Постанова

від 16.01.2023 по справі 492/960/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4056/23

Справа № 492/960/22

Доповідач Полікарпова О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі

головуючого судді Полікарпової О.М.,

суддів: Воронцової Л.П., Ігнатенко П.Я.,

за участю секретаря Кузьміч Г.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Шиєнкова Ярослава Євгеновича, який діє від імені ОСОБА_1 , на ухвалу Арцизького районного суду Одеської області від 25 жовтня 2022 року про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою Керівника Болградської окружної прокуратури Домущея Ігоря Валерійовича в інтересах держави в особі Павлівської сільської ради Болградського району Одеської області до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності,

встановив

Керівник Болградської окружної прокуратури Домущей І.В. звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить витребувати з чужого незаконного володіння відповідача земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, розташовану на території Павлівської сільської ради Болградського району Одеської області, кадастровий номер 5120481000:01:002:0055 та скасувати державну реєстрацію права власності за відповідачем, посилаючись на те, що під час опрацювання документів, які стали підставою набуття права власності, встановлено, що відповідач ОСОБА_1 використав завідомо підроблений офіційний документ рішення сесії Вознесенської Першої сільської ради Арцизького району Одеської області від 20 жовтня 2020 року № 524-VII, в який внесені недостовірні відомості про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам, перелік яких зазначено у додатку до вказаного рішення. В подальшому державним реєстратором Арцизької міської ради Одеської області Тельпісом В.Ф. 14 вересня 2021 року, на підставі зазначеного рішення, за відповідачем ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку. Посилаючись на те, що вказане рішення є підробленим та ніколи не приймалось, реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та реєстрація права власності за відповідачем ОСОБА_1 є незаконною та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Також, одночасно зі зверненням до суду з зазначеною позовною заявою керівник Болградської окружної прокуратури Домущей І.В. звернувся до суду в інтересах держави в особі: Павлівської сільської ради Болградського району Одеської області із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на спірну земельну ділянку та заборонити будь-яким суб`єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти реєстраційні дії та дії щодо відчуження вказаної земельної ділянки, посилаючись на те, що у разі, якщо ОСОБА_1 під час розгляду справи відчужить спірну земельну ділянку на користь третіх осіб захист інтересів держави в особі Павлівської сільської ради Болградського району Одеської області, за якими звернувся прокурор, не буде ефективним, а порушення земельного законодавства не буде припинено.

Оскаржуваною ухвалою задоволено заяву керівника Болградської окружної прокуратури Домущея І.В. про забезпечення позову.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, розташовану на території Павлівської СР Болградського району Одеської області, кадастровий номер 5120481000:01:002:0055 (РНОНМ 2459904051204, номер запису про право власності 44053989), яка належить ОСОБА_2 .

Заборонено ОСОБА_1 та будь-яким суб`єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії та дії щодо відчуження вказаної земельної ділянки.

16 листопада 2022 року адвокатом Шиєнком Я.В., який діє від імені ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу на наведену ухвалу, в якій адвокат просить її скасувати та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Вимоги апеляційної скарги скаржник мотивував тим, що

- попри протилежні посилання в оскаржуваній ухвалі, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 підробив рішення сесії Вознесенської Першої СР Арцизського району Одеської області від 20.10.2020 року №524-VII, або знав про таку підробку;

- матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 має намір відчужити майно, на яке накладено арешт, а заява про забезпечення позову не містить переконливого обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

05 січня 2023 року на електрону пошту апеляційного суду від в.о. керівника Болградської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали, наполягаючи на її законності та обґрунтованості.

Представник ОСОБА_1 адвокат Шиєнков Я.Є. 16 січня 2023 року, через відсутність світла у телефонному режимі повідомив секретарю судового засідання про те, що не бажає приймати участь у судовому засіданні, зобов`язався після відновлення електропостачання направити відповідне клопотання на електрону пошту апеляційного суду.

17 січня 2023 року на електрону пошту апеляційного суду від адвоката Шиєнкова Я.Є. надійшло клопотання про розгляд його апеляційної скарги у відсутності його та його довірителя.

Інші учасники справи, будучи належним чином сповіщені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції не заявляли.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки явка до апеляційного суду не є обов`язковою, перешкоди для розгляду справи відсутні (ст. 8, ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 361 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із пов`язаності заходу забезпечення позову з предметом спору, співмірності такого заходу заявленим позовним вимогам та відповідності виду забезпечення позову. Також судом було прийнято до уваги, що відсутні підстави вважати, що застосування судом заходів забезпечення позову спричинить ОСОБА_1 збитки.

Апеляційний судпогоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК підставою забезпечення позову є можливість ускладнення чи неможливість у майбутньому виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 152 ЦПК).

При цьому співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Необхідність вирішення цього питання виникає також з положень статті 12 ЦПК України, за змістом якої цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та рівноправності сторін, а суд зобов`язаний створити умови, за яких дотримувався б необхідний баланс їхніх процесуальних прав та обов`язків та була б гарантована реальна можливість захисту майнових та особистих (немайнових) прав сторін.

Отже, забезпечення позову є сукупністю процесуальних дій, які гарантують позивачу виконання рішення суду в разі задоволення його позову та обмежують, насамперед, права відповідача на розпорядження спірним майном на час розгляду та виконання такого рішення.

Інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, яка має свою процесуальну форму, і з цих підстав забезпечення позову розглядається як вимога, яка характеризується своєю універсальністю, охоронною функцією, превентивністю, імперативністю та обов`язковістю. Поняття забезпечення позову визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати зацікавленій особі виконання судового рішення.

Як вбачається із змісту позовної заяви керівника Болградської окружної прокуратури Домущея Ігоря Валерійовича об`єктом, з якого виник спір між сторонами є земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, розташована на території Павлівської сільської ради Болградського району Одеської області, кадастровий номер 5120481000:01:002:0055 (РНОНМ 2459904051204, а предметом спору є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності.

Отже, предметом позову прокурора є законність набуття права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку.

Складовими права власності на землю є право розпорядження, володіння та користування цією нерухомістю.

У порядку забезпечення позову прокурор вважав необхідним тимчасово обмежити відповідача у праві розпорядження спірним майном, що і є складовою оспорюваного права власності, шляхом заборони ОСОБА_3 та будь-яким суб`єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії та дії.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами, оскільки спір щодо земельної ділянки є реальним, носить матеріальний характер, власником спірного майна є відповідач ОСОБА_1 , а відсутність обтяжень спірної нерухомості не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на землю, що може стати дійсною перешкодою в ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору.

Необхідність збереження правового статусу та стану спірної ділянки відповідає умовам вжиття заходів забезпечення позову та застосуванню правил частини другої статті 149 ЦК.

Такі умови можуть бути забезпечені тимчасовою забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії та дії щодо відчуження спірної земельної ділянки.

Метою вжиття забезпечувальних заходів у цьому спорі є забезпечення знаходження майна у відповідача в незмінному вигляді.

Відповідність цієї мети умовам застосування правил статті 149 ЦПК слідує з положень пункту 20 постанови N 5 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", в якому зазначено, що з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову, наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, передати спірне майно на зберігання третій особі відповідно до статті 976 ЦК (судовий секвестр).

Європейський суд з прав людини нагадує, що ст. 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.

Сфера зобов`язань Договірних держав за цією статтею коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13, має бути ефективним, як на практиці, так і за законом (Кудла проти Польщі, N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, Міфсуд проти Франції [GC], N 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України", заява N 11901/02 Страсбург).

При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Тож, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що невжиття вказаних прокурором заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити його виконання в разі задоволення позовних вимог, оскільки ймовірна зміна власника спірного майна до набуття рішенням чинності утруднить його повернення до власності держави.

Посилання скаржника на відсутність доказів наміру ОСОБА_1 відчужити спірне майно не спростовують наявності у відповідача, як в одноособового його власника, можливості вільно, у будь-який час, розпорядитися нерухомим майном, якщо не вжити заходів забезпечення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі N 753/22860/17).

На переконання суду апеляційної інстанції, у разі якщо відповідач не має наміру відчужити таке майно, то вжиті заходи забезпечення не вплинуть на його права та інтереси, оскільки такі не передбачають обмеження відповідача на користування та володіння, не обмежать чи унеможливлять доступ до нього, адже спрямовані на тимчасове позбавлення відповідача лише правомочності розпорядження таким майном шляхом його продажу, передання в заставу тощо.

Також апеляційний суд звертає увагу, що предметом апеляційного розгляду законність і обґрунтованість ухвали Арцизького районного суду Одеської області від 25 жовтня 2022 року , натомість, доводи апеляційної скарги щодо недоведеності підроблення ним рішення СР стосуються предмета та підстав заявленого позову, обґрунтованість якого під час вирішення питання щодо забезпечення позову не досліджувалось, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішувалось ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Оскільки доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення діючого законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без змін оскаржуване судове рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив

Апеляційну скаргу адвоката Шиєнкова Ярослава Євгеновича, який діє від імені ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Ухвалу Арцизького районного суду Одеської області від 25 жовтня 2022 року про забезпечення позову залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 20.01.2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду О.М. Полікарпова

Л.П. Воронцова

П.Я. Ігнатенко