Рішення

від 21.11.2022 по справі 953/20591/19-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 953/20591/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2022 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Соколова О.М.,

при секретарі судових засідань: Матвійчук В.П.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 953/20591/19-ц за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» про стягнення забезпечувального внеску, відшкодування збитків,-

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулася до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (далі - ТОВ « ФК «Поліс», відповідач), просила з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог стягнути на свою користь грошову суму в розмірі 260 300,00 грн. основного зобов`язання за Попереднім договором, укладеним 19.07.2019 року між ТОВ «Поліс» та ОСОБА_1 , 10 062,56 грн. - відсотки за користування чужими грошима, відшкодування збитків в розмірі 3 000,00 грн. Стягнути за свою користь витрати на правову допомогу та судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 19.07.2019 року між ТОВ «ФК «Поліс» та ОСОБА_1 було укладено Попередній договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Богданович А.О. № реєстру 464 (далі-Попередній договір). Того ж дня було здійснено забезпечувальний платіж на користь ТОВ «ФК «Поліс» в розмірі 260 300,00 грн. За умовами Попереднього договору, в п. 3.1 зазначено, про обов`язок Продавця не відчужувати майно третім особам, не надавати його в користування, не передавати його в заставу, в оренду, не передавати в довірче управління, сплатити усі необхідні податки до укладення основного Договору купівлі-продажу.

Так, позивач зазначає, що всупереч Попереднього договору від 19.07.2019 року відповідачем було порушено свої договірні обов`язки, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 23.09.2019 року, так 12.09.2019 року відчужено предмет попереднього договору ТОВ «ТЕХ-БУД-ПРОЕКТУВАННЯ», код ЄДРПОУ: 41048819 та 13.09.2019 року ТОВ «ФК «Поліс» отримує дане майно в іпотеку в межах основного зобов`язання в розмірі 911000,00 грн., що є значно меншою сумою, ніж сума майбутнього продажу позивачу за основним договором.

Позивачем було направлено претензію-вимогу до ТОВ «ФК «Поліс» про повернення забезпечувального платежу в розмірі 260 300,00 грн., які були сплачені останньою в якості гаранта майбутньої угоди. Дану вимог відповідач не отримав, що позбавило позивача вирішити спір в позасудовому порядку. У зв`язку з викладеним позивач звернулася до суду з вказаним позовом.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 05.11.2019 року цивільну справу №953/20591/19-ц за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» про стягнення забезпечувального внеску, відшкодування збитків, передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва. Постановою Харківського апеляційного суду від 23.12.2019 року ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 05.11.2019 року залишено без змін.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.04.2020 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено здійснювати за правилами позовного (загального) провадження.

28.05.2020 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову.

28.05.2020 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог.

19.06.2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. В якому останній зазначив, що позивач не має права на стягнення завдатку, оскільки за Попереднім договором сплачувався аванс і він був повністю повернутий відповідачем в строк, визначений договором, крім того, позивач не має права на стягнення збитків, завданих простроченням Попереднього договору, оскільки не відбулося прострочення Попереднього договору, адже аванс був повністю повернутий відповідачем в строк, визначений договором. І Позивач не має права на стягнення процентів за користування відповідачем авансом, оскільки ані нормами ЦК України, ані умовами Попереднього договору не передбачено нарахування процентів за користування Відповідачем авансом. Таким чином жодне із суб`єктивних прав позивача, що виникає з Попереднього договору - не порушене. Відповідно, відсутня матеріальна підстава позову. Просив відмовити в задоволенні позову.

30.06.2020 року від представника відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва 13.07.2020 року, відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову у цивільній справі № 953/20591/19-ц.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.04.2021 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, шляхом направлення судових повісток, про причини неявки суд не повідомили, проте в матеріалах справи містяться заяви від представника позивача про розгляд справи у відсутність сторони позивача, вимоги позову з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог підтримала, просила задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток та розміщення оголошення на сайті Печерського районного суду м.Києва, а тому, в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином, на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, вимоги позову не визнає, просив відмовити в задоволенні позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Так, судом встановлено, що, 19.07.2019 року між ТОВ «ФК «Поліс» та ОСОБА_1 укладений Попередній договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Богданович А.О. № реєстру 464.

Згідно з п. 1.1. Попереднього договору, Сторони в майбутньому в строк до 31 грудня 2019 року зобов`язуються укласти та оформити відповідно до вимог чинного законодавства України Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень цокольного поверху № 104-1, 104-3,104-4,104-8, 104-13, 104-16, 104-17, 104-18, 104-19, 104-20, 104-18а, LXV, LXVa в літ. «А-5», заг. пл. 228,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ».

Відповідно до п. 2.4. Попереднього договору, у рахунок виконання Сторонами зобов`язання за Договором купівлі-продажу, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання, з метою забезпечення реалізації своїх намірів, Покупець зобов`язується передати Продавцю забезпечувальний платіж (аванс) у розмірі 260 300,00 грн., що є еквівалентом 10 000,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на момент укладення цього договору, шляхом перерахування суми на рахунок Продавця № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», код банку отримувача 300711 в день підписання цього Попереднього договору, факт отримання якого буде підтверджуватися відповідним платіжним документом.

Так, в матеріалах справи міститься копія чеку про сплату забезпечувального платежу від 19.07.2019 року, на підтвердження того, що позивач дійсно сплатила забезпечувальний платіж (аванс) у розмірі 260 300,00 грн.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом від 23.09.2019 року, встановлено, що 12.09.2019 року було відчужено предмет попереднього договору ТОВ «ТЕХ-БУД-ПРОЕКТУВАННЯ», код ЄДРПОУ: 41048819 та 13.09.2019 року ТОВ «ФК «Поліс» отримує дане майно в іпотеку в межах основного зобов`язання в розмірі 911000,00 грн.

Згідно з матеріалами цивільної справи на підставі викладеного, позивач направила на адресу відповідача претензію - вимогу про повернення забезпечувального платежу в розмірі 260 300,00 грн., який був сплачений нею в якості гаранта майбутньої угоди.

Судом встановлено, що відповідно до платіжного доручення № 27 від 27ю12.2019 року відповідачем було повернуто позивачу забезпечувальний платіж в розмірі 260 300,00 грн.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні до горову, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах встановлених попереднім договором.

Так, в позовній заяві позивач зазначає, що на її думку виходячи зі змісту ст.ст. 526, 546, 570, 610 ЦК України відповідач зобов`язаний сплатити на її користь грошові кошти в розмірі 260 300 гривень, оскільки вона вважає, що сума грошових коштів, котра передавалась за Попереднім договором є завдатком.

Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком с грошова сума або рухоме майно, що видасться кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

В силу п. 2.4 Попереднього договору встановлено, що у рахунок виконання Сторонами зобов`язань за Договором купівлі-продажу, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання, з метою забезпечення реалізації своїх намірів, Покупець зобов`язується передати Продавцю забезпечувальний платіж (аванс) у розмірі 260 300 гривень 00 копійок. Так, сума грошових коштів, яка передавалась за Попереднім договором поіменована сторонами авансом.

З огляду на викладене, на відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.

Правила ст. 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Отже, попередній договір зобов`язує сторони виключно до укладення основного договору на підставі якого у сторін виникають зобов`язання, що можуть забезпечуватись в т.ч. завдатком. Однак, в рамках спірних правовідносин жодних основних договорів не укладалось, що визнається сторонами спору.

Так, у Постанові Верховного Суду над 18.03.2020 № 643/20458/15-ц визначено, що внесення завдатку, як способу виконання зобов`язання, може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.

Отже, в силу прямої норми матеріального права сума грошових коштів, переданих за Попереднім договором с авансом.

У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 № 527/91/16-ц визначено, що завдатком с грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання(ч.1 ст. 570 ЦК України).

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникнути на підставі договору купівлі-продажу. Оскільки між сторонами не було укладено договір купівлі-продажу, а вони лише усно домовились укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачу грошова сума (забезпечувальний платіж) с авансом.

Отже, за попереднім договором не можлива передача грошових коштів, як завдатку, така можливість існує виключно за зобов`язаннями, які виникають із основних договорів.

Таким чином, враховуючи те, що сторони Попереднього договору в п. 2.4 досягли згоди, що позивач передав відпвідачу грошові кошти, поіменовані сторонами, як «аванс», то відповідно до ст.ст. 570 та 635 ЦК України унеможливлюють передачу завдатку за попереднім договором. Тому у відповідача відсутні будь-які зобов`язання щодо повернення позивачу суми грошових коштів у формі завдатку.

Щодо доводів позивача про обов`язок відповідача відшкодувати збитки, слід зазначити наступне.

Tак згідно з ч. 2 ст. 635 ЦК України, Сторона, яка необгрунтовано ухиляться від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Отже, для відшкодування збитків на підставі ч. 3 ст. 635 ЦК України необхідно довести сукупність двох фактів: факт завдання збиткі; факт завдання збитків саме простроченням.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

В позовній заяві позивач не зазначає яких саме збитків в розумінні ст. 22 ЦК України їй завдано та які дії відповідача призвели до таких збитків.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором

Отже, попередній договір зобов`язує сторони виключно до укладення основного договору в срок, визначений в 1.1. Попереднього договору, а саме: в строк до 31 грудня 2019 року, а тому, бкдь-які прострочення за Попереднім договором можливі після зазначеної дати.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до матеріалів справи 27.12.2019 року, тобто до дати в строк до якої позивач та відповідач домовились укласти Попередній договір, відповідач повернув позивачу весь забезпечувальний платіж в розмірі 260 300,00 грн. Вказана обставина визнається позивачем в заяві по суті справи - в заяві про зменшення позовних вимог від 25.05.2020 року.

Отже, враховуючи те, що позивач не зазначає яких конкретно збитків їй було завдано та те що, відповідачем повернено аванс за Попереднім договором до дати в строк до якої позивач та відповідач домовились укласти Попередній договір, прострочення за Попереднім договором не відбулось, тому відсутні будь-які правовіпідстави для стягнення з відповідача збитків на користь позивача на підставі ч. 3 ст. 635 ЦК Ураїни.

Щодо заявлених позивачем, як збитків 2000,00 грн. як оплати за нотаріальні послуги та 1 000,00 грн., як оплати комісії банку, за сплату авансу, передбаченого п. .4. Попереднього договору, то варто зазначити, що вказані витрати не є збитками в розумінні ст. 22 принести, ЦK України.

Так, відповідно до п. 5.2. Попереднього договору визначено, що витрати за оформлення та нотаріальне посвідчення цього Попереднього договору сплачує Покупець (позивач).

Таким чином позивач, добровільно погодилась, що виграти на нотаріальне посвідчення Попереднього договору та його оформлення, котрим в т.ч. є сплата авансу - сплачує вона, а тому вимога про стягнення з відповідача є безпідставною.

Щодо будь-яких інших порушень умов Попереднього договору на котрі посилається позивач в позові, відмінних від збитків, котрі позивачем не доведені, зокрема відчуження майна, то Попереднім договором не передбачено жодних штрафних санкцій за такі порушення обов`язків відповідача.

Щодо вимоги позивача про обов`язок відповідача сплатити проценти за користування грошовими коштами на підставі Попереднього договору, суд зазначає наступне.

Так, позивач вказує, що відповідач зобов`язаний сплатити на її користь проценти за користування авансом, переданим за Попереднім договором на підставі ст. 536 ЦК України.

В силу ст. 570 ЦК України, грошові кошти, передані за Попереднім договором є авансом.

Проте, ані нормами ЦК України, ані умовами Попереднього договору не передбачено нарахування процентів за користування відповідачем авансом, тим паче за умови його повернення в строк, визначений умовами Попереднього договору, що мало місце в рамках даної справи.

Так, Верховний суд України у постанові від 02.03.2016 року у справі № 6-2491цс15 надав правову позицію, що якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зі ст. 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.

Оскільки відповідач набув аванс на достатній правовій підставі - на умовах Попереднього договору і повернув його в строк визначений Попереднім договором, то відповідно, унеможливлюється застосування ст. 536 ЦК України.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог, а відтак про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що у задоволенні позову відмовлено і відповідачем не заявлено клопотань про відшкодування будь-яких судових витрат, а отже у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.

Керуючись ст. ст. 16,22, , 570, 626,627,635 ЦК України, ст. 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81,141, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» про стягнення забезпечувального внеску, відшкодування збитків - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 21.11.2022 року.

Суддя О.М. Соколов