Постанова

від 12.01.2023 по справі 560/1185/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/1185/22

Головуючий у 1-й інстанції: Петричкович А.І.

Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.

12 січня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби, в якому просив:

1) зобов`язати Департамент спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати (доходу) через порушення строків виплати заробітної плати за листопад 2019 року у розмірі 9072,00 грн, відповідно до вимог ст. 2,3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. № 2050-І1І (зі змінами) та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (зі змінами), статті 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та провести з ОСОБА_1 повний розрахунок при звільненні;

2) зобов`язати Департамент спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки з вини Департаменту СПКЗ ДФС та Департаменту СПКЗ Держмитслужби розрахунку (всіх сум які належать позивачу від Департаменту СПКЗ Держмитслужби) при звільненні, з 11 лютого 2020 року «дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок» - по день проведення часткового розрахунку 29.12.2021, відповідно до вимог ст. ст. 47, 116, 117 КЗпП.

Рішенням Хмельницького окружного адміністартивного суду від 01.04.2022 позов задоволено:

- зобов`язано Департамент спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з грудня 2019 року по грудень 2021 року, відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159;

- зобов`язано Департамент спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.02.2020 по 28.12.2021 в сумі 7302,96 (сім тисяч триста дві гривні дев`яносто шість копійок) гривень, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції не було враховано та не було надано жодної правової оцінки тому, що сплив строк звернення позивача до суду з позовною вимогою про зобо`вязання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки з 11.02.2020 по день фактичного розрахунку, що є підставою для залишення зазначеної позовної вимоги без розгляду.

Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів за період з грудня 2019 року по грудень 2021 року, то апелянт зазначає, що ОСОБА_1 міг би претендувати на компенсацію, передбачену ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 лише за однієї умови - несвоєчасного виконання Департаментом рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі №560/2326/21, яким на користь позивача стягнуто невиплачену частину заробітної плати, але цього не сталося, Також апелянт посилається на те, що компенсації підлягають лише ті грошові доходи, які не мають разового характеру, тоді як надбавку за інтенсивність праці встановлено лише на листопад 2019 року, тобто на один місяць, що свідчить про її разовий характер.

Позивач не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.02.2020 по 28.12.2021 в сумі 7302,96 (сім тисяч триста дві гривні дев`яносто шість копійок) гривень, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду прешої інстанції в цій частині та прийняти нове про задоволення позову.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі №560/2326/21, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2021 (далі - Рішення суду по справі №560/2326/21), позов ОСОБА_1 до Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто з Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби на користь ОСОБА_1 невиплачену частину нарахованої частини заробітної плати - надбавки за інтенсивність праці за листопад 2019 у розмірі 9072,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Також, Рішенням суду по справі №560/2326/21 встановлено, зокрема, наступні обставини:

ОСОБА_1 , перебував на державній службі у Департаменті спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та охорони праці Управління матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури з 19.02.2016 по 10.02.2020.

З державної служби звільнений 10.02.2020 на підставі пункту 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з реорганізацією Департаменту СПКЗ ДФС.

Під час проходження державної служби, наказом Департаменту СПКЗ ДФС від 25.11.2019 №126-о, наклав на ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді зауваження за вчинення дисциплінарного проступку.

Зазначений наказ був оскаржений ОСОБА_1 у Хмельницькому окружному адміністративному суді.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.02.2020 у справі №560/4024/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в.о. директора Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС, Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС від 25.11.2019 № 126-о "Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 ". В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання рішення суду 11.05.2021 у справі №560/2326/21 відповідач виплатив позивачу надбавку за інтенсивність праці в розмірі 7302,96 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 28.12.2021 №714 (арк. спр. 75).

Позивач звернувся до Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби із заявою від 28.12.2021, в якій просив, зокрема, нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку.

Оскільки відповідач не виплатив ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що з врахуванням порушення відповідачем строків виплати заробітної плати позивачу за листопад 2019 року у розмірі 9072,00 грн, слід зобов`язати Департамент спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів через порушення строків виплати заробітної плати відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, тому позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, то суд першої інстанції, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правових позицій Верховного Суду щодо співмірності, які є різними щодо методики розрахунку за відсутності законодавчого врегулювання, дійшов висновку, що позивач частково довів позовні вимоги, адже сума 305122,84 грн є не співмірною із сумою боргу - 7302,96 гривень (більше ніж у 41 раз суми боргу), тому співмірною сумою буде сума вчасно не виплачена ОСОБА_1 у розмірі 7302,96 гривень. При цьому, суб`єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів правомірності невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку вчасно у повному обсязі у порушення вимог ст. 117 КЗпП України, що підтверджено доказами, перевіреними в суді, тому позов задовольняється.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати (доходу) через порушення строків виплати заробітної плати за листопад 2019 року у розмірі 9072,00 грн, відповідно до вимог ст. 2,3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. № 2050-І1І (зі змінами) та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (зі змінами), статті 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та провести з ОСОБА_1 повний розрахунок при звільненні, слід зазначити таке.

Спірні правовідносини врегульовано, зокрема, Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159), який розроблений з метою реалізації зазначеного закону.

Статтями 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно з пунктом 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Статтею 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати").

Враховуючи викладене, основною умовою для виплати громадянину компенсації, визначеної статтею 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №336/4675/17, від 20.02.2018 у справі №522/5664/17, від 21.06.2018 у справі №523/1124/17, від 03.07.2018 у справі №521/940/17, від 15.08.2018 у справі №653/3356/17 та від 14.05.2019 у справі №804/2994/18.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховує, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Суд вважає, що компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування, тобто, чи самим підприємством, установою чи організацією добровільно або на виконання судового рішення.

Нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат.

Використане у статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Відтак, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст. 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

З врахуванням порушення відповідачем строків виплати заробітної плати позивачу за листопад 2019 року у розмірі 9072,00 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо зобов`язання Департамент спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів через порушення строків виплати заробітної плати відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач міг би претендувати на компенсацію, передбачену ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 лише за однієї умови - несвоєчасного виконання Департаментом рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі №560/2356/21, оскільки виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 ст.117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Частиною 2 ст.117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив : "Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Колегія суддів, окрім іншого, звертає увагу на правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто, тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.

Так, правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 у справі №821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18).

При цьому, 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі №821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України"] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 ст.117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Відтак Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Судом встановлено, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі №560/2326/21, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2021, позов ОСОБА_1 до Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто з Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби на користь ОСОБА_1 невиплачену частину нарахованої частини заробітної плати - надбавки за інтенсивність праці за листопад 2019 у розмірі 9072,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З державної служби звільнений 10.02.2020 на підставі пункту 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з реорганізацією Департаменту СПКЗ ДФС.

На виконання рішення суду 11.05.2021 у справі №560/2326/21 відповідач виплатив позивачу надбавку за інтенсивність праці в розмірі 7302,96 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 28.12.2021 №714 (арк. спр. 75), тобто не в день звільнення позивача з військової служби.

Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта (відповідача) щодо відсутності підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналізуючи вищевикладене та встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач провів фактичний, остаточний розрахунок з позивачем в сумі 7302,96 грн поза межами строку, визначеного ст. 116 КЗпП України.

Отже, Департамент спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів відхиляє, оскільки остаточний розрахунок із позивачем відповідач здійснив 28.12.2021, тоді як із позовом позивач звернувся 20.01.2022, тобто в межах місячного терміну.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки, виданої головним державним інспектором сектору фінансування Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби середньоденна заробітна плата позивача складає 645,08 грн. (а.с.77-78)

Затримка розрахунку при звільненні становить 473 календарних днів (період з 10.02.2020 по 28.12.2021).

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 305122,84 грн. (середньоденне грошове забезпечення 645,08 грн. х 473 календарних днів).

Колегія суддів звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі № 711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що істотність частки невиплаченої суми при звільненні (7302,96 грн) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 10.02.2020 по 28.12.2021, що підлягав виплаті (305122,84 грн) становить 2,39% (7302,96 грн/ 305122 грн х 100).

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 2,39% становить: 645,08 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 2,39% х 473 (кількість днів затримки розрахунку) =7292,43 грн.

Варто додати, що зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов`язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі №240/12178/20 та 11 серпня 2021 року у справі №821/2093/16.

Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Відтак, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, апеляційний суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.02.2020 по 28.12.2021 в сумі 7292,43 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Доводи апеляційної скарги позивача не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, однак помилково не врахував висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин.

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, однак судом неправильно розраховано розмір належної до виплати позивачу суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, рішення суду першої інстанції належить змінити у цій частині, а в решті залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2022 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини у наступній редакції:

Зобов`язати Департамент спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.02.2020 по 28.12.2021 в сумі 7292 (сім тисяч двісті дев`яносто дві гривні) 43 копійки, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В решті рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.