Постанова

від 18.01.2023 по справі 400/4890/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2023 р.м.ОдесаСправа № 400/4890/22

Головуючий в 1 інстанції: Мороз А.О. Дата і місце ухвалення: 08.11.2022р., м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Бітова А.І.

Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року по справі за позовом керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави до Єланецької селищної ради Миколаївської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, спрямовані на набуття права власності на безхазяйне майно, -

В С Т А Н О В И Л А :

02 листопада 2022 року керівник Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду в інтересах держави з адміністративним позовом до Єланецької селищної ради Миколаївської області, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невжиття заходів з приводу набуття права власності на безхазяйне майно, а саме: захисну гідротехнічну споруду, довжиною 110 метрів, висотою 12 метрів, шириною 5 метрів, що знаходиться за с. Велика Солона Єланецької селищної ради Вознесенського району Миколаївської області на земельній ділянці з кадастровим номером 4823082200:03:000:0368, вартістю 3 485 627,53 грн.;

- зобов`язати Єланецьку селищну раду Миколаївської області вчинити дiї, спрямовані на набуття права власності на безхазяйне майно шляхом звернення iз заявою про взяття на облік до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, та розміщення оголошення про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік у друкованих засобах масової інформації, а саме: захисної гідротехнічної споруди, орієнтовною довжиною 110 метрів, висотою 12 метрів, шириною 5 метрів, що знаходиться за с. Велика Солона Єланецької селищної ради Вознесенського району Миколаївської області на земельній ділянці з кадастровим номером 4823082200:03:000:0368, вартістю 3 485 627,53 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що за наслідками вивчення Вознесенською окружною прокуратурою інформації щодо стану додержання вимог законодавства з питань збереження майна на території Вознесенського району Миколаївської області було встановлено, що на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 4823082200:03:000:0368, яка перебуває у користуванні ФОП ОСОБА_1 , знаходиться гідротехнічна споруда, довжиною 110 метрів, висотою 12 метрів, шириною 5 метрів. Вказана гідротехнічна споруда не перебуває на балансі Єланецької селищної ради Миколаївської області, власник її не визначений, тобто така споруда в розумінні ст.335 ЦК України є безхазяйною. Відповідачем не здійснено заходів щодо оформлення права власності на гідротехнічну споруду, що знаходиться на території с.Велика Солона Єланецької селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, чим допущено протиправну бездіяльність.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України - у зв`язку з тим, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керівнику Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області роз`яснено право на звернення з даним позовом до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, керівник Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 08.11.2022р. та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що відмовляючи у відкритті провадження у адміністративній справі судом першої інстанції не враховано, що метою даного спору є захист інтересів держави, зокрема, територіальної громади, що полягають у набутті громадою в особі Єланецької селищної ради права комунальної власності на безхазяйні споруди. Спір у даній справі стосується бездіяльності Єланецької селищної ради, як органу, який повинен представляти та захищати інтереси відповідної територіальної громади, оскільки не взяття на облік нерухомого майна гідротехнічних споруд, відсутність будь-яких відомостей про власника цього майна, а також невжиття селищною радою заходів щодо визнання права власності на згаданий об`єкт за територіальною громадою, може призвести до його нецільового використання або вибуття з власності громади, що суперечить інтересам держави.

Також, апелянт посилається на те, що звернення прокурора до суду в порядку адміністративного судочинства у даній справі слугує меті захисту суспільного інтересу у сфері дотримання органами державної влади та органами місцевого самоврядування вимог законодавства, яке регулює питання набуття та розпорядження комунальною власністю. За відсутності державного органу, уповноваженого на звернення з відповідним позовом до суду, прокурор при зверненні до суду з цим позовом діє відповідно до вимог ст.53 КАС України та частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що в основі спору є відносини щодо набуття права власності на безхазяйне майно. Зазначає, що спірні відносини стосуються бездіяльності селищної ради щодо вчинення дій, які остання повинна була вчинити в межах своїх повноважень. А відтак, спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до ст. ст. 10, 12-2, 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», враховуючи рішення Ради суддів України від 24.02.2022р. №09, наказом голови П`ятого апеляційного адміністративного суду №9-до/с від 28.02.2022р., з метою недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів та працівників суду у П`ятому апеляційному адміністративному суді в умовах воєнного стану, встановлено особливий режим роботи. У зв`язку з цим, розгляд справи вирішено проводити у порядку письмового провадження, про що сповіщено сторін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області суд першої інстанції виходив з того, що в основі спору, що розглядається, є відносини щодо набуття права власностi на безхазяйне майно, тому спір у даній справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Єланецька селищна рада, бездіяльність якого оскаржує позивач, не здійснює владних управлінських функцій у спірних правовідносинах, а є учасником цивільних відносин щодо набуття права власностi на майно.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 1, 2 та 7 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно ст.46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до частин 3, 5 ст.53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII (далі Закон №1697-VII) визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону №1697-VІІ прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

За положеннями частин 1, 3 цієї статті прокурор вправі представляти інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких повноважень обґрунтовуються прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Із наведених нормативних положень вбачається, що прокурор, як посадова особа державного правоохоронного органу, з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій, вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Законодавство України не дає переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлює оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08.04.1999р. №3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Крім цього, слід врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 13.02.2019р. (справа №826/13768/16) щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що ч.3 ст.23 Закону №1697-VІІ передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно ж із ч.4 ст.23 цього Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Водночас прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Велика Палата Верховного Суду цьому своєму рішенні також послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018р. у справі №806/1000/17, згідно з яким Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема зазначив, що за змістом ч.3 ст.23 Закону №1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Колегія суддів проаналізувала правові висновки Верховного Суду та нормативне регулювання питання здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді у розрізі фактичних обставин, встановлених у розглядуваній справі, та вважає за необхідне підсумувати, що таке представництво:

по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах;

по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі не вчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону №1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього.

В спірній ситуації слідує, що мета даного спору є захист інтересів держави, які полягають у взятті в комунальну власність Єланецької селищної ради Миколаївської області безгосподарської гідротехнічної споруди. Спірні правовідносини стосуються бездіяльності селищної ради, як суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невчинені дій, спрямованих на набуття права на безхазяйне нерухоме майно, а саме: захисну гідротехнічну споруду, довжиною 110 метрів, висотою 12 метрів, шириною 5 метрів, що знаходиться за с. Велика Солона Єланецької селищної ради Вознесенського району Миколаївської області на земельній ділянці з кадастровим номером 4823082200:03:000:0368, вартістю 3 485 627,53 грн.

Тобто у цій справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення, дії/бездіяльність Єланецької селищної ради. Спір про право відсутній.

Частина перша статті 140 Конституції України визначає, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до частини третьої цієї ж статті місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Також, статтею 20 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 71 цього ж Закону органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом.

В постанові від 01.12.2022р. по справі №340/5914/21 Верховний Суд зазначив, що позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб`єкта, до компетенції якого віднесені повноваження щодо здійснення контролю за правомірністю дій та рішень органів місцевого самоврядування. У такій категорії справ прокурор повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.

Позов, поданий прокурором, який має на меті «захист інтересів держави», підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 13.07.2022р. по справі №120/1460/21-а.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, а тому є підстави вважати, що висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України є помилковим.

Статтею 320 КАС України передбачено право суду апеляційної інстанції за наслідками скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області, скасування ухвали суду першої інстанції від 08.11.2022р. та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду відповідно до ч.3 ст.312 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області задовольнити.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року скасувати.

Справу за адміністративним позовом керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави до Єланецької селищної ради Миколаївської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, спрямовані на набуття права власності на безхазяйне майно, направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 18 січня 2023 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук