Постанова

від 21.06.2023 по справі 128/763/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 128/763/22

провадження № 61-1894св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство «Агрофірма Батьківщина»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Туніком Юрієм Миколайовичем,на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 грудня 2022 року у складі судді Бондаренко О. І. та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 січня 2023 року у складі колегії суддів: Сопруна В. В.,Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Агрофірма Батьківщина» (далі - ПП «Агрофірма Батьківщина»), приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. (далі - приватний нотаріус) про визнання протиправним та скасування договору оренди земельної ділянки, визнання протиправною та скасування постанови приватного нотаріуса, зобов`язання вчинити дії.

Позов обґрунтований тим, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 20 березня 2002 року та витягом з Державного земельного кадастру від 06 травня 2022 року, сформованим приватним нотаріусом, він є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 0,8240 га , кадастровий номер 0520655900:07:015:0077, що розташована на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області (далі - земельна ділянка), яка з 29 грудня 20165 року нібито надана в оренду ПП «Агрофірма Батьківщина» строком на 49 років.

Тобто на час звернення з позовом земельна ділянка в оренді не перебуває.

У вересні 2021 року він уклав з покупцем попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, у зв`язку з чим 10 листопада 2021 року він звернувся до приватного нотаріуса для посвідчення цього договору.

Приватний нотаріус двічі направляла ПП «Агрофірма Батьківщина» повідомлення про його намір як власника продати земельну ділянку.

Згідно з листами-відповідями від 31 грудня 2021 року та від 18 лютого 2022 року на адресу приватного нотаріуса ПП «Агрофірма Батьківщина» не зазначило про наміри як орендаря придбати земельну ділянку. Орендар не скористався своїм правом на переважну купівлю земельної ділянки.

Водночас відповідно до вказаних листів ПП «Агрофірма Батьківщина» надало недостовірну інформацію про те, що між сторонами укладено додаткову угоду від 29 грудня 2016 року № 91 (далі - додаткова угода № 2) до договору оренди земельної ділянки від 16 квітня 2007 року № 413 (далі - договір оренди) строком на 49 років.

Фактично було укладено додаткову угоду до додаткової угоди від 24 листопада 2015 року № 9 до договору оренди (далі - додаткова угода № 1). Її укладено з порушенням частини першої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 30 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон).

Приватний нотаріус винесла постанову від 14 березня 2022 року про відмову йому у вчиненні нотаріальних дій без дотримання Закону України від 31 березня 2020 року № 552-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» та статті 130-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

У травні 2022 року йому стало відомо, що 25 травня 2016 року державний реєстратор Комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «ВМБТІ») Койчева М. В. зареєструвала право оренди відповідача строком на 49 років - з 29 грудня 20165 рокуна підставі додаткової угоди № 2 до додаткової угоди № 1.

Державний реєстратор КП «ВМБТІ» Койчева М. В. під час реєстрації права оренди на земельну ділянку не дотримала норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та постанови Кабінету Міністрів України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки право оренди зареєстроване за відповідачем строком на 49 років - з 29 грудня 20165 року без укладення будь-якої додаткової угоди саме до договору оренди.

Державний реєстратор КП «ВМБТІ» Койчева М. В. завдала йому майнової шкоди в особливо великих розмірах, оскільки фактично відчужила його земельну ділянку відповідачу на строк 49 років - з 29 грудня 20165 року.

Початок перебігу строку у 49 років необхідно відраховувати саме з 29 грудня 20165 року, що не є опискою чи помилкою.

Він вчиняв заходи досудового врегулювання спору шляхом надсилання на адресу відповідача заяви від 14 квітня 2022 року, але будь-якої відповіді не отримав.

З урахуванням заяви (за змістом - про зміну предмета позову) від 03 жовтня 2021 року просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з додатковою угодою № 2 до додаткової угоди № 1.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 02 грудня 2022 року позов у частині вимог, пред`явлених до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М., про визнання протиправною та скасування постанови приватного нотаріуса, зобов`язати вчинити дії, залишено без розгляду.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 26 грудня 2022 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 18 січня 2023 року, в позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суди виходили з того, що договір оренди з додатковими угодами укладені у встановленій законом для таких правочинів письмовій формі, з дотриманням усіх істотних умов, вільне волевиявлення сторін підтверджується підписами сторін.

Вказані правочини є реальними та спрямовані на настання наслідків, обумовлених ними. З моменту отримання права оренди на підставі договору оренди відповідач використовував земельну ділянку на правах оренди з дотриманням умов договору та вимог законодавства, сплачував позивачу орендну плату.

Суди вказали, що поняття «державна реєстрація договору» та «державна реєстрація речового права» є різними. Починаючи з 01 січня 2013 року немає встановленої законом необхідність державної реєстрації договорів оренди землі як передумови набрання ними чинності.

Набрання договором оренди землі чинності пов`язується з моментом укладення такого договору, а не з моментом реєстрації набутого за договором речового права.

Суди дійшли висновку, що державна реєстрація речового права оренди земельної ділянки позивача на підставі оскаржуваних правочинів не може бути підставою для визнання їх недійсними, оскільки законодавством чітко встановлено презумпцію правомірності правочинів та визначено підстави їх недійсності.

Суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_1 не довів, що не укладав додаткової угоди № 2 з ПП «Агрофірма Батьківщина».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2023 року адвокат Тунік Ю. М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 грудня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 січня 2023 року, просив їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17, провадження № 14-338цс19, від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц, провадження № 14-737цс19, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, провадження № 12-15гс19; у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 22-ц/354/11, провадження № 61-13870св20, від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц, провадження № 61-18064св18; у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16, від 13 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13, від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162цс13; суди не дослідили докази у справі, справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; судові рішення ухвалені з порушенням правил територіальної юрисдикції.

Суд першої інстанції не розглянув заяву позивача про зміну предмета позову.

До додаткових угод до договору оренди застосовується стаття 654 ЦК України. Додаткові угоди до договору оренди набирають чинності з моменту їх державної реєстрації, якої не відбулось.

Договір оренди з урахуванням додаткових угод укладено на строк 67 років 07 місяців 09 днів, що є порушенням статті 19 Закону.

У записі про державну реєстрацію права оренди початок перебігу строку у 49 років необхідно відраховувати саме з 29 грудня 20165 року, що не є опискою.

На час здійснення реєстрації за відповідачем права оренди на земельну ділянку додаткової угоди № 2 не існувало, тому таке право не могло бути зареєстроване на підставі цієї угоди.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Туніка Ю. М. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за його участю відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктами 1, 6 частини першої, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Верховний Суд переглядає справу лише в частині позовних вимог про визнання договору оренди земельної ділянки з додатковими угодами недійсними.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 20 березня 2002 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки (т. 1, а. с. 13).

Відповідно до договору оренди, акта приймання-передання до цього договору земельна ділянка надана в оренду ПП «Агрофірма Батьківщина» строком на 10 років (т. 1, а. с. 14-19).

Згідно з додатковою угодою № 1 до договору оренди внесено зміни в частині зміни назви орендаря - з Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма Батьківщина» на ПП «Агрофірма Батьківщина», зміни адреси - з АДРЕСА_1 ; строк дії договору продовжено до 24 листопада 2025 року (т. 1, а. с. 27).

Відповідно до додаткової угоди № 2 до додаткової угоди № 1 до договору оренди строк дії договору продовжено на 49 років (т. 1, а. с. 28).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 06 травня 2022 року державний реєстратор КП «ВМБТІ» Койчева М. В. 25 травня 2016 року зареєструвала право оренди землі строком на 49 років - з 29 грудня 2016 року на підставі додаткової угоди № 1 до додаткової угоди № 2 до договору оренди (т. 1, а. с. 33-34).

Відповідно до нотаріальної справи, яка була сформована приватним нотаріусом за заявою ОСОБА_1 від 10 листопада 2021 року щодо наміру посвідчити договір купівлі-продажу земельної ділянки, позивач звернувся до нотаріуса із заявою про державну реєстрацію наміру щодо продажу земельної ділянки.

Постановою приватного нотаріуса позивачу відмовлено у посвідченні договору купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки у своїй відповіді ПП «Агрофірма Батьківщина» не конкретизувало свою відмову від привілейованого права купівлі або свою відмову на користь третьої особи (т. 1, а. с. 31-32).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга, четверта статті 207 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом.

Згідно зі статтею 13 Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже, договір оренди землі є договором, за яким у сторін виникають обов`язки щодо його виконання: в орендодавця - обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановлених договором або законом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з частиною третьою статті 640 ЦК України (у редакції на час укладення договору оренди) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 Закону у редакції на час укладення договору оренди).

Отже, моментом укладення договору оренди земельної ділянки відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України (у редакції на час укладення договору оренди землі) є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17, провадження № 14-338цс19, на яку посилається заявник як на підставу касаційного оскарження).

Відповідно до Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» частину третю статті 640 ЦК України викладено в такій редакції: «3. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення», статтю 18 Закону виключено, статтю 6 Закону доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону».

Договір набирає чинності з моменту його укладення (частина друга статті 631 ЦК України).

Результат аналізу вказаних норм дає підстави для висновку, що на час укладення договору оренди землі момент набрання ним чинності був пов`язаний з державною реєстрацією такого договору. На час укладення додаткових угод державна реєстрація договорів була скасована. Водночас встановлено обов`язок державної реєстрації права оренди як підстави виникнення такого права. Отже, на час укладення додаткових угод момент чинності таких угод не був пов`язаний з моментом їх державної реєстрації, а встановлювався з моменту їх укладення.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦПК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Верховний Суд зазначає, що здійснення державної реєстрації права оренди землі чи не здійснення такої не є підставою для визнання договору оренди з додатковими угодами до нього недійсним.

Відповідно до матеріалів справи 16 квітня 2007 року сторони уклали договір оренди строком на 10 років, зареєстровано його 15 грудня 2011 року (строк дії - до 15 грудня 2021 року). 24 листопада 2015 року укладено додаткову угоду № 1, 29 грудня 2016 року - додаткову угоду № 2.

Згідно з пунктом 31 договору оренди зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Відповідно до пункту 38 договору оренди він набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації.

Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення його дії договором оренди не встановлено.

Зі змісту договору оренди випливає, що він підписаний сторонами і зареєстрований відповідно до статті 18 Закону, отже, він набрав чинності.

Доводи касаційної скарги про те, що на час здійснення реєстрації права оренди на земельну ділянку за відповідачем додаткової угоди № 2 не існувало, тому таке право не могло бути зареєстроване на підставі цієї угоди, спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до матеріалів справи додаткова угода № 1 укладена під час дії договору оренди та вносить зміни щодо строку дії договору та орендної плати.

Згідно зі змістом додаткової угоди № 2 вона вносить зміни саме до договору оренди стосовно строку дії договору та орендної плати.

Додаткові угоди до договору оренди укладені у письмовій формі та підписані сторонами, відповідно, вони набрали чинності.

Відсутність державної реєстрації додаткових угод, незважаючи на те що у тексті є вказівка на її проведення, не впливає на їхню чинність, оскільки на час їх укладення законодавство вже не передбачало державної реєстрації договорів такого змісту.

Посилання у касаційній скарзі на те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у записі про державну реєстрацію права оренди початок перебігу строку у 49 років необхідно відраховувати саме з 29 грудня 20165 року, а не з 29 грудня 2016 року, і це не є опискою чи помилкою, є необгрунтованим, оскільки не підтверджене будь-якими доказами.

Верховний Суд також зауважує, що відповідно до матеріалів справи договір оренди землі після його пролонгації 15 грудня 2011 року та 24 листопада 2015 року (згідно з додатковими угодами) виконувався, і ОСОБА_1 приймав його виконання, зокрема у 2022 році (т. 1, а. с. 191-192).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства ґрунтується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелює можливість суду втручатися у відносини сторін шляхом збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальний закон, за загальним правилом, покладає на позивача.

Враховуючи вказане, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які виходили з того, що позивач не довів підстав для визнання договору оренди з додатковими угодами до нього недійсним.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції не розглянув заяву позивача про зміну предмета позову, спростовується змістом оскаржуваного рішення, де суд взяв до уваги вказану заяву та розглядав вимогу позивача про недійсність договору та додаткових угод до нього.

Доводи касаційної скарги, що договір оренди з урахуванням додаткових угод укладено на строк 67 років 07 місяців 09 днів, що є порушенням статті 19 Закону, Верховний Суд не бере до уваги з огляду на таке.

Відповідно до частини шостої статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зі змісту позовної заяви та заяви від 03 жовтня 2021 року (якою змінено предмет позову) випливає, що ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір оренди з додатковими угодами до нього з огляду на порушення, вчинені під час державної реєстрації права оренди за відповідачем, зокрема, що додаткові угоди до договору оренди набирають чинності з моменту їх державної реєстрації, якої не відбулось.

Верховний Суд не переглядає судові рішення з підстав, які не заявлялись позивачем в суді першої інстанції та не були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги, що судові рішення ухвалені з порушенням правил територіальної юрисдикції і тому є такими, що ухвалені неповноважним складом суду, є безпідставними з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв`язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення. Майнове право на об`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об`єкта цивільних прав.

Виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Отже, словосполучення «із приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18, провадження № 12-73гс20.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.

Судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи (частина друга статті 411 ЦПК України).

У справі, що переглядається, спір стосується визнання договору оренди недійсним, предметом якого є земельна ділянка, яка розташована на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області,та повинен розглядатися за правилами виключної підсудності.

У касаційній скарзі заявник посилається на довідку Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 21 лютого 2023 року, згідно з якою земельна ділянка з 13 травня 2015 року знаходиться в межах міста Вінниці, тому ця справа підсудна Вінницькому міському суду Вінницької області.

Верховний Суд вказує, що у матеріалах справи немає доказів того, що ОСОБА_1 , який є позивачем у справі, в суді першої інстанції заявляв про непідсудність справи Вінницькому районному суду Вінницької області, надав докази про зміну місця розташування земельної ділянки, зокрема включення її в межі міста Вінниці. У касаційній скарзі також немає посилання на поважні причини, що завадили йому або його представнику заявити про непідсудність справи в суді першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, на підставі яких відкрито касаційне провадження.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, провадження № 12-15гс19, постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц, провадження № 61-18064св18, не є релевантними у справі, що переглядається.

Правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц, провадження № 14-737цс19, сформульовані за інших фактичних обставин (згідно з договором оренди землі орендар повинен здійснити його державну реєстрацію у місячний строк, проте у вказаний строк державну реєстрацію договору проведено не було), тому не є застосовними у справі, що переглядається.

У постанові Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 22-ц/354/11, провадження № 61-13870св20, суд касаційної інстанції вирішував питання допущення описки або арифметичної помилки, що не було предметом розгляду у цій справі.

У постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16, від 13 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13, від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162цс13 викладено правові висновки, що строк дії договору оренди землі починається після набрання ним чинності відповідно до статті 18 Закону України «Про оренду землі».

Вказані правові висновки не суперечить висновкам судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 , подану адвокатом Туніком Юрієм Миколайовичем, залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 грудня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко