Рішення

від 30.11.2022 по справі 910/21145/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.11.2022Справа № 910/21145/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Корпорейшн"

до Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення м. Києва "Київміськсвітло"

про стягнення заборгованості в розмірі 250 729,04 грн,

Представники учасників процесу згідно протоколу від 30.11.2022,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Органік Корпорейшн" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення м. Києва "Київміськсвітло" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення заборгованості в розмірі 250 729,04 грн, яка складається з 70 218,03 грн трьох процентів річних та 180 511,01 грн інфляційних збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору підряду № АДО-НБ-1 від 09.06.2017 в частині своєчасної та в повному обсязі оплати за виконані позивачем роботи.

Ухвалою від 29.12.2021 позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк на усунення недоліків шляхом подання до суду доказів направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів на адресу відповідача.

21.01.2022 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків до якої долучено докази направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів на адресу відповідача.

27.01.2022 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/21145/21, здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та встановити сторонам строки на вчинення процесуальних дій.

14.02.2022 до суду надійшли заперечення відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження в яких заявник зазначає про необхідність виклику у судове засідання директора позивача для надання пояснень щодо повноважень особи підписанта позовної заяви та встановлення фактичних обставин справи.

Ухвалою суду від 22.02.2022 вирішено здійснювати розгляд справи № 910/21145/21 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання було призначене на 14.03.2022.

06.06.2022 підготовче засідання було призначене на 04.07.2022.

Підготовче засідання 04.07.2022 було відкладене на 29.08.2022.

За наслідками судового засідання 29.08.2022 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначений розгляд справи по суті в судовому засіданні 12.10.2022.

31.10.2022 розгляд справи по суті призначений на 30.11.2022.

Представник позивача у судовому засіданні 30.11.2022 просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив.

У свою чергу представник Підприємства проти позову заперечував, зокрема, просив позов залишити без розгляду, оскільки на думку відповідача позов поданий (підписаний) особою, яка не має відповідного обсягу прав.

Відповідно статті 233 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) рішення у даній справі прийняте в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

09.06.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ БЕТІ" (назва була змінена на ТОВ «Органік Корпорейшн»), як підрядником та Комунальним підприємством електромереж зовнішнього освітлення м. Києва "Київміськсвітло", як замовником було укладено договір підряду №АДО-НБ -1 (надалі - договір).

За умовами п.1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, підрядник бере на себе зобов`язання власними і залученими силами та засобами, з використанням власних матеріальних ресурсів, на власний ризик виконати і здати в обумовлений цим договором строк роботи (надалі - роботи) за предметом закупівлі: "Будівництво мережі архітектурно-декоративного підсвічування дерев на Броварському проспекті від мосту Метро через річку Дніпро до станції Київського метрополітену «Лівобережна» у Дніпровському районі міста Києва" відповідно до ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 (ДК 021:2015-45000000-7 - будівельні роботи та поточний ремонт) відповідно до вимог замовника, які містяться в проектній документації, a замовник зобов`язується прийняти роботи та оплати їх вартість.

Об`єкт будівництва, згідно з п. 1.2. договору: мережа архітектурно-декоративного підсвічування дерев на Броварському проспекті від мосту Метро через річку Дніпро до станції Київського метрополітену «Лівобережна» у Дніпровському районі міста Києва (надалі - об`єкт).

Позивач виконав роботи за договором, що підтверджується підписаними обома сторонами актами КБ-2в та довідками КБ-3 від 26.07.2017. 26.07.2017 було підписано акт готовності об`єкта до експлуатації.

11.08.2017 Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було видано сертифікат серії КВ №162172230632, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.

Виконані позивачем роботи оплачені частково, на загальну суму 4 444 196, 89 грн, тобто, неоплаченими залишились виконані позивачем роботи вартістю 994 551,48 грн.

Оскільки відповідачем не було сплачено вартість виконаних робіт за договором підряду у розмірі 994 551, 48 грн, Товариство звернулось із позовом до суду.

За наслідками судового розгляду вищевказаного позову Господарським судом міста Києва було ухвалено рішення справі № 910/8731/19 від 29.10.2019, яким було стягнуто з Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення м. Києва "Київміськсвітло" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Беті" 994 551,48 грн основної заборгованості за договором підряду, 169 155,21 грн заборгованості по договору забезпечення та 17 455,60 грн витрат по сплаті судового збору.

На виконання вказаного рішення господарським судом видано наказ № 910/8731/19 від 03.12.2019.

Згідно приписів частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом..

Отже судове рішення, прийняте за наслідками розгляду справи № 910/8731/19, мають преюдиційне значення для вирішення даного спору, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення.

Із матеріалів даної справи вбачається, що на виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/8731/19 від 03.12.2019 Державною казначейського службою України 17.12.2019 здійснено часткове безспірне списання грошових коштів з Підприємства на користь Товариства. На підтвердження до суду була надана копія листа № 08-04.3/11407 від 18.12.2019 Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві. Вказані обставини сторонами під час розгляду даної справи не заперечувались.

Оскільки Підприємство заборгованість у повному обсязі сплатила лише 17.12.2019, позивач просив стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 70 218,03 грн та 180 511,01 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 994551,48 грн з 10.08.2017 по 16.12.2019.

Підприємство проти задоволення позовних вимог заперечувало, посилаючись на відсутність повноважень представника позивача на подання цього позову. Крім того, відповідач зауважував про необхідність застосування наслідків пропуску строків позовної давності, оскільки за твердженнями Підприємства таки строк є пропущений. Під час судового засідання представник відповідача наполягав на тому, що строк позовної давності для заявлення вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат є тотожним із строком заявлення вимог щодо стягнення суми основного боргу, який сплив 10.08.2020.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

За приписами статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Аналогічна правова позиція міститься в пункті 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань".

Отже чинне законодавство не пов`язує наявність судових рішень про стягнення заборгованості з припиненням грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Судом встановлено, що умовами договору підряду №АДО-НБ -1, а саме пунктом 4.3., передбачено порядок оплати виконаних робіт протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання сторонами акту КБ-2 та довідки КБ-3. Оскільки акт КБ-2 та відповідна довідка КБ-3 підписані сторонами 26.07.2017, граничний строк оплати є таким що настав 09.08.2017.

Також, судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та сторонами не спростовано, що фактична оплата виконаних робіт за договором підряду мала місце 17.12.2017.

Отже у період з 10.08.2017 по 16.12.2017 позивач наділений правом нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму заборгованості - 994 551,48 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок трьох процентів річних, суд дійшов висновку, що до стягнення з Підприємства на користь позивача підлягає 70 136,32 грн трьох процентів річних.

Разом з тим, відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункт 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013).

При цьому, суд відзначає, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013.

З огляду на викладене, судом здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат за період з 10.08.2017 по 16.12.2017 та встановлено, що стягненню з відповідача дана компенсаційна виплата підлягає в розмірі 180 511,01 грн.

Приписами статей 76-77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Товариства до Підприємства та стягненні з останнього на користь позивача 70 136,32 грн три проценти річних та інфляційних втрат у розмірі 180 511,01 грн.

Суд вважає хибними доводи відповідача щодо відсутності повноважень на подання позову в адвоката Олега Олійника та такими, що спростовуються представленими суду документами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Беті» в особі генерального директора Демчука Сергія Володимировича видана довіреність на ім`я Трапезова Андрія Миколайовича із правом вести справи в судах всіх інстанцій з усіма правами, а також правом укладати необхідні для виконання цієї довіреності угоди, самостійно визначати істотні умови таких угод. 01.07.2021 між адвокатом Олійник Олег Станіславович та ТОВ «Органік Корпорейшн» був укладений договір про надання правової допомоги № 734/21. Вказані обставини підтверджують факт наявності у Олійника О. С. на підписання та подання позовів від Товариства.

Також суд відхиляє доводи відповідача про пропуск строку позовної давності позивачем при заявленні вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат з огляду на те, що до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України). Аналогічна правова позиція викладена в пункті 3.4, 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» від 17.12.2013.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11.03.2020 на усій території України був установлений карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України були доповнені пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Судом вище встановлено, що обов`язок оплати виконаних робіт мав бути виконаний не пізніше 09.08.2017, а отже трирічний строк для пред`явлення позовних вимог спливав 10.08.2020. Оскільки станом на 12.03.2020 (введення карантину) загальний строк позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу не є пропущений, то в силу пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень такий строк є продовженим.

З огляду на вказане, беручи до уваги, що до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних застосовується трирічний строк позовної давності, суд дійшов висновку, що позов Товариства, поданий 21.12.2021 є таким, що поданий у межах строку позовної давності.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73-80, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Корпорейшн" про стягнення заборгованості в розмірі 250 729,04 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення м. Києва "Київміськсвітло" (03680, місто Київ, ВУЛИЦЯ МАШИНОБУДІВНА, будинок 40; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 03360905) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Корпорейшн" (54029, Миколаївська обл., місто Миколаїв, ВУЛИЦЯ 8-ГО БЕРЕЗНЯ, будинок 34-А; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37739429) 180 511,01 грн (сто вісімдесят тисяч п`ятсот одинадцять гривень 01 копійка) інфляційних втрат, 70 136,32 грн (сімдесят тисяч сто тридцять шість гривень 32 копійки) три проценти річних та 3 759,71 грн (три тисячі сімсот п`ятдесят дев`ять гривень 71 копійку) судового збору.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

4. У іншій частині в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 23.01.2023.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ