загальною площею 37,8 кв.м. за адресою м.Львів, площа Ринок, 8 зареєстроване за ГО «Інститут політичних технологій».

Наведені обставини і стали підставою для звернення із позовом у даній справі.

Згідно з приписами ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Передумовами та матеріальними підставами захисту права власності на нерухоме майно у спосіб, визначений в статтях 387, 388 ЦК України, є наявність підтвердженого належними доказами права власності. Тобто особа, яка звертається до суду, або в інтересах якої звертається інша особа, з вимогою про витребування майна з незаконного володіння як у добросовісного, так і недобросовісного набувача, повинна довести право власності позивача на майно, що перебуває у чужому володінні.

Позов, заявлений на підставі ст. 388 ЦК України, підлягає задоволенню у випадках, якщо у власника майна, що вибуло з його володіння і перебуває у володінні іншої особи, залишається право на це майно.

На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.

Подібна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 910/3515/17.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм законодавства та враховуючи правові висновки Верховного Суду, позивач звертаючись до суду із віндикаційним позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння повинен довести наявність у нього права власності на майно, що перебуває у чужому володінні (відповідача).

Задовольняючи позов у даній справі суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне майно належить на праві власності територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради, що підтверджується рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 20091649 від 29.08.2007 та витягом з реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однак, судова колегія вважає такий висновок помилковим враховуючи наступне.

Так, відповідно до інформаційної довідки №274293319 від 10.09.2021 Територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності належить будинок №8 на площі Ринок у м.Львові (дата реєстрації права власності 29.08.2007, реєстраційний номер майна 20091649) без зазначення загальної площі, з якої складаються площі загального користування та житлові, що перебувають у приватній власності фізичних чи юридичних осіб.

Підстава виникнення права власності рішення Ленінського райвиконкому м.Львова №222 від 14.04.1987.

Вказаним рішенням, затверджено реєстр житлових будинків, згідно з яким будинок №8 на площі Ринок у м.Львові загалом належить міській раді.

Поряд з цим, 07.10.2016 відповідно до зазначеної інформаційної довідки, право власності на нежитлове приміщення, підвал літ.VI, загальною площею 37,8 кв.м. за адресою м.Львів, площа Ринок, 8 зареєстроване за гр. ОСОБА_1

07.05.2019 право власності на вказане нежитлове приміщення на підставі договору купвлі-продажу, зареєстроване за ГО «Інститут політичних технологій».

Відповідно до ст. 41 Конституції України держава гарантує належне забезпечення захисту права власності на нерухоме майно, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно з ч.4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Серков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Матеріалами справи підтверджується право комунальної власності позивача загалом на будинок №8 на площі Ринок у м.Львові, натомість в матеріалах справи відсутні та позивачем не надано докази, які підтверджуються право власності на нежитлове приміщення, підвал літ.VI, загальною площею 37,8 кв.м. за адресою м.Львів, площа Ринок, 8, як окремий, відокремлений об`єкт права власності від загального.

За таких обставин, позивачем не доведено виникнення у нього права власності на спірне нежитлове приміщення, яке є самостійним і окремим об`єктом нерухомого майна в силу закону.

Крім цього, ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дає підстави стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17)."

Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Отже, позивачем у даній справі не спростовано правомірність реєстрації права власності на спірне приміщення за відповідачем, оскільки не доведено набуття Львівською міською радою права комунальної власності на таке нерухоме майно. Позовні вимоги обґрунтовані виключно набуттям права комунальної власності Територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради загалом на будинок №8 на площі Ринок у м.Львові, в той час як спірне приміщення є окремим самостійним об`єктом нерухомого майна, право власності на яке у позивача відсутнє.

Окрім цього, апеляційний суд зазначає наступне.

09.12.2022 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про долучення доказів від скаржника.

У вказаному клопотанні апелянт з покликанням на норми ч.4 ст.80, п.6 ч.2 ст.258 та ч.3 ст.269 ГПК України просив долучити до матеріалів справи лист Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» №2262 від 19.10.2022. В цьому листі у відповідь на адвокатський запит зазначено, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи станом на 29.12.2012 будинок №8 на пл.Ринок у м.Львові зареєстрований на праві комунальної власності за Територіальною громадою м.Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення Галицького (Ленінського) райвиконкому м.Львова №222 від 14.04.1987. Право власності окремо на будь-які приміщення, в тому числі підвальні, що знаходяться за адресами: м.Львів, пл.Ринок №7 та №8 за територіальною громадою міста Львова в особі Львівської міської ради в БТІ не реєструвалось.

Так, відповідно до 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечила проти поданого апелянтом клопотання про долучення доказів.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про залишення без розгляду клопотання апелянта про долучення доказів.

Перевіряючи наявність права у Львівської міської ради на звернення до суду із позовом про витребування з чужого незаконного володіння спірного майна, колегія суддів також зазначає наступне.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.

Як зазначено вище позивачем не доведено наявність права власності на спірне нежитлове приміщення та не доведено наявність порушеного права позивача, а відтак не доведено його право на звернення до суду із позовом у даній справі, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову у даній справі.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №165762280 від 07.05.2019 квартири та нежитлові приміщення у будинку №8 на площі Ринок у м.Львові на праві власності належать фізичним та юридичним особам.

З моменту реєстрації права власності, усі власники нерухомого майна у вказаному будинку стали його співвласниками в силу норм ст. ст. 4, 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Окрім цього, відповідно до ст.4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» для захисту прав співвласників багатоквартирного будинку створюється об`єднання співвласників такого багатоквартирного будинку.

Статтею 16 цього ж закону передбачено право ОСББ захищати права, представляти інтереси співвласників у судах, органах державної влади і органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності.

Отже, у випадку документального підтвердження порушених прав співвласників будинку №8 на площі Ринок у м.Львові, саме об`єднання співвласників багатоквартирного будинку може бути позивачем у справі з метою захисту порушених прав співвласників такого будинку, оскільки таке приміщення як додаткове (допоміжне) може бути майном, що перебуває у спільній власності.

Також, якщо навіть і не створено у відповідному будинку ОСББ то це у будь-якому разі не припиняє право фізичних чи юридичних осіб - власників квартир чи допоміжних приміщень реалізувати свої права щодо майна, яке перебуває у спільній сумісній власності згідно ст.369 Цивільного кодексу України.

Більше того, покликання позивача на правові висновки Верховного Суду наведені у позовній заяві судова колегія не розцінює як такі, що спростовують викладене, оскільки такі не є релевантні правовідносинам у цій справі, з огляду на те, що позивач не набув право власності на спірне приміщення, таке право власності не виникло у позивача в результаті реєстрації права власності на будинок загалом, а спірне приміщення є окремим і самостійним об`єктом нерухомості.

Підсумовуючи вищенаведене, за результатом здійснення детального аналізу документальних доказів у справі та внаслідок ґрунтовного з`ясування правових позицій сторін у даній справі, судовою колегією встановлено, що позивачем не доведено наявність права на звернення до господарського суду із позовом у даній справі, а тому він є неналежним позивачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 76, ч. 1, 2 ст. 77, ч. 1-3 ст. 86 ГПК України, дотримуючись принципу змагальності, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оскільки апелянтом доведено належними доказами та обставинами справи обґрунтованість вимог, викладених у апеляційній скарзі, така підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення належить скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Судовий збір.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на задоволення апеляційної скарги, на позивача покладається обов`язок відшкодування сплаченого апелянтом судового збору за подання апеляційноїскарги.

Керуючись ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281- 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задовольнити.

2. Рішення Господарського Львівської області від 17.05.2022 у справі №914/3002/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

3. Стягнути з Львівської міської ради (код ЄДРПОУ: 04055896, адреса: 79008, м.Львів, пл.Ринок, 1) на користь громадської організації «Інститут політичних технологій» (код ЄДРПОУ:25554202, адреса: 79008, м.Львів, пл.Ринок, 8) судовий збір в розмірі 3405 грн за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови складено 12.01.2023.

Головуючий (суддя-доповідач) О.І. МАТУЩАК

Судді Р.І. МАРКО

О.С. СКРИПЧУК