Ухвала

від 09.01.2023 по справі 587/2655/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

09 січня 2023 року

м. Київ

справа № 587/2655/21

провадження № 61-12633ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 16 червня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Сокол Тетяна Петрівна, про визнання права власності в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати за ним право власності на 1/2 частину земельних ділянок, розташованих за адресою: Сумська область, Сумський район, сільська рада Могриця, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5924784600:04:002:0265 площею 1,33832 га; кадастровий номер 5924784600:04:001:0339 площею 1,4345 га; кадастровий номер 5924784600:05:005:1034 площею 0,6552; кадастровий номер 5924784600:04:002:0264 площею 2,3455 га.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що він є онуком ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно. Спадкоємцями ОСОБА_3 за заповітом є він та її дочка ОСОБА_2 . Вони у встановлений законом строк звернулися до приватного нотаріуса Сокол Т. П. із заявами про прийняття спадщини. Спадкоємцем за законом ОСОБА_3 є її син - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, тому має право на обов`язкову частку. 14 листопада 2020 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 не отримав, не здійснив державної реєстрації права на спадкове майно. 24 листопада 2021 року він (позивач) звернувся до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належали ОСОБА_3 . Однак 24 листопада 2021 року приватний нотаріус виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з тих підстав, що виходячи з обставин спадкової справи, нотаріус не може видати свідоцтва на право на спадщину за заповітом на 1/2 частку, не враховуючи спадкоємця за законом ОСОБА_2 , особу з інвалідністю ІІ групи. Вказана постанова є незаконною та такою, що порушує його права. Оскільки ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , не отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 , не здійснив державної реєстрації права на спадкове майно, то його спадкоємці не мають права на спадкування обов`язкової частки у спадщині в порядку спадкової трансмісії.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 16 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняли її онук ОСОБА_1 та дочка померлої ОСОБА_2 як спадкоємці за заповітом шляхом подачі заяви про прийняття спадщини, а також - син померлої ОСОБА_2 як спадкоємець за законом, який є особою з інвалідністю ІІ групи, а тому мав право на обов`язкову частку. ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Сокол Т. П. заяву про прийняття спадщини, тобто вважається таким, що набув право на спадкове майно. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Позивач не довів обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог. У справі відсутні належні та допустимі докази смерті ОСОБА_2

15 грудня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу на рішення Сумського районного суду Сумської області від 16 червня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення суперечать нормам статті 1276 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пункту 3.25 наказу Кабінету Міністрів України від 22 червня 2012 року № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України». Судами не взято до уваги правовий режим спадкового майна - земельних ділянок, які є нерухомим майном. Спадщина у вигляді нерухомого майна, яка відкрилася на користь спадкоємця з обов`язковою часткою, не переходить до нього автоматично. Нерухоме майно, право власності на яке не виникло у спадкодавця, не може бути включено до спадкової маси, оскільки відповідна державна реєстрація не проведена. До складу спадкової маси включається не обов`язкова частка як така, а конкретне майно, право власності на яке належало спадкодавцю відповідно до розміру цієї частки. При визначенні розміру обов`язкової частки у спадщині враховується весь склад спадщини. За згодою особи, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини. Отже, слід розмежовувати поняття «обов`язкова частка» і «майно, що входить до складу спадщини». Обов`язкова частка не входить до складу спадщини, спадкуванню підлягає саме майно. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року № 450/328/15-ц, які не були враховані судами попередніх інстанцій.

Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої та абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Судами встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно із заповітом від 21 січня 2020 року ОСОБА_3 заповіла все своє майно в рівних частках по 1/2 своїй дочці - ОСОБА_2 та онуку - ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої увійшли земельні ділянки, розташовані на території Могрицької сільської ради Сумського району Сумської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею: 1,3383 га (кадастровий номер 5924784600:04:002:0265); 1,4345 га (кадастровий номер 5924784600:04:001:0339); 0,6552 га (кадастровий номер 5924784600:05:005:1034); 2,3455 га (кадастровий номер 5924784600:04:002:0264).

Постановою приватного нотаріуса Сокол Т. П. від 24 листопада 2021 року № 168/02-31 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину по 1/2 вказаних земельних ділянок. Зі змісту цієї постанови вбачається, що спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняли дочка ОСОБА_2 та онук ОСОБА_1 - за заповітом шляхом подачі заяви про прийняття спадщини та син ОСОБА_2 - за законом (особа з інвалідністю ІІ групи, стаття 1241 ЦК України) шляхом подачі заяви про прийняття спадщини. Виходячи з обставин спадкової справи, нотаріус не може видати свідоцтва про право на спадщину за заповітом по 1/2 частці, не враховуючи спадкоємця за законом ОСОБА_2 , особу з інвалідністю ІІ групи. Оскільки на момент смерті ОСОБА_3 в неї було 2 спадкоємці першої черги - дочка ОСОБА_2 та син ОСОБА_2 , то обов`язкова частка складає 1/4. Спадкоємцям за заповітом залишається 3/4 частки із всієї спадщини.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 483/597/16-ц (провадження № 61-5184св18) викладено висновок про те, що право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 743/641/17 (провадження № 61-27272св18) вказано, що при визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Статтею 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Судами встановлено, що спадщину після смерті ОСОБА_3 , прийняли ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - за заповітом, та син спадкодавця ОСОБА_2 - за законом, оскільки був особою з інвалідністю ІІ групи і на підставі статті 1241 ЦК України мав право на обов`язкову частку спадкового майна.

В постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 зроблено висновок про те, що згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини. Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України.

ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Сокол Т. П. заяву про прийняття спадщини згідно зі статтею 1269 ЦК України, тобто відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України він вважається таким, що набув право на спадкове майно.

Згідно з відповіддю Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 26 жовтня 2022 року № 12198/11109-10-22 за відомостями з Державного реєстру актів цивільного стану громадян Сумської області актового запису про смерть стосовно ОСОБА_2 не виявлено.

Встановивши, що крім спадкоємців ОСОБА_3 за заповітом - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , спадщину прийняв також ОСОБА_2 як спадкоємець за законом першої черги та особа з інвалідністю ІІ групи, який на підставі статті 1241 ЦК України мав право на обов`язкову частку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 1/2 частину земельних ділянок, які належали спадкодавцю.

Такі висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду.

Посилання заявника на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року № 450/328/15-ц, не заслуговує на увагу, оскільки в цій справі, на відміну від справи № 450/328/15-ц, не розглядалося питання віднесення/невіднесення права на обов`язкову частку у спадщині до складу спадщини (спадкової маси) і можливості/неможливості передання його (права) спадкоємцеві в порядку спадкування (спадкової трансмісії). В цій справі встановлено, що крім спадкоємців ОСОБА_3 за заповітом - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , спадщину прийняв також ОСОБА_2 як спадкоємець за законом першої черги та особа з інвалідністю ІІ групи, який на підставі статті 1241 ЦК України мав право на обов`язкову частку, тому спадкоємцям за заповітом залишилося 3/4 частки з усієї спадщини, і неможливо задовольнити вимогу позивача - спадкоємця за заповітом про визнання за ним права власності на 1/2 частину спадкового майна.

Посилання заявника на положення статті 1276 ЦК України та його доводи про смерть ОСОБА_2 і неприйняття ним спадщини після смерті ОСОБА_3 зводяться до незгоди заявника з установленими судами обставинами і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Сумського районного суду Сумської області від 16 червня 2022 року та постанови Сумського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 16 червня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Сокол Тетяна Петрівна, про визнання права власності в порядку спадкування.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко