Ухвала

від 17.12.2024 по справі 953/20591/19-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 953/20591/19-ц

провадження № 61-16041ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя - доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Авілова Олена Михайлівна, на ухвалу Київського апеляційного суду

від 26 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» про стягнення забезпечувального внеску, відшкодування збитків,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (далі -

ТОВ «ФК «Поліс»), в якому просила з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог стягнути грошову суму в розмірі 260 300 грн основного зобов`язання за попереднім договором, укладеним 19 липня 2019 року між

ТОВ «ФК «Поліс» та ОСОБА_1 , 10 062, 56 грн - відсотків за користування чужими грошима та відшкодування збитків в розмірі 3 000 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 20 червня 2024 року подано апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року, відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року, на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.

02 грудня 2024 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - адвокат Авілова О. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року

у справі № 953/20591/19-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження не взято до уваги наявність обставин непереборної сили, яка полягає у військовій агресії росії проти України, у зв`язку з чим позивач вимушена проживати за кордоном. Крім того зазначила, що суд першої інстанції не надсилав позивачу копію рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року, а відомості про його ухвалення були відсутні на сайті судової влади.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ: від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» та інші).

Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах для усіх учасників процесу, а не лише для відповідача, передбачених вимогами законодавства, яке регулює вирішення відповідних процесуальних питань.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Вказаною нормою процесуального права чітко передбачено, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених випадках, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:

1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки;

2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Аналіз вказаних процесуальних норм дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку з дня складення його повного тексту.

Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, а також пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Відповідно до частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

З аналізу відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішення Печерського районного суду м. Києва у справі 953/20591/19 ухвалене 21 листопада 2022 року, дата складення повного тексту судового рішення не є відмінною від дати його ухвалення. Натомість апеляційна скарга подана позивачем 20 червня 2024 року, тобто після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 будучи позивачем по даній справі була повідомлена про розгляд справи, зокрема, подавала заяви про розгляд справи без сторони позивача та отримувала поштову кореспонденцію.

Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2024 року у справі № 757/2593/19,

від 06 березня 2024 року у справі № 953/5340/21, від 30 травня 2024 року у справі № 490/7952/20 звертав увагу, що законодавець, встановивши виключення, передбачені пунктами 1 та 2 частини другої статті 358 ЦПК України, виходив, зокрема, з безпосередньої обізнаності учасника справи з наявністю відповідного судового провадження, а не з факту надіслання копії судового рішення, яким розгляд справи закінчено.

У постановах від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 202/32361/13-ц Верховний Суд дійшов висновку, що під неповідомленням особи про розгляд справи в контексті частини другої статті 358 ЦПК України слід розуміти випадки, коли учасник справи взагалі жодним чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду.

Апеляційним судом встановлено те, що ОСОБА_1 була обізнана про хід розгляду справи № 953/20591/19 у суді першої інстанції і реалізовувала свої процесуальні права на власний розсуд.

У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2023 року в справі № 336/10821/21 викладено висновок, що «особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно строків подання, форми і змісту скарги, в тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, що є проявом добросовісного користування процесуальними правами».

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії.

Отже, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу самостійно цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Позивач, будучи ініціатором судового розгляду справи, насамперед має активно без зловживання використовувати власні процесуальні права. При цьому визначальними процесуальними обов`язками позивача є забезпечення представництва власних інтересів при розгляді такої справи.

Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_1 була обізнана про розгляд справи в місцевому суді, проте з апеляційною скаргою на рішення місцевого суду звернулася лише 20 червня 2024 року, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду щодо наявності підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження відповідно до положень частини другої статті 358 ЦПК України, оскільки апеляційна скарга подана більше ніж через рік після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції при поновленні строку на апеляційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року, не врахував обставин непереборної сили, яка полягає у військовій агресії росії проти України, суд не приймає до уваги так як вони є необґрунтованими.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22 зроблено висновок, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Проте, сам лише факт запровадження воєнного стану на всій території України не може бути безумовною підставою для поновлення пропущеного більше ніж на один рік строку на апеляційне оскарження без підтвердження заявником конкретних обставин, які унеможливили вчинення саме ним відповідної процесуальної дії у визначений законом строк в період воєнного стану. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не взяв до уваги той факт, що відомості про ухвалене судове рішення були відсутні на сайті судової влади не заслуговують на увагу, оскільки згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Печерського районного суду м. Києва

від 21 листопада 2022 року, 18 січня 2023 року надіслано для оприлюднення в та 19 січня 2023 року забезпечено надання загального доступу.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення ЄСПЛ у справі «Перетяка та Шереметьев проти України»

від 21 грудня 2010 року).

Апеляційний суд встановив, що повний текст оскаржуваного рішення суду першої інстанції було складено 21 листопада 2022 року, апеляційна скарга подана 20 жовтня 2024 року, тобто після спливу одного року з моменту складення повного тексту оскаржуваного судового рішення. ОСОБА_1 є позивачем у справі, про існування якої їй було відомо. Заявник не підтвердила наявність обставин непереборної сили, що перешкоджали подачі апеляційної скарги, а наведені нею обставини щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження не є обставинами непереборної сили.

Тому суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судом апеляційної інстанції норм права при вирішенні питання про відмову у відкритті апеляційного провадження є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтями 2, 4, 17, 44, 268, 352, 358, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Авілова Олена Михайлівна, на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» про стягнення забезпечувального внеску, відшкодування збитків.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара