Постанова

від 18.01.2023 по справі 128/763/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 128/763/22

Провадження № 22-ц/801/347/2023

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2023 рокуСправа № 128/763/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Міхасішина І.В., Стадника І.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук О.А.,

за участю сторін: позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , представника відповідача Дудчика О.М.,

розглянувши у відкритому судовомузасіданні вм.Вінниці цивільнусправу №128/763/22запозовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Агрофірма Батьківщина» про визнання протиправним та скасування договору оренди земельної ділянки,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 грудня 2022 року,яке ухвалене суддею Бондаренко О.І. в Вінницькому районному суді Вінницької області, повний текст складено 28 грудня 2022 року,

в с т а н о в и в :

В травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Приватного підприємства «Агрофірма Батьківщина», приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О.М. про визнання протиправним та скасування договору оренди земельної ділянки, визнання протиправною та скасування постанови приватного нотаріуса, зобов`язання вчинитидії.

Просив суд: 1). визнати протиправним та скасувати договір оренди земельної ділянки за № 413 від 16 квітня 2007 з кадастровим номером 0520655900:07:015:0077 площею 0,8240 га за адресою: Вінницька область Вінницький район, Стрижавська селищна рада з додатковою угодою №91 від 29 грудня 2016 року до додаткової угоди №9 від 24 листопада 2015 року до договору оренди земельної ділянки за № 413 від 16 квітня 2007 року, який було укладено з порушенням вимог ч. 1 ст. 651 Цивільного Кодексу України та ст. 30 Закону України «Про оренду землі» та зареєстровано з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV та Постанови Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1127 від 25 грудня 2015 року;

2). визнати протиправним та скасувати Постанову від 14 березня 2022 року приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О.М. про відмову ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальних дій, яка була винесена з порушенням вимог Закону України від 31 березня 2020 року № 552-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» та статті 130-1 Земельного кодексу України;

3). зобов`язати приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлую О.М. вчинити нотаріальні дії та посвідчити договір купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:07:015:0077 площею 0,8240 га за адресою: Вінницька область Вінницький район, Стрижавська селищна рада.

Ухвалою Вінницького районногосуду Вінницькоїобласті від02грудня 2022року в частині позовних вимог, пред`явлених до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О.М. про визнання протиправною та скасування постанови приватного нотаріуса, зобов`язати вчинити дії залишено без розгляду.

Рішенням Вінницького районногосуду Вінницькоїобласті від26грудня 2022рокув задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, оскільки суд першої інстанції не встановив фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, порушено норми матеріального та процесуального права. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3,5ст.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно Державного акту земельної ділянки від 20 березня 2002 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 0520655900:07:015:0077, площею 0.8240 га,цільовепризначення дляведеннятоварногосільськогосподарського виробництва,щорозташована за адресою: Вінницька область Вінницький район, Стрижавська селищна рада (а.с.13).

Згідно договору оренди землі № 413 від 16 квітня 2007 року, акту прийому передачі до вказаного договору вказана земельна передана ОСОБА_1 в оренду ПСП «Агрофірма Батьківщина» терміном на 10 років (а.с.14 19).

Як вбачається з додаткової угоди №9 від 24 листопада 2015 року до договору оренди земельної ділянки №413 від 16 квітня 2007 року, до вказаного договору оренди землі внесено зміни в частині перейменування назви орендаря з ПСП «Агрофірма Батьківщина» на ПП «Агрофірма Батьківщина» та зміною адреси з АДРЕСА_1 на вул. Приміську, 14, смт. Стрижавка; строк дії договору продовжено до 24.11.2025 (а.с.27).

Згідно додаткової угоди №91 від 29 грудня 2016 року до додаткової угоди №9 від 24 листопада 2015 року до договору оренди земельної ділянки №413 від 16 квітня 2007 року, строк дії договору продовжено на 49 років (а.с.28).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру від 06 травня 2022 року додаткова угода до додаткової угоди від 29грудня 2016 року до договору оренди з ПП «Агрофірма Батьківщина» була зареєстрована державним реєстратором Комунального Підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» 25травня 2016 року терміном на49років з 29 грудня 2016 року (а.с.33 - 34).

З нотаріальної справи, яка була сформована приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О.М. за заявою ОСОБА_1 від 10 листопада 2021 року щодо наміру посвідчити договір купівлі продажу земельної ділянки кадастровий номер 0520655900:07:015:0077 площею 0.8240 га (а.с.69 78) вбачається, що позивач звернувся до нотаріуса з заявою про державну реєстрацію наміру щодо продажу земельної ділянки.

Постановою приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О.М. від 14 березня 2022 року, на підставі наданих позивачем документів, відмовлено у посвідченні договору купівлі продажу земельної ділянки, оскільки у своїй відповіді представник ПП «Агрофірма Батьківщина» не конкретизував свою відмову від привілейованого права купівлі або свою відмову на користь третьої особи (а.с.31 32).

Частиною першою статті15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Конституцією України, ЗК України, Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Законом України «Про оренду землі» та іншими нормативно-правовими актами.

Положенням частини другої статті 2 ЗК України встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (частини перша, друга статті 93 ЗК України).

Частино першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлятьумови(пункти),визначеніна розсуд сторін і погоджені ними, таумови,які є обов`язковимивідповідно до актів цивільногозаконодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 31 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Аналіз статей 525, 651 ЦК України та статті 31 Закону України «Про оренду землі» свідчить про те, що законодавець допускає можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у разі, якщо це передбачено умовами такого договору.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом в постанові від 16 травня 2018 року в справі № 420/504/16-ц (провадження № 61-6268св18).

Договір оренди земельної ділянки з додатковими угодами були укладені у встановленій законом для таких правочинів письмовій формі, правочини містять усі необхідні істотні умови, відповідність вільного волевиявлення сторін правочинів на їх вчинення підтверджується наявними підписами сторін на таких правочинах.

Вказані правочини є реальними та спрямовані на настання наслідків, обумовлених ними. З моменту отримання права оренди на підставі оскаржуваного договору, відповідач використовував належну позивачу земельну ділянку на правах оренди з дотриманням умов договору та вимог чинного законодавства, за що сплачував позивачу орендну плату.

Згідно висновків Верховного Суду, що наведені в постанові 02 жовтня 2020 року у справі № 912/3295/18, Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до положень ст.ст. 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (в редакції до 01.01.2013), укладений договір оренди землі підлягав обов`язковій державній реєстрації, з моменту якої набував чинності. Тобто розмежовувався момент укладення договору оренди землі, внаслідок чого договір набував юридичного значення як факт (наявність домовленостей сторін на виникнення між ними прав та обов`язків у майбутньому після державної реєстрації договору) та момент набрання чинності договором в результаті проведення його державної реєстрації, після чого виникали суб`єктивні цивільні права та обов`язки сторін. Тобто, державна реєстрація правочину виконувала функцію фіксації державою волевиявлення сторін договору оренди для подальшого офіційного визнання права оренди землі та гарантування його реалізації орендарем з метою забезпечення стабільності цивільного обороту речових прав на земельні ділянки.

Поняття «момент укладення договору» та "момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки" різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19.02.2014 у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13.06.2016 у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

З 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України № 3613-VІ, згідно з підпунктом "е" підпункту 2 пункту 5 розділу VІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого ст. 126 Земельного Кодексу України викладено у новій редакції та передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За змістом ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

З урахуванням викладених норм, поняття "державна реєстрація договору" та "державна реєстрація речового права" є різними.

При цьому на час законодавчо закріплених вимог щодо необхідності реєстрації договору оренди землі його чинність пов`язувалась з моментом реєстрації договору, про що свідчила стала практика Верховного Суду України (постанова від 13.06.2016 №570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16)), Верховного Суду (постанова від 15.03.2018 у справі № 136/2211/15-ц). Проте це не означає, що після внесення змін щодо відміни необхідності реєстрації самого договору оренди, момент реєстрації прав на оренду став пов`язуватись з моментом набрання чинності договором оренди.

Реєстрація прав на оренду землі, як зазначалось, є офіційним визнанням і підтвердженням факту виникнення прав на землю; саме право оренди виникає з моменту реєстрації цього права; земля вважається переданою з моменту державної реєстрації права оренди. Натомість це не свідчить про те, що сам договір, для якого визначені загальні правила набрання чинності, набирає чинність з моменту реєстрації права. Дійсно, орендар не може до реєстрації права оренди реалізовувати законно своє право оренди, проте реєстрація права є у зоні відповідальності орендаря, який уклавши договір оренди, що набрав чинності за загальним правилом після підписання (якщо сторони не передбачили іншого в договорі), самостійно реєструє своє право та отримує всі повноваження користувача земельної ділянки на підставі договору оренди.

У проміжку між укладенням договору і переданням орендарю земельної ділянки (реєстрація речового права) договір діє, а у сторін є право захищати свої порушені договірні права зобов`язального характеру зобов`язально-правовими способами.».

Таким чином, поняття "державна реєстрація договору" та "державна реєстрація речового права" є різними, починаючи з 01.01.2013 відпала встановлена законом необхідність державної реєстрації договорів оренди землі як передумова набрання ними чинності.

Починаючи з 01.01.2013 державній реєстрації підлягає не сам договір оренди землі, а набуте на підставі такого договору речове право оренди. При цьому, набрання договором оренди землі чинності пов`язується з моментом укладення такого договору, а не з моментом реєстрації набутого за договором речового права.

Таким чином, проведення за відповідачем державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки позивача згідно оскаржуваних правочинів не можуть бути підставами для визнання їх недійсними, оскільки законодавством чітко встановлено презумпцію правомірності правочинів та визначено підстави визнання правочинів недійсними.

Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, на підставі наявних у матеріалах справи доказів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Крім того,позивач ОСОБА_1 не спростував,що вінне укладавдодаткову угодувід 29грудня 2016року з ПП «Агрофірма Батьківщина».

Доводи апеляційної скарги про те, щоправа позивача є порушеними, оскільки його волевиявлення щодо передачі в оренду земельної ділянки на час підписання договору оренди та додаткових угод не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи не містять свого підтвердження.

Доводи апеляційної скарги в тому, що в діях державного реєстратора КП «ВМБТІ» ОСОБА_3 наявні ознаки злочину, не заслуговують на увагу, оскільки не підтвердженні будь-якими доказами.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що цим судом неправильно застосовано норми матеріального права та допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районногосуду Вінницькоїобласті від26грудня 2022року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 18 січня 2023 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Міхасішин І.В.

Стадник І.М.