Рішення

від 19.01.2023 по справі 41/58

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.01.2023Справа № 41/58Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А; ідентифікаційний код: 03327664)

до Житлово-будівельного кооперативу «Київ-3» (04205, м. Київ, проспект Оболонський, буд. 28-В; ідентифікаційний код: 22933011)

про стягнення 27725,49 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.01.2009 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» з вимогами до Житлово-будівельного кооперативу «Київ-3» про стягнення 27725,49 грн з яких 22854,75 грн основного боргу та 4870,75 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач не у повному обсязі здійснив оплату за Договором №06462/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 20.03.2006, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 22854,75 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 4870,75 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2009 порушено провадження у справі №41/58, розгляд справи призначено на 23.02.2009.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2009 зупинено провадження у справі №41/58 до вирішення пов`язаної з нею справи №8/131.

15.12.2017 набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункт 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 поновлено провадження у справі №41/58, постановлено здійснювати розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався 9після поновлення провадження у справі).

При цьому, про розгляд Господарським судом міста Києва справи №41/58 відповідач повідомлявся належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (04205, м. Київ, проспект Оболонський, буд. 28-В), що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якої вбачається, що ухвала суду була отримана відповідачем 02.12.2022 (за ідентифікатором пошуку 0105493144142).

За таких обставин, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд Господарським судом міста Києва справи №37/337.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.03.2006 між позивачем (постачальник) та відповідачем (абонент) укладено Договір №06462/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред`явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізації міста Києва приймати від нього стічні води відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації міста Києва, а абонент зобов`язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Відповідно до п. 2.1.1 Договору №06462/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 20.03.2006 облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об`єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Обсяг наданої води для поливу визначається за показаннями лічильника. В разі технічної неможливості встановлення лічильника кількість поставленої води для поливу може визначатися за узгодженим з постачальником розрахунком на підставі наданих абонентом офіційних документів, якими визначена площа поливу.

Згідно з п. 2.1.4 Договору №06462/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 20.03.2006 кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод, або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об`ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання.

Відповідно до п. 2.2.1 Договору №06462/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 20.03.2006 постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення, тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні стоки відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами.

Відповідно до п. 2.2.2 Договору №06462/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 20.03.2006 оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи абонента

Згідно з п. 7.1 Договору №06462/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 20.03.2006 цей договір укладається строком на 1 рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач не у повному обсязі здійснив оплату за Договором №06462/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 20.03.2006, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 22854,75 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 4870,75 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

У Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Закон України «Про питну воду та питне водопостачання» визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров`я людини питною водою.

В статті 1 цього Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов`язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об`єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об`єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Тобто стаття 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Статтею 22 вказаного Закону передбачено, що споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об`єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов`язаних єдиним технологічним процесом). При цьому, вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству. На сьогоднішній день в Україні вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров`я України від 12.05.2010 № 400.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судом встановлено, що до 17 жовтня 2008 року були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженні наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 №65, які регулюють порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об`єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

З 18 жовтня 2008 року були чинні Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року №190.

Пунктом 12.17 Правил №65 передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Відповідно до підпункту "б" пункту 12.3 Правил № 65, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов`язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Таким чином, до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 р. № 190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинен проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Як вбачається з розрахунків заборгованості, долучених позивачем до матеріалів справи, (по коду №5-423) за серпень 2007 року позивачем нараховано відповідачу плату у розмірі 1715,47 грн, за вересень 2007 року - 1976,74 грн, за жовтень 2007 року - 1739,46 грн, за листопад 2007 року - 1915,84 грн, за грудень 2007 року - 2158,41 грн, за січень 2008 року - 1794,56 грн, за лютий 2008 року - 1594,18 грн, за березень 2008 року - 1802,04 грн, за квітень 2008 року - 1898,67 грн, за травень 2008 року - 1649,30 грн, за червень 2008 року - 1400,95 грн, за липень 2008 року - 1286,65 грн, за серпень 2008 року - 2458,64 грн, за вересень 2008 року - 1788,78 грн, за жовтень 2008 року - 1816,80 грн, за листопад 2008 року - 1726,30 грн, що разом становить 28722,79 грн (враховуючи знижки).

Також, як вбачається з розрахунків заборгованості, долучених позивачем до матеріалів справи, (по коду №5-50423) за жовтень 2005 року позивачем нараховано відповідачу плату у розмірі 291,60 грн, за листопад 2005 року - 484,21 грн, за грудень 2005 року - 488,11 грн, за січень 2006 року - 503,22 грн, за лютий 2006 року - 388,63 грн, за березень 2006 року - 571,98 грн, за квітень 2006 року - 447,15 грн, за травень 2006 року - 430,08 грн, за червень 2006 року - 452,51 грн, за липень 2006 року - 531,01 грн, за серпень 2006 року - 433,01 грн, за вересень 2006 року - 466,65 грн, за жовтень 2006 року - 386,19 грн, за листопад 2006 року - 401,31 грн, за грудень 2006 року - 364,29 грн, за січень 2007 року - 1170,42 грн, за лютий 2007 року - 1081,44 грн, за березень 2007 року - 429,88 грн, за квітень 2008 року - 890,71 грн, за травень 2007 року - 512,14 грн, за червень 2007 року - 824,38 грн, за липень 2007 року - 498,87 грн, за серпень 2007 року - 314,01 грн, за вересень 2007 року - 911,95 грн, за жовтень 2007 року - 355,58 грн, за листопад 2007 року - 903,10 грн, за грудень 2007 року - 1081,78 грн, за січень 2008 року - 813,76 грн, за лютий 2008 року - 587,32 грн, за березень 2008 року - 705,85 грн, за квітень 2008 року - 631,55 грн, за травень 2008 року - 682,85 грн, за червень 2008 року - 735,92 грн, за липень 2008 року - 537,80 грн, за серпень 2008 року - 635,09 грн, за вересень 2008 року - 682,85 грн, за жовтень 2008 року - 973,20 грн, за листопад 2008 року - 816,36 грн, що разом становить 23416,76 грн (враховуючи знижки).

Втім, з наданого розрахунку позивача (долучений до матеріалі справи 10.01.2023) вбачається, що останнім здійснювалось нарахування вартості води з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 №143, №640 від 30.05.2007, №1127 від 28.08.2007 та від 20.08.2002 №1680.

Згідно зі ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом підпункту 2 п.«а» ч.1 ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

За змістом ст.ст. 14, 16 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у рішенні №21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Водночас, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ст.1 Указу №493/92 від 03.10.1992 Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Згідно п.1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою №731 від 28.12.1992 Кабінету Міністрів України, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

У абз.2 п.15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов`язковій державній реєстрації.

Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, Верховний Суд України висловлює у постановах від 28.11.2011 у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 по справі №21-470а14.

Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007, № 1127 від 28.08.2007 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано за ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

За таких обставин, суд не застосовує тарифи, які затверджені Розпорядженням від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007, № 1127 від 28.08.2007, оскільки дані розпорядження не зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.02.2022 у справі №48/219.

При цьому, Розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення» (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за №66/449) були затверджені тарифи на послуги водопостачання та водовідведення. Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення» втратило чинність на підставі Розпорядження №578 від 18.04.2008 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації».

Як вже вказувалось вище, згідно з ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Одночасно, ч. 4 вказаної статті унормовано, що якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Судом було встановлено вище, що у спірний період у визначеному чинним законодавством порядку тарифів на водопостачання та водовідведення затверджено не було, що фактично вказує на наявність підстав для застосування для визначення ціни товару за спірним правочином приписів ч.4 ст.632 Цивільного кодексу України.

Слід зауважити, що ч.3 ст.32 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено, що тарифи на надання послуг з питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю відшкодовувати експлуатаційні витрати та забезпечувати надійну роботу об`єктів централізованого питного водопостачання і водовідведення.

У спірний період тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення формувалися у відповідності до вимог, встановлених Постановою №959 від 12.07.2006 Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення».

Пунктом 4 означеного Порядку визначено, що формування тарифів підприємствами здійснюється відповідно до річних планів виробництва і надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення і економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних і галузевих нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов`язкових платежів) та цін у планованому періоді, встановлених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції.

При цьому, судом прийнято до уваги, що Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення» втратило чинність на підставі Розпорядження №578 від 18.04.2008 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації», проте, інші тарифи, які б було затверджено Київською міською державною адміністрацією, які б набули чинності у відповідності до вимог чинного законодавства, та були б чинними у спірний період, відсутні.

До того ж, судом вказувалось, що у даному випадку обов`язок з доказування наявності у відповідача заборгованості у заявленому до стягнення розмірі покладається саме на позивача.

Проте, доказів наявності підстав для розрахунку вартості спожитих відповідачем послуг з водопостачання та водовідведення за іншим тарифом, який було б визначено, як такий, що сформований відповідно до економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов`язкових платежів) та цін у планованому періоді, визначених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції, позивачем до матеріалів справи надано не було.

Крім того, судом також прийнято до уваги, що розпорядження №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення» не було визнано у передбаченому чинним законодавством України незаконним.

Отже, виходячи з вищенаведеного, з урахуванням приписів ст.632 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для визначення суми заборгованості відповідача, саме виходячи з тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, які було визначено розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення».

Вказаним актом передбачено тариф в розмірі 0,43 грн. (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн. (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

Судом було здійснено перерахунок вартості наданих позивачем послуг у спірний період за тарифами, встановленими розпорядженням №1680 від 28.08.2002 «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення», відповідно до якого встановлено, що за кодом №5-423 вартість наданих позивачем послуг за серпень 2007 року становить 1004,10 грн, за вересень 2007 року - 1157,94 грн, за жовтень 2007 року - 1018,20 грн, за листопад 2007 року - 1122,30 грн, за грудень 2007 року - 1264,50 грн, за січень 2008 року - 1051,20 грн, за лютий 2008 року - 933,60 грн, за березень 2008 року - 1055,40 грн, за квітень 2008 року - 1111,80 грн, за травень 208 року - 966,00 грн, за червень 2008 року - 820,80 грн, за липень 2008 року - 753,60 грн, за серпень 2008 року - 1439,40 грн, за вересень 2008 року - 1047,60 грн, за жовтень 2008 року - 1064,48 грн, за листопад 2008 року - 1011,28 грн, що разом становить 16792,20 грн.

Крім того, судом було здійснено перерахунок вартості наданих позивачем послуг у спірний період за тарифами, встановленими розпорядженням №1680 від 28.08.2002 «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення», відповідно до якого встановлено, що за кодом №5-50423 вартість наданих позивачем послуг за січень 2007 року становить 436,54 грн, за лютий 2007 року - 383,90 грн, за березень 2007 року - 250,78 грн, за квітень 2008 року - 519,61 грн, за травень 2007 року - 298,76 грн, за червень 2007 року - 480,91 грн, за липень 2007 року - 291,02 грн, за серпень 2007 року - 183,18 грн, за вересень 2007 року - 532,00 грн, за жовтень 2007 року - 207,43 грн, за листопад 2007 року - 526,84 грн, за грудень 2007 року - 631,07 грн, за січень 2008 року - 474,72 грн, за лютий 2008 року - 342,62грн, за березень 2008 року - 411,77 грн, за квітень 2008 року - 368,42 грн, за травень 2008 року - 398,35 грн, за червень 2008 року - 429,31 грн, за липень 2008 року - 313,73 грн, за серпень 2008 року - 370,49 грн, за вересень 2008 року - 398,35 грн, за жовтень 2008 року - 567,73 грн, за листопад 2008 року - 476,23 грн.

Розрахунки за період з жовтня 2005 року по грудень 2006 року (за кодом №5-50423) є обґрунтованими.

Таким чином, вартість наданих відповідачу послуг за кодом №5-50423 становить 16331,48 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 2.2.2 Договору №06462/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 20.03.2006 оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи абонента.

Як вбачається з розрахунків заборгованості, долучених позивачем до матеріалів справи, за спожиті послуги за Договором №06462/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 20.03.2006 у спірному періоді за кодом №5-50423 відповідачем було сплачено грошові кошти у розмірі 16217,88 грн, знижка - 1318,95 грн та перерахунок - 753,43 грн.

Таким чином, оскільки за розрахунком суду обґрунтованим розміром спожитих відповідачем послуг за кодом №5-50423 є 16331,48 грн., тоді як відповідачем було сплачено 16217,88 грн, враховуючи знижку та перерахунок, суд дійшов висновку, що у відповідача відсутня заборгованість з оплати наданих позивачем послуг за спірний період за кодом №5-50423.

При цьому, суд зазначає, що згідно з п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008, суб`єкти господарювання, у яких теплові пункти перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Тобто, змістом наведеного пункту Правил №190, які набрали чинності з 18.10.2008, визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів (бойлерів), на які постачалась питна вода для підігріву.

Таким чином, нарахування позивачем відповідачу послуг за кодом №5-50423 після 18.10.2008 є необґрунтованим.

За наведених обставин, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості тверджень позивача про виникнення у відповідача заборгованості за кодом №5-50423 за період з жовтня 2005 року по листопад 2008 року у розмірі 6445,46 грн.

Що стосується надання позивачем послуг за кодом №5-423 за період з серпня 2007 року по листопад 2008 року, суд зазначає, що за розрахунком суду (відповідно до тарифів, встановлених розпорядженням №1680 від 28.08.2002 «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення») вартість наданих послуг становить 16792,20 грн.

При цьому, відповідачем були сплачені грошові кошти у розмірі 12313,50 грн та позивачем було надано відповідачу знижку у розмірі 1671,57 грн.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд вказує на те, що в супереч вищевикладеному позивачем взагалі не долучено до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів, що підтверджують факт надання позивачем послуг з водопостачання та водовідведення відповідачу у спірному періоді.

Зокрема, відповідно до умов Договору №06462/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 20.03.2006 такими докази є показники лічильників обліку.

Однак, позивачем не долучено їх до матеріалів справи.

Крім того, позивачем не долучено до матеріалів справи маршрутних листів за спірний період, а також доказів представлення платіжних вимог до банківської установи за листопад 2008 року та розшифровки рахунків абонента за жовтень-листопад 2008 року.

Таким чином, оскільки нормами законодавства встановлено, що зобов`язання по оплаті послуг виникає за умови фактичного надання послуг, а позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження надання послуг у спірний період суду не надано, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 22854,75 грн (за кодом №5-423 у розмірі 16409,29 грн та за кодом №5-50423 у розмірі 6445,46 грн) є недоведеними та необгрунтованими, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Так само суд відмовляє у позові в частині стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Київ-3» інфляційних втрат у розмірі 4870,75 грн, так як вказані позовні вимоги є похідними та їх задоволення залежить від задоволення основного боргу.

Судові витрати (державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення позову) покладаються на відповідача у зв`язку з відмовою у позові (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити.

2. Судові витрати, понесені позивачем, покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак