Рішення

від 26.12.2022 по справі 910/7794/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.12.2022Справа № 910/7794/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Бенчук О.О., розглянув матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕСТ ЗАХІД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНДІ"

про стягнення 243 365,09 грн

Представники сторін:

від позивача Костинчук П.М.

від відповідача Лата Н.Ф.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕРЕСТ ЗАХІД" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНДІ" (далі - відповідач) про стягнення 243 365,09 грн, з яких 116 569,29 грн - основний борг, 40 231,02 грн - пеня, 15 509,68 грн - 3% річних, 71 055,10 грн - інфляційні втрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором № 15/07 від 22.06.2020 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2022 відкрито провадження у справі № 910/7794/22 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

03.10.2022 до суду надійшли відзив на позов (направлено поштою 28.09.2022, у встановлений строк) та клопотання відповідача про розгляд справи з викликом представників сторін, оскільки відповідач просить суд скористатись своїм правом на надання пояснень по суті спору в судовому засіданні. Зокрема, відповідач зазначає, що вирішення спірних правовідносин між сторонами має важливе значення для ТОВ "ВЕНДІ", у тому числі в частині встановлення вартості повернутого товару.

Ухвалою суду від 04.10.2022 судом задоволено клопотання відповідача про розгляд справи з викликом представників сторін та призначено проведення судового засідання на 20.10.2022.

20.10.2022 від відповідача через електронну пошту суду надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

Також 20.10.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив.

20.10.2022 судове засідання не відбулося, оскільки у приміщенні Господарського суду міста Києва було відсутнє електропостачання.

Ухвалою суду від 24.10.2022 призначено проведення судового засідання на 07.11.2022.

Ухвалою суду від 07.11.2022, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в судовому засіданні до 24.11.2022.

08.11.2022 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

24.11.2022 відповідачем подано клопотання про долучення доказів.

Ухвалою суду від 24.11.2022, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву до 19.12.2022.

Ухвалою суду від 19.12.2022, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в судовому засіданні до 26.12.2022.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд даної справи та наявність в матеріалах справи доказів достатніх для розгляду даної справи, в судовому засіданні 26.12.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення на такі вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

22.06.2020 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 15/07, за умовами якого постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, поставити покупцю ліжка бука (надалі - товар), а покупець зобов`язався прийняти вказаний товар та оплатити його вартість в порядку та на умовах, вказаних у даному договорі (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору загальна кількість товару, що є предметом поставки за договором (номенклатура, тип, розмір, колір тощо), визначаються у видаткових накладних та/або специфікаціях до договору, що додаються до даного договору та є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 2.2 договору оплата товару покупцем здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару згідно з підписаною сторонами видатковою накладною.

Строк поставник товару становить 14 календарних днів з моменту замовлення товару, якщо інший строк не вказаний сторонами у специфікаціях до договору (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.4 договору право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі переходить від постачальника до покупця з моменту фактичного отримання покупцем та підписання сторонами видаткової накладної.

Як погоджено сторонами в п. 8.1, вказаний договір набирає чинності з дати підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2020 включно. Якщо протягом місяця до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не надасть іншій стороні письмове підтвердження припинення договору, строк дії останнього вважається продовженим на один календарний рік на тих самих умовах, що не потребує укладення сторонами будь-яких інших письмових документів. Така пролонгація відбувається щоразу по закінченню чергового строку дії договору, без обмеження кількості повторень.

Додатковою угодою № 1 від 24.09.2020 сторонами внесено зміни до реквізитів сторін.

Як встановлено судом під час розгляду справи, в період з 25.07.2020 по 11.08.2021 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 951 381,10 грн, що підтверджується видатковими накладними долученими до позову.

Для оплати поставленого товару позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату, які долучені до позовної заяви.

Згідно з долученими позивачем до позову виписками з рахунку поставлений за вищевказаними накладними товар відповідачем оплачено частково на суму 754 603,89 грн.

Крім того, як вказується позивачем, 29.10.2021 між сторонами досягнуто домовленості щодо повернення відповідачем позивачу частини поставленого товару на суму 80 207,92 грн, водночас, за пояснення сторін, ними не складався двосторонній документ щодо повернення товару, здійсненого 29.10.2021.

При цьому, між сторонами існує спір в частині кількості, асортименту та ціни повернутого товару.

Так, у відзиві відповідачем вказується, що, за його інформацією, залишок товару, переданий позивачем за вищезазначеними накладними, за яким (залишком) між сторонами є неспівпадіння, складається з того, що за даними відповідача ним було передано позивачу ліжка моделі «Токіо» (білий) в кількості 17 шт. та «Токіо» (темний горіх) у кількості 3 шт., поряд з цим, за даними позивача відповідачем передано наступний асортимент: ліжка «Норвей» (біла емаль) у кількості 10 шт., а також ліжка «Токіо» (горіх) у кількості 10 шт.

За вказаних обставин, відповідач стверджує, що відповідно до проведених оплат та з урахуванням повернення товару у відповідача існує заборгованість в розмірі 61 752,26 грн, а не 116 569,29 грн, як зазначає позивач.

Як вказав відповідач, повернення вказаного ним товару підтверджується актом прийому-передачі від 29.10.2021, а також товарно-транспортною накладною № Р235 від 29.10.2021.

Поряд з цим, суд зазначає, що акт прийому-передачі від 29.10.2021, а також товарно-транспортна накладна № Р235 від 29.10.2021 підписані лише відповідачем в односторонньому порядку.

Крім того, судом встановлено, що після відкриття провадження у даній справі відповідачем 03.11.2022 сплачено позивачу грошові кошти в розмірі 47 925,42 грн, що підтверджується платіжним доручення № 279 від 03.11.2022, така оплата здійснена з посиланням на договір № 15/07 від 22.06.2020.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується оплата відповідачем позивачу після відкриття провадження у даній справі грошових коштів, суд закриває провадження в частині стягнення основного боргу, заявленого позивачем до стягнення, в розмірі 47 925,42 грн.

Розглядаючи даний спір в іншій частині та вирішуючи його по суті, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як погоджено сторонами в п. 2.2 договору, оплата товару покупцем здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару згідно з підписаною сторонами видатковою накладною.

За вказаних обставин за видатковою накладною від 25.07.2020 відповідач мав розрахуватись до 25.08.2020, за накладною від 04.09.2020 - до 05.10.2020, за накладною від 07.10.2020 - до 06.11.2020, за накладною від 23.11.2020 - до 24.12.2020, за накладною від 25.12.2020 - до 24.01.2021, за накладною від 22.01.2021 - до 21.02.2021, за накладною від 01.03.2021 - до 01.04.2021, за накладною від 02.07.2021 - до 02.08.2021, за накладною від 11.08.2021 - до 11.09.2021.

Водночас, як підтверджується матеріалами справи, відповідачем оплата вказаних накладних здійснювалась з порушенням встановленого сторонами строку та не в повному обсязі.

Крім того, судом не беруться до уваги посилання відповідача про те, що ним повернення товару здійснено на суму 135 024,95 грн, а не, як вказується позивачем, на суму 80 2017,92 грн з огляду на наступне.

Дослідивши надані відповідачем акт прийому-передачі від 29.10.2021, а також товарно-транспортну накладну № Р235 від 29.10.2021, суд зазначає, що такі накладні підписані лише зі сторони відповідача. При цьому не підтверджена документально наявність підпису водія позивача, яким, за твердженням відповідача, здійснювалось приймання товару, оскільки в товарно-транспортній накладній № Р235 від 29.10.2021 наявні лише підписи директора відповідача Лужинса Дмітрійса.

Також судом враховано листи позивача № 21-1206-01 від 06.12.2021, № 21-1223-01 від 23.12.2021, № 22-0120-01 від 20.01.2022, які додані відповідачем до заперечень на відповідь на відзив, з яких вбачається, що позивач просив повідомити про кількість неконденційних ліжок (таких, що втратили товарний вигляд).

Крім того, судом враховано лист вимогу позивача від 30.06.2022, на який відповідач дав відповідь за № 12 від 28.07.2022 та в якій позивачем вказувалось про кількість та ціну повернутого відповідачем товару.

При цьому з листа-відповіді відповідача № 12 від 28.07.2022 вбачається, що останній вважає повернутим товар на суму 135 024,95 грн.

Водночас, таке повернення документально не підтверджено шляхом надання доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Проте, позивачем не визнається факт повернення йому товару на суму 135 024,95 грн, а визнається факт повернення товару на суму 80 2017,92 грн.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

При цьому, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України)

Як визначено ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи, що відповідачем під час розгляду даної справи не надано доказів на підтвердження товару на загальну суму 135 024,95 грн, судом не беруться до уваги вказані заперечення відповідача.

Крім того, як на підставу для збільшення строку оплати, погодженого сторонами в п. 2.2 договору, відповідач посилався на укладений між ним (як постачальником) та ТОВ «Епіцентр К» (як покупцем) договір № 49760 від 28.05.2020, за умовами якого відповідачем мав поставлятись товар, в т.ч. отриманий від позивача, а покупець мав здійснювати розрахунок з відповідачем за поставлений та реалізований в мережах покупця товар.

Враховуючи, що строки реалізації товару в мережах ТОВ «Епіцентр К» становили більший термін, ніж погоджено позивачем та відповідачем в договорі № 15/07 від 22.06.2020, відповідач зазначає, що він не мав можливості вчасно розрахуватись з позивачем за поставлений останнім відповідачу товар.

Поряд з цим, відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Проте, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За вказаних обставин, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів за поставлений товар за вирахуванням тих, що були сплачені після відкриття провадження у справі та за якими закрито провадження (47 925,42 грн), в розмірі 68 643,87 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 15 509,68 грн 3% річних та 71 055,10 грн втрат від інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та втрат від інфляції, суд зазначає, що такі розрахунки виконано арифметично вірно, відтак вимоги позивача у вказаній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 40 231,02 грн.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до 5.2 договору, за порушення термінів оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент оплати товару, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день такого прострочення..

Відповідачем, у свою чергу, заявлено про пропуск строку позовної давності для заявлення таких вимог.

Стосовно вказаних заперечень суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Поряд з цим, відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно з п. 1 ч. 2 вказаної норми позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Водночас, суд зазначає, що відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, вказані зміни чинні з 01.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 встановлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, який в подальшому продовжено відповідно до постанов Уряду, дія такого карантину на даний момент не скасована.

За вказаних обставин, враховуючи, що відповідач мав розрахуватись за товар починаючи з 25.08.2020, строк, встановлений ст. 258 ЦК України, був продовжений.

Крім того, суд зазначає, що відповідачем у період з 17.09.2020 по 04.07.2022 здійснювалась оплата товару, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України є підставою для переривання строку позовної давності (вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку).

Відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

За вказаних обставин, суд зазначає, що позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення пені.

Таким чином, заперечення відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності не беруться судом до уваги.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд вважає його арифметично вірним, при цьому, судом враховано, що незважаючи на зазначення за деякими з розрахунків періоду нарахування, що перевищує шість місяців, оскільки розрахунок здійснювався позивачем в одній таблиці з 3% річних та втратами від інфляції, пеня обрахована все ж таки в межах строку, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, тобто за шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, за вказаних обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 40 231,02 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по оплаті позову судовим збором підлягають покладенню на пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 2 931,60 грн.

Крім того, суд зазначає, що судовий збір в розмірі 718,88 грн у зв`язку з закриттям провадження у даній справі в частині стягнення основного боргу в сумі 47 925,42 грн, може бути повернутий в порядку встановленому ст. 7 ЗУ «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі в частині стягнення 47 925,42 грн основного боргу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНДІ" (02002, м. Київ, вул. Челябінська, буд. 17, кв. 91, код 38014161) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕСТ ЗАХІД" (81750, Львівська обл., Стрийський р-н, вул. В. Чорновола, буд. 17, код 43034965) 68 643,87 грн (шістдесят вісім тисяч шістсот сорок три грн 87 коп.) основного боргу, 40 231,02 грн (сорок тисяч двісті тридцять одну грн 02 коп.) пені, 15 509,68 грн (п`ятнадцять тисяч п`ятсот дев`ять грн 68 коп.) 3% річних, 71 055,10 грн (сімдесят одну тисячу п`ятдесят п`ять грн 10 коп.) втрат від інфляції, а також 2 931,60 грн (дві тисячі дев`ятсот тридцять одну грн 60 коп.) судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 24.01.2023.

Суддя О.Г. Удалова