Рішення
від 14.12.2022 по справі 916/1489/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" грудня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/1489/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.

при секретарі судового засідання: Степанюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовні вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вулиця Січових Стрільців, буд. 17, код ЄДРПОУ 21708016)

до відповідачів:

1. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 );

2. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 );

3. ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 );

4. ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_4 );

про солідарне стягнення 29975145,92 грн., -

за участю учасників справи:

від позивача: Іващенко В.О., адвокат, діє на підставі довіреності

від відповідача-2: Цвігун В.В., адвокат, діє на підставі ордеру; Маршук Ю.С., адвокат, діє на підставі ордеру

від інших відповідачів: не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про солідарне стягнення 29975145,92 грн.

В обґрунтування позовних вимог Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначає, що за наслідком прийнятих відповідачами, як членами органів управління ПАТ «ФІНРОСТБАНК», рішень було здійснено збиткову операцію, а саме: укладено Договір застави майнових прав №27111Z30 від 30.06.2011 (зі змінами та доповненнями) за Договором банківського вкладу №21911В5 від 30.06.2011 (зі змінами та доповненнями), в забезпечення вимог за Кредитним договором №27111К29 від 30.06.2011, укладеним між ТОВ «БІТ-СТЕРЕО» (ЄДРПОУ:35682690) та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (ЄДРПОУ:00032112). Зазначена фінансова операція, за твердженнями позивача, завідомо протирічила інтересам ПАТ «ФІНРОСТБАНК» та його кредиторів. Відтак, на думку позивача, відповідачі приймали недобросовісні та необґрунтовані рішення, вчиняли на їх виконання дії та допустили бездіяльність в частині нездійснення належного контролю за діяльністю виконавчих органів ПАТ «ФІНРОСТБАНК», діючи всупереч інтересів банку та його кредиторів, завдали останнім шкоду (збитки).

Ухвалою суду від 13.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено розгляд справи №916/1489/22 здійснювати у порядку загального позовного провадження; підготовче засідання у справі №916/1489/22 призначено на 17.08.2022 о 15:00; витребувано у позивача оригінали всіх поданих до суду в додатку до позовної заяви письмових доказів для огляду.

11.07.2022 за вх.№14117/22 до суду від відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області надійшла відповідь на запит стосовно відповідача-4 про те, що ОСОБА_4 в м. Одесі та Одеській області не значиться.

26.07.2022 за вх.№21175/22 до суду від Державної міграційної служби України надійшла відповідь на запит стосовно відповідача-4 про те, що місце проживання ОСОБА_4 не встановлено.

18.08.2022 за вх.№16759/22 до суду від Державної міграційної служби України надійшла відповідь на запит стосовно відповідача-3 про те, що за наявною у ДМС інформацією місце проживання ОСОБА_3 значиться за адресою: АДРЕСА_3 (інформація зазначена на дату оформлення заяви-анкети для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру у зв`язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон); для отримання відомостей про місце проживання особи, ДМС рекомендує також звернутись до відповідного органу реєстрації.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25.04.2022 «Про затвердження переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)» затверджено перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) (з наступними змінами та доповненнями). Відповідно до вказаного переліку місце реєстрації відповідача-3 - ОСОБА_3 знаходиться в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебуває в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Згідно з ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про повідомлення відповідача-3 - ОСОБА_3 та відповідача-4 - ОСОБА_4 про розгляд справи даної справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

04.08.2022 за вх.№15380/22 до суду від позивача надійшла заява про участь у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку «EasyCon», яку задоволено ухвалою суду від 05.08.2022.

10.08.2022 за вх.№15834/22 до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, який судом прийнято до розгляду. У своєму відзиві відповідач-2 зазначає, що позивачем пропущено строки позовної давності щодо заявлених позовних вимог. Окрім того, відповідач-2 зазначає, що позивачем не було здійснено всіх необхідних дій щодо повернення коштів від боржника ТОВ «БІТ-СТЕРЕО»; не надано доказів на підтвердження неправомірних дій відповідача-2; не вказано конкретних норм, які було порушено відповідачем-2; не підтверджено всіх елементів цивільно-правової відповідальності.

10.08.2022 за вх.№15840/22 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про витребування оригіналів документів. В зазначеному клопотанні відповідач-2 зазначає про необхідність витребування у нового кредитора згідно з договором про відступлення права вимоги №63 від 26.03.2019 року - ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) оригіналів документів, що вказані в додатках до позову, а саме: договір застави майнових прав №27111Z30 від 30.06.2011; договір про внесення змін №27111Z30-1 від 17.12.2012; договір про внесення змін №27111Z30-2 від 17.06.2014; кредитний договір №27111К29 від 30.06.2011; додатковий договір №27111К29-1 від 17.12.2012; додаткову угоду №27111К29-2 від 17.06.2014; протокол електронного аукціону №UA-EA-2019-02-18-000018-b від 07.03.2019; виписки по депозитному рахунку та кредитному рахунках АТ «ФІНРОСТБАНК», АТ «УКРЕКСІМБАНК» та ТОВ «БІТ-СТЕРЕО» в кількості 10 шт. В обґрунтування клопотання відповідач-2 вказував на те, що з моменту укладення вказаних правочинів минуло більше 10 років та відповідач-2 взагалі не пам`ятає факту укладення та підписання цих документів, окрім того у відповідача-2 виникли сумніви чи саме її підпис стоїть на договорі застави №27111Z30 від 30.06.2011 та договорі про внесення змін №27111Z30-1 від 17.12.2011.

16.08.2022 за вх.№16430/22 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яка прийнята судом до розгляду. У даній відповіді на відзив позивач зазначає про відсутність підстав для застосування строків позовної давності; про те, що предметом доказування у даній справі є факт наявності в діях відповідачів складу цивільного правопорушення та як наслідок підстав для відшкодування заподіяної ними шкоди, а не встановлення, чи велась Фондом претензійно-позовна робота з позичальниками; про те, що відповідачі укладаючи угоди про забезпечення міжбанківським депозитом кредитного договору на суму майже 30 мільйонів гривень без забезпечення, мали усвідомлювати ризики та можливі наслідки у випадку неповернення кредитних коштів. Окрім того, позивач повторно зазначає, що предметом доказування у даній справі є факт наявності в діях відповідачів складу цивільного правопорушення та як наслідок підстав для відшкодування заподіяної ним шкоди, а не встановлення факту доведення банку до неплатоспроможності та наголошує на презумпції вини заподіювача шкоди.

У підготовчому засіданні 17.08.2022 судом у протокольній формі винесено ухвалу у порядку ст. 177 ГПК України про продовження строків підготовчого провадження на 30 днів, у порядку ст. 183 ГПК України про відкладення підготовчого засідання на 13.09.2022 о 16:15 та забезпечено участь представника позивача у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції на базі системи відеоконференцзв`язку «ВКЗ»; повідомлено відповідача-3 - ОСОБА_3 та відповідача-4 - ОСОБА_4 про розгляд даної справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

26.08.2022 за вх.№17504/22 до суду від відповідача-2 надійшли заперечення на відповідь на відзив. В зазначених запереченнях відповідач-2 ще раз наголошує на тому, що позивачем було порушено строки позовної давності; позивачем не було вчинено всього обсягу необхідних дій для повернення коштів; позивачем не доведено наявності всіх складових цивільно-правової відповідальності.

05.09.2022 за вх.№18416/22 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву. В даному відзиві відповідач-1 зазначає, що він був Головою Правління банку та відповідно не мав самостійних повноважень щодо здійснення спірної фінансової операції, всі відповідні рішення приймались Спостережною Радою. Окрім того, відповідач-1 стверджує, що він є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки не приймав рішення по укладанню спірних договорів та не визначав їх істотних умов. У своєму відзиві відповідач-1 посилається на Звіт про інспектування АТ «ФІНРОСТБАНК» від 18.04.2014 і наголошує на тому, що до спірних кредитних угод Національним Банком України будь-яких зауважень не зроблено, що, на думку відповідача-1, спростовує доводи про протиправність та відсутність економічного сенсу в даних угодах. Відповідач-1 наголошує на тому, що позивачем обґрунтовано та не наведено жодного документу на обґрунтування розміру збитків, а також не здійснено жодних дій щодо реалізації права регресної вимоги до боржника (позичальника за кредитним договором). Окрім того, відповідач-1, як і відповідач-2, звертає увагу суду на підстави застосування пропуску строків позовної давності у даному спорі.

У підготовчому засіданні 13.09.2022 судом у протокольній формі винесено ухвалу у порядку ст. 183 ГПК України про відкладення підготовчого засідання на 27.09.2022 об 11:10 та забезпечено участь представника позивача у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції на базі системи відеоконференцзв`язку «ВКЗ»; повідомлено відповідача-3 - ОСОБА_3 та відповідача-4 - ОСОБА_4 про розгляд даної справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

19.09.2022 за вх.№19930/22 до суду від позивача надійшла заява про участь у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку «EasyCon».

У підготовчому засіданні 27.09.2022 судом у протокольній формі відкладено підготовче засідання на 11.10.2022 о 13:45 та забезпечено участь представника позивача у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції на базі системи відеоконференцзв`язку «ВКЗ»; повідомлено відповідача-3 - ОСОБА_3 та відповідача-4 - ОСОБА_4 про розгляд даної справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. У підготовчому засіданні 27.09.2022 судом у протокольній формі з метою повного та всебічного розгляду даної справи задоволено клопотання відповідача-2 за вх.№15840/22 про витребування доказів та витребувано у ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) у строк до 11.10.2022 оригінали документів для огляду, а саме: договір застави майнових прав №27111Z30 від 30.06.2011; договір про внесення змін №27111Z30-1 від 17.12.2012; договір про внесення змін №27111Z30-2 від 17.06.2014; кредитний договір №27111К29 від 30.06.2011; додатковий договір №27111К29-1 від 17.12.2012; додаткову угоду №27111К29-2 від 17.06.2014; протокол електронного аукціону №UA-EA-2019-02-18-000018-b від 07.03.2019; виписки по депозитному рахунку та кредитному рахунках АТ «ФІНРОСТБАНК», АТ «УКРЕКСІМБАНК» та ТОВ «БІТ-СТЕРЕО» в кількості 10 шт.

11.10.2022 за вх.№22065/22 до суду від відповідача-1 надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання, призначеного на 11.10.2022 о 13:45, за відсутності відповідача-1 та його представника.

Витребувані ухвалою суду від 29.09.2022 документи до суду не надійшли, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про повторне направлення ухвали суду від 29.09.2022 про витребування доказів. Ухвалою суду від 11.10.2022 закрито підготовче провадження у справі №916/1489/22; призначено справу №916/1489/22 до розгляду по суті на 09.11.2022 о 14:30; повідомлено відповідача-1 - ОСОБА_1 та відповідача-2 - ОСОБА_2 про розгляд даної справи; повідомлено відповідача-3 - ОСОБА_3 та відповідача-4 - ОСОБА_4 про розгляд даної справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України; забезпечено участь представника позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції на базі системи відеоконференцзв`язку «ВКЗ»; виправлено допущені описки в ухвалах Господарського суду Одеської області у справі №916/1489/22 від 13.07.2022, 05.08.2022, 17.08.2022, 15.09.2022, 29.09.2022 за текстом відповідних ухвал, вказавши правильне прізвище відповідача-1: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

12.10.2022 за вх.№22330/22 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання, призначеного на 11.10.2022 о 13:45, за відсутності відповідача-2 та його представника.

У судовому засіданні 09.11.2022 ОСОБА_5 , у якого протокольною ухвалою суду 27.09.2022 було витребувано вище вказані документи, зазначив, що йому необхідно ще деякий час аби знайти зазначені документи і надати їх до суду, що зобов`язався зробити у випадку їх віднайдення. У судовому засіданні 09.11.2022 судом у протокольній формі винесено ухвалу в порядку ст. 202 ГПК України про відкладення розгляду справи на 30.11.2022 о 16:10 та забезпечено участь представника позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції на базі системи відеоконференцзв`язку «ВКЗ»; повідомлено відповідача-3 - ОСОБА_3 та відповідача-4 - ОСОБА_4 про розгляд даної справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Судове засідання 30.11.2022 о 16:20 не відбулось у зв`язку з відсутністю електропостачання в приміщенні Господарського суду Одеської області. Ухвалою суду від 01.12.2022 призначено судове засідання з розгляду справи на 14.12.2022 о 10:40 та забезпечено участь представника позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції на базі системи відеоконференцзв`язку «ВКЗ»; повідомлено відповідача-3 - ОСОБА_3 та відповідача-4 - ОСОБА_4 про розгляд даної справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

06.12.2022 за вх.№2-1163/22 до суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просив суд накласти арешт на все майно та грошові кошти, що належать на праві власності відповідачам; заборонити відповідачам вживати заходи, спрямовані на відчуження належного їм на праві власності майна, грошових коштів та інших активів; заборонити державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчиняти дії щодо проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що належить на праві власності відповідачам, спрямованих на їх відчуження, зміну та/або припинення чи обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; заборонити реєстраторам державного реєстру обтяжень рухомого майна, визначених наказом Міністерства юстиції України №57/5 від 07.06.2006 «Про визначення реєстраторів Державного реєстру обтяжень рухомого майна» (державні, приватні нотаріуси та їх помічники, державні та приватні виконавці, податкові керуючі, а також адміністратор Державного реєстру обтяжень рухомого майна (Державне підприємство «Національні інформаційні системи» та його філії) вчиняти дії щодо внесення записів про виконання, виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяжень, яке перебуває у власності відповідачів; заборонити державним реєстраторам, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» вчинення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо внесення змін щодо корпоративних прав відповідачів (в тому числі в частині державної реєстрації змін учасників/акціонерів та/або змін часток учасників/акціонерів в господарських товариствах).

Ухвалою суду від 08.12.2022 у задоволенні заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за вх.№2-1163/22 від 06.12.2022 відмовлено з огляду на її недоведеність, ненадання доказів на підтвердження викладених в ній обставин.

14.12.2022 за вх.№28439/22 до суду від відповідача-1 надійшло клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 14.12.2022 о 10:40, за відсутності відповідача-1 та його представника.

У судовому засіданні 14.12.2022 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

У судовому засіданні 14.12.2022 представники відповідача-2 просили суд застосувати до позовних вимог наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

Представники відповідача-1, відповідача-3 та відповідача-4 у судове засідання 14.12.2022 не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені шляхом вчинення судом всіх можливих дій виходячи з тих даних місця проживання відповідачів-3 та 4, які наявні у справі.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Водночас, Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Справа №916/1489/22 розглядалась судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України та оголошеного загальнодержавного карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Жодних заяв та/або клопотань, пов`язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв`язку з воєнним станом та оголошеним загальнодержавним карантином, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

В судовому засіданні 14.12.2022 господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті, з огляду на вчинення судом всіх можливих дій щодо повідомлення всіх учасників даної справи про дату, час та місце засідань, неодноразове відкладення судом розгляду даної справи з метою забезпечення можливості вчинення учасниками справи процесуальних дій.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 14.12.2022 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Між тим, повний текст рішення складено 19.01.2023 у зв`язку з введенням в м. Одесі екстрених відключень електроенергії через масовані атаки країни-агресора, обстріл об`єктів критичної інфраструктури, тривалу відсутність електроенергії у суді, нестабільність в роботі системи діловодства.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача-2, господарський суд встановив:

Постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 12.06.2014 №350/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «ФІНРОСТБАНК» до категорії проблемних» (далі - Банк, ПАТ «ФІНРОСТБАНК»), з урахуванням змін, внесених на підставі Постанови НБУ від 26.06.2014 №385/БТ, віднесено ПАТ «ФІНРОСТБАНК» до категорії проблемних.

Постановою НБУ від 15.07.2014 №409 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «ФІНРОСТБАНК» до категорії неплатоспроможних» віднесено ПАТ «ФІНРОСТБАНК» до категорії неплатоспроможних.

На підставі постанови НБУ від 15.07.2014 №409 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 15.07.2014 прийнято рішення №55 «Про запровадження з 16.07.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацією ПАТ «ФІНРОСТБАНК»», відповідно до якого розпочато з 16.07.2014 процедуру виведення ПАТ «ФІНРОСТБАНК» з ринку та здійснення тимчасової адміністрації на три місяці з 16.07.2014 по 16.10.2014.

Відповідно до постанови НБУ від 16.10.2014 №660 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ФІНРОСТБАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 16.10.2014 №113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ФІНРОСТБАНК»» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

Виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення від 12.10.2015 №187, від 16.10.2017 та від 08.10.2018 №2719, якими продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «ФІНРОСТБАНК» до 09.07.2019 включно.

Як було зазначено позивачем, в ході здійснення ліквідаційної процедури Банку, на виконання частини третьої статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон про СГВФО) виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 25.12.2014 №268/14 «Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ФІНРОСТБАНК», відповідно до якого, з урахуванням змін, внесених на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування від 13.06.2019 №1506, загальна сума акцептованих вимог кредиторів станом на 01.06.2019 становить: 684963332,88 грн., в свою чергу не задоволеними залишились вимоги кредиторів у зв`язку із відсутністю майна для їх задоволення на суму 681648539,59 грн.

16.02.2015 виконавчою дирекцією Фонду було затверджено акт про формування ліквідаційної маси ПАТ «ФІНРОСТБАНК» станом на 01.02.2015, згідно з яким балансова вартість (без врахування резервів) становить 1581060347,54 грн., ринкова вартість становить 121535282,50 грн.

Як зазначає позивач, на виконання вимог Закону про СГВФО, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 13.06.2019 №1506 «Про завершення ліквідаційної процедури АТ «ФІНРОСТБАНК». За результатами проведення процедури ліквідації Банку Фондом встановлено, що обсяг незадоволених вимог кредиторів АТ «ФІНРОСТБАНК» за недостатністю його майна становить 681648539,59 грн. (693 кредитори). Зокрема, відповідно до Звіту уповноваженої особи Фонду, затвердженого Виконавчою дирекцією Фонду 13.06.2019 №1506, у зв`язку з затвердженням ліквідаційного балансу АТ «ФІНРОСТБАНК» незадоволені вимоги Фонду гарантування, як кредитора третьої черги становлять 530358924,23 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог Закону про СГВФО, 09.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення АТ «ФІНРОСТБАНК» як юридичної особи, а отже ліквідація банку вважається завершеною, а сам банк ліквідованим, що підтверджується відповідним повідомленням, розміщеним на офіційному сайті ФГВФО та витягом з ЄДР.

Підпунктом «а» пункту 3 частини 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020 №590-IX передбачено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема, забезпечує з урахуванням вимог цього Закону організацію роботи щодо вжиття заходів для забезпечення задоволення вимог кредиторів до банку/відшкодування заподіяної шкоди (збитків) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для подальшого спрямування кредиторам (колишнім кредиторам) банку, процедура ліквідації якого була розпочата до дня набрання чинності цим Законом: а) у разі виявлення операцій, що призвели до заподіяння шкоди банку та/або його кредиторам, та осіб, які брали участь у таких операціях та/або отримали від них майнову вигоду, і розміру заподіяної шкоди.

Згідно з ч.5 ст. 52 Закону про СГВФО у разі виявлення шкоди (збитків), завданої банку, Фонд звертається з вимогою про відшкодування на користь Фонду шкоди (збитків), завданої банку, до:

- пов`язаної з банком особи та/або іншої особи, рішеннями, діями (в тому числі вчиненими правочинами, операціями, укладеними договорами) та/або бездіяльністю якої завдано шкоди (збитків) банку;

- та/або пов`язаної з банком особи, та/або іншої особи, яка внаслідок таких рішень, дій (в тому числі правочинів, операцій, договорів) або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.

Так, на думку позивача, управлінським персоналом Банку було прийнято недобросовісні та необґрунтовані рішення, вчинено на їх виконання дії та допущено бездіяльність в частині нездійснення належного контролю за діяльністю виконавчих органів товариства, діючи всупереч інтересів банку та його кредиторів, завдано останнім шкоду (збитки).

Так, зокрема, внаслідок прийнятих рішень, Банком було здійснено збиткову операцію, а саме:

- укладено Договір застави майнових прав №27111Z30 від 30.06.2011 (зі змінами та доповненнями) за Договором банківського вкладу №21911В5 від 30.06.2011 (зі змінами та доповненнями), в забезпечення вимог за Кредитним договором №27111К29 від 30.06.2011, укладеного між ТОВ «БІТ-СТЕРЕО» (ЄДРПОУ: 35682690) та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (ЄДРПОУ: 00032112).

Під час здійснення ліквідаційної процедури ПАТ «ФІНРОСТБАНК», Фондом гарантування виявлено, що внаслідок здійснення керівництвом Банком завідомо збиткової вищезазначеної операції, яка прямо протирічила інтересам ПАТ «ФІНРОСТБАНК» та його кредиторам, Банку завдано збитків на суму 29975145,92 грн.

Судом встановлено, що пов`язаними особами (особи, які мають істотну участь, керівники тощо) АТ «ФІНРОСТБАНК», якими, зокрема (але не виключно) були прийняті рішення/вчинені дії, які спричинили шкоду Банку та його кредиторам, є ОСОБА_1 , як Голова Правління; ОСОБА_2 , як заступник Голови Правління; ОСОБА_3 , як Голова Спостережної Ради та ОСОБА_4 , як член Спостережної Ради АТ «ФІНРОСТБАНК»

Факт зайняття посади під час вчинення збиткової операції підтверджується:

ОСОБА_1 : наказом «Про вступ на посаду» від 23.09.2009 № 7-К та наказом про звільнення № 224-К від 12.11.2014;

ОСОБА_2 : заявою про звільнення від 22.04.2014 та наказом про припинення трудового договору № 226-К від 05.05.2014;

ОСОБА_3 : наказом «Про призначення на посаду» від 22.04.2011 № 31-К та наказом «Про припинення трудового договору» № 133-К від 23.09.2014;

ОСОБА_4 : наказом «Про призначення на посаду» від 22.04.2011 № 33-К та наказом «Про припинення трудового договору» № 127-К від 12.09.2014.

Висновок про протиправність дій, бездіяльності посадових осіб Банку, що вплинули на платоспроможність АТ «ФІНРОСТБАНК», ґрунтується на наступному:

- згідно з висновками НБУ, викладеними в Постанові «Про віднесення ПАТ «ФІНРОСТБАНК» до категорії проблемних» від 12.06.2014 №350/БТ, ПАТ «ФІНРОСТБАНК» мав високий ризик ліквідності, що становило загрозу своєчасного та в повному обсязі виконання ним зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами, і його діяльність не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів Національного банку України;

- саме до таких висновків прийшов НБУ за результатами проведення інспекційної перевірки ПАТ «ФІНРОСТБАНК» з питань виконання зобов`язань перед вкладниками та кредиторами банку та з окремих питань якості активів, яка проводилась з 22.05.2014 по 06.06.2014, якою встановлені випадки невиконання в строк вимог клієнтів;

- так, перевіркою НБУ встановлено, що: «станом на 22 травня 2014 року АТ «ФІНРОСТБАНК» не виконало вимог 13 вкладників - фізичних осіб щодо повернення вкладів на загальну суму 1,7 млн. грн. та 9 юридичних осіб щодо виконання розрахункових документів па загальну суму 16,2 млн. грн., строк виконання яких настав більше ніж п ять робочих днів тому; … станом на 10 червня 2014 на рахунках Банку обліковуються не виконані в строк документи клієнтів - фізичних осіб у сумі 17,4 млн. грн. та юридичних осіб- 22,1 млн. грн.; вищезазначене свідчить про подання АТ «ФІНРОСТБАНК» до Національного банку України на окремі звітні дати недостовірної статистичної звітності за формою №1Д «Баланс банку» у частині ненадання інформації за позабалансовими рахунками 9804 та 9806, що призвело до суттєвого викривлення показників його фінансового стану; … керівництво і власники АТ «ФІНРОСТБАНК» не вживають необхідних заходів щодо приведення діяльності цього Банку у відповідність до вимог законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України».

З огляду на викладене, за посиланнями позивача згідно з висновками НБУ основні проблеми з ліквідністю ПАТ «ФІНРОСТБАНК» виникли у зв`язку з проведенням невиваженої політики з управління активів, їх низької якості, наявністю концентрацій у кредитному портфелі, ризикових вкладень у активні операції, що й поставило під загрозу невиконання зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами Банку.

Зважаючи на вище викладені численні порушення в діяльності ПАТ «ФІНРОСТБАНК» та у зв`язку з погіршенням фінансового стану Банку, державний регулятор на підставі статей 66, 73, 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та глави 12 розділу II Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.08.2012 №346, прийняв постанову від 12.06.2014 №350/БТ «Про віднесення АТ «ФІНРОСТБАНК» до категорії проблемних», оскільки його діяльність не відповідає вимогам нормативно-правових актів НБУ.

Окрім того, постановою НБУ від 12.06.2014 №350/БТ зобов`язано керівництво Банку невідкладно вжити заходів щодо приведення діяльності ПАТ «ФІНРОСТБАНК» до вимог банківського законодавства та розробити ефективний план фінансового оздоровлення.

Як вбачається з постанови НБУ від 15.07.2014 №409, ПАТ «ФІНРОСТБАНК» 19 червня 2014 року надіслав Програму фінансового оздоровлення та заходи щодо приведення діяльності банку до вимог банківського законодавства, які були надіслані на доопрацювання, в зв`язку з наявністю зауважень, зокрема відсутністю заходів з термінового погашення заборгованості перед клієнтами, будь-яких підтверджень щодо збільшення акціонерами статутного капіталу; ПАТ «ФІНРОСТБАНК» 25 червня 2014 року надіслав План фінансового оздоровлення, в якому немає письмових підтверджень акціонерів стосовно збільшення статутного капіталу на 50,0 млн. грн., інформації про напрями використання коштів, які надійдуть на рахунки субординованого боргу, та внесків за незареєстрованим статутним капіталом, а також конкретних розрахунків щодо виконання зобов`язань перед фізичними особами зі щомісячною розбивкою; у поданих з Планом документах міститься запевнення акціонера банку - ОСОБА_3 про внесення ним у строк до 10.07.2014 коштів на умовах субординованого боргу в сумі 20,0 млн. грн. Проте, станом на 11.07.2014 зобов`язання ОСОБА_3 не виконані; станом на 09 липня 2014 року на рахунках Банку обліковувались не виконані в строк документи клієнтів - фізичних осіб у сумі 58,9 млн. грн. та юридичних осіб - 20,3 млн. грн.

Окрім того, за посиланнями позивача, ПАТ «ФІНРОСТБАНК» було порушено деякі вимоги Постанови НБУ від 12.06.2014 №350/БТ, продовжено здійснення діяльності з порушеннями нормативно-правових актів НБУ.

В зв`язку із невжиттям посадовими особами АТ «ФІНРОСТБАНК» належних заходів для усунення порушень нормативно-правових актів НБУ, відсутністю розробленого Банком прийнятного та дієвого плану фінансового оздоровлення, НБУ прийнято постанову від 15.07.2014 №409/БТ «Про віднесення АТ «ФІНРОСТБАНК» до категорії неплатоспроможних».

Як зазначає позивач, за результатами інвентаризації майна та активів АТ «ФІНРОСТБАНК» виявлено сумнівну операцію з застави майнових прав за договором міжбанківського вкладу, виключною метою якої було здійснення виведення коштів з Банку, а саме:

30.06.2011 ПАТ «ФІНРОСТБАНК» розмістив депозит у ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» у сумі 15000000,00 грн. згідно договору №21911В5 (п.1.2 договору застави);

30.06.2011 ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» надало кредит ТОВ «БІТ-СТЕРЕО» в розмірі 14800000,00 грн., на підставі Кредитного договору №27111К29 від 30.06.2011. Кінцевий термін повернення кредиту - 17.12.2012;

30.07.2011 ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ПАТ «ФІНРОСТБАНК» уклали Договір застави майнових прав №27111Z30 від 30.06.2011. Предметом застави за умовами договору є майнові права за Договором депозиту №21911В5 від 30.06.2011. Застава за цим договором забезпечує вимоги ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» за Кредитним договором №27111К29 від 30.06.2011, укладеним з ТОВ «БІТ-СТЕРЕО». Зазначений договір було підписано заступником Голови Правління АТ «ФІНРОСТБАНК» - Подгорниц Ю.В.;

17.12.2012 ПАТ «ФІНРОСТБАНК» збільшив розмір депозиту у ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до суми 30000000,00 грн., уклавши додаткову угоду до Договору депозиту №21911В5 (п.8 Додаткового договору №27111К29-1 від 17.12.2012 до Кредитного договору №27111К29 від 30.06.2011);

17.12.2012 ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» збільшив розмір кредиту ТОВ «БІТ-СТЕРЕО» до 29600000,00 грн., на підставі Додаткової угоди №27111К29-1 від 17.12.2012 до Кредитного договору №27111К29 від 30.06.2011. Кінцевий термін повернення кредиту продовжено до 17.06.2014;

17.12.2012 ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ПАТ «ФІНРОСТБАНК» уклали Договір про внесення змін №27111Z30-1 до Договору застави майнових прав №27111Z30 від 30.06.2011. Предметом застави за умовами договору є майнові права за Договором №21911В5 від 30.06.2011 з усіма змінами та доповненнями. Застава за цим договором забезпечує вимоги ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» за Кредитним договором №27111К29 від 30.06.2011 з усіма змінами та доповненнями, укладеним з ТОВ «БІТ-СТЕРЕО». Зазначеним договором було збільшено розмір застави до 30000000,00 грн. Договір підписано заступником Голови Правління АТ «ФІНРОСТБАНК» - Подгорниц Ю.В;

06.06.2014 Протокольним рішенням за протоколом №80 засідання Спостережної Ради ПАТ «ФІНРОСТБАНК» було прийнято рішення виступити майновим поручителем (фактично продовжити термін дії Договору банківського вкладу до 28.12.2015 та Договору застави) перед АТ «Укрексімбанк» (ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України») за виконання ТОВ «БІТ-СТЕРЕО» зобов`язань за Кредитним договором №27111К29 від 30.06.2011 з урахуванням внесених до нього змін в частині пролонгації терміну погашення кредиту до 17.12.2015. Зазначене рішення було прийняте та підписане Головою Спостережної Ради ( ОСОБА_3 ) та членом Спостережної Ради ( ОСОБА_4 ) АТ «ФІНРОСТБАНК»;

17.06.2014 ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ТОВ «БІТ-СТЕРЕО» уклали Додаткову угоду №27111К29-2 до Кредитного договору №27111К29 від 30.06.2011. Додатковою угодою Кінцевий термін повернення кредиту продовжено до 17.12.2015;

27.06.2014 міжбанківський депозит в сумі 30000000,00 грн. за Договором депозиту №21911В5 відкритому в ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», було списано в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ТОВ «БІТ-СТЕРЕО».

Викладені обставини, на думку позивача, свідчать виключно про надмірний ризик (застава майнових прав за договором банківського вкладу, в забезпечення вимог за кредитним договором позичальника, що не мав реальної мети обслуговувати та повернути кредитні кошти, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення), однак відповідачі на зазначені факти не звернули належним чином уваги, наслідком чого стало здійснення ПАТ «ФІНРОСТБАНК» економічно необґрунтованої операції щодо ТОВ «БІТ-СТЕРЕО», без будь-якого забезпечення, виключною метою якої було здійснення виведення коштів з Банку.

Позивач зазначає, що в ході ліквідаційної процедури ПАТ «ФІНРОСТБАНК» реалізовано даний актив (право вимоги за договором) за ціною лише 2373,52 грн., що підтверджується Договором про відступлення права вимоги від 26.03.2019 №63 та протоколом електронного аукціону UA-EA-2019-02-18-000018-b від 07.03.2019, укладених між Банком та фізичною особою - ОСОБА_5 . Аукціон відбувся на майданчику Prozorro. Детальна інформація про аукціон знаходиться за посиланням https://prozorro.sale/auction/UA-EA-2019-02-18-000018-b. Публічний паспорт активу знаходиться за посиланням http://torgi.fg.gov.ua/catalog/krediti/at_-f-n%20rostbank/192955/index.php?lang=ru. Проте для суду унеможливлено повною мірою встановити дійсний зміст даних правовідносин через ненадання до суду, зокрема, додатків до договору.

Таким чином, як стверджував позивач, всупереч статутним положенням, Закону України «Про банки і банківську діяльність», приписів Національного банку України, ОСОБА_1 - Голова Правління, ОСОБА_2 - заступник Голови Правління, ОСОБА_3 - Голова Спостережної Ради та ОСОБА_4 - член Спостережної Ради АТ «ФІНРОСТБАН» здійснили протиправну операцію шляхом надання згоди з подальшим укладанням договору застави майнових прав за договором міжбанківського вкладу, в забезпечення вимог за кредитним договором позичальника, що не мав реальної можливості для обслуговування та повернення кредитних коштів, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення, що призвело до заподіяння відповідачами шкоди Банку в розмірі 29975145,92 грн.: 29720529,82 грн. (сума заборгованості) + 256989,62 грн. (сума заборгованості по процентах) - 2373,52 грн. (вартість продажу активу) = 29975145,92 грн.

На виконання ч.5 ст. 52 Закону України про СГВФО 29.12.2021 Фонд гарантування звернувся до відповідачів 1, 2 та 4 з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної ПАТ «ФІНРОСТБАНК» та його кредиторам. Проте, за твердженням позивача, зазначена вимога станом на день подання позову не була задоволена.

Відтак, на виконання приписів Закону України про СГВФО, Фонд гарантування звернувся до суду з цим позовом у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 , будучи Головою Правління, ОСОБА_2 - заступником Голови Правління, ОСОБА_3 - Головою Спостережної Ради та ОСОБА_4 - членом Спостережної Ради АТ «ФІНРОСТБАНК», приймали недобросовісні та необґрунтовані рішення, вчиняли на їх виконання дії та допустили бездіяльність в частині нездійснення належного контролю за діяльністю виконавчих органів товариства, діючи всупереч інтересів банку та його кредиторів, завдали останнім шкоду (збитки).

На підтвердження своєї позиції відповідач-2 зазначає, що по іншій справі №916/3724/21 за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди, адвокатом Подгорниц Ю.В. було надіслано адвокатський запит (від 08.06.2022 року від №5/22) до НБУ з проханням надати копію Рішення правління чи/або Наглядової ради ПАТ «ФІНРОСТБАНК» з приводу операції з АТ «АВАНТ-БАНК» з приводу укладення договору застави майнових прав № 3-Ю/12/055 від 28.08.2012 з АТ «АВАНТ-БАНК» про передачу в заставу майнових прав за Договором депозиту від 28.01.2012 року (боржник ТОВ «ПРИВАТКОНСАЛТІНГ»); висновки чи погодження всіх структурних підрозділів банку щодо даної операції та її погодження (відділу ризиків, відділу забезпечення, юридичного департаменту тощо); відомості про відображення майнової поруки (за договором застави прав) в бухгалтерському обліку банку з наданням відповідних роздруківок рахунків. У відповідь на адвокатський запит НБУ (лист №20-0006/41140 від 14.06.2022) зазначив, що у документах Банку за 2012-2014 роки, а саме: Протокольні рішення засідань Правління АТ «ФІНРОСТБАНК», які передані на архівне зберігання до Національного банку України, відсутні рішення стосовно операцій з банками України з питань укладення договорів застави майнових прав про передачу в заставу майнових прав за договорами депозиту. Згідно з положеннями Закону про Національний банк, Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Закону про Фонд НБУ не є правонаступником Банку, а лише здійснює зберігання документів ліквідованих банків, тому може надати в передбаченому законодавством порядку лише копії документів, які передані на зберігання, у разі їх наявності та/або повідомити інформацію, яка міститься в цих документах. Зазначені запит і відповідь на запит містяться в матеріалах справи.

Окрім того, в матеріалах справи міститься адвокатський запит представника відповідача-2 до ФГВФО з вимогою про надання інформації щодо претензійної та судової роботи у спірних кредитних відносинах, відповідь на який відсутня в матеріалах справи.

В матеріалах справи наявна довідка від 06.06.2014, складена за результатами перевірки Управління Національного банку України в Одеській області станом на 22.05.2014 (період перевірки: 01.02.2014-22.05.2014; термін перевірки: 22.05.2014-06.06.2014), в висновках до якої зазначено наступне: «Перевіркою встановлено негативну тенденцію щодо збільшення обсягів зобов`язань перед клієнтами, що не виконуються Банком. Виявлено факт невиконання Банком вимог вкладників, строк яких настав п`ять і більше робочих днів тому, що, …, дає підстави віднесення Банку до категорії проблемних». Вибірково було перевірено скарги деяких клієнтів Банку, виявлено низку порушень, відповідальними особами за допущення яких визначено голову Правління Банку - Іванічева А.С. та В.о. головного бухгалтера Банку - Голуб А.І.

В матеріалах справи міститься Звіт про інспектування ПАТ «ФІНРОСТБАНК» від 18.04.2014 (дата інспектування: станом на 01.02.2014; період інспектування: з 01.02.2011 по 01.02.2014), в висновках до яког зазначено, що капітал Банку має значні недоліки, що пов`язані із недостатнім рівнем надходжень (належать до категорії «низькорентабельних» банків) за одночасної потреби доформування резервів під активні (кредитні) операції за результатами інспекційної перевірки. При перевірці статистичної звітності за формою №670 «Звіт про двадцять найбільших акціонерів (учасників) банку» на 01.01.2014 встановлено випадки перекручення інформації. Якість менеджменту є задовільною і потребує вдосконалення, зважаючи на виявлені інспектування суттєві недоліки, які пов`язані із послабленим механізмом контролю та відповідальності і територіальною віддаленістю ключових структурних підрозділів Банку. У розділі Керівництво та управління зазначено, що голова Правління Іванічев А.С очолює 5 із 7 створених комітетів: кредитний, з управління активами та пасивами, тарифний, тендерний та спеціалізований кредитний по міжбанківським операціям.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003).

В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є принцип верховенства права.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч.1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно з п.п. 5,6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Реалізовуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Відтак, для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності необхідна наявність всіх вищезазначених елементів одночасно. У протилежному випадку - цивільна відповідальність не настає.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Водночас зі змісту ч.2 ст. 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідачів шкоду, заподіяну ними банку як керівниками органів управління. Так, позивач стверджує, що шкода Банку та його кредиторам була завдана внаслідок ухвалення відповідачами рішення про вчинення економічно необґрунтованих операцій (дії всупереч інтересам Банку та його кредиторів).

За ч.2 ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, предметом доказування у цій справі є:

1) належність відповідачів до пов`язаних з Банком осіб, зокрема, до керівників банку; дати обрання/призначення та звільнення з посади; входження до складу органів управління Банку у період 2011 - 2014 років, визначений позивачем як спірний період;

2) факти протиправної поведінки відповідачів;

3) розмір шкоди;

4) наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів та завданою шкодою.

Окрім того, на відповідачів покладається обов`язок довести відсутність своєї вини у завданні шкоди.

Подібні висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Також ч.2 ст. 89 ГК України передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:

- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;

- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;

- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;

- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;

- іншими винними діями посадової особи.

Відповідно до ст. 63 Закону України «Про акціонерні товариства» №514-VI від 17.09.2008 (що діяв на момент спірних правовідносин) посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.

Відтак, з зазначених норм вбачається, що цими положеннями законодавства закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов`язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18.

У постанові від 04.12.2018 у справі №910/21493/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що згідно з вимогами ст. 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки зроблені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17. Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до збитків підприємству й зобов`язання їх відшкодувати.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 звертала увагу, що при застосуванні ст. 92 ЦК України слід оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства. Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином. Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов`язків. У цьому разі вже відповідач зобов`язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги.

Відповідно до ч.2 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент укладення спірних операцій), пов`язаними з банком особами є, зокрема:

1) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку;

2) особи, які мають істотну участь у банку;

3) керівники юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;

4) керівники та контролери споріднених осіб банку;

5) керівники та контролери афілійованих осіб банку;

6) афілійовані особи банку;

7) споріднені особи банку;

8) асоційовані особи будь-якої фізичної особи, зазначеної в пунктах 1-5 цієї частини;

9) юридичні особи, у яких асоційовані особи, визначені в пункті 8 цієї частини, є керівниками або контролерами.

Відповідно до п.1.3 Глави І Розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 №368 (в редакції, чинній на момент вчинення спірних операцій) до управлінського персоналу банку належать: голова, його заступники та члени правління (ради директорів) банку; голова, його заступники та члени спостережної (наглядової) ради банку, головний бухгалтер банку, його заступники; керівники відокремлених підрозділів банку; керівники та члени комітетів правління банку (які створені з метою управління ризиками, зокрема кредитний комітет, комітет з питань управління активами та пасивами, тарифний комітет); керівник служби внутрішнього аудиту банку.

Частиною 1 ст. 37 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент вчинення спірних операцій) передбачено, що органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент вчинення спірних операцій) правління (рада директорів) банку є виконавчим органом банку, здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку. У межах своєї компетенції правління (рада директорів) діє від імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній раді банку. Правління (рада директорів) банку діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами учасників чи спостережною радою банку. Голова правління (ради директорів) банку керує роботою виконавчого органу та має право представляти банк без доручення.

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент укладення спірних операцій) при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов`язані: 1) ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов`язків; 2) приймати рішення в межах наданих повноважень; 3) не використовувати службове становище у власних інтересах; 4) забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент укладення спірних операцій) Банк створює постійно діючий структурний підрозділ з питань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення лімітів щодо окремих операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, країн контрпартнерів, структури балансу відповідно до рішень правління (ради директорів) з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку.

Відповідно до ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції на момент звернення позивача до суду) банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань у разі прийняття Національним банком України рішення про запровадження обмежень на діяльність банків, зупинення операцій по рахунках. Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

Разом з тим, в редакції Закону України «Про банки і банківську діяльність», яка діяла на дату вчинення спірних операції, власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неплатоспроможності банку несуть відповідальність. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.

Так, як було встановлено судом, постановою НБУ від 15.07.2014 №409 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «ФІНРОСТБАНК» до категорії неплатоспроможних» ПАТ «ФІНРОСТБАНК» віднесено до категорії неплатоспроможних. На підставі зазначеної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 15.07.2014 прийнято рішення №55 «Про запровадження з 16.07.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацією ПАТ «ФІНРОСТБАНК».

В подальшому, відповідно до постанови НБУ від 16.10.2014 №660 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ФІНРОСТБАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16.10.2014 №113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ФІНРОСТБАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

В ході здійснення ліквідаційної процедури Банку виконавчою дирекцією Фонду на виконання ч.3 ст. 49 Закону України про СГВФО прийнято рішення від 25.12.2014 №268/14 «Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ФІНРОСТБАНК», відповідно до якого (з урахуванням змін, внесених на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування від 13.06.2019 №1506) загальна сума акцептованих вимог кредиторів станом на 01.06.2019 становить 68496332,88 грн., в свою чергу не задоволеними залишились вимоги кредиторів у зв`язку із відсутністю майна для їх задоволення на суму 681648539,59 грн.

Як було встановлено судом, 16.02.2015 рішенням виконавчої дирекції Фонду (протокол від 16.02.2015 №042/15) затверджено акт про формування ліквідаційної маси ПАТ «ФІНРОСТБАНК».

Відповідно до ч.2 ст. 53 Закону України про СГВФО за результатами проведення ліквідації банку Фонд складає ліквідаційний баланс та звіт, що затверджуються виконавчою дирекцією Фонду. Звіт складається відповідно до нормативно-правових актів Фонду і має містити, зокрема, відомості про реалізацію майна банку та задоволення вимог кредиторів та/або вичерпання можливостей здійснення заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів.

Частинами 3-5 статті 53 Закону України про СГВФО встановлено, що ліквідаційна процедура банку вважається завершеною з моменту затвердження ліквідаційного балансу, а банк ліквідованим - з моменту внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. У день внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Фонд надсилає Національному банку України звіт про виконання ліквідаційної процедури та ліквідаційний баланс. Не пізніше наступного робочого дня після затвердження ліквідаційного балансу банку та/або внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про припинення банку Фонд оприлюднює на офіційному веб-сайті Фонду інформацію про завершення ліквідаційної процедури банку та затвердження ліквідаційного балансу банку та/або припинення банку як юридичної особи.

Задоволення вимог кредиторів здійснюється за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна банку у черговості, визначеній ст. 52 Закону України про СГВФО.

Як було встановлено судом, відповідно до Звіту уповноваженої особи Фонду, затвердженого Виконавчою дирекцією Фонду 13.06.2019 №1506, у зв`язку з затвердженням ліквідаційного балансу ПАТ «ФІНРОСТБАНК» незадоволені вимоги Фонду гарантування як кредитора третьої черги становлять 530358924,23 грн.

Відповідно до положень ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в редакції, яка діяла на дату вчинення спірної операції, власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неплатоспроможності банку несуть відповідальність згідно із законами України.

При цьому у відповідності до абз.15 ч.1 ст. 52 Закону України про СГВФО Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, - у випадку припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як юридичної особи.

Частиною 6 статті 52 Закону України про СГВФО передбачено, що особи, зазначені у частині п`ятій цієї статті, у разі, якщо шкоду (збитки) було завдано внаслідок спільного прийняття рішення, вчинення спільної дії чи бездіяльності, несуть солідарну відповідальність. У разі невиконання вимог про відшкодування шкоди (збитків) особами, визначеними у частині п`ятій цієї статті, Фонд звертається до суду про відшкодування шкоди (збитків).

Окрім того, з урахуванням п.3 ч.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 13.05.2020 №590-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб покладено обов`язок щодо забезпечення з урахуванням вимог цього Закону організації роботи щодо вжиття заходів для забезпечення задоволення вимог кредиторів до банку/відшкодування заподіяної шкоди (збитків) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для подальшого спрямування кредиторам (колишнім кредиторам) банку, процедура ліквідації якого була розпочата до дня набрання чинності цим Законом, зокрема: а) у разі виявлення операцій, що призвели до заподіяння шкоди банку та/або його кредиторам, та осіб, які брали участь у таких операціях та/або отримали від них майнову вигоду, і розміру заподіяної шкоди.

Згідно з положеннями, закріпленими у ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції на дату звернення позивача до суду), банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань у разі прийняття Національним банком України рішення про запровадження обмежень на діяльність банків, зупинення операцій по рахунках. Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

Відповідно ч.1 ст. 52 Закону України про СГВФО вимоги до банку, не задоволені в результаті ліквідаційної процедури та продажу майна (активів) банку на дату складення ліквідаційного балансу, вважаються погашеними.

У відповідності до ч.1 ст. 52 Закону України про СГВФО Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, - у випадку припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як юридичної особи.

Згідно з ч.5 ст. 52 Закону України про СГВФО у разі виявлення шкоди (збитків), завданої банку, Фонд звертається з вимогою про відшкодування на користь Фонду шкоди (збитків), завданої банку, до:

У відповідності до ч.6 ст. 52 Закону України про СГВФО особи, зазначені у частині п`ятій цієї статті, у разі, якщо шкоду (збитки) було завдано внаслідок спільного прийняття рішення, вчинення спільної дії чи бездіяльності, несуть солідарну відповідальність. У разі невиконання вимог про відшкодування шкоди (збитків) особами, визначеними у частині п`ятій цієї статті, Фонд звертається до суду про відшкодування шкоди (збитків).

Щодо редакцій норм ст. 52 Закону України про СГВФО та ст. 58 Закону «Про банки і банківську діяльність», які мають бути застосовані до спірних правовідносин слід зазначити про таке.

Вищевказані статті за своєю правовою природою містять як норми матеріального, так й норми процесуального права, про що зокрема зазначено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18 та від 28.10.2021 у справі №910/9851/20)

До норм матеріального права належать норми, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави такої відповідальності та її розмір. Тоді як до процесуальних норм належать норми, які визначають порядок притягнення особи до відповідальності.

Порядок дій позивача як ліквідатора Банку, в тому числі вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів Банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання до суду є процесуальною, процедурною нормою.

Відповідно до правовідносин, у яких бере участь Фонд як ліквідатор неплатоспроможного Банку (виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов`язаних з Банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов`язаних з Банком осіб, звернення з позовом до суду) мають застосовуватись редакції ст. 52 Закону України про СГВФО та ст. 58 Закону «Про банки та банківську діяльність», що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій.

Фонд гарантування вкладів звернувся до суду із позовом у липні 2022 року.

В свою чергу ст. 52 Закону України про СГВФО та ст. 58 Закону «Про банки та банківську діяльність» у частинах, які визначають порядок здійснення процедурних питань, мають застосовуватись у редакціях, що були чинними станом на липень 2022 року.

Водночас, норми ст. 52 Закону про СГВФО та ст. 58 Закону «Про банки та банківську діяльність» щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, а відтак щодо них застосовується принцип незворотної дії закону в часі (ст. 58 Конституції України).

Приписи ст. 58 Конституції України передбачають, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття цими законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абз. 2, 4 п.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп/1997).

Відтак, при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме вчинення пов`язаними з банком особами дій, що спричинили банку збитки.

В обґрунтування позову Фонд гарантування посилається на те, що відповідачі, будучи членами органів керівництва Банку, приймали недобросовісні та необґрунтовані рішення, вчиняли на їх виконання дії та допустили бездіяльність в частині нездійснення належного контролю за діяльністю виконавчих органів товариства, діючи всупереч інтересів Банку та його кредиторів, завдали останнім шкоду (збитки).

Як зазначає позивач, Банком було здійснено наступну збиткову операцію:

укладено Договір застави майнових прав №27111Z30 від 30.06.2011 (зі змінами та доповненнями) за Договором банківського вкладу №21911В5 від 30.06.2011 (зі змінами та доповненнями), в забезпечення вимог за Кредитним договором № 27111К29 від 30.06.2011, укладеним між ТОВ «БІТ-СТЕРЕО» (ЄДРПОУ: 35682690) та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (ЄДРПОУ: 00032112).

Відтак, суд приходить до висновку, що спірні правовідносини виникли з 2011 року.

Таким чином, ст. 52 Закону України про СГВФО та ст. 58 Закону «Про банки та банківську діяльність» у частинах, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави та розмір відповідальності, мають застосовуватись у редакціях, що були чинними станом на 2011 рік.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування ч.5 ст. 52 Закону України про СГВФО та ч.ч. 4-6 ст. 58 Закону «Про банки та банківську діяльність» стосовно процесуального чи матеріального характеру цих норм викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18 та від 28.10.2021 у справі №910/9851/20.

Суд прийшов до висновку, що позивачем правильно визначено суб`єктний склад у спірних правовідносинах, а саме - відповідачі, як члени органів управління Банку, є пов`язаними особами з Банком на момент вчинення спірної операції, а тому є належними відповідачами у даній справі.

Проаналізувавши доводи позивача щодо неправомірної поведінки відповідачів, виходячи з наявних матеріалів справи, господарський суд погоджується з доводами позивача, що викладені обставини свідчать про надмірний ризик (застава майнових прав за договором банківського вкладу, в забезпечення вимог за кредитним договором позичальника, що не мав реальної мети обслуговувати та повернути кредитні кошти, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення), однак відповідачі на зазначені факти не звернули належним чином уваги, наслідком чого стало здійснення ПАТ «ФІНРОСТБАНК» економічно необґрунтованої операції щодо ТОВ «БІТ-СТЕРЕО», без належного забезпечення.

Іншого відповідачами не доведено.

За змістом Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Вимоги до діяльності банків встановлює Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою правління НБУ №368 від 28.08.2001 (Інструкція №368), згідно з якою:

- метою регулювання діяльності банків в Інструкції №368 зазначено забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасне виконання ними зобов`язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності;

- ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов`язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов`язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати);

- банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов`язаннями у зв`язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат;

- у зв`язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов`язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів зі збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів;

- з метою контролю за станом ліквідності банків НБУ установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6). Норматив миттєвої ліквідності установлює мінімально необхідний обсяг високоліквідних активів для забезпечення виконання поточних зобов`язань протягом одного операційного дня. Норматив поточної ліквідності установлює мінімально необхідний обсяг активів банку для забезпечення виконання поточного обсягу зобов`язань протягом одного календарного місяця. Норматив короткострокової ліквідності установлює мінімально необхідний обсяг активів для забезпечення виконання своїх зобов`язань протягом одного року.

Розділ VI Інструкції №368 встановлює нормативи кредитного ризику. До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов`язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов`язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

Також Методичні рекомендації щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, схвалені постановою Правління НБУ від 28.03.2007 №98, передбачають рекомендації щодо лояльності та сумлінності керівників банків, щодо спрямованості їх дій з урахуванням інтересів банку. У вказаних Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України зазначено, що обов`язок сумлінності вимагає від керівників приймати рішення на підставі всієї необхідної інформації, відповідальність за моніторинг дотримання банком законодавства України, а також за діяльністю банку як такою. Під час прийняття рішень керівники можуть покладатися на інформацію, що надається працівниками банку, однак ця можливість не звільняє їх від персональної відповідальності за прийняття незалежних рішень (п.2.4).

В даному випадку йдеться про підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню також ст. 92 ЦК України.

При цьому позивач доводить неправомірність рішень та дій відповідачів по укладанню договору застави майнових прав за договором міжбанківського вкладу, в забезпечення вимог за кредитним договором позичальника, що не мав реальної можливості для обслуговування та повернення кредитних коштів, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення, що призвело до заподіяння відповідачами шкоди Банку в розмірі 29975145,92 грн.

Виходячи з презумпції вини, відповідачам необхідно спростувати доводи та докази позивача, а також у свою чергу навести обставини та доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності.

Проте, відповідачі зі свого боку жодним чином не спростували вказані ствердження позивача, відповідачі не надали жодних доказів, які б свідчили про економічну обґрунтованість вчинених ними операцій. Окрім того, відповідачі не надали жодних пояснень, зокрема, про доцільність вчинення ними відповідних дій. Поряд з цим відповідачі не надали доказів того, що ними було проведено фінансовий моніторинг.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача-1 щодо інспектування, проведеного 18.04.2014 НБУ щодо ПАТ «ФІНРОСТБАНК», за результатами якого було складено Звіт про інспектування. Період інспектування був з 01.02.2011 по 01.02.2014. Відповідач-1 посилається на вказане інспектування як на доказ економічного обґрунтування спірної ризикової операції. Зокрема, відповідач-1 зазначав, що на сторінках 2-3 та 90, 99 Звіту про інспектування будь-яких зауважень до зазначених вище угод зроблено не було, що у свою чергу спростовує доводи позивача про протиправність вказаних угод та відсутність економічного сенсу тощо. Натомість суд зазначає, що вказаним інспектуванням не може підтверджуватись чи спростовуватись оцінка конкретних фінансових операцій, оцінку яких здійснює суд.

Банк є суб`єктом первинного фінансового моніторингу (гл. 11 Закону «Про банки і банківську діяльність») і зобов`язаний проводити ідентифікацію своїх клієнтів, відстежувати і блокувати сумнівні фінансові операції, інформувати про них Держфінмоніторинг відповідно до Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» від 28.11.2002 №249-IV (який діяв у 2011 році).

Згідно зі ст. 11 цього Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», яка має назву «Управління ризиками», суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати управління ризиками легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму з урахуванням результатів ідентифікації та вивчення фінансової діяльності клієнта, послуг, що надаються клієнту, аналізу операцій, проведених ним, та їх відповідності фінансовому стану і змісту діяльності клієнта. Для зменшення виявлених ризиків суб`єкт первинного фінансового моніторингу повинен вживати заходів, що, зокрема, включають: здійснення поглибленої ідентифікації клієнта та перевірку особи клієнта протягом певного періоду, включаючи його власників; додаткові вимоги до клієнта при відкритті рахунка чи встановленні відносин з ним; збільшення частоти проведення перевірок особи клієнта, включаючи його власників; збір інформації з метою формування уявлення про діяльність клієнта, природу та рівень операцій, що проводяться ним; посилений моніторинг операцій, що проводяться клієнтом.

Відтак, суд приходить до висновку, що оскільки відповідачі, в силу специфіки своєї посади, мали володіти спеціальними знаннями та досвідом в фінансовій сфері, тому вони не могли не розуміти значення та наслідки своїх дій по виведенню значної суми грошових коштів з банку без відповідного забезпечення, що відповідно впливало на ліквідність банку.

Наразі слід зазначити, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів». Зазначений стандарт підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням у дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 та постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, саме відповідач, а не позивач, має доводити суду відсутність вини, тобто вжиття ним всіх можливих заходів і вчинення дій для запобігання завданню шкоди Банку, свою добросовісну і розумну поведінку як керівника Банку.

У постановах від 23.01.2018 по справі №753/7281/15-ц, від 23.01.2018 по справі №686/20040/2012, від 06.02.2018 по справі №334/9899/14-ц Верховний Суд вказав, що законодавець в деліктних зобов`язаннях закріпив презумпцію вини заподіювана шкоди і доведення відсутності вини у спричиненні шкоди поклав на особу, яка завдала шкоду. Позивач лише повинен довести факт заподіяння шкоди відповідачем та її розмір. Окрім цього, суди, розглядаючи справи про відшкодування шкоди, не позбавлені можливості дослідити всі обставини справи та встановити наявність в діях особи, що завдала шкоди, всіх елементів складу цивільного правопорушення (або їх відсутність).

Доведення відсутності вини у спричиненні шкоди відповідно до вимог статті 1166 ЦК України також покладено на відповідача (відповідачів).

Верховний Суд у постанові від 23.01.2018 по справі №753/7281/15-ц вказав, законодавець в деліктних зобов`язаннях закріпив презумпцію вини заподіювача шкоди і доведення відсутності вини у спричиненні шкоди поклав на нього (відповідача в справі), тому суди дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

Також Верховний Суд зазначив, що аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір. Тобто, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, а позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

У даному випадку позивач скористався своїм правом надати докази, які на його думку, підтверджують неправомірність та винність дій відповідачів, зокрема до суду були надані:

копія постанови Правління НБУ №380/БТ від 12.06.2014 про віднесення ПАТ «ФІНРОСТБАНК» до категорії проблемних;

копія постанови Правління НБУ №385/БТ від 26.06.2014 про внесення змін до постанови №350/БТ від 12.06.2014;

копія постанови Правління НБУ про віднесення ПАТ «ФІНРОСТБАНК» до категорії неплатоспроможних №409/БТ від 15.07.2014;

оголошення від 16.07.2014 про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «ФІНРОСТБАНК»;

копія постанови Правління НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ФІНРОСТБАНК» №660 від 16.10.2014;

оголошення від 16.10.2014 про початок процедури ліквідації ПАТ «ФІНРОСТБАНК»;

оголошення від 19.10.2015 про продовження ліквідації ПАТ «ФІНРОСТБАНК»;

оголошення від 17.10.2017 про продовження ліквідації АТ «ФІНРОСТБАНК»;

оголошення від 09.10.2018 про продовження строку здійснення процедури ліквідації ПАТ «ФІНРОСТБАНК»;

копія виписки з протоколу засідання виконавчої дирекції ФГВФО №042/15 від 16.02.2015 та Акт про формування ліквідаційної маси від 16.02.2015;

копія витягу зі Звіту уповноваженої особи ФГВФО про завершення ліквідаційної процедури ПАТ «ФІНРОСТБАНК», затвердженого ВД ФГВФО №1506 від 13.06.2019;

оголошення від 11.07.2019 про припинення ПАТ «ФІНРОСТБАНК» як юридичної особи;

довідка з ЄДРЮО про припинення ПАТ «ФІНРОСТБАНК» як юридичної особи 09.07.2019;

копії Вимоги про відшкодування шкоди № 46-17860/21 від 29.12.2021 з доказами відправлення;

копія паспорту НОМЕР_6 ОСОБА_1 ;

копія довідки №8169 про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 ;

копія Наказу №7-К від 23.01.2009 про вступ на посаду ОСОБА_1 ;

копія Наказу № 224-К від 12.11.2014 про звільнення ОСОБА_1 ;

копія паспорту НОМЕР_7 ОСОБА_2 ;

копія ухвали Господарського суду Одеської області від 14.01.2022 в справі № 916/3724/21;

копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_2 ;

копія Заяви від 22.04.2014 про звільнення ОСОБА_2 ;

копія Наказу №226-К від 05.05.2014 про звільнення ОСОБА_2 ;

копія паспорту НОМЕР_8 ОСОБА_3 ;

копія Наказу №31-К від 22.04.2011 про призначення на посаду ОСОБА_3 ;

копія Наказу №133-К від 23.09.2014 про звільнення ОСОБА_3 ;

копія паспорту НОМЕР_9 ОСОБА_4 ;

копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_4 ;

копія Наказу №33-К від 22.04.2011 про призначення на посаду ОСОБА_4 ;

копія Наказу №127-К від 10.09.2014 про звільнення ОСОБА_4 ;

копія Статуту ПАТ «ФІНРОСТБАНК» від 03.07.2013 та змін до Статуту від 11.10.2013;

копія Протокольного рішення за протоколом №80 засідання Спостережної Ради ПАТ «ФІНРОСТБАНК» від 06.06.2014;

копія Договору застави майнових прав №27111Z30 від 30.06.2011;

копія Договору про внесення змін №27111Z30-1 від 17.12.2012;

копія Кредитного договору №27111К29 від 30.06.2011;

копія Додаткового договору №27111К29-1 від 17.12.2012;

копія Додаткової угоди №27111К29-2 від 17.06.2014;

копія протоколу електронного аукціону №UA-EA-2019-02-18-000018-b від 07.03.2019 2 екземпляри (підписаний сторонами та електронний);

копія договору про відступлення прав вимоги №63 від 26.03.2019;

виписки по депозитному та кредитному рахунках ПАТ «ФІНРОСТБАНК», ПАТ «УКРЕКСІМБАНК» та ТОВ «БІТ-СТЕРЕО»;

виписки про прийняття на облік кредитної заборгованості;

службова записка про суму заборгованості, відсотків, вартості продажу активу та суму збитків.

Натомість відповідачі при цьому не надали належних доказів, що свідчили б про відсутність вини за невиконання передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність» обов`язків щодо добросовісного, розумного, відповідального керівництва діяльністю банку, запобігання можливим ризикам.

Окрім того, суд не приймає доводів відповідача-2 щодо відсутності ризикового характеру у спірних фінансових операціях на підставі Довідки від 06.06.2014, складеної за результатами перевірки Управлінням Національного банку України в Одеській області станом на 22.05.2014, оскільки у зазначених матеріалах перевірки не проаналізовано спірну фінансову операцію, що не дає змоги встановити її надійність. Посилання відповідача на те, що згідно з довідкою від 06.06.2014 за результатами перевірки не виявлено жодних порушень з боку керівників ПАТ «Фінростбанк» щодо спірних договорів застави майнових прав, не спростовують доводи позивача про недотримання керівництвом Банку, до якого відноситься відповідачі, норм законодавства про банки і банківську діяльність, нормативно-правових актів НБУ, статутних документів і положень Банку під час укладення вказаних договорів. До того ж, матеріали вказаних перевірок не звільняють відповідачів від обов`язку довести суду саме вжиття ними всіх можливих заходів і вчинення дій для запобігання завданню шкоди Банку, свою добросовісну і розумну поведінку як керівників Банку.

Так, судом встановлено, що кожен з відповідачів у спірний період мав статус керівника банку або члена керівного органу та був наділений посадовими правами та обов`язками як особа з високим ступенем кваліфікації та досвіду.

Наведені вище положення цивільного та господарського законодавства презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за збитки, заподіяні юридичній особі порушенням обов`язків щодо її представництва. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх не вчиненні, тобто бездіяльності.

Таким чином, неплатоспроможність банку є наслідком як їх активних дій, так і пасивної бездіяльності. При цьому немає значення, на яку суму і які саме дії погодив чи підписав кожний з відповідачів.

Аналогічного висновку прийшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 по справі №910/11027/18.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що позовні вимоги до пов`язаних з банком осіб, які є посадовими особами органів управління банку, подані Фондом відповідно до статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», мають розглядатися разом у межах однієї справи. Адже у випадку завдання шкоди банку діями його посадових осіб, внаслідок чого настала неплатоспроможність банку, які несуть солідарну відповідальність перед банком як члени органу (органів) управління, повний склад правопорушення можна встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій чи бездіяльності посадових осіб, у тому числі дослідження проведених банківських операцій та їх вплив на фінансове становище банку в цілому. Операції банку та їх наслідки для його платоспроможності не можна розглядати окремо.

При цьому хибною є думка про відсутність в діях відповідачів порушення законодавства, з причин того, що спірні угоди не були підставою для початку процедури тимчасової адміністрації банку. Адже наявність чи відсутність спірних угод в постанові Правління НБУ від 15.07.2014 №409 «Про початок процедури тимчасової адміністрації» жодним чином не свідчить про дотримання відповідачами норм законодавства та статуту і положень Банку, а також про відсутність підстав для притягнення відповідачів до відповідальності за вчинення цих правочинів.

Відтак, суд погоджується з доводами позивача про те, що всупереч статутним положенням, Закону України «Про банки і банківську діяльність», приписів Національного банку України відповідачі, як члени керівних органів Банку, здійснили протиправну операцію шляхом укладення договору застави майнових прав за договором міжбанківського вкладу, в забезпечення вимог за кредитним договором позичальника, що не мав реальної можливості для обслуговування та повернення кредитних коштів, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення, що призвело до заподіяння відповідачами шкоди банку.

Щодо розміру заподіяної шкоди суд зазначає.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо. Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди.

Виходячи з наведених висновків Верховного Суду, розмір недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів є мінімальною оцінкою шкоди, завданої банку пов`язаними особами, зокрема, внаслідок доведення банку до неплатоспроможності.

Фондом заявлено вимогу про стягнення шкоду, заподіяну окремими діями відповідачів, тому суд вважає обґрунтованим здійснений позивачем розрахунок шкоди:

29720529,82 грн. (сума заборгованості) + 256989,62 грн. (сума заборгованості по процентах) - 2373,52 грн. (вартість продажу активу) = 29975145,92 грн. (двадцять дев`ять мільйонів дев`ятсот сімдесят п`ять тисяч сто сорок п`ять гривень 92 копійки).

Щодо причинно-наслідкового зв`язку між недобросовісними діями відповідачів та шкодою, яку було завдано Банку, аналізуючи операцію Банку з укладення договору застави майнових прав за договором міжбанківського вкладу, в забезпечення вимог за кредитним договором позичальника, що не мав реальної можливості для обслуговування та повернення кредитних коштів, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення, господарський суд прийшов до висновку про укладання відповідачами договорів з надмірним ризиком. Необґрунтований ризик неповернення коштів зазначеною вище операцією підвищувався також внаслідок встановленого кредитними договором терміну погашення основного боргу в кінці строку дії кредитної угоди та відсутності співмірного із сумою застави забезпечення.

Суд приймає до уваги також, що закономірним наслідком ризикової кредитної політики стало те, що 15.07.2014 ПAT «ФІНРОСТБАНК» було віднесено до категорії неплатоспроможних.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи та вже було зазначено вище, в ході ліквідаційної процедури ПАТ «ФІНРОСТБАНК» згідно протоколу електронного аукціону UA-EA-2019-02-18-000018-b від 07.03.2019 та договору про відступлення права вимоги від 26.03.2019 № 63, укладеного з фізичною особою - ОСОБА_5 , ПАТ «Фінростбанк» реалізовано дані активи (право вимоги за договором) за ціною лише 2373,52 грн.

Наразі суд вважає безпідставними твердження відповідача-1 та відповідача-2 щодо бездіяльності Фонду, а саме незвернення його з позовними заявами про стягнення заборгованості з позичальників та визнання договорів недійсними/нікчемними, адже наявність чи відсутність претензійно-позовної роботи за спірними договорами під час ліквідації банку не звільняє відповідачів від відповідальності за вчинення спірних угод, якими завдано шкоду (збитки) банку та його вкладникам. До того ж, дії щодо визнання спірних кредитних угод нікчемними або звернення до відповідних судів з позовами про визнання таких договорів недійсними не можуть свідчити про правомірність дій відповідачів, які призвели банк до неплатоспроможності, та бути підставою для звільнення їх від відповідальності.

Окрім того, невизнання вказаних правочинів недійсними чи відсутність доказів їх нікчемності не свідчить про те, що відповідачі при прийнятті рішень про їх укладення чи під час укладення діяли відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на дату вчинення збиткових операцій), добросовісно, розумно і в інтересах банку.

Окрім того, що стосується доводів відповідачів-1,2 стосовно дотримання відповідачами законодавства під час прийняття рішень про намір укласти спірні правочини, суд зазначає, що Фонд гарантування не вказував на те, що спірні угоди не відповідають чинному законодавству. Натомість відповідачі, укладаючи угоди про забезпечення міжбанківським депозитом кредитного договору без забезпечення, мали усвідомлювати ризики та можливі наслідки у випадку не повернення кредитних коштів.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах позивач не повинен доводити фіктивність позичальника. Позивачу достатньо довести, що за наявності подібних/схожих ознак, які мали бути виявлені відповідачами при належній перевірці та ухваленні ними рішень на підставі достатньої інформації (що є виконанням вимог закону та фідуціарних обов`язків відповідачів перед банком), рішення відповідачів про укладання договору застави майнових прав за рахунок депозитних коштів було невиправдано ризикованим, таким, що вочевидь вчинялося всупереч інтересам банку, його вкладників та кредиторів. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, від 14.09.2021 у справі №910/11371/18.

З огляду на вищевикладене, господарський суд Одеської області доходить висновку про законність та обґрунтованість заявлених вимог позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про солідарне стягнення 29975145,92 грн.

Натомість господарський суд зазначає про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої ст. 260 Цивільного кодексу України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно із ч.1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ч.5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічного висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 року у справі №522/1029/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 №910/11027/18 вирішено виключну правову проблему щодо питання визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку ч.5 ст. 52 Закону України про СГВФО.

Так, перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох документів, а саме затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Тобто, Верховний Суд чітко визначив, з якого моменту в даному випадку починає відраховуватися позовна давність, а саме з моменту коли ФГВФО стало відомо, що розмір вимог кредиторів не покривається наявними активами банку, що передбачає затвердження одного з двох вищезазначених документів.

На підставі матеріалів справи, судом було встановлено, що 25.12.2014 виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення №268/14 «Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ФІНРОСТБАНК», яким затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ФІНРОСТБАНК» на суму 673428698,62 грн. При цьому, різниця між оціночною вартістю ліквідаційної маси та розміром акцептованих вимог станом на 25.12.2014 значно перевищувала розмір заявлених до відповідачів позовних вимог.

16.02.2015 рішенням виконавчої дирекції ФГВФО затверджено Акт про формування ліквідаційної маси ПАТ «ФІНРОСТБАНК», відповідно до якого ринкова (оціночна) вартість активів банку становила 121535282,50 грн.

Таким чином, станом на 16.05.2015 ФГВФО було відомо про те, що розмір вимог кредиторів перевищує розмір активів банку на 551893416,12 грн.

Отже, зважаючи на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 25.05.2021 №910/11027/18, перебіг позовної давності для заявлення Фондом вимог до відповідачів про відшкодування шкоди розпочався саме 17.02.2015 та відповідно закінчився 17.02.2018.

При цьому суд вважає безпідставними посилання позивача на положення ч.7 ст. 52 Закону України про СГВФО в редакції на день звернення з даним позовом, згідно з яких Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність), адже зміни до Закону України про СГВФО, на які посилається позивач, були прийняті лише 30.06.2021, тобто через 3 роки після спливу позовної давності щодо стягнення майнових збитків з відповідачів у даній справі.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

У відповідності до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Згідно з висновками Конституційного Суду України щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзац 4 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання.

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998).

Відтак, з огляду на те, позовна давність щодо вимог про солідарне стягнення 29975145,92 грн. майнової шкоди з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у даних правовідносинах сплила 17.02.2018, тобто правовідносини виникли і закінчилися до набрання чинності ч.7 ст. 52 Закону України про СГВФО в редакції від 30.06.2021, а отже господарський суд дійшов висновку про хибність тверджень позивача про те, що строк позовної давності спливає 08.07.2022.

Відтак, господарський суд приходить до висновку про задоволення заяви відповідача-1 та відповідача-2 про застосування наслідків спливу строків позовної давності та відмовляє у задоволенні позову позивача.

Враховуючи усе вищенаведене та оцінюючи наявні в докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволенню не підлягають з огляду на сплив строків позовної давності.

Іншого позивачем не доведено.

Інші наявні в матеріалах справи документів вищевикладених висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 19 січня 2023 р. у зв`язку з введенням в м. Одесі екстрених відключень електроенергії через масовані атаки країни агресора по об`єктах критичної інфраструктури та тривалої відсутності електроенергії у суді та нестабільності в роботі системи діловодства.

Суддя Ю.С. Бездоля


Суд	Господарський суд Одеської області
Дата ухвалення рішення	14.12.2022
Оприлюднено	24.01.2023
Номер документу	108525810
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань про відшкодування шкоди

Бездоля Ю.С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 14.12.2022 по справі 916/1489/22ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —916/1489/22

Рішення
від 14.12.2022 по справі 916/1489/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ