Постанова

від 17.01.2023 по справі 278/2217/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №278/2217/22 Головуючий у 1-й інст. Євгена Татуйка

Категорія 62 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Микитюк О.Ю., Шевчук А.М.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №278/2217/22 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2022 року, ухвалене під головуванням судді Татуйка Є.О. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У серпні 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, у якому просили визначити додатковий строк, для подання заяви про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

В обґрунтування позову зазначають, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла їх мама ОСОБА_3 , яка до своєї смерті одиноко проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Вказують, що після смерті матері відкрилася спадщина, яка складається із права власності на земельну ділянку розміром 1,2337 га., кадастровий номер 1822086200:01:000:0565, державний акт серії ЯБ №860313 виданий 25.04.2006 Житомирським районним відділом земельних ресурсів.

Зазначають, що 22 квітня 2021 року вони звернулися до приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Силіної Н.В. із заявою про прийняття спадщини, проте приватним нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з пропуском строку визначеного ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини. Вважають, що строк пропущений з поважних причин, оскільки до і після смерті матері вони проживали окремо, про існування права власності на земельну ділянку їм не було відомо. Стверджують, що про наявність державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №860313 вони дізналися в березні 2021 року. Крім того, вказують, що через пандемію Covid-19, а в подальшому через воєнний стан в державі вони не мали можливості звернутися до суду. Враховуючи вищевикладене вважають, що строки для прийняття спадщини після смерті матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 пропущені з поважних причин, а тому просять задовольнити їх позов в повному обсязі.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, у якій просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити їх позов в повному обсязі та визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті їх матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказують, що судом першої інстанції не в повній мірі досліджено обставини справи, неправильно досліджено докази по справі, в результаті чого прийнято невірне рішення. Зазначають, що судом першої інстанції не вірно зроблено посилання на причини пропуску строку для прийняття спадщини, а саме на Covid-19 та запроваджений воєнний стан, оскільки поважною причиною пропуску подачі заяви про прийняття спадщини є те, що їм не було відомо про існування спадкового майна. Вказують, що вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має врахувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи. Враховуючи викладене, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка на день своєї смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Наведене підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 10.11.2014 виданого виконавчим комітетом Руднє-Городищенської сільської ради Житомирського району Житомирської області.

Позивачі є доньками ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження виданими Руднє-Городищенською сільською радою від 22 квітня 1969 року серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 , а також свідоцтвами про одруження виданими Руднє Городищенською сільською радою Житомирського району Житомирської області від 27.08.1988 серії 11-ТП №284714 та від 23.05.1992 серії 11-ТП №357006.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне померлій майно, що складається із земельної ділянки загальною площею 1,2337 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарська та кадастровим номером 1822086200:01:000:0565, що розташована на території Руднє-Городищенської сільської ради Житомирського району Житомирської області.

Вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зверталися до приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Силіної Н.В. з приводу видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, але постановою приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Силіної Н.В. від 22.04.2021, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом в Ѕ частці кожній на земельну ділянку площею 1,2337 га, що знаходиться за адресою: Житомирська область, Житомирський район, Новогуйвинська (раніше Руднє-Городищенська сільська рада) селищна рада після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 було відмовлено, так як пропущено строк для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 .

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивачів на необізнаність у питанні наявності у власності спадкодавці спадкового майна не є поважною причиною пропуску строку для звернення до нотаріуса із заявою щодо прийняття спадщини. Крім того, позивачами не зазначено жодної поважної причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, а відтак, даний позов, поданий після спливу більш як семи років після цього не підлягає до задоволення.

З наведеними висновками суду першої інстанції колегія апеляційного суду погоджується в повній мірі з огляду на наступне.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 1216 Цивільного кодексу України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року №6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 17 жовтня 2019 року у справі №766/14595/16 (провадження №61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі №487/2375/18 (провадження №61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі №450/1383/18 (провадження №61-21447св19).

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року №6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі №643/3049/16-ц (провадження №61-39398св18), від 11 листопада 2020 року у справі №50/262/20 (провадження №61-14038св20), від 03 березня 2020 року у справі №145/148/20 (провадження №61-16153св20).

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування» надано судам роз`яснення, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 11.11.2020 у справі №750/262/20 зазначив, що правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними. Подібний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року №6-1320цс17. З указаним висновком погодився Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2019 року у справі №643/3049/16-ц (провадження №61-39398св18). З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Разом з тим, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

При цьому, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Подібна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі №381/4482/16-ц (провадження №61-12844св18).

Якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, то правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини немає.

Подібний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 13 грудня 2018 року у справі № 03/1560/17 (провадження №61-7643св18), від 11 листопада 2020 року у справі №750/262/20 (провадження №61-14038св20.

На підтвердження поважності пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини позивачі посилаються на те, що вони не знали про існування спадкового майна.

Проте, зазначене, на думку колегії суддів не свідчить про те, що у спадкоємців існували об`єктивні перешкоди для подання заяви.

Саме по собі незнання про існування спадкового майна без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

Вирішуючи даний спір суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам, на які посилалися позивачі на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у них об`єктивних, непереборних та істотних труднощів для своєчасного прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 оскільки, позивачами не доведено перед судом існування обставин, які б перешкоджали їм дізнатися про наявність спадкового майна.

Доводи апеляційної скарги щодо поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин у тому контексті, який, на думку позивачів свідчить про поважність причин пропуску ним строку для прийняття спадщини. Проте такі аргументи належним чином перевірені судом першої інстанцій та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин.

Інші наведені доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

Колегія судді, також, звертає увагу на те, що правозастосовна практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є незмінною та усталеною. Саме однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, а також врахував позиції Верховного Суду та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 17 січня 2023 року.

Головуючий

Судді