Постанова

від 27.12.2023 по справі 41/58

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" грудня 2023 р. Справа№ 41/58

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 19.01.2023

у справі № 41/58 (суддя О.М. Спичак)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "Київ-3"

про стягнення 27 725, 49 грн.

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Київ-3" про стягнення 27 725,49 грн., з яких 22 854, 75 грн. боргу, 4 870, 75 грн. інфляційних витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідач не у повному обсязі здійснив оплату за Договором № 0646/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 20.03.2006, у зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 22 854, 75 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати на підставі ст. 625 ЦК України у розмірі 4870,75 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 у справі № 41/58 у позові відмовлено.

В обґрунтування ухваленого рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують факт надання позивачем послуг з водопостачання та водовідведення у спірний період (показників лічильника обліку, маршрутних листів за спірний період, доказів представлення платіжних вимог до банківської установи за листопад 2008 року та розшифровки рахунків за жовтень - листопад 2008 року) так і розрахунку вартості води, здійсненого з урахуванням належних тарифів, встановлених Розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації.

При цьому, суд першої інстанції вказав, що позивачем при визначенні розміру заборгованості застосовані тарифи, затверджені Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007, № 1127 від 28.08.2007, які не зареєстровані в установленому порядку, тобто не набрали чинності та не відповідають законодавству України, отже їх застосування є неможливим.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягненні 6 445,46 грн. заборгованості та 4870, 75 грн. інфляційних втрат та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню з підстав порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення не дослідив, що розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1786 від 15.12.2006, № 143 від 12.02.2007, № 640 від 30.05.2007, № 1127 від 28.08.2007, які прийняті Київською міською державною адміністрацією для реалізації власних (самоврядних) повноважень як виконавчим органом Київської міської ради, не підлягали державній реєстрації в органах юстиції до 11.08.2011. Обов`язок з реєстрації нормативно - правових актів Київської міської державної адміністрації (Київської міської ради) виник лише після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 01.08.2011 № 833 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня1992 № 731».

Крім того, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції під час сприйняття рішення не було враховано, що заборгованість відповідача перед позивачем за послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.08.2007 по 01.12.2008 в частині 16409,29 грн., яка була сплачена після подачі позовної заяви до суду, а отже визнаною, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою, у зв`язку із чим з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних втрат в розмірі 2 536, 98 грн., яка нарахована на таку суму боргу.

Також апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що за період з 01.10.2005 по 17.10.2008 правовідносини між позивачем та відповідачем регулювалися Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 (далі - Правила № 65), які запроваджують порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації.

Згідно з п. 1.2. Правил № 65 їх дотримання є обов`язковим для всіх осіб, підприємств, установ, організацій, що користуються комунальними водопроводами і каналізаціями незалежно від їхньої відомчої належності і форми власності, та водоканалу.

Пунктом 12.17 Правил № 65 чітко передбачено, що розрахунки і за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється водоканалом.

Абзацом «б» пункту 12.3. Правил № 65 також передбачено проведення розрахунків за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання, з житлово-експлуатаційними організаціями та ЖБК один раз на місяць.

Аналогічної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд у своїх постановах від 25.02.2015 у справі № 6/47 та від 28.02.2017 у справі № 1/104-52/721.

Однак судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах а селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомупгоспу України від 01.07.1994 № 65, що призвело до безпідставної відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 6 445,46 грн. боргу за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання та нарахованих на цю суму боргу інфляційних втрат в розмірі 2 333,77 грн.

Узагальнені доводи та заперечення відповідача

Відповідачем відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надіслав, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

20.03.2006 між ВАТ «АК «Київводоканал» (постачальник за договором), правонаступником якого є позивач, та відповідачем (абонент за договором) було укладено договір №06462/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі.

Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред`явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізації міста Києва приймати від нього стічні води відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації міста Києва, а абонент зобов`язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за № 165/374, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держаного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 3 37 від 19.02.2002, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 за № 403/6691, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Пунктом 1.2 договору встановлюється цілодобовий режим водопостачання та приймання стоків. Режим може бути змінений постачальником без внесення змін до договору у випадку прийняття органами місцевого самоврядування або органами виконавчої влади відповідних нормативних документів, які визначатимуть інший режим надання послуг (встановлення графіків подачі води та/або приймання стоків тощо).

Відповідно до пункту 1.3 договору обсяг води, що підлягає постачанню та прийняттю в систему каналізації, надається абонентом у вигляді нормативного розрахунку (погодинного, добового, помісячного, річного обсягу постачання послуг), який узгоджується з постачальником і є невід`ємною частиною договору. Обсяг поставки води підлягає узгодженню з постачальником кожного наступного року з моменту укладення договору. Загальний обсяг поставлених за цим договором послуг визначається загальною кількістю наданих абоненту протягом дії договору кубічних метрів води та прийнятих у міську каналізацію стічних вод.

Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 договору встановлено, що облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об`єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Обсяг наданої води для поливу визначається за показаннями лічильника. В разі технічної неможливості встановлення лічильника, кількість поставленої для поливу води може визначатися за узгодженим з постачальником розрахунком на підставі наданих абонентом документів, якими визначена площа поливу.

Відповідно до підпункту 2.1.2 пункту 2.1 договору зняття показань з лічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки, згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним об`ємом споживання (до 30 м. куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватися постачальником квартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи із його середньодобового споживання води. Показання лічильника за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків постачальником від абонент в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг.

Згідно з підпунктом 2.1.3 пункту 2.1 договору якщо лічильник не працює не з вини абонента, кількість води визначається, виходячи із середньодобової витрати абонента, яка визначається за показаннями працюючого лічильника в останні два розрахункові місяці. У випадку, коли лічильник працював менше двох місяців, кількість води визначається за її середньодобовою витратою не менше 10-ти днів. Облік води за таким порядком здійснюється до встановлення працюючого (повіреного) лічильника, перерахунки за відповідний період не проводяться.

Відповідно до підпункту 2.1.4 пункту 2.1 договору кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об`ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та Місцевих правил приймання.

Підпунктом 2.1.5 пункту 2.1 договору встановлено, що абонент веде первинний облік водоспоживання та водовідведення у журналі обліку споживання води (пронумерований, прошитий та скріплений печаткою), який заповнюється абонентом та представником постачальника.

Облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов`язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника), направляє до останнього письмовий звіт за обсягами наданих послуг (за встановленою постачальником формою) та проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника з необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами акту звіряння розрахунків. В разі невиконання абонентом цього пункту договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених абонентом розрахунків вважаються безумовно погодженими абонентом (підпункт 2.1.6 пункту 2.1 Договору).

Підпунктом 2.1.7 пункту 2.1 договору встановлено, що у разі прострочення абонентом термінів повірки лічильника обсяг наданих послуг визначається постачальником за середньодобовою витратою абонента. Такий порядок розрахунків обсягів наданих послуг проводиться за погодженням з постачальником до дня встановлення абонентом повіреного лічильника. Перерахунки за період здійснення розрахунків за середньодобовими витратами абонента не проводяться.

Постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги - доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії цього договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів (підпункт 2.2.1 пункту 2.2 договору).

У розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівкові формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за надані послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу (підпункт 2.2.2 пункту 2.2 договору).

В разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води (підпункт 2.2.3 пункту 2.2 договору).

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов`язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акта. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною (підпункт 2.2.4 пункту 2.2 договору).

Згідно пункту 7.1 договору він укладається строком на 1 рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

Позивач, звертаючись з даним позовом до суду, вказує на те, що відповідач не у повному обсязі здійснив оплату за договором № 06462/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 20.03.2006 за період з 01.10.2005 по 01.12.2008, у зв`язку із чим у виникла заборгованість у розмірі 22854,75 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 4870,75 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як передбачено ст. 6, ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що постачання питної води та водовідведення за укладеним між сторонами у справі договором здійснювалось по житловому будинку, який знаходиться за адресою: м. Київ, пр.-т Оболонський, 28-В.

Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг з водопостачання та водовідведення між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються у період спірних правовідносин Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004, який втратив чинність з 01.05.2019 у зв`язку з веденням в дію, а також Законом України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Виходячи з положень пункту 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) послуги з централізованого постачання холодної, централізованого постачання гарячої води та водовідведення за своїм функціональним призначенням належать до житлово-комунальних послуг.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоуправління, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Закон України «Про питну воду та питне водопостачання» визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров`я людини питною водою.

В статті 1 цього Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов`язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об`єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об`єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Тобто стаття 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Статтею 22 вказаного Закону передбачено, що споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об`єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов`язаних єдиним технологічним процесом). При цьому, вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству. На сьогоднішній день в Україні вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної до споживання води людиною» (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров`я України від 12.05.2010 № 400.

Судом встановлено, що до 17 жовтня 2008 року були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженні наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 №65 (далі Правила №65), які регулюють порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об`єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

Пунктом 12.17 Правил №65 передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Відповідно до підпункту "б" пункту 12.3 Правил № 65 житлово-експлуатаційні організації та ЖБК зобов`язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (Правила), які регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Відповідно до пунктів 2, 6 Правил централізоване постачання гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008р. затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, відповідно до пункту 3.13 суб`єкти господарювання, у яких теплові пункти перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Чинне на момент виникнення спору Законодавство України не розділяло послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлювало, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.

Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України (постанови від 03.03.2011р. у справі №42/230 та від 10.03.2011р. у справі №7/222). При цьому, споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Таким чином, до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 р. № 190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинен проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Як вбачається з наданих позивачем розрахунків заборгованості за період серпень 2007 року по листопад 2008 року за кодом № 5-423 становить 28 722, 79 грн., за період жовтень 2005 по листопад 2008 за кодом № 5-50423 становить 23 416, 76 грн.

Втім, з наданого розрахунку позивача (долучений до матеріалі справи 10.01.2023) вбачається, що останнім здійснювалось нарахування вартості води з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 №143, №640 від 30.05.2007, №1127 від 28.08.2007 та від 20.08.2002 №1680.

Згідно зі ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом підпункту 2 п.«а» ч.1 ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

За змістом ст.ст. 14, 16 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у рішенні №21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Водночас, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ст.1 Указу № 493/92 від 03.10.1992 Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Згідно п.1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою №731 від 28.12.1992 Кабінету Міністрів України, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

У абз.2 п.15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов`язковій державній реєстрації.

Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, Верховний Суд України висловлює у постановах від 28.11.2011 у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 по справі №21-470а14.

Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007, № 1127 від 28.08.2007 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано за ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

За таких обставин, суд не застосовує тарифи, які затверджені Розпорядженням від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007, № 1127 від 28.08.2007, оскільки дані розпорядження не зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.02.2022 у справі № 48/219.

При цьому, Розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення» (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за №66/449) були затверджені тарифи на послуги водопостачання та водовідведення. Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення» втратило чинність на підставі Розпорядження №578 від 18.04.2008 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації».

Судом було встановлено, що у спірний період у визначеному чинним законодавством порядку тарифів на водопостачання та водовідведення затверджено не було, що фактично вказує на наявність підстав для застосування для визначення ціни товару за спірним правочином приписів ч.4 ст.632 Цивільного кодексу України.

Частиною ч.3 ст.32 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено, що тарифи на надання послуг з питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю відшкодовувати експлуатаційні витрати та забезпечувати надійну роботу об`єктів централізованого питного водопостачання і водовідведення.

У спірний період тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення формувалися у відповідності до вимог, встановлених Постановою № 959 від 12.07.2006 Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення».

Пунктом 4 означеного Порядку визначено, що формування тарифів підприємствами здійснюється відповідно до річних планів виробництва і надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення і економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних і галузевих нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко- економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов`язкових платежів) та цін у планованому періоді, встановлених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції.

Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення» втратило чинність на підставі розпорядження № 578 від 18.04.2008 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації», проте, інші тарифи, які б було затверджено Київською міською державною адміністрацією, які б набули чинності у відповідності до вимог чинного законодавства, та були б чинними у спірний період, відсутні.

До того ж, у даному випадку обов`язок з доказування наявності у відповідача заборгованості у заявленому до стягнення розмірі покладається саме на позивача.

Проте, доказів наявності підстав для розрахунку вартості спожитих відповідачем послуг з водопостачання та водовідведення за іншим тарифом, який було б визначено, як такий, що сформований відповідно до економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов`язкових платежів) та цін у планованому періоді, визначених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції, позивачем до матеріалів справи надано не було.

Крім того, розпорядження №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення» не було визнано у передбаченому чинним законодавством України незаконним.

Виходячи з вищенаведеного, враховуючи приписи ст.632 Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для визначення суми заборгованості відповідача, саме виходячи з тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, які було визначено розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення», а саме 0,43 грн. (без ПДВ) за 1 куб.м. наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн. (без ПДВ) за 1 куб.м. наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

Враховуючи приписи статті 632 Цивільного кодексу України, саме зазначені тарифи на послуги водопостачання та водовідведення, визначені Розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення", могли бути застосовані позивачем при визначенні вартості спожитих відповідачем у спірний період послуг.

Однак матеріали справи не містять як первинних доказів споживання відповідачем послуг у спірному періоді (показників лічильника обліку, маршрутних листів, актів приймання-передачі наданих послуг, тощо) так і розрахунку вартості поставленої води та прийнятих стоків, здійсненого з урахуванням належних тарифів, встановлених Розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача як основного боргу у зв`язку з його недоведеністю та необґрунтованістю, так і інфляційних втрат, задоволення яких залежить від задоволення основного боргу.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі "Серявін проти України" від 10 травня 2011 року, пункт 58).

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить.

Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні та необґрунтовані, такі, що зводяться до намагань апелянта здійснити переоцінку обставин справи, правильно встановлених судом першої інстанції та не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують правильність викладених в судовому рішенні висновків.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 у справі № 41/58 обґрунтоване, прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270 пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 у справі № 41/58 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 у справі № 41/58 залишити без змін.

Матеріали справи № 41/58 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська